ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕКЛАМНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

1.1. Поняття та принципи рекламної діяльності та її правове забезпечення

1.2. Інформаційна політика держави в сфері реклами (історичні аспекти)

1.3. Організація державного управління рекламною діяльністю в Україні

РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ’ЄКТІВ РЕКЛАМНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

2.1. Види суб’єктів рекламної діяльності за законодавством

2.2. Реєстрація та ліцензування суб’єктів рекламної діяльності

2.3. Правове забезпечення господарювання суб’єктів рекламної діяльності

РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ РЕКЛАМНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

3.1. Питання правового регулювання захисту суспільної моралі

3.2. Правові проблеми соціальної реклами та її відмежування від інших видів рекламної діяльності

3.3. Політична реклама та її нормативне врегулювання

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Усі розвинені країни світу на сьогодні впевнені у необхідності створення сприятливих умов для розвитку бізнесу та зменшення адміністративних бар'єрів, зокрема, у сфері рекламної діяльності. При цьому належна державно-правова регуляція цієї діяльності логічно розглядуються як ключ до успіху і тому зовсім не випадково, що нова ініціатива ЄС щодо покращання бізнес-клімату для перемоги в глобальній конкуренції названа «Better Regulation».

Перехід України від планово-адміністративної до соціально-орієнтованої ринкової економіки викликав істотні зміни у всіх сферах громадського життя. В умовах відмови від адміністративно-командної системи управління економікою, усунення жорсткого централізованого планування, стимулювання і регулювання діяльності підприємців зростає роль рекламної діяльності.

Відхід від принципів жорсткого планування розвитку народного господарства і переведення його на ринкові механізми регулювання економічних процесів, заохочення приватного підприємництва ставлять перед державою, законодавчими органами і всіма юристами серйозні завдання щодо детального правового регулювання рекламних відносин.

Україна зараз вочевидь знаходиться на початку якісно нового етапу державної політики щодо підприємництва. І найбільш ефективним інструментом покращання бізнес-середовища в Україні на сьогодні є належне та наполегливе виконання органами державної влади норм регуляторної політики. Норми регуляторної політики в Україні затверджено Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року, №1160-lV; і вони повністю відповідають вимогам OECD. Регуляторну політику можна сміливо віднести до основного надбання реформ, які вже проходили і продовжуються зараз в Україні. Регуляторна політика визначила низку процедур у діяльності органів державної влади, виконання яких дозволяє побудувати систему прийнятні економічно доцільних та ефективних рішень, збалансувати інтереси громадян, суб'єктів господарювання та держави. Головним чинником регуляторної політики, по-перше, є, дотримання органами державної влади засад гласності, відкритості та прозорості, а по-друге- вимоги щодо професійно- та фахово- підготовленого аналізу необхідності державного втручання.

Регуляторна політика в Україні орієнтована в першу чергу на створення сприятливого бізнес-клімату для малого та середнього бізнесу. І це цілком зрозуміло, бо через свої малі розміри суб'єкти малого бізнесу непропорційно страждають від адміністративних перешкод. Високий потенціал регуляторної політики в Україні визначається тим, що норми цього закону мають чіткий процедурний характер. Тому належне дотримання вимог регуляторної політики урядом України є також і однією з важливих складових євроінтеграційного курсу України. Але слід зазначити, що виконання органами державної влади законодавства про регуляторну політику все ще залишається далеким від досконалості.

Перехід до ринкової економіки в Україні призвів до необхідності правового регулювання рекламної діяльності, без якого така діяльність, не обмежена правовими та етичними нормами, здатна не стільки принести користь підприємництву, скільки шкоду суспільним та державним інтересам і правам споживачів.

Актуальність теми вдосконалення державного регулювання рекламної галузі спричинена відсутністю на сьогодні в Україні цілісної системи державного управління рекламою. Не існує Концепції розвитку реклами не тільки на перспективу, але й на поточний момент. І як наслідок — відсутня державна програма розвитку національної реклами. Не створено чіткої системи управління рекламою з боку органів державної виконавчої влади.

Значна специфіка рекламної діяльності, як відомо, дуже часто супроводжується ілюзією щодо її нескладності: "на рекламі, як і на політиці, розуміються всі". Ця обставина тим більше вимагає обов'язкового залучення до числа розробників законопроектів професійних експертів з числа фахівців, які займаються рекламною діяльністю.

На жаль, дуже часто не враховуєься той факт, що реклама є частиною інформаційного простору. Нагадаємо, що право на отримання інформації є конституційним правом українського громадянина. Громадянське суспільство, як добре відомо, передбачає наявність свободи слова. Чому ж, в цьому разі, постійно робляться спроби обмежити «свободу економічного слова», тобто право товаровиробників на передачу інформації своїм цільовим аудиторіям? Нагадаємо також добре відомий факт, що в розвинених країнах рекламу називають «п'ятою владою».

