167460 (Історія єкономічної теорії)

ПЛАН

1. Історія економічної думки в Україні – порівняльна характеристика 80-х іт 90-х років.

2. Три напрями інтеграції

2.1 Перший — інтенсивне творче осмислення матеріалу, накопиченого світовою наукою.

2.2 Другий — критичне осмислення проблем минулого розвитку економіки й

економічних наук.

1. Третій — оригінальні дослідження складних проблем сучасного переходу від централізовано-планової економіки до ринкової.

3. Наукова революція. Специфіка наукової революції в галузі історії економічної думки.

4. Нова парадигма освоюється у принципово відмінних від минулого умовах.

5. Специфіка наукової революції в галузі історії економічної думки.

6. Зв’язок між історією економічної думки і сучасною системною

трансформацією.

Ситуація у галузі дослідження та викладання історико-економічних наук

(економічної історії, історії економічної думки, історії галузевих

економік тощо) в Україні (як і в інших пострадянських республіках)

наприкінці 90-х років докорінно відрізняється від тієї, в якій доводилось

працювати українським радянським історикам-економістам кінця 80-х років.

“Перестройка” відкрила можливості для виявлення і констатації кризового

стану історико-економічних наук у колишньому СРСР і на рівні досліджень, і

на рівні навчальних дисциплін, які дедалі більше відставали від світових

досягнень. У зв’язку з цим критикувалися серйозні недоліки в галузі

історико-економічних наук, хоч критичний аналіз незадовільного стану не

розкривав його глибинних причин. Вихід з кризи вбачався в перебудові

марксистсько-ленінського економічного вчення, теорії та практики

соціалізму, тим часом історія економічних вчень як навчальна дисципліна

перебувала у жалюгідному стані. Пізніше проф. Є. М. Майбурд (Росія)

охарактеризував цей стан таким чином: ”Справедливо заслуживши у

студентському середовищі славу одного з найнудніших занять, історія

економічної думки перебувала на задвірках економічних наук замизкана і

недорікувата, що пильно охоронялася від свіжих підходів псевдовченими”[1].

Треба лише додати, що абсолютна більшість навіть студентів-економістів

були взагалі позбавлені можливості вивчати таку дисципліну.

Протягом 90-х років у сфері дослідження та викладання історико-економічних

дисциплін відбулися помітні позитивні зрушення, викликані, безперечно,

докорінним зламом в історичній долі України, суспільно-економічних

відносинах, у вітчизняній системі вищої освіти. Вони невіддільні від

процесів системної трансформації ринкового типу, що здійснюються нині в

країні, від загального розвитку української економічної науки.

Найпримітнішою рисою цього розвитку на зламі двох тисячоліть є подолання

автаркічної замкнутості, інтенсивна інтеграція вітчизняної науки у світову

для спільного наукового прогресу. Тим самим поступово має бути подолана

(хоч і не без проблем) багаторічна свідома ізоляція української

економічної науки, насильно нав’язана їй командно-адміністративною

системою. Водночас — це відродження основних традицій, закладених в

українській економічній науці у минулому столітті.

Нинішній процес інтеграції, на нашу думку, відбувається за трьома

основними напрямами.

Перший — інтенсивне творче осмислення й переосмислення, освоєння

вітчизняними вченими матеріалу, накопиченого світовою наукою, доведення

його на належному рівні через навчальні курси до майбутніх спеціалістів.

Свідченням цього є потік перекладної літератури, насамперед найвідоміших

на Заході підручників та навчальних посібників, стажування, навчання

викладачів та студентів на різних курсах, семінарах тощо за кордоном.

Другий — критичне осмислення проблем минулого розвитку економіки й

економічних наук, своєрідна інвентаризація здобутків, прорахунків та ін.

Наприклад, потребує критичного аналізу викладені у вітчизняній літературі

концепції та практика проведення чисельних економічних реформ упродовж

20—80-х років у колишньому СРСР.

