Дипломний проект

“Суспiльний i державний лад Риму у перiод республiки та змiни його

у перiод монархiї”.

Зміст

І Вступ ……………………………………………………2

ІІ Зміни у суспільному житті Риму напередодні встановлення республіки …………………………………..7

ІІІ Епоха республіки

1) державний устрій Риму до поч. ІІІ ст. до н.е. .…14

2) римське суспільство до початку ІІІ ст. до н.е. ….20

IV Розвиток законодавства

1) закони Дванадцяти таблиць …………………….…27

2) розвиток римського права …………………………..31

3) правове становище римських громадян ……….….41

а) поняття “особи" і правоздатності

б) правове становище римських громадян

в) правове становище латинів і перегримів

г) правове становище рабів

д) правове становище вільновідпущенників

є) правове становище колонів

е) юридичні особи

V Зміни у суспільному житті напередодні та у період імперії

1. суспільний та державний устрій древнього

Риму в середині ІІ ст. до н.е. ………………………………55

3) соціальний лад Римської імперії в І-ІІ ст. н.е. …..60

2) особливості полісної ідеології ....…………………65

Література ……………………………………………74

Вступ

Історія давнього Риму є одним з найважливіших етапів всевітньої історії. Вивчення римської історії важливе та цікаве тим, що на її прикладі можливо прослідкувати за зародженням, розквітом та занепадом рабовласницького суспільства та держави в їх найбільш розвинених класичних формах.

Рим створив ту систему правовового урегулювання, яка була “приречена” на існування у дуже великому проміжку часу. Ця система визначала на кожному етапі розвитку держави шляхи розвитку суспільства та самого державного ладу.

Римське право займає в історії людства виняткове місце: воно пережило народ, що створив його і двічі підкорило собі світ.

Зародилося воно в далекій глибині часу тоді, коли Рим являв собою маленьку общину серед багатьох інших подібних же общин середньої Італії. Як і весь примітивний склад життя цієї общини, римське право являло собою тоді нескладну, багато в чому архаїчну систему. І якби воно залишилося на цій стадії, воно, звичайно, було б давним-давно загубилено в архівах історії.

Але доля вела Рим до іншого майбутнього. Борючись за своє існування, маленька civitas Roma поступово росте, поглинаючи в себе інші сусідні civitates, і міцніє в своїй внутрішній організації. Чим далі, тим все більш і більш розширяється її територія, розповсюджується на всю Італію, захоплює сусідні острови, перекидається на все побережжя Середземного моря, і на сцені історії з'являється величезна держава, що об'єднує під своєю владою майже весь тогочасний культурний світ; Рим став синонімом світу [III. 4; 5].

Разом з тим Рим змінюється і внутрішньо: старий патріархальний лад руйнується, примітивне натуральне господарство замінюється складними економічними відносинами. Нове життя вимагає найвищого напруження всіх сил, всіх здібностей кожного окремого індивіда. Відповідно до цього римське право міняє свій характер, перебудовуючись по початках індивідуалізму: свобода особистості, свобода договорів і заповітів робляться його наріжними каменями.

Відносини військові і політичні приводять Рим і до змін у економіці. Тим часом, ще задовго до появи Рима на сцені всесвітньої історії на побережжі Середземного моря йшов пожвавлений міжнародний торговий обмін: Єгипет, Фінікія, Греція, Карфаген давно вже знаходилися один з одним в постійних торгових відносинах. Рим неминуче втягувався в цей міжнародний обіг, і по мірі того, як він робився центром політичного життя світу, він ставав також центром світового торгового обігу. На його території безперервно зав'язувалися нескінченні ділові відносини, в яких брали участь торговці різних національностей; римські магістрати повинні були розбирати суперечки, які виникали з цих відносин, повинні були виробляти норми для вирішення цих суперечок. Старе римське національне право для цієї мети не підходило; необхідно було нове право, яке було б вільне від всяких місцевих і національних особливостей, яке могло б однаково задовольнити римлянина і грека, єгиптянина і галла. Треба було не яке-небудь національне право, а право всесвітнє, універсальне. І римське право проникається цим початком універсальності; воно вбирає в себе ті звичаї міжнародного обігу, які до нього віками вироблялися в міжнародних стосунках; воно додає їм юридичну ясність і міцність.