Наукова новизна. Як відомо, з 2004 року набрали чинності нові Господарський та Цивільний кодекси України – основні нормативно-правові акти, що регулюють певні види договорів. Отже, деякі правові норми щодо рекламної діяльності змінились. З тих пір не проводилося дослідження, яке б узагальнило судову практику з вирішення спорів щодо рекламної діяльності та з’ясувало причини численності таких спорів. Крім того, багаточисельні зміни у законодавстві про рекламну діяльність (останні – у 2007 році) потребують постійних досліджень з цього приводу.

В роботі також вказується комплекс недоліків, притаманних Закону України „Про рекламу” у його чинній редакції, та пропонуються шляхи їх усунення.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають внаслідок здійснення рекламної діяльності.

Предметом дослідження є правові норми, що регулюють здійснення рекламної діяльності в Україні та за кордоном; судова практика з цього питання.

Метою дослідження є з‘ясування особливостей здійснення рекламної діяльності в Україні та за кордоном, а також вивчення проблем, які виникають під час здійснення рекламної діяльності, та визначення шляхів їх подолання.

Для досягнення поставленої мети поставлено такі завдання:

• аналіз чинного законодавства України щодо розглядуваного питання;

• аналіз науково-дослідницької літератури з даного питання;

• вивчення проблем, пов'язаних з розглядуваним питанням, та пошук шляхів їх вирішення;

• формулювання висновків та оформлення їх у вигляді дипломної роботи.

Методи дослідження:

- аналіз діючого законодавства та літератури – виділення з законодавства та відповідної літератури відомостей, які відносяться до теми дипломної роботи;

- порівняльний аналіз літератури – зіставлення точок зору різних джерел, що вивчали дане питання, з метою виявлення в них однакових, схожих, спільних, ідентичних якостей і властивостей; оцінка відомостей, викладених у різних джерелах;

- синтез – виявлення закономірностей, які випливають при розгляді теми дипломної роботи, їх узагальнення та систематизація, формулювання висновків;

- індукція – логічний умовивід від часткового до загального;

- дедукція – перехід від загальних норм до окремих, одиночних.

Структура роботи. Робота складається з трьох розділів, містить вступ, висновки, перелік використаних джерел.

Наукова база. Основною базою для написання роботи були дослідження О. Маєвського, В.Фесенко, Є.Ромата, О. Большакової, а також численна судова практика.

У дипломному дослідженні використані, зокрема, роботи вчених, які аналізували правові проблеми підприємницької діяльності та її державного регулювання, що є основою для дослідження правового регулювання рекламної діяльності: О.Вінник, В.Мамутова та інших.

Нормативно-правова база дослідження. Нормативно-правовою базою дослідження, перш за все, слугує Закон України „Про рекламу”. Також розглянуто положення, які стосуються здійснення рекламної діяльності, викладені в іншому законодавстві, перш за все, у Конституції України (право людини на інформацію), Господарському та Цивільному Кодексах України, Законі України „Про інформацію”, Законі України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" тощо. Значну увагу приділено підзаконним нормативно-правовим актам, зокрема, Постановам Кабінету Міністрів України з розглянутого питання.

В рамках порівняльного аналізу розглянуто нормативно-правове законодавство про рекламу інших країн, а також міжнародні правові акти, що стосуються вказаного питання.

РОЗДІЛ І. ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕКЛАМНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

1.1 Поняття та принципи рекламної діяльності та її правове забезпечення

Реклама є складним і суперечливим поняттям. З одного боку, її вплив на економіку є сприятливим, оскільки вона сприяє росту економіки, капіталовкладень, числа робочих місць, підтримує конкуренцію, а також інформує споживачів і розширює ринки для нових товарів. З іншого боку, вона призводить до виснаження ресурсів, монополізації, може створювати бар’єри для вступу на ринок, протидіяти конкуренції, у чому виявляються негативні властивості реклами [42, с.45].

Основним нормативним актом, що регулює рекламну діяльність в Україні, є Закон України від 3 липня 1996 року “Про рекламу”. Так, відповідно до статті 1 Закону України „Про рекламу”, реклама – це спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого чи опосередкованого одержання прибутку.

У 2003 році законодавче визначення було трансформовано таким чином: реклама – це інформація про особу чи товар (продукцію, роботи, послуги, цінні папери, об’єкти права інтелектуальної власності), розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару [14].

Це визначення було дуже невдалим, і проблеми в рекламній діяльності можуть виникнути вже на етапі визначення, що є рекламою і чим вона відрізняється від іншого матеріалу. Попри те, що нове визначення доволі широке, воно не містить в собі жодного конкретного критерію, який би дозволив точно встановити: цей матеріал – рекламний, а цей – ні. Якої мети хотів досягти законодавець, даючи нове визначення реклами, сказати важко, але очевидним було те, що з попереднього визначення реклами зникли ідентифікуючі ознаки: по-перше, що реклама – це спеціальна інформація, по-друге, що її розповсюдження має на меті пряме чи опосередковане одержання прибутку [30, с.16].