Третій — оригінальні дослідження складних проблем системної трансформації,

тобто сучасного переходу від централізовано-планової економіки до

ринкової, осмислення нової ролі науки.

Зрозуміло, всі три напрями переплітаються і взаємодіють, у межах кожного з

них здійснюються дослідження на новій парадигмі (парадигмах) світової

економічної науки.

У галузі історії економічної думки процес інтеграції української

економічної науки у світову відбувається специфічно і складно. Віднайти

можливі засоби творчого вирішення цих труднощів — важливе і актуальне

завдання.

Наукова революція. Стан загальної економічної теорії та

історико-економічних наук, що склався в Україні з початку 90-х років, на

наш погляд, можна охарактеризувати, як наукову революцію. Дійсно, визріли

і вступили у взаємодію всі ключові елементи моделі розвитку науки, що були

розроблені і досліджені відомим американським вченим Т. Куном: парадигма,

наукове товариство, нормальна наука, криза, екстраординарне дослідження,

традиція, наукова революція та ін. Коротко суть ситуації і вихід з неї

виявилися такими. Панівна марксистська парадигма опинилася у глибокій

кризі. Методи, що були прийняті в теорії, не могли вирішити поставлені

парадигмою основні завдання, а сама теорія не відповідала новим реаліям,

не давала відповіді на актуальні питання. Вихід з кризи відбувається

шляхом наукової революції, сутність якої полягає у заміні попередньої

парадигми новою. На прикладі економічної науки підтвердилися положення

моделі Т. Куна про те, що “будь-яка криза розпочинається з сумніву щодо

парадигми”, що “нова теорія з’являється як безпосередня реакція на кризу”

[2].

Специфіка наукової революції в галузі історії економічної думки у

постсоціалістичних країнах, і в Україні також, полягає насамперед у

відмові від марксистської моделі розвитку економічної науки як від

неспроможної. Всім відомі ключові поняття марксизму: класовий, партійний

підхід до економічної теорії та оцінки економічних вчень; поділ науки за

класовою ознакою (буржуазна, дрібнобуржуазна, пролетарська); загострення

ідеологічної форми класової боротьби; поділ розвитку науки відповідно до

так званого критерію проникнення дослідника у глибину явищ та процесів

(“класична” — в цілому наукова і “вульгарна” — ненаукова, апологетична);

“перманентна криза” “вульгарної” економічної теорії; формаційний підхід до

аналізу суспільно-економічних процесів; основоположні теорії — трудової

вартості, додаткової вартості, нагромадження капіталу та ін. Специфічно

трактувався і предмет історії економічної думки, специфічним був і базовий

категоріальний інструментарій за повної безапеляційності нормативних

суджень. Йдеться також про відкидання “марксистсько”- і

“соціалізмоцентристської” структуризації економічних вчень та відповідного

характеру дослідження й викладання матеріалу в курсі історії економічних

вчень.

Та чи обмежується наукова революція лише відмовою від корінних положень

парадигми ортодоксального марксизму? Ствердна відповідь свідчила б

фактично про “антимарксистську революцію”, яка справді має місце, з

урахуванням переходу на нові парадигми. Проте цей перехід доповнюється

новими важливими процесами.

Нова парадигма освоюється у принципово відмінних від минулого умовах:

духовної свободи, творчості, концептуального плюралізму, вільних дискусій,

неупередженого пошуку істини тощо. Цитати основоположників марксизму,

рішення партійних лідерів і з’їздів, монолітність поглядів (вимушена,

штучна), згода більшості тощо перестали діяти як критерій істини або

істина в останній інстанції. Значно активізувалось вивчення історії

економічної думки України. З початку 90-х років вийшло у світ близько двох

десятків монографій з цієї проблематики, які заповнили деякі “білі плями”

у вітчизняній економічній науці, підняли нові актуальні теми.

