170190 (Екологічні проблеми сучасного суспільства), страница 2

До основних чинників посилення екологічної кризи слід віднести:

кількісне та якісне нарощування суспільних продуктивних сил;

розвиток науково-технічного прогресу без урахування екологічних вимог та обмежень;

панування моделі ресурсомісткого, еколого-деструктивного економічного зростання з орієнтацією на збільшення обсягів споживання матеріальних благ;

зростання чисельності народонаселення (демографічний «вибух»);

стихійну антиекологічну урбанізацію (еколого-урбанізаційну кризу); мілітаризацію національних економік, нарощування діяльності військово-промислових комплексів.

Екологічні кризи за своїм проявом поділяються на дві групи: які мають вибуховий характер (ядерні аварії на ЧАЕС та ЛЕС «Трімайл-Айленд», аварії на хімічних підприємствах у містах Уфі, Бхопалі); другу групу складають повільні за характером розгортання екологічні кризи, що можуть розвиватися десятиліттями, доки нагромаджувані кількісні зміни у природному середовищі не трансформуються в якісні (екокриза Аралу та Приаралля, опустелювання землеробських регіонів).

Із часом якісне ускладнення суперечностей природокористування, зростання їхніх просторових масштабів, з одного боку, та посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків, екологічної взаємозалежності держав (виникнення транскордонних екологічних ефектів антропотехногенної діяльності, експорт власних національних екологічних проблем за кордон), а також зростання обсягів споживання і, відповідно, забруднення міжнародних природних ресурсів (Світовий океан, Антарктида, повітряний басейн, космічний простір) - з іншого, призведе до появи й загострення глобальних екологічних суперечностей.

Ґенеза наведених суперечностей означає виникнення вперше в історії людства залежності кожної національної економічної системи й усього світового господарства від стану та змін планетарних природних умов і процесів. Сучасні глобальні екологічні суперечності по суті свідчать про гострий конфлікт між велетенською за своїми масштабами та інтенсивністю природо-трансформаційною діяльністю людства і біосферними процесами, їхніми асиміляційним та відтворювальним потенціалами. Нині правомірно говорити про інтернаціоналізацію ґенези суперечностей природокористування аж до конфліктного стану, тобто про реальну загрозу глобальної екологічної катастрофи.

Основні екологічні проблеми сучасного суспільства

Урбанізація та її вплив на природне середовище

Урбанізацію неможливо розглядати без зв'язку з розвитком суспільного виробництва, зокрема важкої індустрії, енергетики, хімічної промисловості тощо. Разом з нарощуванням промислового потенціалу, створенням нових галузей виробництва у великих містах зростає чисельність населення. Сучасні великі міста - це центри зосередження багатогалузевої промисловості, розгалуженої транспортної мережі в густо населених житлових масивах. Причому найважливішим джерелом зростання міського населення була й все ще залишається міграція сільських жителів у міста. На неї припадає більше половини приросту міського населення в Україні.

Сучасне місто надає своїм жителям багато переваг економічного, соціального та суб'єктивного характеру, а саме:

* наявність місць роботи та можливість зміни роботи;

* зосередження закладів науки та культури;

* забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги;

* можливість створювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя;

* розвиток міжнародної та регіональної культури.

При цьому з‘являються и певні небезпеки життя в урбанізованому середовищі.

Забруднення атмосфери міст

Основними джерелами забруднення атмосфери міста є транспорт, енергетичні системи міста та промисловість.

У містах зосереджена основна маса транспортних засобів. Автотранспорт дає 70% усіх токсичних викидів в атмосферу. В міському повітрі завжди зростає обсяг оксидів вуглецю, вуглеводнів, оксидів азоту, сажі, сірчані та свинцеві сполуки. Міста ніколи не пристосуються до такої кількості автотранспорту.

