182289 (Економіка інтелектуальної власності)

11

Зміст

Вступ

1. Інтелектуальний капітал та його структура

2. Інтелектуальна власність як товар

3. Оборотоздатність об'єктів інтелектуальної власності

4. Термін служби об'єктів інтелектуальної власності

5. Інтелектуальна власність як нематеріальний актив

6. Випадки, коли необхідно визначати вартість прав на об'єкти інтелектуальної власності

7. Підходи до визначення вартості прав інтелектуальної власності

8. Методи оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В умовах ринкової економіки інтелектуальна власність в господарському обігу набуває статусу інтелектуального капіталу. Цей складний в економіці феномен знайшов теоретичне обґрунтування при розгляді сучасної ринкової інтелектуальної економіки, яка спирається на загальні основи теорії ринку, капіталу і підприємництва (бізнесу).

Економіка інтелектуальної власності, або інтелектуальна економіка – це галузь знань, яка вивчає теорію і практику функціонування ринкових структур та механізмів взаємодії суб'єктів економічної діяльності, пов'язаних з інтелектуальним капіталом.

Сучасна ринкова інтелектуальна економіка – це змішана економіка, в якій інтелектуальний продукт створюється під впливом власних зусиль, що спрямовують підприємницьку активність на зростання інтелектуального капіталу, а держава регулює цей процес, встановлюючи правову структуру бізнесу і контролюючи її додержання. Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, які охоплюють організаційні форми й правові основи бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації інтелектуального капіталу, систему сучасного обліку, фінансових відносин та процедуру укладання угод.

Мета роботи полягає у дослідженні економіки інтелектуальної власності.

Відповідно до поставленої мети, визначено такі завдання:

• визначення сутності інтелектуальної власності і інтелектуального капіталу;

• визначення вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності;

• оцінка вартості прав об’єктів інтелектуальної власності.

2. Інтелектуальний капітал та його структура

В сучасній економіці інтелектуальний капітал виходить на передній план, оскільки він один із основних факторів, що визначають конкурентоздатність економічних систем сьогодення, а в результаті багатство і економічну силу нації. Питання зміни співвідношення матеріального виробництва на користь інтелектуального, що виступає у формі наукових знань, інформаційного та технологічного продукту недостатньо розкриті вченими-економістами. Використання інтелектуальних ресурсів в процесі виробництва, зростання їх частки в загальній вартості підприємства, принципи ціноутворення та методика оцінки – все це питання сучасної інтелектуальної економіки.

Важлива роль у розробці теоретичних засад інтелектуального капіталу належить таким відомим вченим, як К.Беккер, Д.Белл, П.Дракер, Л. Едвінссон, І. Роос, М.Кастельс, М. Мелоун, Р.Райх, Т.Сакайя, Т.Стюарт, М.Мелоун, П.Пільцер, О.Тоффлер, Л.Туроу, С.Хантінгтон, Т. Шульц, Ф.Фукуяма та ін.

Українські вчені почали працювати над цим питанням в 90-х роках минулого століття. Значний вклад у розробку методологічних засад внесли Л.Абалкін, О. Ю. Амосов, Д. П. Богиня, , В.Врублевський, Н. Л. Гавкалова, В.Геєць, М. І. Долішний, О.І. Дацій, М. С. Дороніна, О. В Кендюхов, А. М. Колот, В. І. Куценко, О.В.Крисальний, О.Бутнік-Сіверський, Н. Д. Лук’янченко, В. В. Онікієнко, О.М. Онищенко, П.Т. Cаблук, В.П. Ситник, А. А. Чухно, П.М. Цибульов.

Існує різноманітна кількість визначень інтелектуального капіталу.

Інтелектуальний капітал, як вважають ряд вчених характеризує знання, інтелектуальний потенціал організації та має такі складові: людський капітал, організаційний або структурний та споживчий. Інтелектуальний капітал – це знання, які можна перетворити на прибуток та оцінити.

Глибоким є дослідження сутності інтелектуального капіталу О. Бутнік-Сіверського, в роботі якого "інтелектуальний капітал – це один із різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу і відтворює, одночасно, властиву лише йому (інтелектуальному капіталу) специфіку і особливості. Як економічна категорія інтелектуальний капітал розглядається з позиції авансованої інтелектуальної власності, що під час свого руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості".

Більшість дослідників, починаючи з Т.Стюарта, погоджуються з тим, що IK є інтегрованим утворенням і має три елементи: людський капітал, структурний капітал та споживчий капітал.

Людські активи – це насамперед працівники організації, які володіють певними знаннями і навиками, мають певний характер, професійні якості, наділені моральними принципами та сповідують певну культуру. Структурні активи визначають потенціал творчої активності колективу, який забезпечує ефективне використання людських ресурсів. До структурних активів належать: технологія колективної роботи, принципи керівництва, система навчання спеціалістів, бізнес-технології, корпоративна культура, система комунікацій. Структурні активи забезпечують соціальні взаємодії в організації та сприяють накопиченню знань, набуттю нових навиків, збагаченню досвіду та вдосконаленню професійних якостей спеціалістів. Споживчі (маркетингові) активи – це імідж фірми, відомість її торгової марки та відповідна клієнтська база. До споживчих активів також належать усі зв’язки підприємства науково-технічного та міжнародного характеру.