Ось чому потрібно визначитися із тим, що ж таке реклама. Для цього необхідно з’ясувати, що таке інформація і чи має реклама статус інформації. Згідно з Законом України "Про інформацію", інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі [13].

Реклама – це інформація про осіб чи товар. Тобто якщо це інформація про ідеї, наукові відкриття, суспільні рухи, то така інформація рекламою не є. Аналіз законодавства дозволяє також зробити висновок про те, що не має відношення до реклами інформація про суспільні явища, факти, події, що відбуваються поза волею людей або без згадування про ініціюючих їх фізичних чи юридичних осіб (стихійне лихо, карнавал, показ моди і т.п.), за умови, що сама інформація не породжує очевидних асоціацій з цими особами. Таким чином, рекламі властивий індивідуалізуючий характер. Із зазначеного випливає, що реклама більш вузьке поняття в порівнянні з інформацією, тобто будь-яка реклама є інформацією, але не вся інформація є рекламою.

Інформація не може бути об’єктом авторського та суміжних прав, а реклама, навпаки є саме такою. Зокрема, заборонено імітувати (копіювати або наслідувати) загальне вирішення, текст, зображення, музичні чи звукові ефекти, що застосовуються в рекламі іншої продукції.

Інша характеристика поняття "реклама" – це її обов’язкова направленість на невизначене коло осіб.

Однак “невизначене коло осіб” у чинному законодавстві не вживається як синонім слова “усі”. Термін “невизначене коло осіб” використовується для протиставлення поняттю “контрагент”. Мова йде про осіб, завчасно не визначених як конкретна сторона правовідносин.

Це коло може бути у соціальному розрізі (діти, школярі, жінки, чоловіки тощо).

Законодавство піклується про наслідки масового впливу на споживачів, використовуючи термін “невизначене коло осіб” стосовно до реклами. Проте виникає питання, чи буде вважатися рекламою поштове розсилання, яке призначене цілком для визначених осіб? Або якщо в радіоролику сказано, що він призначений особисто певній особі, то що це буде, персоніфікована інформація або реклама? Законодавство з приводу цього конкретної відповіді не дає. Тому вважаємо за доцільне конкретизувати або дати роз’яснення з приводу того, на кого саме поширюється реклама. Л. Микитенко пропонує таке визначення споживача реклами – це фізичні або юридичні особи, на яких спрямована реклама та які мають намір придбати чи замовити товар відповідної категорії, що реалізується господарюючим суб’єктом, або які його вже використовують [35, с. 39].

Третя характеристика реклами – ця інформація “призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару”. Зазначена ознака важлива для відмінності реклами в юридичному значенні цього слова від інших видів оголошень і повідомлень. Наприклад, не можна вважати рекламою опублікування комерційним банком свого балансу за відповідний період. Також не повинна вважатися рекламою інформація, поширення якої є обов’язковим в силу закону, інших правових актів, звичаїв ділового обороту, судового рішення і т.п.

Нарешті, реклама – це інформація, яка спрямована на отримання прибутку. Вважається, що слід відрізняти мету самої реклами як інформації та мету її розповсюдження, тобто мету рекламної діяльності. Метою реклами як інформації є доведення до відома потенційних споживачів інформації про існування певного товару, товарного знаку або особи, спонукання думати про придбання товару та доведення споживача реклами до придбання товару. Рекламна інформація націлена на формування чи підтримку інтересу до осіб, що згадуються в ній, і (чи) продукції, сприяє реалізації продукції, впливає на потенційних споживачів реклами, формує в них певне уявлення про конкретних фізичних і юридичних осіб, спрямована на невизначене коло споживачів. Отже, одержання прибутку є метою не реклами, а рекламодавця для здійснення якої він і поширює рекламну інформацію, тобто здійснює рекламну діяльність. Тому мета реклами призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо такої особи чи сприяння продажу, купівлі, оренді товару, або спрямована на досягнення соціального результату бажаного для рекламодавців [46].

На підставі викладеного, можна зробити наступні висновки. До істотних ознак реклами, які прийняті до уваги українським законодавцем при регулюванні поширення інформації, відносяться: спрямованість інформації на невизначене коло осіб, зміст інформації та ціль інформаційного впливу.

Однією з вимог Закону "Про рекламу" є заборона телерадіопрацівникам займатися рекламою під виглядом інформації. Таким чином, реклама є спеціальною інформацією, яка має особливий статус і не співвідноситься як окреме і загальне з інформацією, передбаченою Законом України "Про інформацію".