Так виникало те римське право, яке стало потім загальним правом усього античного світу. По суті творцем цього права був, таким чином, весь світ; Рим же був лише тим лаборантом, який переробив найважливіші звичаї міжнародного обігу і злив їх в єдине, разюче по своїй стрункості, ціле. Універсалізм і індивідуальність - основні початки цього цілого.

Майстерно розроблене в дрібницях безприкладною юриспруденцією класичного періоду, римське право знайшло собі потім остаточне завершення в знаменитому зведенні Corpus Juris Civilis імператора Юстініана, і в такому вигляді було залишене новому світу. Залізний колос, що тримав в своїх руках долі світу, старів: різноманітна народність, що входила до складу всесвітньої римської держави, тягнулася в різні сторони; з кордонів давили варвари нові претенденти на активну участь в світовій історії. Наступив момент і вони ринули могутніми потоками і затопили весь античний світ. Настала неспокійна епоха великого переселення народів, і здається, що вся багата культура старовини загинула назавжди, що порвалися всі зв'язки між старим і новим, що історія зовсім закреслює сторінки минулого і починає писати все наново.

Але це "здається" – хибне. На деякий час, дійсно, хід людського культурного розвитку неначе припиняється; новий людський матеріал, що влився великою масою потребує попередньої обробки. Декілька віків проходить в безперервному пересуванні нових народів, в їх взаємних зіткненнях; прибульці ще не можуть освоїтися на нових місцях, рухаються, влаштовуються. Багато цінного, звичайно, гине при цьому з античної культури, але не все.

Мало помалу неспокійний період переселення і улаштування проходить. Нові народи починають вести більш або менш спокійне життя, розвиваються, і ще через декілька столітть наступає момент, коли все, що було продумане і створене античним генієм, робиться зрозумілим і цінним його спадкоємцям. Наступає одне за іншим відродження античного права, античної культури, античного мистецтва.

Природний економічний розвиток нових народів приводить їх також мало помалу до міжнародних торгових відносин. Знов, як в старому світі, на грунті міжнародного обміну сходяться один з одним представники різних національностей, і знов для регулювання цього обміну виникає потреба в єдиному загальному праві, праві універсальному. Знов економічний прогрес вимагає звільнення особистості від всяких феодальних, громадських і патріархальних пут, вимагає надання індивіду свободи діяльності, свободи самовизначення. І спадкоємці згадують про покинутий ними заповіт античного світу, про римське право, і знаходять в ньому якраз те, що було потрібно.

Римське право робиться предметом вивчення: воно починає застосовуватися в судах: воно переходить в місцеві і національні законодавства, здійснюється те, що носить назву рецепції римського права. У багатьох місцях Corpus Juris Civilis Юстініана робиться прямо законом. Римське право воскресло для нового життя і у другий раз об'єднало світ. Весь правовий розвиток Західної Європи йде під знаком римського права аж до цього часу: лише з часу вступу в дію нового загальногерманського цивільного положення лише з 1 січня 1900 р. зникла формальна дія Юстініанівського Зведення в тих частинах Німеччини, в яких воно ще зберігалося [II. 7; 8]. Але матеріальна дія його не зникла і тепер: все саме цінне з нього перелите в параграфи і статті сучасних кодексів.

Римське право визначило не тільки практику, але і теорію. Безперервне багатовікове вивчення римського права, особливо залишків римської юридичної літератури, формувало юридичне мислення Західної Європи і створювало сильний клас юристів, керівників і діяльних помічників у всякій законодавчій роботі. Об'єднуючи Європу на практиці, римське право об'єднувало її і в теоретичному плані: юриспруденція французька працювала весь час пліч о пліч з юриспруденцією німецькою або італійською, говорила з нею на одній і тій же мові, шукала дозволи одних і тих же проблем. Так виникала на грунті римського права дружна спільна праця всієї європейської юриспруденції, що продовжувала роботу мислителів античного світу: факел, засвічений яким небудь римським Юліаном або Папіньяном, через нескінченний ланцюг рук, що змінялися дійшов до сучасних вчених всіх націй.

Така історична доля римського права. Бувши синтезом усієї юридичної творчості античного світу, воно лягло потім як підмурівок для правового розвитку нових народів, і як такий підмурівок, загальний для всіх народів Західної Європи, воно вивчається повсюди в Німеччині, Франції, Італії, Англії і т.д. Бувши базисом, на якому віками формувалася юридична думка, воно вивчається і тепер, як теорія цивільного права, як правова система, в якій основні юридичні інститути і поняття знайшли собі найбільш чисте від всяких випадкових і національних забарвлень вираження. Недаремно в колишній час воно вважалося за самий писаний розум, за ratio scripta.

