Нормативно-правову основу формування і функціонування системи забезпечення національної безпеки України складають:

Конституція України, закони, укази та розпорядження Президента, постанови Кабінету Міністрів України;

різноманітні відомчі нормативні акти, прийняті у межах компетенції тих чи інших органів відповідно до Конституції України;

загальновизнані принципи і норми міжнародного права, а також міжнародні договори і зобов’язання України.

Проте, в Україні поки відсутній фундаментальний закон «Про безпеку», водночас діють чисельні закони, які регламентують діяльність спеціальних служб і правоохоронних органів. До них належать наступні: «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про внутрішні війська», «Про прокуратуру», «Про Службу зовнішньої розвідки» тощо.

Фундаментальне і цементуюче значення має Концепція (основи державної політики) національної безпеки, схвалена Верховною Радою України 16 січня 1997 року. У ній викладена система поглядів на забезпечення в Україні безпеки особи, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз у життєво важливих сферах життєдіяльності.

Водночас, що стосується Доктрин відносно окремих сфер життєдіяльності, то окрім Воєнної доктрини в Україні не існує жодної іншої доктрини.

Можна погодитися з висновком пана Ліпкана В.А., зробленим у навчальному посібнику «Безпекознавство»; «поки в Україні відсутня видимість, а тим більше практичний вихід застосування синергетичного підходу до формування правового поля забезпечення безпеки. І саме у цей, методологічно хаотичний час, вважаємо більш вірним і концептуально виваженим запропонувати наступну ієрархію документів, які б складали систему правового регулювання забезпечення безпеки. Це, передусім:

Стратегія національної безпеки — основоположний документ, в якому викладаються стратегічні цілі України щодо становлення її в якості Європейського лідера, збільшення населення до 2050 року до 100 мільйонів осіб тощо.

Концепція національної безпеки має забезпечувати вирішення тих чи інших проміжних завдань, які є у Стратегії.

Доктрина формується на підставі Стратегії та Концепції і охоплює значно вужче коло суспільних відносин, які обмежуються конкретною сферою життєдіяльності людини. Вона розвиває і уточнює положення Стратегії та Концепції і носить більш предметний зміст, зміщаючи акцент не стільки на декларуванні та викладенні певних положень, скільки на окресленні конкретних механізмів вирішення цих проблем. Тому обов’язково має бути розроблено дерево доктрин національної безпеки, серед них можна назвати наступні: інформаційна, екологічна, фінансова, соціальна, енергетична, воєнна доктрина тощо.

Корпоративні конфлікти та управління ними

Конфлікт інтересів - це ситуація зіткнення інтересів різних заінтересованих у діяльності АТ осіб (груп осіб) у питаннях стратегічного бачення майбутнього товариства, а також формування, використання, розподілу та управління матеріальними та нематеріальними активами товариства й обрання форми і засобів здійснення між суб'єктами корпоративного управління взаємодії з цього приводу. При цьому, важливо відмітити, що суть конфлікту інтересів полягає не у самому факті порушення "корпоративного інтересу" на користь індивідуального чи групового, а у можливості виникнення ситуації, коли постає питання вибору між інтересом корпорації в цілому та іншим інтересом.

З діяльністю АТ пов'язані різноманітні інтереси та очікування багатьох економічних суб'єктів, які мають правовий статус юридичних та фізичних осіб.

Наведемо основні групи заінтересованих у корпоративних конфліктах сторін, та характеристику інтересів:

Менеджмент- Одержання гарантованої частини доходу, як правило у вигляді заробітної плати. Одержання премій та спеціальних виплат, бонусів та частини акцій АТ. Інтерес цієї групи полягає насамперед у збільшенні витрат корпорації на утримання управлінського персоналу, зростанні інвестицій АТ у нарощування активів, що збільшує зону підконтрольних менеджменту ресурсів. Заінтересовані у стабілізації власного становища у корпорації. У більшості випадків при прийнятті управлінських рішень виявляють схильність до зменшення ризиків.

Менеджери-акціонери Одержання високої компенсації витрат управлінської праці топ-менеджменту, посилення власного становища у компанії, збільшення престижу та владного статусу посади. Збільшення частки належних акцій. Збільшення зони підконтрольних ресурсів за рахунок зменшення дивідендних виплат. Захист від недружнього поглинання шляхом консолідації більшого пакету акцій у «дружніх інвесторів» та зменшення витоку інформації з компанії.

