70751 (Постановочний план вистави за п’єсою Олександра Фредро "Згасла свічка")

РОЗДІЛ І. РЕЖИСЕРСЬКИЙ АНАЛІЗ

1.1 ОБҐРУНТУВАННЯ ВИБОРУ

Щось нове у серці забриніло, мов сп'яніло запахом суцвіть. Будить думку і бадьорить тіло. Але що – не можу зрозуміть...

В. Симоненко

Кохання – тема вічно актуальна, цікава, важлива. Про кохання написано багато. Багато, тому що до теми кохання звертались поети, художники, музиканти всіх часів, присвячуючи йому чудові твори, навіяні хвилюванням та роздумами. Варто згадати, донесені до нас з усної народної творчості, вірші стародавніх поетів, присвячених коханим. Варто згадати “Ромео і Джульєту” У. Шекспіра, чудові картини Леонардо да Вінчі, Рафаеля; лірику А. Пушкіна, М. Лермонтова, А. Фета, Т. Шевченка. А скільки видатних творів наших сучасників, присвячені коханню.

Мало, тому що почуття це – кохання невичерпне, як саме життя. Скільки б не було написано про кохання, його первинність, його драматизм, його багатогранність не можуть бути вичерпаними, поки живе людина на землі і поки б’ється її серце.

Я ще не знаю, що мені робити.

Та вже немає вороття.

Не розумію, як я буду жити –

Чи без кохання варте щось життя?

О. Ткач

Кохання робило людину доброю, ніжною. Як добрий чарівник, воно наділяло закоханих непереборною силою, відвагою, сміливістю, волею.

Приходить кохання неочікуване і в кожного воно своє. В когось сумне, в когось ніжне, а в когось сповнене дзвінкої радості. До когось воно приходить непомітно, до когось – налітає бурею і сповнене трагізму, а когось зводить в досить комічних ситуаціях, як це сталося з героями комедії А. Фредро “Свічка згасла”. Дякуючи катастрофі поштової карети, познайомились двоє молодих людей. Їх кохання народилось одразу, яскраво, про таке кохання говорять: “з першого погляду”.

В фіналі п’єси згасає свічка напередодні відроджує мого дня. Згасає свічка, щоб тільки-що народжене кохання, розгорілося, а промені сонця, що сходить і світило довго, тепло і ласкаво. В наш час молодь занадто відверто, цинічно відноситься до кохання, не завжди вірить в його існування. Потрібно виховувати її на кращих прикладах драматургії, літератури, музики, живопису. І краще за все це робить театр, тому що відтворені на сцені образи – це люди, які живуть поряд з нами, але як часто ми не звертаємо на них увагу, а театр примушує нас озирнутись, замислитись.

П’єса А. Фредро “Свічка згасла” мені цікава тим, що не має складного сюжету, мало дійових осіб, може бути втілена в будь-якому драматичному колективі. А. Фредро один з кращих комедіографів, видатний творець побутової комедії. Його п’єси вирізняються точністю і яскравістю сценічних образів, жвавістю і гостротою діалога; за діалогами одразу відчуваються характери персонажів. А. Фредро уміє тонко, з гумором відтворити любу життєву ситуацію і катастрофа не здається такою страшною. На ситуацію, в якій опинилися герої п’єси, автор примушує глядача подивитись зі сторони і зрозуміти, що до будь-яких життєвих ситуацій варто відноситися з гумором, а раптом це закінчиться коханням. В п’єсі “Свічка згасла” в повній мірі розкриті талант драматурга. Невелика за обсягом вона достойна стати поруч з його знаменитими п’єсами “Дами і гусари”, “Помета”, “Дівочі обітниці”, “Муж і жона”, “Пан Йов’яльський” та інші. О. Фредко представник класичної західної драматургії, а класика завжди цікава.

1.2 АВТОР І ЕПОХА

Над початком історії польського професіонального театрального мистецтва височіє постать великого комедіографа Александра Фредро – народився в 1793 році, помер – в 1876. Йому, без сумніву, належить перше місце в польській шляхетській комедіографії. Його широко популярні п’єси “Муж і жона” (1820 р.), “Дами і гусари” (1825 р.), ”, “Караци, що робиться” (1826 р.), “Дівочі обітниці” (1827 р.), “Пан Йов’яльський” (1832 р.), “Помста” (1834 р.) та інші увійшли в національний репертуар. З драматургією А. Фредро зустрічалися всі наступні покоління акторів і режисерів. І сьогодні у театрах Польщі його п’єси грають так само часто, в самій тільки Варшаві можна побачити на кількох різних сценах.

В юні роки у Львові А. Фредро був близько зв’язаний з театром, його частенько можна було бачити там за кулісами. Зять письменника Людвік Яблоновський свідчив: “комедії Фредро були написані для акторів, вони самі заробили їх в уяві автора, вони накреслили контури дійових осіб, вони поділилися з ним своїми поняттями про мистецтво і знаннями таємниць сцени”. Це свідчення доводить органічні контакти Фредро з тогочасним театром. Добре, практичне знання законів сцени відчувається у драматургічній вправності комедіографа, в злагодженості досконалої архітектоніки його комедій.

