41239 (Доля політичної нації в поліетнічному суспільстві.)

Доля політичної нації в поліетнічному суспільстві.

Работу выполнила Салахян Анна Михайлівна

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Чернівці 2006

Вступ

Переходу від індустріального до постіндустріального суспільства в техніко-економічній сфері відповідає перехід до громадянського суспільства в соціально-політичній сфері. Визначальною рисою громадянського суспільства, як відомо, є увага до прав людини. Продовжуючи цей логічний ланцюг варто сказати, що саме увага до прав людини прискорює формування політичної нації. На цей аспект останнім часом політологи звертають чимало уваги.

Актуальність теми дослідження. Тема магістерської роботи обрана дослідником не випадково. Тема етнічної нації у світових дослідженнях розвинута на досить високому рівні, а от термін політична нація як така, на нашу думку, починає лише тепер з’являтися як на сторінках наукових досліджень, так у дискусіях різних політичних вчених. Сам термін “політична нація” з’явилася, звичайно раніше, ще у ХVІІI ст. у Франції. Ще до її появи мали місце у світовому досвіді такі політичні нації, як грецька та римська. Саме дві останні стали наглядним прикладом існування та формування політичної нації, сьогодні ми вже можемо це стверджувати.

В Україні, якій у даній роботі буде приділено чимало уваги, сьогодні політична нація лише починає формуватися. Хоча деякі дослідники стверджують, що вона вже з’явилася – це пов’язано із так званою “помаранчевою революцією”. З даним висловлюванням автор роботи категорично не погоджується. Політична нація робить свої найперші кроки. Саме тому, важливість та актуальність обраної нами теми не потребує зайвих пояснень. Для правильної та ефективної побудови політичної нації в Україні не буде зайвим звернутися до світових прикладів формування політичних націй. Претендентів на політичну націю, яка б могла слугувати для нас у якості зразкової та такої, на яку варто рівнятися, є декілька; а саме: американська, канадська, фінська, російська, яка останнім часом робить усі потрібні кроки для стабільного існування. Це питання автор роботи виносить собі в один із пунктів завдань.

Політична нація створюється з метою консолідації суспільства – для досягнення спільних ідей, державних функцій. Бачимо, що вищенаведені ознаки політичної нації ніяк не можуть бути співставлені з державами тоталітарного, не демократичного режиму.

На нашу думку, хорошим ґрунтом для сходження політичної нації є саме поліетнічне суспільство. Саме у багатонаціональних державах потреба у політичній нації з кожним днем зростає. Тут, поряд із титульним етносом, нацією живуть інші етноси, які хочуть мати права тотожні правам титульного народу. Саме їхнє бажання жити одним життям, одними цілями дають підстави для підсвідомого створення політичної нації.

Політична нація консолідує людей. На нашу думку, саме етноси, які перебувають у меншості, і відчувають свою “роль другого ґатунку” створюють політичну націю, маючи на меті зрівняти свою роль у суспільстві із титульною нацією. Суспільство має відкривати кожному громадянину всі культурні горизонти, не може нікому обмежувати доступ до жодної із сфер діяльності, в тому числі за національною ознакою.

Границі та відмінності між націями поступово зникають. У суспільстві на зміну етнічній нації приходить політична нація, яка консолідує це суспільство. Національність, колір шкіри, віросповідання, релігія, мова чи раса людини – це все не є головними ознаками політичної нації. На думку автора, це відходить у минуле, або, принаймні, повинно було б відійти. Хорошими прикладами політичної нації на сьогодні є Канада, Швейцарія, Сполучені Штати Америки, Німеччина. У суспільствах цих країн вже майже немає місця вищеназваним стереотипам. Головними об’єднуючим факторами постають тут культурна, економічна та правова спільність. Саме в таких умовах може мати місце ефективна, раціональна політика суб’єктів влади.

