170190 (Екологічні проблеми сучасного суспільства)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Інститут післядипломної освіти

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

ЕКОЛОГІЧНА ПСИХОЛОГІЯ

НА ТЕМУ:

Екологічні проблеми сучасного суспільства

Робота студента групи 210/32

Покотило

м. Київ 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

ФІЛОСОФІЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА ТА Діалектика взаємодії суспільства з навколишнім середовищем

Суперечливість сучасного природокористування. Генеза екологічних проблем суспільства (криза)

Основні екологічні проблеми сучасного суспільства

Висновок

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Змістовні орієнтири нашого життя забезпечує філософія, а нашій культурі - самопізнання. Справедливо, що істинна філософія є духовною квінтесенцією епохи, живою душею культури. Звичайно, соціальні джерела і соціальне значення філософських вчень залежать від тих соціальних форм, що викликають їх до життя. Хоч всесвітня філософія, по суті, обертається навколо “вічних” проблем - до їх числа належить і проблема взаємовідносин Людини і Природи, яка в нинішній момент історії суспільства набула, на жаль, трагічного звучання.

Серед численних соціально значущих проблем сьогодення головне місце зайняла проблема виживання Людства і всього живого на Землі. Людському буттю загрожує самознищення. І ця обставина, як і екологічні, науково-технічні і інші моменти, неодноразово інтерпретувалися мислителями самих різних світоглядних орієнтацій. Людина стала сама для себе ахіллесовою п'ятою¹, вона - точка відліку, «в ньому всі початки і кінці» (Президент Римського клубу А. Печчеї).

Ті негативні для природи і самої людини наслідки антропогенної діяльності, що виявились в останні роки, примушують пильніше вдивитися в систему екологічних взаємовідносин, замислитися над проблемою їх гармонізації. Чому мова повинна йти саме про гармонію людини з природою, і недостатньо говорити, наприклад, тільки про їх єдність? Справа в тому, що внаслідок своєї об'єктивної діалектичності суперечлива єдність людини з природою має місце і на тих етапах їх взаємовідносин, коли ці відносини загострені, як, наприклад, зараз. Разом з тим потреба виходу з справжнього кризового стану викликає необхідність становлення особливої форми єдності людини і природи, яка і забезпечила б це. Такою і є гармонія людини з природою.

Таким чином, і екологічні потреби також давні, як і потреби людини в їжі, одягу, житлі і т. д. На протязі всієї попередньої історії їх задоволення відбувалося автоматично і люди були переконані, що повітрям, водою і грунтом вони забезпечені в достатку на всі часи.

Сьогодні зрозуміло, що здорове навколишнє середовище є основою не тільки матеріального статку, а й психологічного, духовного. Було б великою помилкою вважати, наче з екологічними проблемами суспільства можна впоратися за допомогою лише економічних чинників. Екологічна криза зумовлена рухом нашої технократичної цивілізації до конкретних цінностей і категорій, без коректування яких не можна здійснювати радикальних змін. При переорієнтації категорій поняття природи повинне стати центральним, так що саме відношення людини до природи буде інакшим, ніж було до цього. Важливо розуміти і прийняти нові ціннісні орієнтири, смислові установки, створити новий образ людини - в противагу «людино споживачу» людини гуманної по відношенню до самого себе і природи. Без цієї глобальної філософської перебудови відносин в системі “Людина - Природа” всі заходи економічного, екологічного, науково-технічного характеру будуть мати лише приватне значення і не зможуть стати скільки-небудь серйозною перешкодою на шляху екологічної катастрофи, що насувається: або людина і її суспільство змінитися, або зникне з лиця Землі.

ФІЛОСОФІЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА та Діалектика взаємодії суспільства з навколишнім середовищем

Екологічні проблеми сучасного суспільства не вичерпуються науково-екологічними або соціопрактичним аспектами, включаючи психологічні, а є більш широкими - філософсько-світоглядними. І йдеться про те, що ставлення людини до довкілля пов'язане з формуванням нових світоглядних орієнтацій і має виходити з самоцінності всього живого.

Очевидно, що людина розвивається відповідно зі своєю природою. І в умовах технологізації людської життєдіяльності внутрішні особистісні потреби змінюються такими їх типами, що по суті неадекватні природі і орієнтації духовного світу людини. Е.Фромм² розглядає таке порушення людської природності через форми існування людини, доходячи висновку, що в техногенному суспільстві потреба існувати “за принципом буття” витісняється існуванням “за типом володіння”. Так утворюється «друга природа людини».