Міста - основні споживачі енергії. Місто споживає енергію у різних формах. Досить широко використовується викопне паливо - кам'яне вугілля, нафтопродукти та природний газ. Це вже само по собі визначає забруднення міст продуктами згорання. До житлових будинків та виробничих приміщень енергія потрапляє у формі електрики, газу, парового опалення.

Зниження якості атмосферного повітря небезпечне для здоров'я міських мешканців. Людина за добу вживає в середньому 25 кг повітря. Навіть, якщо відносний вміст забруднювачів в повітрі незначний, їх сумарна кількість, яка потрапляє в організм людини при диханні, може виявитись токсичною. Найбільш поширеною шкідливою домішкою повітряного середовища є чадний газ. Надмірна кількість цього газу в повітрі призводить до швидкої втомлюваності людини, головного болю, запаморочення, ослаблення пам'яті, порушення діяльності серцево-судинної та інших систем організму.

Специфіка проживання в місті призводить до того, що люди 80-95% свого часу проводять в приміщеннях (житлові будинки, метро, службові приміщення). Одним з показників якості міського життя є повітря приміщень, яке забруднено в 100 разів більше ніж зовні.

Інші токсичні матеріали - олійні фарби і розчинники, килимовий клей, меблевий лак, із яких виділяються бензол, толуол та інші речовини.

Забруднення питної води в містах

Питна вода - найважливіший фактор здоров'я людини. В крани міських квартир питна вода потрапляє з річок, водосховищ, озер, з підземних глибин. Найчистіша - підземна (особливо глибинна, артезіанська) вода. Але для великих міст цієї води не вистачає.

У реальних умовах вода містить органічні й мінеральні сполуки, мікро- і макроелементи, гази, колоїдні частинки та живі мікроорганізми. Основні компоненти питної води незмінні - гідрокарбонатні, сульфатні та солі кальцію, магнію та натрію. З мінералів у воді є кремній, фтор, стронцій, цинк, з макроелементів залізо і калій.

Частки ґрунту і все, що може гнити, вносить у воду органічні сполуки, їх різноманіття величезне. Щоб природна вода стала придатною для вживання, вона проходить декілька стадій очищення та знезараження: механічні, фізичні, фізико-механічні, хімічні, фізико-хімічні, біологічні, комплексні. Але проблема забезпечення людства якісною питною водою з кожним роком ускладнюється, стає більш гострою. Склалася ситуація, коли практично всі поверхневі, а в окремих регіонах і підземні води за рівнем забруднення не відповідають вимогам стандарту до джерел водопостачання. Питна вода стає активним чинником шкідливого впливу на здоров'я і першопричин виникнення багатьох небезпечних масових інфекційних захворювань. А внаслідок хлорування в питній воді утворюються хлорорганічні сполуки, наприклад, кількість хлороформу перевищує в 1,5-2 рази норми, рекомендовані ВООЗ. Окрім того, в питній воді є й інші токсичні речовини: іони важких металів, сполуки фосфору і сірки, пестициди, нітрати, нітрити.

Шумове, вібраційне та електромагнітне забруднення міст

Для мешканців міста шум - справа звичайна. Досить часто людина навіть не замислюється над його протиприродністю. В будь-якому регіоні міста шумить автотранспорт, гуркоче трамвай, з певним шумом працює підприємство, поблизу злітають з аеродрому літаки. В квартирах шумлять холодильники і пральні машини, в під'їздах - ліфти. Цей перелік можна продовжити. Якщо шуму так багато в нашому житті, може здатися, що він не шкідливий. Однак за своїм впливом на організм людини шум більше шкідливий, ніж хімічне забруднення. За останні роки у всіх великих містах шум збільшився на 12-15 дБ, а суб'єктивна гучність виросла в 3-4 рази. Шум знизив продуктивність праці на 15-20%, суттєво підвищив ріст захворюваності. Експерти вважають, що в великих містах шум скорочує життя людини на 8-12 років.

