176891 (Криві байдужості, їх властивості. Параметри підприємства як мікроекономічної моделі. Виробнича функція), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Криві байдужості, їх властивості. Параметри підприємства як мікроекономічної моделі. Виробнича функція", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "экономика" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "экономика" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "176891"
Текст 2 страницы из документа "176891"
Протилежний випадок - це товари, які є абсолютними взаємодоповнювачами, наприклад, взуття на праву та ліву ногу. Для таких товарів заміна неможлива. Коли правих черевиків (X) більше, ніж лівих (Y), гранична норма заміни лівих правими дорівнює нулю, оскільки споживач не відмовиться від будь-якого лівого черевика, щоб одержати ще один правий. Одночасно споживач може відмовитись від усіх, крім одного додаткового правого, щоб одержати один додатковий лівий черевик. У цьому випадку гранична норма заміни є нескінченною. Криві байдужості абсолютних доповнювачів мають вигляд
прямого кута (U3, U4 на рис. 1.6).
Я кщо споживач абсолютно байдужий до блага X, наприклад, він зовсім не споживає тістечок, намагаючись уникнути зайвої ваги, його криві байдужості будуть прямими горизонтальними лініями (рис. 1.7), а гранична норма заміни Y на X дорівнює нулю. Рівень сукупної корисності визначає тільки корисність блага Y. Благо X виступає для споживача як нейтральне,
тобто таке, споживання якого не впливає на рівень сукупної корисності. Якби споживач вважав нейтральним благо Y, криві байдужості були б вертикальними прямими. Для випадку одного нейтрального блага не справджується аксіома ненасичуваності (чим більше благ, тим краще).
Нарешті, можлива ситуація, коли одне з пари споживаних благ є для
с поживача антиблагом (X). Якщо
споживання X негативно впливає на корисність індивіда, то підвищення рівня корисності пов'язане зі скороченням споживання даного блага. Криві байдужості є висхідними (рис. 1.8), а рівні корисності зростають
ліворуч - вгору (U1, U2, U3). Гранична норма заміни благ є позитивною і зростаючою. Прикладом пари "благо плюс антиблаго" може слугувати вечеря в кафе, де стоїть тютюнова завіса чи лунає гучний "рок", яких ви не переносите. Аналогічний вигляд матимуть криві байдужості гравця у лотерею чи відвідувача казино, для яких благо очікуваного доходу від виграшу сполучається з антиблагом ризику фінансових втрат в разі програшу.
1.3 Властивості кривих байдужості
Аналіз кривих байдужості дозволяє узагальнити їх властивості:
1) Криві байдужості не можуть перетинатися, оскільки кожна крива відповідає конкретному рівню корисності. Якби криві перетиналися, це означало б, що кошик точки перетину має не один, а декілька рівнів корисності, що суперечить припущенню щодо транзитивності уподобань споживача
(рис. 1.9).
2 ) Криві байдужості, розташовані далі від початку координат, відповідають наборам благ з вищим рівнем корисності, оскільки вища крива
дозволяє споживачу одержувати більшу кількість обох благ порівняно з нижчою. Споживач завжди прагне досягти найвищої з можливих кривих.
3) Криві байдужості мають від'ємний нахил, є спадними для абсолютної більшості благ. Від'ємний нахил кривої байдужості означає, що споживач повинен відмовитись від деякої кількості одного блага, щоб мати можливість одержати додаткові одиниці іншого блага і залишитись на тому ж рівні корисності. Позитивний нахил кривої є неможливим, оскільки кошики будуть містити більшу або меншу кількість обох товарів й не належатимуть до одного набору байдужості.
4) В міру просування донизу по кривій байдужості вона стає пологішою, випрямляється. Гранична норма заміни товару є спадною, оскільки готовність споживача до заміни товару Y товаром X зменшується з нарощуванням споживання X.
Отже, проаналізувавши смаки і уподобання споживача за допомогою кривих байдужості, ми бачимо, що існує множина споживчих кошиків з різним співвідношенням товарів, які дають однакове задоволення споживачу. Споживач бажає обрати якнайвищу криву байдужості з найбільшою кількістю товарів у кошику. Визначившись щодо власних уподобань, він, однак, повинен зважити на те, що ціни кошиків різні, а його доход обмежений. Для того, щоб визначити, який саме кошик вибере споживач, прагнучи максимізувати корисність, нам потрібно проаналізувати бюджетне обмеження споживача.
2 ПАРАМЕТРИ ПІДПРИЄМСТВА ЯК МІКРОЕКОНОМІЧНОЇ МОДЕЛІ. ВИРОБНИЧА ФУНКЦІЯ
2.1Організаційні форми і функції підприємства
Ініціативну діяльність, пов'язану з виробництвом товарів і послуг, називають підприємництвом. Підприємництво передбачає використання власних коштів і готовність ризикувати ними з метою одержання прибутку.
Первинною економічною ланкою, яка здійснює випуск завершеної продукції, вважається підприємство. Фірма - це організація, яка володіє майном і управляє господарською діяльністю підприємства або декількох підприємств. Майно підприємства є повною або неповною власністю фірми. Вона розпоряджається ним і використовує його для своєї господарської діяльності, яка охоплює управління процесом виробництва, реалізацію продукції, одержання і використання прибутків, відшкодовування своїх витрат.
