138972 (Релігія в сучасному житті)

Релігія в сучасному житті

1. Дайте характеристику такому релігієзнавчому напряму як лінгвістичне релігієзнавство 2

2. Хеттська релігія 5

3. У чому полягає, за Конфуцієм, ідеал досконалої людини і як він вплинув на формування китайського суспільства? 8

4. Чим православ’я відрізняється від католицизму? 12

5. Вкажіть основні причини виникнення і масового поширення неорелігій 14

1. Дайте характеристику такому релігієзнавчому напряму як лінгвістичне релігієзнавство

Лінгвістичне релігієзнавство – перший розділ лінгвістичного культурознавства. Кожна з лінгво-культурологічних дисциплін знаходиться на стику між лінгвістикою і культурознавством. Лінгвістичне релігієзнавство, зокрема, займає проміжне положення між мовознавством і релігієзнавством. Воно досліджує проблеми, пов'язані з міфологічними уявленнями про походження мови і його магічної функції.

У більшості релігій Бог з'являється як творець, деміург спочатку всього існуючого, а потім – їх словесних позначень. Таким, зокрема, був Бог Птах у древніх єгиптян. Проте в Біблії відображені інші уявлення про походження мови: староєврейський Бог Ягве (Саваоф) спочатку створював слова, а потім – речі які вони позначають (пригадаєте: «Спочатку було слово...»). Бог Ягве створив лише одну мову, а як же пояснює Біблія походження безлічі світових мов? Міф про вавилонське стовпотворіння оповідає, що в древньому Вавилоні була зроблена одного дня спроба побудувати башту, з якою можна було б дістатися до самого Бога. Розгніваний Бог змішав мови будівельників цієї башти. Тим самим він позбавив їх можливості розуміти один одного, а отже, і можливості продовжувати будівництво башти. З тих пір на Землі з'явилася безліч мов. Слабкість міфологічних пояснень мовного філогенезу полягає в тому, що вони виходять тільки з чудотворних здібностей Бога, проте, і в міфах відображена свідомість важливої ролі мови в людському житті. Про це свідчить, зокрема, цей міф про творіння вавилонського стовпа.

Прагматична функція мови, що розглядується у відношенні до божественних, надприродних істот (демонів), виступає в релігійній свідомості як магічна функція. У чистому вигляді ця функція представлена в заклинаннях. Завдяки ним людина, що встановила контакт з надприродними істотами може здійснювати чудеса – зціляти смертельно хворих, воскрешати мертвих і тому подібне. Жрець (чаклун, шаман і т. п.) перетворює мир без участі яких-небудь матеріальних сил.

Магічна функція мови є функція чудодійна. Безліч прикладів її використання приведена в книзі Д. Фрезера «Золотая ветвь». Ось лише один з них. Приблизний опис малайського наступне чаклунства: «Беруть залишки нігтів, волосся, вій або слини наміченої жертви, так, щоб була представлена кожна частина тіла. Потім з воску, здобутого в покинутих бджолиних вуликах, виготовляється лялька. Протягом семи ночей вона повільно спалюється під лампою із словами:

Адже я не віск, не віск розтоплюю тут,

А спалюю печінку, серце і селезінку та когось.

Після сьомого разу ляльку остаточно розтоплюють, і жертва «помирає».

З магічної точки зору віруючі сприймають і молитви. Якоюсь мірою молитва має дійсний позитивний психологічний ефект самонавіювання, оскільки вона може налаштовувати віруючих на терпіння, на надію, що їхні страждання не марні, що їхні вороги будуть покарані і тому подібне. Таким чином людина позбавляється негативних емоцій, бажання помсти тощо. Щоб це відчути, звернемося до такої наприклад, молитви: «Господи, услыши молитву мою, вонми молению моему во истине Твоей, услыши меня в правде Твоей и не входи в суд с рабом Твоим, ибо не оправдается пред Тобой никто из живущих. Ибо теснит враг душу мою, втоптал в землю жизнь мою, вверг меня во тьму, как умерших в давние дни... Избавь меня от врагов моих, Господи! к тебе прибегаю. Научи меня творить волю Твою, ибо Ты – Бог мой...». Молитва заснована на вірі, що Бог допоможе людині бути на висоті найвищих етичних вимог.