Частота захворювань серцево-судинної системи у людей, які живуть у зашумлених районах, у кілька разів вища, а ішемічна хвороба серця у них трапляється утричі частіше. Зростає також загальна захворюваність.

Особливо вражає вплив шуму на міських жителів. Якщо на 100 тисяч сільських мешканців припадає 20-30 тих, хто погано чує, то в містах ця цифра виростає в 5 разів. За даними статистики, жителі великих міст втрачають гостроту слуху вже з 30 років (в нормі - в 2 рази пізніше). Під впливом шуму погіршується сон та сприйнятливість до навчання. Діти стають більш агресивними та вередливими.

Для позначення комплексного впливу шуму на людину медики ввели термін - «шумова хвороба». Симптомами цієї хвороби є головний біль, нудота, дратівливість, які досить часто супроводжуються тимчасовим зниженням слуху. До шумової хвороби схильні більшість мешканців великих міст, які постійно отримують шумові навантаження. Наприклад, нормативні рівні звуку в дБ для мешканців житлових кварталів повинні становить 55 вдень і 45 вночі. Однак різні джерела техногенного шуму вносять вагомий внесок у звукове середовище міста. У сучасних міських районах зі значним рухом транспорту рівень шуму близький до небезпечної межі в 80 дБ.

Шум діє на організм людини не тільки прямо й опосередковано. Шум має й інші можливості впливу. Так, у міських умовах тривалість життя дерев коротша, ніж у сільській місцевості. Головною причиною цього є вплив інтенсивного шуму. При дії шуму в 100 дБ рослини виживають 10 днів. При цьому швидко гинуть квіти і уповільнюється ріст рослин.

Отже, шум шкідливий, але чи можна зменшити його вплив на живі організми, включаючи людину.

До негативних фізичних чинників міста належить також вібрація. Джерелами вібрації в містах є: рейковий транспорт, автомобільний транспорт, будівельна техніка, промислові установки.

Зазвичай вібрація розповсюджується від її джерела на відстань до 100 м. Найбільш потужне джерело вібрації - залізничний транспорт. Коливання ґрунту поблизу залізниці перевищує землетрус силою 6-7 балів. В метро інтенсивна вібрація розповсюджується на 50-70 м.

Несприятливо впливають на організм людини і електромагнітні випромінювання промислової частоти (50 герц) та частот радіохвильового діапазону. В помешканнях електромагнітні поля створюють: радіоапаратура, телевізори, холодильники тощо, що становить певну небезпеку. Якщо поруч знаходиться постійне джерело електромагнітного випромінювання, яке працює на аналогічній (чи є кратною) частоті, що може призвести до збільшення або зменшення нормальної частоти роботи людського органа, то наслідком цього можуть бути головний біль, порушення сну, перевтома, навіть загроза виникнення стенокардії. Найбільш небезпечним випромінювання є тоді, коли людина спить.

Висновок

Екологічна проблема поставила суспільство перед вибором подальшого шляху розвитку: чи бути йому орієнтованим на безмежне зростання виробництва або цей ріст повинен бути погоджений з реальними можливостями природного середовища й людського організму, узгоджений не тільки з найближчими, але й з віддаленими цілями соціального розвитку.

У виникненні й розвитку екологічної кризи особлива, визначальна роль належить технічному прогресу. По суті справи виникнення перших знарядь праці й перших технологій привели до початку антропогенного тиску на природу й виникненню перших спровокованих людиною екологічних катаклізмів. З розвитком техногенної цивілізації відбувалося збільшення ризику екологічних криз та небезпека їх наслідків.

