167460 (Історія єкономічної теорії), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Історія єкономічної теорії", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "экология" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "экология" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "167460"
Текст 2 страницы из документа "167460"
цього було те, що ці положення не повинні розхитувати чи руйнувати панівну
парадигму. Мета — гнучкіше пристосування до змін у світовій та
національній економіці, економічній теорії Заходу, введення у марксистські
ортодоксальні трактування елементів реалізму тощо. Такими були, наприклад,
теза про дві функції “сучасної буржуазної політекономії” — ідеологічну та
практичну, уточнення хронологічних меж та сутності “кризи вульгарної
політекономії”, розвиток ідеї Ф. Енгельса про політичну економію у
широкому і вузькому значенні та ін. В історії економічної думки наведені
вище тези й положення активно розвивало багато українських вчених (Р. Х.
Васильєва, С. М. Злупко, І. І. Кукурудза, С. В. Мочерний, В. Д. Сікора та
ін.). До цього ж розряду слід віднести і положення про подолання
догматизму в розробці й викладанні політичної економії (В. К. Черняк, А.
К. Покритан, І. С. Ястремський та ін.), матеріальне і нематеріальне
виробництво тощо.
З другого боку, традиція (заклики до захисту статус-кво, підтримувані
владою) гальмувала розвиток справді нових положень, небезпечних для
панівної парадигми, обгрунтованих українськими вченими (В. П. Корнієнко,
Ю. М. Пахомов): положення про робочу силу як товар в умовах соціалізму;
концепція “ринкового соціалізму”. Більше того, автори подібних трактувань
підлягали остракізму, шельмуванню. Це та реальна “дорога ціна” захисту
панівної парадигми, про яку в абстрактній формі висловлювався Т. Кун, не
говорячи вже про загальний застій в економічній науці.
Подвійна роль традиції в українсько-радянському науковому товаристві
сприяла такому самому подвійному впливу політичної економії й
історико-економічних наук на економічну політику держави. З одного боку,
заохочувався пошук шляхів підвищення ефективності суспільного виробництва,
реформування господарського механізму, вивчення досвіду та досягнень країн
розвинутої ринкової економіки. З іншого, всупереч зазначеному вище,
обмежувалося поле пошуку, він гальмувався, в цілому прирікався на невдачу.
Таким чином, традиція у науковому товаристві з панівною марксистською
парадигмою активно перешкоджала будь-якій системній трансформації
економіки. Іншими словами, вона ефективно виконувала свою функцію захисту
існуючого в ті часи державного соціалізму. Натомість традиція наукового
товариства Заходу за будь-яких парадигм економічної науки спрямована на
захист ринкового типу економіки, а тим самим і на системну трансформацію
ринкового типу.
Вибір парадигм. До якої ж наукової парадигми (парадигм) відбувся перехід?
Чи існує тут вибір взагалі? На основі якої парадигми досліджувати і
викладати історію економічної думки у подальшому?
Гіпотеза про здійснення революції в галузі економічної науки на терені
постсоціалістичних країн передбачає прийняття парадигми розвитку науки Т.
Куна. Однак існує ще одна площина проблеми переходу до нової парадигми,
тобто концептуальної моделі постановки та розв’язання проблем
історико-економічної науки. Виявляється, що існує свобода вибору у межах
загальної парадигми розвитку науки конкретних парадигм щодо історії
економічної думки. Йдеться насамперед про релятивістський і
абсолютистський підходи до вивчення історії. На думку професора М. Блауга,
релятивіст розглядає кожну окрему теорію, висунуту в минулі епохи, як
більш чи менш точне відображення тодішніх умов — кожна теорія, по суті,
однаково виправдана у власному контексті. Абсолютист стежить тільки за
строго інтелектуальним розвитком предмета, який він розглядає як
неухильний прогрес від помилки до істини. Релятивісти не можуть
класифікувати теорії різних періодів у термінах “краще” чи “гірше”;
абсолютисти не можуть утриматися, щоб не зробити цього. Майже кожного
історика економічної думки можна віднести до того чи іншого полюсу
своєрідного континууму підходів до теорій минулого [4]. Отже, реально
існує множинність підходів до вивчення історії економічної думки, свобода
їх вибору і дискусія з приводу такого вибору.