Е. Брукінг виділяє в структурі IK чотири елементи: ринкові активи, інтелектуальну власність, людські активи, інфраструктурні активи. Ринкові активи – це потенціал, який забезпечують нематеріальні активи, пов’язані з ринковими операціями (торгові марки, лояльність до них покупців, канали розподілу, повторні угоди). Людські активи – сукупність колективних знань працівників фірми, їх творчих здібностей, вміння вирішувати проблеми, управлінські та підприємницькі якості, поведінка, стійкість до стресів. Інтелектуальна власність як актив є узаконеним інструментом для захисту різноманітних корпоративних активів (ноу-хау, патенти, авторські права, виробничі секрети тощо). Інфраструктурні активи – це технології, методи і процеси, які дають можливість підприємству займатися господарською діяльністю (корпоративна культура, методи оцінювання ризику, фінансова структура, бази даних).

1. Інтелектуальна власність як товар

В усьому світі результати інтелектуальної власності визнаються товаром з усіма наслідками, що з цього випливають. Товар виробляють для того, щоб його запустити в обіг і в такий спосіб одержати прибуток.

Товар – це продукт праці, що виготовлений для продажу. Цей продукт стає товаром, якщо на нього визначена ціна. Відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" можуть оцінюватися "... нематеріальні активи, у тому числі об'єкти права інтелектуальної власності ...". Таким чином, майнові права на об'єкти інтелектуальної власності мають ознаки товару, тому що вони э продуктом праці і можуть мати ціну.

Використання інтелектуальної власності в господарській діяльності з економіко-фінансових позицій є її комерціалізацією, яка виникає на умовах договірних відносин. Саме комерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин потребує розглядати її як товар і як капітал. Метою комерціалізації є отримання прибутку за рахунок використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам.

Комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності – це взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар.

До теми інтелектуальної власності ми звертаємося сьогодні дедалі частіше. Нинішній підприємець, маючи у своєму активі продукт інтелектуальної власності, чудово розуміє, що цей продукт має певну ринкову вартість, а тому, знаючи його вартість, може розпоряджатися ним на свій розсуд: здати в оренду, продати, передати в заставу для отримання кредиту, розширити власний капітал тощо. Тобто цей продукт, часто не маючи матеріально-речової форми, може виступати і як товар, і як капітал.

До основних властивостей будь-якого ринкового товару відносяться:

1. корисність;

2. рідкість – властивість, протилежна загальнодоступності;

3. універсальність – придатність до обміну на гроші або на будь-які інші ринкові товари.

Корисність розуміється як здатність задовольняти будь-яку потребу. Тобто якщо об'єкт інтелектуальної власності нікому не потрібний, то він не може стати товаром.

Найважливішою є властивість рідкості, що перетворює корисність продукту в комерційну цінність, а сам продукт – у товар.

Рідкість для об'єктів інтелектуальної власності реалізується ідеально тому, що за визначенням об'єкт інтелектуальної власності повинен бути новим, оригінальним, неповторним. Наявність перших двох властивостей для матеріальних об'єктів звичайно майже автоматично забезпечує третю. Але для права інтелектуальної власності ця властивість має суттєві відмінності.

З третьою властивістю товару – універсальністю – тісно пов'язана його оборотоспроможність, що припускає відчуження прав інтелектуальної власності як від індивідуума, так і від підприємства. Тільки у цьому випадку права на об'єкти інтелектуальної власності можуть обертатися як товар у його звичайному розумінні.

2. Оборотоздатність об'єктів інтелектуальної власності

Об'єкти інтелектуальної власності можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Оборотоздатність інтелектуальної власності означає допустимість здійснення угод і інших дій, спрямованих на їхню передачу в межах цивільно-правових відносин.

Залежно від цього всі об'єкти розділено на три групи: вільні в обороті, обмежені і вилучені з обороту.

За загальним правилом об'єкти інтелектуальної власності можуть вільно відчужуватися (продаватися, даруватися, обмінюватися і т. п.) або переходити від однієї особи до іншої в порядку універсального правонаступництва без будь-яких заборон чи обмежень, чи іншим способом. Винятки з цього правила можуть встановлюватися законом у відношенні повного вилучення об'єктів з обороту у встановленому ним порядку – для обмеження їх обороту.

Вилученими з обороту вважаються об'єкти, що не можуть бути предметом угод і іншим способом переходити від одного до іншого в межах цивільно-правових відносин.

Обмеження оборотоздатності полягає в тому, що окремі об'єкти можуть належати лише певним учасникам обороту або їх придбання і (чи) відчуження допускається тільки на підставі спеціальних дозволів.