Волею нашої історичної долі ми, українці, були довгий час відрізані від спілкування з Західною Європою, залишалися чужими її культурі, і, коли, нарешті, перепони, що відділяли нас зникли, ми опинилися в хвості загальнолюдського руху. Відстали ми і в області права. І якщо ми хочемо в цьому останньому відношенні порівнятися з Європою, якщо ми хочемо говорити з нею на одній мові, ми повинні, принаймні в школі, освоїтися з основами загальноєвропейського права з правом римським. Якщо воно повсюдно є основою юридичної освіти, то у нас для цього причин ще більше.

Але вивчення римського права аж ніяк не повинне приводити до сліпої віри в його непогрішність, до віри в те, що далі йти нікуди. Така віра була б противна історії, була б противна і тому духу вільного дослідження, яким були сповнені самі творці римського права – римські юристи. Гаслом сучасної юриспруденції є знаменитий вислів Ієрінга: ”durch das romische Recht, aber uber dasselbe hinaus" "через римське право, але уперед, далі його". Засвоївши те, що було створено предками, нащадки повинні працювати далі самі, бо правові проблеми не такі, щоб вони могли бути вирішені раз і назавжди. Нові умови постійно ставлять на чергу нові задачі, і юриспруденція повинна постійно залишатися на своєму посту. Її вищим покликанням, її боргом перед народом є освітлення умов, що змінюються в історії і виникаючих в зв'язку з ними проблем. Бути попереду народу, освітлювати йому шлях, направляти його правосвідомість до блага і правди в людських відносинах - такий істиний обов'язок юриспруденції і її окремих представників.

Розвиток держави, суспільства знаходиться в прямій залежності від розвитку права. Ось саме чому у праці буде розглядатися розвиток держави та суспільства саме через призму розвитку права та еволюції правових відносин.

Зміни у суспільному житті Риму напередодні встановленя Республіки

Встановленню Республіки передував Царський період розвитку Риму.

При встановленні основних рис суспільного устрою царського періоду велике значення мають різні пережитки давніх установ, які залишалися в римському ладі і в наступному епосі. Сам інститут царської влади продовжував існувати в особі одного з вищих жреців, що носив назву rex sacrorum.

Рід і сім’я

Царська епоха була перехідною від первісного громадського ладу до класового суспільства. Основною суспільною одиницею був батьківський екзогамний рід. Пережитки родових відносин зберігалися і в історичну епоху. Члени роду були пов'язані взаємним правом успадкування. Вони мали загальні релігійні свята, а також загальне кладовище. У ранню епоху рід мав загальні земельні володіння. Родичі повинні були взаємно захищати один одного. Риси родового ладу зберігалися в римських іменах. Імена римлян складалися з двох, а в подальший час часто з трьох, іноді навіть більше частин. Перша частина - це особисте ім'я (рrаеnomen), друга - родове ім'я (nomen); згодом третя частина, що з'явилася, прізвисько (cognomen), означала гілку роду, або відносилася тільки до даної особи. Наприклад: Публій (особисте ім'я) Корнелій (родове ім'я) Сципіон (прізвисько, що відноситься до гілки роду) Африканський (почесне індивідуальне прізвисько) Старший (на відміну від іншого. Молодшого). У царську і ранню республіканську епоху було тільки особисте ім'я і родове [II. 5, 94].

Окремі сім'ї могли приймати в рід чужаків, і ці останні ставали членами роду. Старшини родів (principes), мабуть, обиралися.

Роди розділялися на сім'ї. Після розкладу первісно-общинного ладу відомі елементи родової організації збереглися. Хоч зв'язки між родичами значно слабшали і багато які інститути родового ладу зникли, все ж його межі залишалися у вигляді пережитків. Роди перетворилися в замкнені корпорації.

По мірі ослаблення родових зв'язків посилювалася і римська сім'я (familia), протягом сторіч залишалася основною господарською і суспільною одиницею. На чолі її стояв батько сімейства (pater familias). Влада його над особистістю дружини і дітей була необмеженою. Він мав над ними право життя і смерті (jus vitae ас necis). Всі особи, що знаходилися під батьківською владою, називалися агнатами. До них належали не тільки ті, хто мав кровний зв'язок з батьком сімейства, але і усиновлені ним, а також жінки, що вийшли заміж за його дітей і онуків. Нарівні з поняттям агнатства в римському сімейному праві існувало поняття когнатства. Когнатами називалися особи, пов'язані кровною спорідненістю. Таким чином, дочка, що вийшла заміж, зберігала когнатскі зв'язки зі своїми рідними, але переходила в агнати іншої сім'ї.