Існують фірми з вертикальною і горизонтальною структурами, а також фірми-конгломерати. Фірма з вертикальною структурою володіє і управляє кількома підприємствами, кожне з яких здійснює свою, специфічну, відмінну від інших, стадію виробництва. Фірма з горизонтальною структурою володіє і управляє кількома підприємствами, які знаходяться на одній стадії виробництва, виконують подібні функції на ринку товарів та послуг. Фірма-конгломерат виробляє широкий асортимент різноманітних товарів і послуг, охоплює підприємства, які оперують у багатьох галузях і діють на багатьох ринках. Таким чином, поняття підприємства і фірми можуть співпадати стосовно одного підприємства і не співпадати стосовно декількох підприємств.
Основними організаційно-правовими формами фірм є: індивідуальна підприємницька фірма, партнерство та корпорація.
Індивідуальна фірма має одного власника, який водночас є і менеджером. Суверенітет у прийнятті рішень, простота в організації і ліквідації підприємства, податкові пільги, розвинене почуття господаря складають переваги одноосібного володіння. Але обмежені фінансові ресурси, недостатня ефективність управління, повна відповідальність аж до конфіскації майна власника ведуть до частих банкрутств, так що ця форма підприємництва найменш стійка, вона можлива у галузях, де існує виробництво з коротким циклом.
Партнерство - колективне підприємство, яке знаходиться у спільній власності кількох осіб, що об'єднують свої фінансові ресурси, має більші можливості щодо одержання кредитів, кваліфікованого управління, але часті непорозуміння між партнерами, негнучкість і складність реорганізації, значна небезпека розпаду у випадку несподіваного виходу одного з партнерів та необмежена відповідальність роблять існування партнерств не дуже перспективним. Вони поширені у невиробничій сфері (юриспруденції, медицині тощо).
Корпорація - форма організації підприємств, яка має особливі методи залучення капіталу та особливі форми управління. Це - акціонерне товариство. Свій капітал утворює шляхом випуску акцій і облігацій. Вищим органом управління є збори акціонерів. Значні фінансові ресурси, які утворюються за рахунок трьох джерел: нерозподіленого прибутку, кредитів банків та продажу акцій і облігацій, обмежена відповідальність, досконалий менеджмент, переваги великого підприємства (ефект масштабу) та необмежений термін діяльності роблять корпорацію найбільш поширеною і стійкою формою фірми в сучасному ринковому господарстві, незважаючи на те, що вона також має недоліки, такі як: бюрократизація управління, можливі суперечності інтересів і зловживання управлінського персоналу тощо.
В мікроекономіці не приймають до уваги всю цю різноманітність форм і структур. Всі підприємства і організації об'єднують узагальненим поняттям фірма. Модель поведінки фірми будується для індивідуальної підприємницької фірми, яка може бути як великим промисловим підприємством, так і дрібним фермерським господарством. Це стосується і різноманітних функцій фірми.
Фірма виконує виробничо-технологічну, економічну, соціальну, зовнішньоекономічну функцію, але вони не є предметом дослідження мікроекономіки. Ми зосереджуємо свою увагу на основній функції підприємства - функції виробництва, яка є економічною моделлю технології, описує зв'язок між витратами факторів виробництва та максимально можливим обсягом випуску продукції.
2.2 Поняття виробничої функції
Для організації виробничого процесу необхідні фактори виробництва повинні бути присутніми у певній кількості. Узагальнену інформацію про взаємозв'язок між витратами виробничих факторів і обсягами випуску продукції у фізичному виразі надає функція виробництва. Вона відображає технічний закон, суть якого в тому, що для кожного рівня технічних знань існує відповідне числове співвідношення виробничих витрат і обсягів продукції. За допомогою цієї функції можна визначити технологічно ефективний спосіб виробництва.
Розглянемо спрощений приклад функції виробництва деякої агрофірми. Припустимо, що агрофірма хоче виростити 5000 центнерів цукрових буряків. Для цього потрібні земля, технічні комплекси, робітники і добрива. Агроном задає максимальний урожай, якого можна досягти:
500 ц/га. Отже, для вирощування необхідної кількості буряка потрібно задіяти 10 га землі. Приймаємо, що це сталий ресурс. Кількості інших ресурсів можна змінювати.
Отримати 5000 ц буряків можна за різних комбінацій факторів виробництва. Наприклад, розроблено п'ять технологічних проектів
(А,Б,В,Г,Д), які дозволяють досягти заданого обсягу випуску певним набором ресурсів (таблиця 2.1).
Таблиця 2.1
Проекти | Кількість технічних комплексів, од./сезон | Кількість робітників чол./ сезон | Кількість добрив, тонн/ сезон |
А | 1 | 8 | 10 |
Б | 2 | 4 | 7 |
В | 3 | 2 | 5 |
Г | 4 | 1 | 4 |
Д | 5 | 3 | 5 |
Для проекту А досить одного технічного комплексу, 8 робітників, 10 т добрив, для проекту Б відповідно 2, 4, 7 і т.д. Якщо ми уважно розглянемо проекти, то з'ясуємо, що технологічно неефективним буде лише останній проект Д, тому що він передбачає використання більшої кількості добрив і
робітників при тих же одиницях техніки, що і проект Г . Всі інші проекти вважаються ефективними, оскільки зі збільшенням одного фактора зменшується кількість інших.
Виробнича функція задає максимальний обсяг випуску (Q), який може виробити фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. В моделі поведінки фірми для спрощення аналізу ми будемо брати лише два
ресурси для довгострокового періоду - працю (L) і капітал (К), і тільки один змінний фактор - працю - для короткострокового періоду. Загальний аналітичний вираз виробничої функції можна записати:
Q=f(F1,F2...Fn), або Q=f(K,L), або Q=f(L). (1)