Як у заклинаннях, так і в молитвах чоловік встановлює комунікативний зв'язок з надприродними істотами. Ці істоти і повинні здійснювати дії, бажані для цієї людини. У всіх релігіях вони діляться на добрих і злих. Спілкування з останніми завжди викликало страх в народі. Людей, які спромоглися на таке спілкування, намагалися позбутися, навіть - стратити (пригадаємо у зв'язку з цим повість А.І. Купріна « Олеся»). До добрих божеств у слов'ян відносилися Перун (Бог грому і блискавки), Сварог (Бог сонця), Біліє (Бог тваринництва), Стрибог (Бог вітру), Мокошь (Богиня любові і рукоділля), а до злих – Лісовик (дух лісу), Водяний (дух води), русалки, вовкулаки і тому подібна нечисть. Звідки вона бралася? З мертвяків, тобто з людей, померлих неприродною смертю. «Один старий розповідав: «Як вмре чоловік своєю смертю, то іде або на небо – у рай, або в пекло, до біса. А хто повіситься, або втопиться, той на небо не йде, а ходить собі по землі... Бо його Бог не кличе, то вин і ходить поки не прийде йому година...

Де живуть мертвяки? У всіх нечистих місцях – у болотах, в хащах і тому подібне Всі вони на службі у біса, а деякі дослужуються до лісовиків, водяних і тому подібне «чинів». Один Лісовик розповідав: «Я така ж людина як і всі люди, але на мені хреста немає, я проклятий, мене мати прокляла» (Там же. – З. 7). На службі у бісів знаходяться і русалки. От як про них розповідав одеський протоієрей Соколов: «Особи жіночої статі. Ходять голі. Тіло біле, як сніг. Обличчя світле, як висхідний місяць... Дів і молодих жінок не люблять, але чоловіків з реготом оточують, рвуть одяг, поки абсолютно не зроблять голими. Потім ззаду хапають попід пахви, лоскотанням приводять їх в регіт і лоскочуть до тих пір, поки вони не знепритомніють. Тоді, обсипаючи їх поцілунками, беруть на руки і невидимками приносять в будинок і укладають на їхнє ліжко, а одруженого – до дружини під бік» (Зеленин Д.К. «Очерки русской мифологии»).

Спілкування з добрими божествами, за релігійними уявленнями, не визнається негожим. Більш того, воно заохочується. Кожна людина – залежно від конкретної ситуації – має повне право вступити в контакт з тим або іншим Богом. У древніх греків була досить деталізована картина світу, окремі фрагменти якої знаходилися у веденні відповідних богів" – Зевса (грому і блискавки), Геліоса (сонця), Посейдона (моря), Гефеста (вогню), Гермеса (торгівлі), Ареса (війни), Феміди (правосуддя), Немезіди (відплати), Мойри (долі), Афродіти (любові і краси) та ін. У скрутну хвилину художники і учені радилися з Аполлоном, а лікарки – з Асклепієм. Спілкування з ними допомагало древнім грекам опановувати і перетворювати світ.

2. Хеттська релігія

У XIX ст. до н.е. в Малій Азії виникає перша держава хеттів (хаттів), яка консолідується при царі Телепіні (близько 1535 р. до н.е.). У XII ст. до н.е. Хеттське царство розпадається на дрібні князівства, починається занепад Хеттської культури. Проте, хеттська культура продовжувала існувати в Малій Азії, на Анатолійському півострові. У VII-Х до н.е. останнє хеттське князівство Кархемиш було зруйновано царем Ассірії Саргоном II. Про хеттів зовсім забули в наступні столітті, як і про їх переможців – ассірійців. Тільки в нашому столітті сходознавці отримали реальне уявлення про хеттське мистецтво і досягли справжніх успіхів в складній справі розшифровки хеттських написів.

Великому чеському вченому Беджиху Грозному (1879-1952) вдалося знайти “мову-ключ” до таємничої хеттської мови. Нею виявилася українська мова і інші слов’янські мови. По-хеттські “небо” звучить як “небіс”, “вода” – як “ватар”, “їсти” – як “ецца”, “довгий” – як “дулуга”, “новий” – як “нова”, “кістка” – як “хаста”. А як співпадає хеттський чисельник “три” з українським “три”, або “сіпта” з українським “сім”. Б.Грозний встановив читання хеттських клиноподібних написів. Можна висловити судження, що Хеттська держава була заснована народом, що належав до слов’янської мовної групи, який у ІІ тис. до н.е. з півдня Європи переселився до Малої Азії на Анатолійський півострів. Цілком ймовірно, що засновниками Хеттської держави були індоєвропейці, арійці.