Екологоорієнтований світогляд вимагає змін ставлення людини до природи і до себе самої, як її частини в аспекті коеволюції природи і людини. Це не означає відмови від впливу на довкілля, але оптимальне управління екологічною ситуацією передбачає регулюючі впливи людини на природу на науково-теоретичному і технологічному рівнях³. Багатоманітність підходів осмислення сучасних екологічних проблем суспільства обумовлюють потребу створення загальної філософії екології взагалі. Причому, розуміння загроз екологічних катастроф в філософії екологічних проблем має доповнюватись практикою їх передбачення з огляду на психологію буття суспільства. І особливий статус такої екологічної психології пов'язаний з інтегральним характером цих проблем, - людина джерело всіх гараздів та бід.⁴

Діалектика взаємодії суспільства з навколишнім середовищем

Глибинною причиною екологічних проблем суспільства є насамперед дисбаланс між різними формами людської раціональності. Бо деякі її форми, особливо технічна раціональність, розвиваються досить швидко, тоді як інші, які традиційно називають мудрістю, регресують. Невідповідність між цільовою і ціннісною формою раціональності, між владою і мудрістю і є причиною екологічних проблем суспільства. І якщо, прийняти подібність екології як науки про дім і “ідеальної домівки людства” - сукупності буття як предметом екологічної психології, зрозуміло, що загроза руйнування нашого планетарного дому призведе і до руйнування дому ідеального. Отже, тільки відновлення “ідеальної будівлі”, яка б поєднувала автономію розуму із самодовільною гідністю природи, допоможе людині зберегти планетний дім для свого власного життя та володіння ним.⁵

Каталізатором екологічних проблем суспільства стало безпрецедентне за масштабами й темпами нарощування природо-трансформаційних процесів. Антропотехногенна діяльність людства набула таких розмірів, які дорівнюють глобальним природним та біогеохімічним явищам в екосфері, а інколи й перевищують їх.

Застосовуючи знаряддя праці, послідовно та цілеспрямовано трансформуючи природні ресурси в необхідні споживчі блага у процесі виробництва, людина стверджує себе як соціальна особа, що протистоїть природі. Ії залежність від довкілля набуває нових форм, а суперечливий характер взаємовідносин із природою стає дедалі помітнішим. Чим повніше та глибше людина перетворює природу в процесі трудової діяльності, тим вищого рівня розвитку досягають її продуктивні сили і знання природних закономірностей. І водночас тим складнішими та суперечливішими стають її взаємовідносини з навколишнім середовищем.

З іншого боку, природа протистоїть людині як своєрідна система зі своїми внутрішніми законами, екологічними взаємозв'язками та взаємозалежностями, продуктивністю, здатністю до самовідновлення та саморозвитку, динамікою біосферних явищ. Однак людська діяльність найчастіше здійснюється всупереч закономірностям функціонування багатоаспектних екологічних відносин, оскільки практичні суспільні завдання в кожному випадку мають цільовий та однобічний характер, що, зрештою, призводить до небажаних змін у навколишньому середовищі.

Отже, взаємодія суспільства і природи розгортається за принципом зворотного зв'язку, зумовлюючи істотні зміни взаємодіючих сторін аж до якісного їх перетворення. Об'єктивний діалектично-суперечливий процес взаємодії природи та суспільства виступає як процес розвитку природних і штучно створених людиною продуктивних сил. Остаточне підпорядкування природних продуктивних сил суспільним, а відтак і загострення суперечностей (аж до антагонізму) між людиною та навколишнім середовищем відбуваються на етапі промислової, а згодом науково-технічної революції.

Науково-технічний прогрес, поглиблюючи і просторово розширюючи соціалізацію природи, вносить постійні суперечності в діалектику взаємодії соціального та природного в системі «суспільство(виробництво) - навколишнє середовище», інколи порушуючи не лише структурну, а й генетичну визначеність соціального природним.

У процесі природокористування між людьми об'єктивно виникають економічні відносини щодо привласнення, використання, розподілу й відтворення елементів навколишнього середовища, які надають соціальної спрямованості процесам обміну речовин між суспільством і природою. Таким чином, взаємодія людини з природою набирає суспільної форми, залучається до системи виробничих відносин. Очевидно, що саме виробничі відносини як соціально-економічна форма розвитку продуктивних сил є тією суспільною оболонкою, де, власне, й здійснюється техніко-технологічна взаємодія суспільства з природою - взаємодія, яка конституює поняття "природокористування ".