Сьогодні в Україні політична нація лише починає з’являтися. Це, насамперед, проявляється у тому, що у нашому суспільстві вже менше поділяють людей за національною чи расовою ознакою. Тепер багато хто з російськомовних та етнічних росіян (та інших національностей), що проживають в Україні, стали українськими політичними патріотами, тобто патріотами фундаментальних прав та свобод людини. Це дійсно брак націоналізму та демократії. Цей націоналізм не етнічний, а саме політичний. Націоналізм етнічного характеру починає поступово зникати (в т.ч. й у Західній Україні). Росіянин, що живе в Україні, хоче створити іншу політичну систему. І проти українських пісень, віршів або прапорів нічого такого росіянин немає проти. Дозволимо собі висловити твердження, що деколи “не українці” прагнуть стерти міжнаціональні відмінності, у той час, коли українці намагаються наголошувати на них при найменшій нагоді. Так, як і говорилося вище, ініціаторами української політичної нації можуть бути інші етноси, які намагаються консолідуватися з українським титульним народом. У свою чергу, українці не завжди мають велике бажання прийняти “чужинців” у свою українську етнічну націю. Це, на нашу думку, може суттєво пригальмувати процес розвитку політичної нації в Україні.

На державному рівні про українську політичну націю заговорили ще у 2002 році. Це можна було почути у Посланні Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році”. Було визначено основні завдання нового етапу трансформаційних процесів. Серед них – створення умов для реальної та орієнтованої на національні інтереси консолідації українського суспільства. Про українську політичну націю говорилося наступне: “повинна бути створена українська політична нація, де мають знайти відображення органічно вписані в європейський консолідаційний процес природні права як українського етносу, так і національних меншин. Економічною основою української політичної нації мають стати єдиний національний ринок і спільні національні інтереси у сфері економіки, політичною – демократична організація суспільства, соціальною – консолідований з іншими верствами населення середній клас, духовною – національна ідея, пропущена крізь призму інтересів особистості, та національні традиції”.¹ Мова йде також про загальнонаціональне примирення, регіональну єдність, становлення національної еліти та інші чинники суспільного процесу.

Бачимо, що про необхідність побудови у суспільстві політичної нації почали говорити ще у 2002 році. Але, на жаль, за ці три роки доля української політичної нації суттєво не змінилася. Хоча, звичайно, і відбулися деякі зрушення. Так, наприклад, таз звана “помаранчева революція” дала поштовх. Поштовх, насамперед, для відродження національної ідеї, а відродження національної ідеї, на наш погляд, є важливою передумовою для створення політичної нації.

Поняття національної ідеї, у деякій мірі, відображає суперечність між етнічним та політичним поняттям “нація”: навколо якої системи цінностей має відбуватися національна консолідація – етнокультурної традиції, що включає в себе також національну легенду і національну міфологію, чи цінностей громадянського суспільства і соціального договору. Політична нація складається на ґрунті національної державності та громадянського суспільства.

Важливим фактом є також те, що поняття політичної нації означає спільне громадянство, а громадянство є сталим правовим зв’язком між людьми і державою. Державна національна ідея, таким чином, можна твердити, передує ідеї політичної нації. Без державного суверенітету неможливо створити соціально-політичну структуру, що захищала б культурні інтереси і цінності нації. Однак держава не є самоціллю національного розвитку.

Отже, дана тема є надзвичайно актуальною і вимагає чіткого відображення дійсності, сучасного стану української політичної нації. Будуть, звичайно, розглянуті й етнічні нації, і світові політичні нації, але наголос хотілося б зробити саме на долю нашої політичної нації.

Мета і завдання дослідження полягають у здійсненні комплексного політологічного аналізу феномену політичної нації.

Основною метою магістерської роботи є дослідити політичну націю у поліетнічному суспільстві.

З огляду на поставлену мету визначено такі дослідницькі завдання:

визначити теоретико-методологічну схему, за якою буде проводитися аналіз;

звернути увагу на поглядах дослідників, які зробили чималий науковий внесок для вирішення даної проблеми;

співставити етноісторичну та політичну націю;

розкрити специфіку буття політичної нації в поліетнічному суспільстві (на прикладі американської, канадської, російської);

визначити долю української політичної нації.

Об’єктом даного наукового дослідження є феномен націотворення.

Предметом аналізу виступає політична нація у поліетнічному суспільстві.

Тема політичної нації на сьогоднішній день не дуже розвинута у наукових працях дослідників, як вітчизняних, так і зарубіжних. Хоча, звичайно, американські та деякі європейські дослідники крокують на декілька кроків вперед порівняно з нашими українськими, та й російськими дослідниками.