Мажоритарні акціонери - Зростання рівня капіталізації АТ. Реалізація прав на участь в управлінні АТ та отриманні правдивої інформації про його діяльність. Збільшення жорсткості корпоративного контролю. Участь у викупі додаткових випусків акцій, поверненні вкладених капіталів при ліквідації .

Міноритарні акціонери - Зростання дивідендів та рівня капіталізації АТ. Отримання своєчасної та правдивої інформації про діяльність АТ та справедливу ціну акцій компанії з метою своєчасного їх продажу за прийнятну ціну. Викуп АТ власних акцій за прийнятною ціною у разі незгоди із рішенням вищого органу управління.

Кредитори - Отримувати передбачені договорами відсотки на вкладений капітал. Стабільність роботи АТ, що забезпечить повернення кредитів. Користуватися пріоритетом щодо повернення коштів при ліквідації.

Персонал - Отримувати економічне, соціальне і психологічне задоволення від роботи; бути вільним від свавілля і суб’єктивізму керівників; впливати на прийняття рішень, брати участь у розподілі додаткових пільг, мати право вступати у профспілки і брати участь в розробці колективних договорів; вільно виконувати обов’язки, що передбачені контрактом; мати гарні умови праці.

Споживачі - Використовувати продукцію, отримувати технічні дані, що необхідні для використання продукту, відповідні гарантії, запасні частини для підтримки продукту протягом строку використання; використовувати споживчі кредити; Вдосконалення виробником продукту. Отримувати продукт за низькою ціною максимально наближеною до собівартості її виробництва із відстрочкою платежу.

Постачальники Продовжувати або збільшувати обсяги поставок, стабільності для власного виробництва, своєчасно отримувати платежі; потреба в професіоналізмі ділових стосунків при укладенні контрактів, закупівлях і доставці товарів та послуг. Надавати сировину за максимально високою ціною. Профспілки Бути представниками найманих робітників у переговорах з менеджментом; брати участь у роботі органів управління АТ, впливати на процес прийняття управлінських рішень.

Конкуренти Потреба у дотриманні всіма учасниками ринку галузевих і суспільних норм та правил чесної конкуренції; отримання інформації про конкурентів.

Держава Збереження зайнятості населення, своєчасна сплата АТ податків та нарощування податкових платежів (у абсолютному виразі внаслідок зростання обсягів виробництва), підтримка функціонування та/або утримання об’єктів соціально-культурного призначення; соціальна відповідальність корпорацій (екологічна безпека виробництва, благодійні внески, свідома сплата податків у справедливих обсягах та ін.). Дотриманні АТ вимог чинного законодавства, правил чесної конкуренції.

Місцева влада - Сплата податків до місцевих бюджетів. Збереження зайнятості місцевого населення, створення прийнятних умов праці та дотримання екологічних норм; закупівля АТ продукції місцевого виробництва, підтримка органів місцевого управління, участь у реалізації місцевих соціально-економічних та культурних програм розвитку регіону.

Реєстратор - У збереженні договору з АТ. Його роль у конфлікті інтересів обумовлюється можливістю внесення неправдивих відомостей до реєстру акціонерів, відмові внесення відомостей до реєстру акціонерів та передачі інформації про акціонерів АТ третім особам, у тому числі рейдерам, які можуть її використовувати для скупки акцій.

За результатами проведеного Центром дослідження корпоративних відносин наприкінці 2006 року експертного опитування на тему: «Корпоративні конфлікти в Україні» , 66,7% експертів вважають, що кількість корпоративних конфліктів в найближчий рік в Україні збільшиться через розгортання процесів перерозподілу власності і влади у країні. І тільки 6,6% респондентів переконані, що кількість корпоративних конфліктів в найближчий рік в Україні залишиться на нинішньому рівні.

При цьому, головною формою прояву корпоративних конфліктів стане рейдерство. За думкою респондентів, збільшення числа корпоративних конфліктів слід чекати ще і тому, що у деяких фінансово-промислових груп, які мають своїх представників у новій виконавчій владі, існують незадоволені амбіції і вельми обширні плани по розширенню свого бізнесу. А наявність могутніх адміністративних важелів впливу на суди і відсутність яких-небудь істотних зрушень у вдосконаленні вітчизняного законодавства з метою мінімізації можливостей по відносно легітимному захопленню чужої власності лише сприятиме збільшенню кількості корпоративних конфліктів в Україні.