Про релігію хеттів дають уявлення камінні рельєфи, що зображають процесії богів, інші культові сцени і релігійні тексти. Для хеттів був характерним культ Великої богині –Матері природи, що уособлював сили плодючості. Також у хеттів почитався бог грози, грому і блискавки Тещуб, який пізніше перетворився на бога – покровителя держави. Хетти вклонялися і богу вмираючої і воскресаючої природи Телепіну. Поряд з цим у хеттів зберігалися багаточисленні культи місцевих божеств, що є відгомоном родового устрою і великого значення племінної верхівки. Хеттськая релігія, як і вся хеттськая культура, складалася завдяки взаємодії культур різних народів. В період об'єднання розрізнених міст-держав в єдине царство місцеві традиції і культи, мабуть, зберігалися. Хеттські тексти буквально пістрявлять іменами різних богів. Лише в епоху імперії велика централізація влади породила тенденцію до ототожнення божеств із схожими функціями. Індоєвропейські і хаттські (хатти - одна з найдавніших цивілізацій, 3-2 тисячоліття до н.е.) релігійні погляди були найдавнішими шарами, що складали основу хеттського світогляду. Велика частина богів індоєвропейського походження була пов'язана з містом Канеш. До них відносяться бог - захисник Пірва, бог дня Сиват, який у хеттів поступово був витиснений хаттським Богом Сонця Естаном, а в лувійцев зберігся під ім'ям Тіват. У текстах часто зустрічається згадка Сиу-сумміса - Бог-наш; вперше воно з'являється в "Написі Аніти". З міфів слід зазначити "Міф про царицю Канеса", що має паралелі в інших індоєвропейських міфологиях. Явне індоєвропейське коріння має і багато обрядових пісень (наприклад, "Гімн Пірве"), гімни ("Гімн Богові Сонця", який пов'язаний з морем) описи царського похоронного ритуалу.

Міфологія хаттів також зробила істотний вплив на хеттськую культуру. Мабуть, одним з головних хаттських богів був Бог Сонця Естан (Істанус). Він є героєм багатьох міфів, йому присвячені гімни і молитви. У районі Хаттуси більш за всіх почитали Сонячну Богиню міста Арінни Вурунсему. Яке місце вона займала в пантеоні по відношенню до Естану, ми не знаємо, оскільки її чоловіком вважався Бог Грози Тару (Сару). Вже в "Написі Аніти" він з'являється верховним богом, часто іменується "царем небес, владикою землі Хатті". Він був богом битви і зв'язувався з військовими успіхами царства Хеттського. У міжнародних договорах Бог Грози виступав представником всієї держави (див. "Мирний договір між Рамсесом і Хаттусилі"). Його священною твариною був бик, що інколи замінював на вівтарях зображення бога. Богові Грози присвячено багато міфів: "Міфи про Іллуянке", "Луна, що впала з неба", "Телепінус і дочка Океана". Дочками Вурунсему і Тару були сонячне божество Мецулла і Хулла а внучкою - богиня Цинтухи, яких також почитали в Арінне. Одним з найдревніших богів був Хальсамуїт - Бог Престолу, уособлення царської влади. Покровителькою Хаттуси вважалася войовнича богиня Інара, що грала помітну роль в "Міфі про Іллуянке". Хаттськоє походження має і богиня Катахцифурі - "Цариця Богиня" у хеттських текстах іменована Камрусепой (див. "Міфи про Камрусепе", "Місяць, що впав з неба", "Зникнення Телепінуса"). У текстах зустрічаються згадки бога-коваля Хасаміля, бога-пастуха Хапанталі, божества підземного світу Лельвані, богині зерна Каїт, бога Місяця Кашку. Життєву силу природи втілював Бог родючості Телепіну, ім'я якого нерозривно пов'язане з міфом про зникаючого бога. Хаттський вплив відчувається в уявленні хеттів про мову богів і людей - імена богів на них нібито звучать по-різному. Багато імен хеттських божеств є простим перекладом з хаттського. З кінця Древнього царства хеттськая релігія попала під сильний хуррітськоє (хурріти — древній народ, що існував у північній Месопотамії у другій половині 3 тисячоліття. до н.е.) вплив. Бог Грози з міста Неріка знайшов свою паралель в синові Хебат - богові Шаррумі. Хеттським храмом вважався великий мощений двір, оточений безліччю господарських і культових споруд. Статуя бога, зазвичай зроблена з дорогоцінного металу, містилася в целі (цела – кімната, або внутрішня частина культових споруд; внутрішнє святилище) так, що не була видна тім, що зібрався у дворі. Швидше за все, обряд богослужіння проводили вибрані жерці. Храм вважався житлом бога, а жерці - його слугами, які годували, поїли, одягали і всіляко ублажали його.

Нещастя і невдачі сприймалися хеттамі як кара за якою або провина. Найчастіше для прояснення причин божого гніву служили ворожіння. Існували три основні методи: ворожіння по нутрощах жертовних тварин, по польоту птиць і по долі. Останнім займалися ведуньї, яких звали "старими".

Мистецтво, архітектура хеттів становить великий інтерес, і саме йому багато в чому зобов’язане могутнє ассірійське мистецтво. Задовго до утвердження панування Ассірії біля входу у хеттські храми і палаци височіли грандіозні фігури фантастичних тварин – вартових. Археологи знайшли оригінальні скульптури на Чорній горі: камінні голови з великими очима, які вражають своїм пильним поглядом.