Щодо теоретичної бази, то тут здебільшого використовувалися праці дослідників етнополітології та етнології. Досить змістовною та цікавою для нас виявилася книга “Етнос і політика: Хрестоматія”, автором якої є Прозаускас А.А.². Мета даного видання – дати уявлення про роль етнічних факторів у різних сферах та ознайомити з найбільш розповсюдженими підходами для дослідження етнополітичних та етнокультурних процесів. У хрестоматії надані роботи найбільш відомих сучасних зарубіжних вчених. Саме для теоретичних засад магістерської роботи були корисними особливо деякі розділи даного видання, а саме: “Етнос та етнічність”, “Нація та держава”, “Багатонаціональні суспільства”. Погляди на дану проблематику та аналіз понять “етнос”, “нація”, “багатонаціональне чи поліетнічне суспільство” подаються тут різними авторами. Зокрема, у даній науковій роботі нами використовувалися погляди Бромлея Ю.В.³, Арутюнян Ю.В.⁴. Опрацьовуючи феномен багатонаціонального суспільства, корисними стали роботи М.Дж. Сміта та К. Дейча, статті яких подані у вищезгаданій хрестоматії.

Надзвичайно цікавою стала робота Джамбатістта Віко та його “Засади нової науки про загальну природу націй”⁵, адже саме цього італійського мислителя деякі вчені сміливо називають першим етнологом.

Серед теоретичних посібників також нами були використаний навчально-науковий посібник Картунова О.В. “Вступ до етнополітології”.⁶ У даній роботі автор опрацьовує чимало теоретико-методологічних засад, звертається до аналізу сфери етнополітики. Картунов О.В. багато уваги приділяє дослідженням етнічних та етнополітичних проблем Заходу, і це допомагає йому зробити деякі висновки та зауваження стосовно української етнополітологічної науки; автор використовує вплив етнополітичної науки Заходу, звертається до чималої кількості західних етнополітичних теорій. Робить свій прогноз стосовно становлення та укорінення етнополітичної науки в Україні.

Важливими були погляди на проблеми етносу та нації Абдулатіпова Р. його “Етнополітика”⁷ вміщує в собі багато теоретичної бази, розкривається суть предмету, об’єкту даної навчальної дисципліни. Приділяє увагу Абдулатіпов також методології дослідження етнополітичної науки.

Для отримання потрібних фактів щодо сучасності, стану досліджень стосовно “нації” та “політичної нації” в Україні, зокрема, стали важливими також праці та окремі статті таких авторів, як Варзара І.М.⁸, Бадзьо Ю.В.⁹, Євтуха В.Б.¹⁰, Кураса І.Ф.¹¹, Балушока В.¹², Хорошилова О.¹³, Кресіної І.¹⁴, Римаренка Ю.І.¹⁵ тощо.

При дослідженні нашої проблеми були використані різні джерела та періодичні видання. Останні були чи не найголовнішим джерелом. Так, наприклад, було почерпнуто багато інформації, статистичних даних з наступних журналів: “Історія 2005”, “Людина і політика”, “Політична думка”, “Наука і суспільство”, “Етнополітологія в Україні”, “Нація і держава”, “Відродження”.

Серед джерел Інтернету варто виділити, насамперед, такі, як: Інститут глобальних стратегій¹⁶, Громадський простір¹⁷, Фонд “Демократичні ініціативи”¹⁸, Мережа аналітичних центрів України¹⁹, Український Центр економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова²⁰, “Діалог”²¹. На цих сайтах багато уваги приділено цікавлячий мене проблемі, цікавою була продукція, яку надають дані аналітичні центри. Найбільш цікавим та змістовним для нас виявився сайт “Мережі аналітичних центрів” та “Громадській простір”. Саме на цих сайтах розміщено чимало потрібної інформації, даних. Багато дискусій та діалогів, що безпосередньо торкаються проблематики нашого дослідження, точаться на сайті “Діалог”. Мета цього сайту полягає у якомога різнобічнішому висвітленні фактів та уявлень спектра думок з актуальних питань гуманітарного, політичного та економічного розвитку нашої держави, а також позиціювання України на міжнародній арені. Тут можна побачити чимало цікавих та деколи суперечливих одна одній думок та поглядів на проблеми етносу, нації, особливо політичної нації. Цікавим є також Інтернет сайт “Анті-Оранж”²², де особливо цікавими для нас були статті політолога, віце-президента НАН України П.П. Толочка.