Зрозуміло, що кожен з підходів має свої переваги й недоліки. Парадигма
релятивістів дає змогу дослідити та викласти економічні теорії у їх
історичній неповторності, у контексті їх виникнення та розвитку, розкрити
їх специфіку. Як приклад, М. Блауг звертає увагу на те, що класична
економічна теорія була такою ж макро-, як і мікроекономікою; неокласична
теорія була вже лише мікроекономікою; макроекономіка знову віднайшла себе
з допомогою Кейнса і протягом десятиліття фактично замінила
мікроекономіку. Сумнівно, щоб подібні драматичні зрушення фокусування
пояснювалися лише через терміни інтелектуальних сил, як це схильні
стверджувати абсолютисти [4]. З релятивістської точки зору, цінність
подібних сумнівів особливо зростає з урахуванням того факту, що сам М.
Блауг — прибічник абсолютизму. Недоліком релятивістського підходу є те, що
він не дає змоги простежити за внутрішньою логікою виникнення та розвитку
економічної теорії, провести грунтовний порівняльний аналіз різних
концепцій економічної думки.
Коридор вибору розширюється також за рахунок визначення та дотримання
певного напряму економічної науки, з позицій якого трактується й
оцінюється історія різних економічних теорій. Адже відомо, що світова
економічна думка відзначається множинністю альтернативних теорій, шкіл,
напрямів. Проте існують певні традиції. Представники
інституціонально-соціального напряму виступають зазвичай з релятивістських
позицій (Р. Хейлбронер. “Філософи світу. Життя, часи та ідеї великих
економічних мислителів” (3-е вид., 1968); Дж. К. Гелбрейт. “Історія
економічної науки: минуле як теперішнє” (1989); У. Дж. Семюелс. “Історія
економічної думки як інтелектуальна історія” (1974)). Слабкіше виражений
зв’язок з релятивістським підходом у представників інших напрямів сучасної
економічної думки. Американські історики-економісти Дж. Шпенглер, А. Чолк,
К. Гудвін вважають, що після останньої третини ХІХ ст. у прибічників
різних напрямів економічної теорії посилюється абсолютивістське тлумачення
історії економічної науки. Але хоч би яким було це тлумачення, перехід на
нові парадигми вимагає грунтовного вивчення усіх течій світової
економічної думки, їх перехресної наукової критики, макро- і
мікрорівневого, позитивного і нормативного підходів тощо. До того ж не
виключена поява нових теорій, шкіл, синтез попередніх.
Національне і міжнародне: проблема поєднання
Освоєння нової парадигми потребує висвітлення в історії світової
економічної думки історії розвитку вітчизняної науки. Навіть у нинішніх
навчальних курсах історія української економічної думки розглядається, по
суті, відірвано від світової і тим самим мимоволі створюється хибне
уявлення про її нібито периферійний (“хуторянський”) характер (поза
основними школами та течіями світової економічної науки). Грунтовне
дослідження та висвітлення відповідних питань становлення і розвитку
національної економічної науки у межах розділів, присвячених аналізові цих
течій, в органічному зв’язку з генеральними тенденціями їх розвитку дало б
змогу зняти це непорозуміння. Проте головним завданням залишається
піднесення наукового рівня досліджень історії, становлення та розвитку
різних галузей вітчизняної економічної думки (політекономії, статистики,
фінансів та ін.). Тут можливі оригінальні знахідки, до яких варто віднести
думку відомого українського вченого-економіста, проф. Київського та
Харківського університетів Г. М. Цехановецького (1833—1898) про уявність
суперечності різних концепцій цінності (вартості) товарів. Ще у 1859 р.
він писав: “У поняття цінності входять поняття і праці, і корисності.
Корисність становить необхідну основу для цінності, але не виробляє
останньої; праця необхідна для виробництва цінності, однак цінність не
пропорційна праці” [5]. Лише на зламі століть стало можливо достойно
оцінити плодотворність постановки питання про синтез затрат праці та
корисності у світлі минулого і сучасного розвитку світової економічної
науки.