Одна з наріжних особливостей відносин природокористування полягає в тому, що вони детерміновані як законами розвитку системи виробничих відносин, так і закономірностями природи за домінуючої ролі перших. Водночас взаємодія суспільства з біосферою визначається закономірностями діалектичного зв'язку продуктивних сил і виробничих відносин конкретного способу виробництва, оскільки відносини природокористування органічно входять до системи взаємозв'язків між продуктивними силами та виробничими відносинами. Саме це має важливе значення для розуміння суті сучасної екологічної кризи та нагальної необхідності переведення економіки будь-якої країни на модель сталого розвитку.

Взаємодію суспільства і навколишнього середовища слід розглядати насамперед як систему ієрархічно підпорядкованих суперечностей. Граничним ступенем антагоністичного руху суперечностей взаємовідносин суспільства і природи є екологічна криза.

Суперечливість сучасного природокористування. Генеза екологічних проблем суспільства (криза)

екологічна забруднення атмосфера природокористування

Основні чинники виникнення екологічної кризи: переважно екстенсивний, природомарнотратний розвиток економіки із застосуванням екологонебезпечних технологій призвів, зрештою, до надзвичайного загострення взаємовідносин між природою та суспільством. Можливості біосфери забезпечувати зростаючі людські потреби у природних благах, знешкоджувати й асимілювати величезні обсяги забруднюючих речовин і відновлювати екологічний потенціал нині перебувають на межі цілковитого вичерпання. Природні продуктивні сили, по-перше, у дедалі більших масштабах використовуються задля отримання споживчих благ, а по-друге - прискореними темпами руйнуються та деградують. Звідси виникає суперечність між високим рівнем розвитку соціальних продуктивних сил та екологічним станом природного середовища, яке перманентно погіршується. При цьому соціально-економічна система поки що неспроможна створити адекватні форми і способи розв'язання цієї суперечності, що й зумовило накопичення негативних екологічних наслідків.

Отже, екологічна криза - це такий стан взаємовідносин суспільства з природою, який характеризується невідповідністю розвитку продуктивних сил і виробничих та інституційних відносин даного способу виробництва ресурсно-екологічним можливостям біосфери. Іншими словами, екологічна криза виникає там і тоді, де і коли напрями розвитку продуктивних сил, методи природокористування, наявні виробничі відносини та відносини надбудови того чи іншого способу виробництва призводять до антагоністичних суперечностей із навколишнім середовищем, які адекватно і вчасно не розв'язуються. Тому і теоретично, і практично зовсім неправомірно підходити до вирішення екологічних та економічних проблем відокремлено, розриваючи «генетичний» зв'язок процесів їх появи і зняття.

Слід зазначити, що гносеологічно екологічну кризу правомірно розглядати в широкому та вузькому розумінні. У вузькому (власному) розумінні екологічна криза - це виснаження і деградація природних продуктивних сил, істотне погіршення якості навколишнього середовища, екологічних умов життя та економічної діяльності, в широкому розумінні екологічна криза означає кризу суспільних відносин природокористування взагалі.

Безперечно, що внутрішніми причинами розгортання сучасної екологічної кризи слід вважати саме суперечності взаємовідносин суспільства з довкіллям. Умовно їх можна об'єднати в чотири групи:

суперечності, зумовлені розвитком продуктивних сил;

суперечності, які виникли внаслідок обмеженості організаційних та виробничих відносин;

суперечності, викликані впливом наявних форм суспільної свідомості;

суперечності, породжені невідповідністю законів розвитку суспільства законам функціонування біосфери.

До речі, глибинну основу загострення екологічної кризи становлять суперечності другої групи, серед яких чільне місце посідає антагонізм між загальноекономічним призначенням природи та загальнолюдськими потребами в її раціональному використанні, з одного боку, та обмеженими соціально-економічними функціями, які їй нав'язуються домінуючими виробничими відносинами, з іншого. Крім того, антагонізм між якісно новим характером і масштабами впливу людства на природноресурсовий потенціал та неадекватністю соціальних форм організації відносин природокористування також поглиблює екологічну кризу. Вивчення внутрішніх причин поглиблення екологічної кризи зовсім не зменшує ролі безпосередніх чинників впливу на природу у формуванні сучасних суперечностей природокористування. Не будучи прямими джерелами виникнення цих суперечностей, вони, однак, є своєрідними каталізаторами, які сприяють визріванню протилежностей та їхньому рухові аж до загострення.