Драматургічна майстерність А. Фредро дійсно прекрасна. Дія в його п’єсах розгортається стрімко, характери рельєфні і наділені багатьма життєвими якостями. Не дивлячись на свою невичерпну комедійну винахідливість, А. Фредро ніколи не грішить проти правди виведених ним характерів. Події і ситуації п’єс найкращим чином сприяють їх яскравому виявленню. Блискучий, лаконічний і дотепний діалог, витонченість і стройність компонентів, невимушеність розвитку інтриги – все це в повній мірі притаманне комедіям “польського Мольєра”, як часто називають А. Фредро. Хоча найкращий польський оредролог – відомий критик і літературний діяч – Тадеуш Бой-Желенський рішуче стверджує, що творчість Фредро слід пов’язувати не з Мольєром, а з Мюссе: “Фредро і Мюссе – то люди однієї сфери. Якщо хтось слушно назвав театр Фредро театром “великопанським”, то панським без сумніву, є і театр Мюссе. Вражає подібність середовище…”.

Бой підкреслює близькість побуту і звичаїв людей того самого соціального прошарку у різних країнах. “Ті самі соціальні умови творять ту саму моральну надбудову, ті самі вади й чесноти. Тому і легковажний хлопчина, і ласкавий дядечко, і панни, і мами мають стільки подібних рис у Фредро і Мюссе”.

А. Фредро довелося зазнати досить розчарувань. Син письменника наводить таку його розповідь: “Я був у Львові в театрі, коли грали “Пана Йов’яльського”. Взяли утрьох ложу на другому поверсі, але вистава йшла так поволі і нерівно, актори так не знали ролей, так паскудно грали, що я відчув, ніби мені хтось пиляє склом кишки. І здалося мені, що публіка поділяє ці відчуття. Не маючи сил далі витримати, я посеред другої дії вийшов з ложі, затріснув двері і втік додому…”.

Ще на початку діяльності драматурга за атакував тогочасний демократичний табір. Ідеологія Фредро зв’язана загалом з епохою польського Просвітництва XVIII століття. Його комедії мали на меті “просвітити” і “удосконалити” шляхту. До того ж форма його п’єс споріднена з застарілим на той час класицизмом. Такі твори вийшли на громадську арену Польщі відразу після національної трагедії – поразки листопадового повстання 1830 р. Політична індиферентність і консерватизм галицького графа Фредро, якого Т. Бой-Желенський називає “шляхтичем до самих кісток”, в ті пристастні дні були явно не на часі. Для сучасників п’єси Фредро виглядали “салонними комедіями на полі бою”. Тим більше, що вже перед повстанням прозвучали перші удари набату польського революційного романтизму. Опоненти Фредро у полемічному запалі перекреслювали всю мистецьку цінність його творчості. А. Фредро на багато років припинив свою театральну діяльність. Він продовжував писати п’єси, але забороняв їх публікувати і ставити. Можливо, причину мовчання Фредро слід шукати і в тогочасних життєвих умовах, адже письменник все життя залишався галицьким поміщиком і сам вів господарство. “Графство” Фредро, до речі, досить сумнівне. В польській державі не було такого титулу. Батько драматурга дістав його від австрійської влади, яка з політичних міркувань загравала з польським дворянством. Як би там не було, а Фредро надовго замкнувся від світу і театру.

Згодом по роках зневаги прийшов час возвеличення Фредро. Після поразки повстання 1863 року радикальні і демократичні тенденції в польському суспільстві починають відходити на другий план. Поета з галасом проголошують “польським Мольєром”. Ідейно скромні “Дівочі обітниці” прославляють як “програмну національну комедію”. На честь письменника влаштовується гучне урочисте свято з врученням йому спеціально випущеної меморіальної медалі.

Весь час, поки точилися битви, польський театр практично користувався з драматургії свого класика. Комедії Фредро – зразок “високої комедії” реалістичного театру, які відрізняються точністю і яскравістю сценічних образів. Виходець з аристократичної сім’ї, драматург зумів в кращих п’єсах критично і, навіть, сатирично підійти до відображення побуту і вдачі шляхетства. Характеристики дійових осіб в його комедіях подані майстерно. На драматургії Фредро у польському театрі роками вироблялась тонка міра комізму, виховувався добрий мистецький смак.

Фредро вважається творцем польської побутової комедії, але в творчості драматурга можна побачити і водевілі, і комедії сатиричні. Характерним прикладом сатири А. Фредро може служити одна з значних його комедій “Пан Йов’яльського”. В головному персонажі цієї п’єси драматург зі скритим сарказмом осміює обмеженого поміщика-шляхтича, який живе старими традиціями, до долі Батьківщини. Протиставлені пану молоді герої вносять нову свіжу хвилю в затхлий світ.