До сьогодні не досліджені питання історії розвитку українськими вченими
різних теоретичних систем і економічних категорій (цінності, продуктивної
і непродуктивної праці, заробітної плати, прибутку, ренти, капіталу і т.
ін.). Слід підкреслити, що чимало значних праць відомих українських
економістів минулого дотепер ще не стали об’єктом грунтовного наукового
дослідження, не кажучи вже про неопубліковані рукописи (наприклад, В. Я.
Железнов. “Экономические воззрения первых русских агрономов XVIII — начала
XIX вв.”). Крім суто наукової цінності, такі дослідження матимуть ще одне
благородне призначення: вони сприятимуть подоланню традиційного
ігнорування вітчизняної економічної науки у зарубіжних курсах історії
економічних вчень.
Перехід на нові парадигми докорінно змінює оцінку досвіду 20—80-х років ХХ
ст. у галузі вітчизняної економічної науки. Відкидається також поділ
економічної теорії на так звану політичну економію соціалізму,
капіталізму, докапіталістичних формацій. Однак при цьому не слід впадати у
крайнощі, ігноруючи певні реальні здобутки вітчизняної економічної науки у
радянський період.
Таким чином, творче засвоєння нових парадигм — це одночасно і їх насичення
національною специфікою, поєднання загальноцивілізаційного з особливим
національним.
Історія економічної думки і сучасна економічна трансформація
Чи існує зв’язок між історією економічної думки і сучасною системною
трансформацією? На перший погляд напрошується заперечна відповідь, бо
процеси економічної трансформації, що відбуваються у постсоціалістичних
країнах, — це наше сьогодення, яке не має історичних аналогів. Об’єкт
трансформації — централізовано-планові національні економіки, що
перетворюються на ринкові, — виник лише на початку 90-х років. Однак це не
заперечує багатостороннього зв’язку минулого, теперішнього і майбутнього
часів.
По-перше, історія економічної думки має справу з масивом питань, що
стосуються передумов економічної трансформації (зокрема, дискусії про
реформованість чи нереформованість соціалістичної економіки, причини її
краху, роль економічної науки в обгрунтуванні господарських реформ).
Аналіз таких питань наводить багатьох вчених на думку про
безальтернативність переходу від централізовано керованої, планової
економіки до ринкової, що його здійснюють понад 30 країн світу.
По-друге, історія економічної думки вивчає концепції економічної
трансформації та теорії, з позицій яких трактується суть та хід системних
перетворень ринкового типу (змішаної економіки, монетаризму, соціального
ринкового господарства та ін.). Ретроспективний погляд на ці концепції і
особливо на їх нормативну складову у контексті конкретного
соціально-економічного розвитку дає змогу глибше зрозуміти сутність та
ймовірні наслідки їх застосування у процесі системної трансформації.
По-третє, з позицій відкинутої марксистської парадигми і її ядра –
п’ятиформаційної моделі розвитку суспільства — нинішня системна
трансформація виглядає як регрес, якщо не нонсенс. Перехід на нові
парадигми в умовах перетворень ринкового типу загострює питання про
історизм теорій та історизм суспільного розвитку. Історія економічної
думки переконує, що подолання антиісторизму у немарксистській економічній
теорії сприяло виникненню концепцій шести стадій економічного зростання У.
Ростоу; трьох типів суспільства (доіндустріальне, індустріальне,
постіндустріальне, або інформаційне) представників неоінституціоналізму
(Д. Белл, Дж. К. Гелбрейт, А. Тоффлер та ін.); мегатрендів Дж. Несбіта;
теорій неолібералізму.
Отже, історія економічної думки — це минуле, що виступає як сучасне і
майбутнє.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Майбурд Е. М. Введение в историю экономической мысли. От пророков до
профессоров. М., 1996. С. 12.
2. Кун Т. Структура научных революций. Пер. с англ., 2-е изд. М., 1977. С.
22, 107, 119.
3. Палтерович В. М. Кризис экономической теории // Экономическая наука
современной России. 1998. №1. С. 47.
4. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. Пер. с англ., 4-е изд.
М., 1994.
5. Цехановецкий Г. М. Значение Адама Смита в истории
политико-экономических систем. К., 1859. С. 245.