1. Термін служби об'єктів інтелектуальної власності

За терміном служби об’єкти інтелектуальної власності (ОІВ) поділяються на дві групи: ОІВ з встановленим терміном служби та ОІВ з невстановленим терміном служби. Ця обставина має важливі наслідки при визначенні вартості ОІВ як товару, а також при встановленні терміну його амортизації, коли він перебуває на балансі підприємства як нематеріальний актив.

Розрізняють юридичний і економічний термін служби. Одні ОІВ мають встановлений термін дії, а інші можуть не мати встановленого терміну служби. Наприклад, відповідно до Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" юридичний термін дії (служби) патенту дорівнює 20 рокам. Однак цілком можливо, що за цей час патент може морально застаріти, тому що не виключена імовірність, що з'являться нові аналогічні, більш ефективні винаходи. Тому при економічних розрахунках для патентів установлюється більш короткий термін, так званий економічний, котрий дорівнює 10-12 рокам, а в окремих випадках і менше.

Встановлений термін служби характерний для більшості прав на об'єкти інтелектуальної власності, відокремлюваних від індивідуума і підприємства, але не для всіх. Так, торговельні марки не мають встановленого терміну служби, оскільки визначений законом термін дії після його закінчення може кожний раз продовжуватися ще на 10 років. Не мають встановленого терміну більшість прав на об'єкти інтелектуальної власності, невіддільні від підприємства чи індивідуума. Крім того, права на ті самі об'єкти інтелектуальної власності можуть мати як визначений, так і невизначений термін дії. Наприклад, ліцензія на право використання винаходу чи товарного знака може бути надана як на визначений, так і на невизначений термін.

Без установлення терміну дії постає проблема визначення вартості переданих прав на об'єкти інтелектуальної власності, а сама процедура встановлення терміну дії буває надзвичайно складною і відповідальною.

2. Інтелектуальна власність як нематеріальний актив

Об’єкти інтелектуальної власності є нематеріальними активами підприємства. До нематеріальних активів відносять цінності, що мають вартісну оцінку і при цьому не є фізичними об’єктами.

Нематеріальні активи – це принципово новий об'єкт фінансового обліку для України, що узагальнює особливі види капіталу підприємства, а також характеризує його економічний потенціал і фінансову стабільність.

Нематеріальні активи – це винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, матеріальним вираженням прав на який є документи виключного права, патенти і свідоцтва про реєстрацію. Нематеріальними активами є також права на ноу-хау, а також права, отримані в результаті покупки ліцензій у патентовласників. Нематеріальними активами можуть бути програмні продукти, програми для ЕОМ і бази даних.

Відмінними ознаками нематеріальних активів є:

• відсутність матеріальної основи і при цьому володіння такою коштовною якістю, як здатність давати доход власнику, виходячи з довгострокових прав і переваг, що вони приносять йому так довго, як це можливо;

• відсутність наміру продажу нематеріальних активів у нормальних умовах діяльності підприємства;

• тривалість експлуатації, що дозволяє враховувати їх у складі довгострокових інвестицій як оборотні активи і через обраний варіант облікової політики встановлювати більш розумний термін погашення їхньої первісної вартості при загальній невизначеності термінів функціонування (гудвіл, товарні знаки тощо);

• відсутність відходів;

• багатоцільовий характер експлуатації, що дозволяє використовувати об'єкт на різних ділянках діяльності підприємства;

• підвищений ступінь ризику в прагненні отримати доход від застосування подібних активів.

Усі види нематеріальних активів, крім хіба що прав на користування земельними ділянками і природними ресурсами й орендними правами, є різновидами об’єктів інтелектуальної власності.

На підприємстві процес прийняття рішень про включення до складу нематеріальних активів об’єктів інтелектуальної власності звичайно починають з метою мінімізації оподатковування. Рішення питання включення виключних прав у число нематеріальних активів залежить від проведеної оцінки вартості об’єкта. При цьому як облікову одиницю вказують охоронний документ як еквівалент прав, що випливають з наявності цього документа.

У більшості випадків керівники фірм починають цікавитися включенням об’єктів інтелектуальної власності до складу нематеріальних активів при виникненні наміру збільшити статутний капітал організації. У процесі приватизації підприємств у більшості випадків вартість нематеріальних активів не враховувалася, причому основною проблемою звичайно є проблема визначення прав власності на об’єкти.

При включенні нематеріальних активів у статутний капітал підприємства з іноземними інвестиціями можлива серйозна вартісна оцінка. Наприклад, вартість прав на два винаходи й одне ноу-хау в області машинобудування з доданої до них вартістю товарного знаку організації, може скласти суму порядку сотень мільйонів доларів.

Таким чином, об’єкти інтелектуальної власності, включені до складу нематеріальних активів підприємства, сприяють його процвітанню і функціонують як повноправні об’єкти власності.

2. Випадки, коли необхідно визначати вартість прав на об'єкти інтелектуальної власності

Вартість є однією з основних ознак товару. Щоб продати права на об'єкти інтелектуальної власності чи використати їх у власному виробництві, необхідно визначити їхню вартість.