До цього часу популярна комедія Фредро “Дами і гусари”. Її іронія сміх доброзичливий. Автору знайома і люба атмосфера гусарського укладу життя. Сюжет комедії побудований на приїзді в садибу до заядлого холостяка-майора його сестер-хлопотух з наміром одружити майора на його особистій племінниці. Планомірна осада енергійними дамами миролюбних кавалеристів створює в п’єсі неповторну і різнобарвну гаму комедійних положень (до речі як і в п’єсі “Свічка згасла”). П’єса “Дами і гусари” на Україні йшла на сцені Національного театру ім. І. Франка, Львівського академічного театру ім.. М. Заньковецької. Йшла вона на сцені і Рівненського обласного академічного музично-драматичного театру. Приблизно в 1987 році п’єса була поставлена на сцені театру режисером Ол. Олексиком, в виставі були заняті актори: народний артист України А.Н. Гаврюшенко, заслужений артист України В. Д’яков, А. Романюк (тепер м. Луцьк), П. Ліеничук, П. Хредченко; артисти Г. Цьомик, В. Антонінина та інші.

П’єса “Свічка згасла” не йшла на сценах обласних театрів, можливо з-за невеликого об’єму, але це ніяк не принижує її цінності.

Фредро без сумніву один з родоначальників реалізму в польській драматургії, який майстерно володіє психологічним мотивуванням подій і взаєминами між дійовими особами.

1.3 СПЕЦИФІКА ЗОБРАЖУВАНОГО В П'ЄСІ ЖИТТЯ

Дія п’єси відбувається в кінці 19 століття, а точніше в 50-60 роки. Як і скрізь, в Польщі це був розквіт панівного класу. В усьому вбачалась красота і пишність, основою яких було насилля і брехня. “Золота вільність” – вільність панівної верхівки, яка не раз оберталася своєю темною стороною, на якій написано: кріпацтво, гніт. При цьому слід відмітити, що в Польщі кріпацтво було особливо жорстоким. Панівна верхівка влаштовувала розкішні бали, полювання, свята, демонструючи сусідам свою велич, багатство, владу. А за всім цим стояв виснажливий труд простих людей, які частіше не мали чорної скоринки хліба.

В часи Речі Посполитої важко було здійснювати судові вироки, так як виконавча влада не має майже ніякої підпорядкованої собі поліції. В той час як великі пани мали у себе при дворі цілі полки, а такі, як Радзівіли військо в декількох тисяч жовнірів. Судові справи пани вирішували самі. Якщо один з панів вважав в чомусь винним свого сусіда, він збирав своє військо і “йшов на нього війною”. Бідняки ж були взагалі безправні. Про яку ж справедливість польського суду могла йти мова.

В Польщі в той час піднімався революційний рух. Але багато хто з передових дворян не могли опре ділити для себе стабільну соціально-політичну програму. Розчаровуючись – не без болю – в “золотому віці” минулого, багато хто уявляв собі “золотий вік” майбутнього як рожеву крихку, мглисту утопію, куди людство повинно припливти на хвилях християнської всемогутньої любові, якої в дійсному житті ніколи не було й не могло бути.

Передові письменники, поети, драматурги відображали в своїх творах безправне виснажливе життя бідняків, обмеженість, лінь лицемірство польської шляхти. Все це знаходить відображення і в п’єсах О. Фредро.

Польське панство жило в розкішних домах, мало величезне обійстя. По декілька разів в тиждень влаштовувались бали, пишно відмічались релігійні свята. Багатії ходили молитися в костьоли і хвилювалися про стабільність капіталу, о дотриманні статусної рівності в родині і о модності свого туалету. Туалети в той час (крім бальних) приймають звичайний вигляд. І саме дякуючи революційному руху в Європі ця маскіровка під демократією стає особливо явною у вельмож і високопоставлених осіб.

Плаття, особливо літні, можуть бути досить простими і тільки комірець і манжети з дорогої тканини відрізняли пані від горничної. В цей час з’являються криноліни, завдячуючи яким плаття стають навколо талії. Вузькі в плечах рукави розширювалися до низу і з-під них з’являлись кружевні манжети, оборки з тюлю, або другий пишний рукав. Великі спідниці прикрашалися воланами – гладкими зубчиками, зібраними в складку і збірку. Їх декорація стала головною темою моди. Жінки стали шити довгі, вузькі панталони, які носили всі особи жіночого полу незалежно від віку.

Гладко зачесане на проділ волосся та скручена на потилиці коса змінили і форму капелюшка, який прийняв вигляд і назву “кибитка”: тулія склала одне ціле з полями. Капелюшки прикрашалися квітами.

Намагання зрівнятися в одязі з простим людом відобразилося і на костюмі чоловіків. Вони стали носити сорочки, такі як носили селяни і ремісники з невеликою модернізацією. В іншому чоловічий костюм не змінюється суттєво. В моді, як і раніше сюртуки, фраки, дещо спрощеної форми, щось близьке сьогоденним піджакам.