Цікаво, що 20% учасників дослідження вважають, що корпоративні конфлікти позитивно впливають на залучення інвестицій до України. Експерти говорять, що на тлі корпоративних конфліктів зростає інтерес іноземних інвесторів до українського ринку. Наявність конфліктів свідчить про динамічний розвиток ринку, що привертає увагу іноземних спекулянтів, які вміють на цьому заробляти. Водночас, 66,7% респондентів переконані, що корпоративні конфлікти негативно впливають на інвестиційну привабливість українського фондового ринку, оскільки у багатьох випадках результатом корпоративних конфліктів є порушення майнових прав інвестора, кредитора та ін., у тому числі і за наслідками судових рішень.

Якби в Україні корпоративні конфлікти вирішувалися "по справедливості", по-перше, їх було б менше унаслідок безперспективності штучної провокації конфліктних ситуацій, по-друге, вирішення суперечок «згідно з» законом мало б позитивний вплив і на залучення інвестицій. На сьогодні ж існуюча практика вирішення корпоративних конфліктів підвищує ризик втрати інвесторами вкладених коштів. Деякі експерти говорять, що корпоративні конфлікти, з одного боку, відлякують так званих "цивілізованих інвесторів", а, з іншого боку, часто ініціюються інвесторами (як внутрішніми, так і зовнішніми), не звиклими і не охочими платити справедливу ціну за українські підприємства. При цьому, 13,3% експертів стверджує, що не можна однозначно сказати, який вплив роблять корпоративні конфлікти на залучення інвестицій, оскільки одні конфлікти роблять позитивний вплив на залучення інвестицій до України, а інші негативне.

60% учасників дослідження вважає, що рейдерство в Україні - це черговий етап (після первинного накопичення і приватизації) побудови сучасної капіталістичної економіки. Експерти, що взяли участь в дослідженні, вважають, що для того, щоб зменшити кількість рейдерських захоплень в Україні, необхідно: реформувати чинне законодавство (73,3%), встановити чітку систему виконання судових рішень (40%), здійснювати контроль корпоративних конфліктів з боку держави (20%), надавати державну допомогу по набуттю чинності судових рішень (13,3%). На думку експертів, необхідно реформувати судову систему, провести реформу з метою забезпечення дійсно незалежного і високопрофесійного розгляду в спеціалізованих судах виникаючих корпоративних конфліктів. На думку експертів, на збільшення числа рейдерських атак на підприємства впливає: корумпованість судової системи (73,3%); можливість добре заробити після успішного захоплення (66,7%); безкарність (33,3%); слабкість контролю з боку держави (20%); а також недоліки чинного законодавства і експансія з-за кордону спеціальних корпоративних технологій при потуранні українських властей.

В АТ коло як об'єктів, так і суб'єктів конфліктів значно ширші, порівняно з більш простими формами підприємницьких утворень, що пов'язане з рядом суттєвих специфічних особливостей корпоративного підприємництва. Найголовнішими з них є такі. По-перше, "природно" суперечливою є покладена в основу корпоративного підприємництва "двоїстість" його капіталу, який розщеплюється на реальний функціонуючий виробничий капітал та фіктивний, "паперовий" капітал, який не слідує пасивно за рухом реального капіталу, суттєво і досить суперечливо впливаючи на конфігурацію реального капіталу, особливо на можливості його відтворення та розвитку, а також на перерозподіл доходів між різними суб'єктами корпоративних взаємовідносин (індивідуальними акціонерами, фінансовими менеджерами кредитно-банківських та інвестиційних установ, формальними та тіньовими "гравцями" на фондовому ринку, чиновниками регуляторних інститутів тощо). По-друге, характерною особливістю корпоративного підприємництва є розподіл функцій власності та управління між різними інститутами та фізичними особами, які мають специфічні і досить часто взаємно суперечливі інтереси, стратегічні та тактичні наміри, очікування.

Оскільки на діяльність АТ мають вплив декілька груп суб'єктів, його політика формується як результат компромісу між інтересами та очікуваннями кожної з них, який досягається у процесі їх постійної конфліктно-конструктивної взаємодії. Предметом конфлікту інтересів може стати будь-який об’єкт в АТ, у формуванні та розподілі хтось зацікавлений.

Як правило, предметною основою конструктивно-конфліктної взаємодії є прагнення всіх суб'єктів через певний вплив на різні аспекти діяльності АТ якомога повніше задовольнити свої майнові, фінансові, владні та соціально-статусні потреби. При цьому конфлікти виникають як через прагнення окремих суб'єктів вибороти для себе по можливості більшу частку завжди обмежених можливостей, які створюються діяльністю АТ, для задоволення таких потреб, так і через різні суб'єктивні уяви про шляхи, методи та засоби досягнення статутних завдань певного АТ.