Згідно з моделлю розвитку науки Т. Куна зміна парадигми в результаті

наукової революції не обов’язково означає цілковиту відмову від попередніх

знань. Положення старої парадигми можуть слугувати новій як “частковий

випадок” загальніших поглядів. З огляду на це важливим є використання в

ході освоєння нової парадигми дійсно цінних елементів марксового підходу:

діалектичного та історичного методів дослідження, врахування суперечностей

соціально-економічного розвитку, допущення моментів дискретності в

розвитку науки, врахування досягнень загальнолюдської й національної

культури та ін. Парадигми, альтернативні марксовій, не виключають всіх цих

елементів за умови “зняття” з них класових, ідеологічних та інших

шкідливих нашарувань.

Безперечно, марксизм як напрям (течія) світової економічної думки

залишається об’єктом вивчення в курсі історії економічних вчень, хоч це

вивчення й оцінка його історичного місця в економічній науці принципово

змінюється. Нового осмислення та оцінок вимагає також розкол (наприкінці

ХІХ ст.) марксизму на два табори: ортодоксальний марксизм і ревізіонізм

(критичний марксизм), боротьба між ними, її наслідки, вплив на сучасність.

Отже, наукова революція в економічній науці на теренах України відбулась.

ЇЇ не можуть відмінити чи спростувати ніякі недоліки в економічній теорії

та історії економічної думки, у викладанні цих наукових дисциплін, помилки

у здійсненні радикальних економічних перетворень чи ще якісь внутрішні або

зовнішні обставини. На відміну від загальної економічної теорії, де

наукова революція супроводжувалась масовою зміною вивісок, перейменувань

колишніх кафедр політичної економії і навчального предмета, дискусіями про

співвідношення політичної економії, економічної теорії та “економікс”,

шараханням у крайнощі, в історії економічної думки зовнішньо революція

пройшла майже непомітно. Не довелося міняти вивісок і вдаватися до

перейменувань з кількох причин. По-перше, через відсутність в Україні

відповідних кафедр. (Цей факт — одне з яскравих свідчень жалюгідного

значення, яке надавалося історії економічної думки українських, і не лише

в українських, вузах.) На жаль, на рівні вузів ситуація щодо цього майже

не змінилася. По-друге, тому що у всьому світі, і в колишніх

соціалістичних країнах також, у ХХ ст. історія економічної думки (вчень)

завжди досліджувалась і викладалась відповідно як наукова й навчальна

дисципліна. Відрадно, що завдяки новій стратегії Міністерства освіти

України значно розширилося коло майбутніх спеціалістів у галузі економіки,

зобов’язаних вивчати історико-економічні науки. До цього залучені студенти

державних і недержавних економічних вузів, де курси економічної історії та

історії економічних вчень набули статусу нормативного.

Заради справедливості слід констатувати існування в літературі точки зору,

за якою не лише марксизм, а “вся сучасна економічна теорія, незважаючи на

вражаючий прогрес, перебуває у глибокій кризі” [3]. Нову її парадигму ще

потрібно виробити. Отже, наукова революція — справа майбутнього.

Роль традиції

У моделі розвитку науки Т. Куна важлива роль відведена традиції.

“Нормальна наука, на розвиток якої змушені витрачати майже весь свій час

більшість вчених, грунтується на припущенні, що наукове товариство знає

світ, який нас оточує. Багато успіхів науки породжуються завдяки прагненню

товариства захистити це припущення, і якщо необхідно, то й дуже дорогою

ціною. Нормальна наука, наприклад, часто пригнічує фундаментальні

нововведення, тому що вони неминуче руйнують її основні настанови” [2]. В

економічній науці до цього додаються ще й інші фактори, насамперед

партійні інтереси (“фурії приватного інтересу”, за висловом К. Маркса).

Отже, за моделлю розвитку науки Т. Куна, традиція у науковому товаристві

відіграє подвійну роль: стимулятора розвитку науки у межах панівної

парадигми і гальма щодо усвідомлення кризового стану науки й пошуку нової

парадигми.

Дещо розвинемо це положення стосовно панівної раніше марксистської

парадигми. З одного боку, традиція (заклики до “творчого розвитку науки”)

не виключала введення в парадигму певних нових положень. Неодмінною умовою