Джерело такого явища - сама людина, що одночасно є й природною істотою, і носієм технологічного розвитку. Однак, незважаючи на таку "агресивність", саме технічний прогрес може бути запорукою виходу суспільства із екологічних криз. Створення нових технологій маловідходного, а потім і безвідхідного виробництва по замкнутому циклу дозволить забезпечити досить високий рівень життя не порушуючи при цьому тендітної екологічної рівноваги. Поступовий перехід до альтернативної енергетики збереже чисте повітря, припинить катастрофічне спалювання атмосферного кисню, усуне теплове забруднення атмосфери. І технічний прогрес, як дволикий Янус, має дві протилежні іпостасі в картині сьогодення й майбутнього суспільства. І тільки від колективного людського розуму, від продуманості й злагодженості керівних урядових дій, освітніх і громадських програм залежить, яким постане майбутнє.

Список використаної літератури

1. Специфика философского знания и проблема человека в истории философии.-М.,1989.

2. Эрих Фромм «ИМЕТЬ ИЛИ БЫТЬ» Перевод: Н.Войскунской, И.Каменкович, Е.Комаровой, Е.Рудневой, В.Сидоровой, Е.Фединой и М.Хорькова, Москва. изд. "АСТ", 2000

3. Моисеев Н.Н. Экология глазами математика. М.:1988. - 368 с.

4. Толстоухов А.В., Хилько М.І. Екобезпечний розвиток: пошуки стратегам. К., 2001. - 406 с.

5. Кисельов М.М., Канак Ф.М. Національне буття серед економічних реалій. К., 1998. - 325 c.

6. Хесле В. Философия и экология. М.,1994, с.7

7. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навч. посібник. - Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003. - 416 с.

8. Білявський Г.О. та інші. Основи екологічних знань К.: Либідь, 2000. - 336 с.

9. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячо-літь/А.С. Філіпенко,В.С. Будкін,А.С. Гальчинський та ін. - К.:Либідь, 2002. - 470 с.

10. Україна на зламі тисячоліть: історичний екскурс, проблеми, тенденції та перспективи: (Кол.моногр.)/ Г.В. Щокін, М.В. Попович, М.С. Кармазіна та ін.; За заг. ред. В.Г. Щокіна, М.Ф. Головатого - К.: МАУП, 2000. - 384 с.

11. Голубець М.А., Кучерявий В.П., Генсірук С.А. та ін. Конспект лекцій з курсу "Екологія і охорона природи". К., 1990.

12. Екологічна безпека України: аналіз, оцінка та державна політика /А.Б. Качинський, Г.А. Хміль. - К.: НІСД, 1997. - 127 с.

13. Кондратюк Є.М., Харкота Г.І. Словник-довідпик з екології. К., 1987.

14. Костецький В.В. Екологія перехідного періоду: держава, право, економіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні). - К., 2001.

15. Кучерявий В.П. Екологія. - Львів: Світ, 2001. - 500 с.

16. Ситник К.М., БрайонА.В., Городецкий А.В. Биосфера, экология, охрана природы. К., 1980.

17. Стегній О.Г. Неурядові екологічні організації України: сучасний стан і перспективи розвитку (за рез. нац. соціол. досл.). - К.: Наук, думка, 1996. - 111 с.

18. Хилько М.І. Екологічна культура: стан та проблеми формування. - К.: Знання, 1999. - 36 с.

19. Экологические движения в странах Запада / Аспекты теории и практики. - М.: Прогресе, 1990. - 258 с.

Размещено на Allbest.ru

1 Специфика философского знания и проблема человека в истории философии.-М.,1989.

2 Эрих Фромм «ИМЕТЬ ИЛИ БЫТЬ» Перевод: Н.Войскунской, И.Каменкович, Е.Комаровой, Е.Рудневой, В.Сидоровой, Е.Фединой и М.Хорькова, Москва. изд. "АСТ", 2000

3 Моисеев Н.Н. Экология глазами математика. М.:1988. - 368 с.

Толстоухов А.В., Хилько М.І. Екобезпечний розвиток: пошуки стратегам. К., 2001. - 406 с.

4 Кисельов М.М., Канак Ф.М. Національне буття серед економічних реалій. К., 1998. - 325 c.

5 Хесле В. Философия и экология. М.,1994, с.7