У царську епоху виникає і рабство, але нажаль поки немає ніяких відомостей ні про кількість рабів, ні про положення їх. Ми можемо лише сказати, що рабів було порівняно мало, рабство носило патріархальний характер. Раби були нижчими членами сім'ї і доставлялися головним чином війнами. Тоді ж виникає і особлива форма відносин, яка зберігалася протягом всієї римської історії, міняючи свою соціальну суть: деякі члени родів ставали патронами, тобто брали під свій захист окремих осіб, які в свою чергу зобов'язувалися бути вірними, слухняними (клієнтами). Зв'язок цей був особистим, заснованим на вірності (fides) клієнта і патрона. Старовинне її походження доводиться тим, що в законах Дванадцяти таблиць порушення патроном вірності розглядалося як релігійний злочин.

Курії і триби

Число членів роду було неоднакове. Про рід Фабієв, наприклад, є відомості, що він на початку Республіки складався з 300 членів. Рід Клавдієв разом з клієнтами нараховував в той же час 5 тисяч чоловік. Подібно тому як в Греції роди групувалися у фратрії, а фратрії в філи, в Римі десять родів складали курію, а десять курій трибу (плем'я). Три триби Тіциї, Рамни і Дуцери, складали римський народ (рорulus Romanus). «На племенах, лежить штамп штучного створення, однак переважно з родинних елементів і за зразком древнього, що природно зросло, а не штучно створеного племені; при цьому не виключена можливість, що основним ядром кожного з трьох племен могло виступати і справжнє старе плем'я» (Енгельс, виникнення родини, приватної власності та держави, Твори Маркса і Енгельса, т.ХVІ, ч. І, стор. 99. ). Цілком можливо, що триба Тіциєв сабінского походження, і в розповіді про Тіті Тациї є зерно історичної істини.

Коміції

Ранній Рим зберігає ще межі військової демокpaтії. Для вирішення найважливіших питань римський народ збирався по куріях, і ці збори носили назву куріатних коміцій (comitia curiata) [II. 5; 96]. Деякі вчені порівнюють римські курії з «чоловічими будинками», що зустрічаються у деяких сучасних народів, що знаходяться на низькому культурному рівні. У куріях брали участь всі дорослі чоловіки. Куріатні коміції регулювали справи, що відносяться до культури, сімейних відносин і справ, що стосуються життя всієї общини. Мабуть, на коміціях відбувалися вибори царя і виносилися постанови про оголошення війни. Коміції могли судити громадян, якщо вони були винні у важких злочинах. На коміціях викладалися заповіти, відбувалися усиновлення і приймалися до складу общин нові роди. На коміції народ збирався по куріях, і кожна курія мала один голос.

Влада царя

На чолі всієї общини стояв цар (rex), який був воєначальником, Верховним жрецем і головою в деяких судах. Зовнішніми відмінностями царя були пурпурова мантія, золота діадема, скіпетр з орлом, крісло з слонячої кістки (sella cu-rulis). Попереду царя йшли 12 лікторів з вязанками лозин, в які вкладені були сокири. Майже всі ці інсигнії, тобто відмінності верховної влади, були запозичені від етрусків; від них же йде, ймовірно, і поняття про вищу владу (imperium), якою користувався цар. Всі дані кажуть про те, що цар обирався коміціями і влада його була обмежена. Він не був майже самодержавним царем, яким його зображає Моммзен, а був племінним вождем [II. 6; 38].

Сенат

Поруч з царем стоїть сенат. По традиції, він спочатку складався з 100 чоловік, потім число членів його було збільшене до 300. Слово «сенат» (senatus) походить від senex стариий. Ймовірно, сенат в ранню пору складався з старійшин родів. Це рада старійшин, яка знов-таки зустрічається на ранній стадії розвитку у багатьох народів. Всі рішення куріатних коміцій повинні були отримати схвалення сенату (auctoritas patrum), що був охоронцем батьківських традицій (mos maiorum) і радником царя по важливих справах. Члени сенату називалися батьками (patres).