116444 (Поняття педагогічної майстерності)

Размещено на http://www.allbest.ru

ПЛАН

Вступ

1. Поняття педагогічної майстерності

2. Елементи педагогічної майстерності

3. Деякі шляхи формування педагогічної майстерності

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Педагогічна майстерність — вияв високого рівня педагогічної діяльності.

Як наукова проблема, вона постала у XIX. ст. Дослідники педагогіки тлумачать її як найвищий рівень педагогічної діяльності, який виявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимальних наслідків, «синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва і особистих якостей учителя», комплекс властивостей особистості педагога, що забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної діяльності.

Ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді. Розглядається як вияв власного «Я» у професії, як самореалізація Особистості вчителя в педагогічній діяльності, тому визначається як вища, творча його активність, що передбачає довільне використання методів і засобів педагогічного взаємовпливу в кожній ситуації навчання та виховання. Така доцільність є результатом засвоєння системи знань і уявлень про закони навчання, технології розвитку дитини, а також індивідуальні особливості педагога, його спрямованість, здібності та психофізичні дані.

Критеріями педагогічної майстерності є гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність).

1. Поняття педагогічної майстерності

Що ж це таке – педагогічна майстерність? Яка його сутність? У психолого-педагогічній літературі в даний час існують різні характеристики поняття "педагогічна майстерність", але немає єдиного визначення, яке точно і повно розкриває його зміст і сутність. Так, наприклад, М.І. Дьяченко і Л.О. Кандибович пишуть: «Педагогічна майстерність – це високий рівень професійної діяльності викладача. Зовні воно виявляється в успішному творчому рішенні найрізноманітніших педагогічних задач, в ефективному досягненні способів і цілей навчально-виховної роботи...

З внутрішньої сторони педагогічна майстерність – це функціонуюча система знань, навичок, умінь, психічних процесів, властивостей особистості, що забезпечує виконання педагогічних задач». [1] Це визначення не дає ясного представлення про зміст педагогічної майстерності, про його компоненти. Немає в ньому і вказівок на природу педагогічної майстерності. Не ясно, наприклад, як приходить до педагога цей «високий рівень професійної діяльності». Чи то це результат навчання, чи то це прояв спадкоємного нахилу, чи то це єдність теоретичної озброєності і практичної роботи.

Найбільш вдало, сутність педагогічної майстерності розкрита в «Педагогічній енциклопедії»: це «високе і постійно вдосконалюєме мистецтво виховання і навчання, доступне кожному педагогу, що працює по покликанню і любить дітей.

Педагог – майстер своєї справи – це фахівець високої культури, глибоко знаючий свій предмет, добре знайомий з відповідними галузями науки або мистецтва, що практично розбирається в питаннях загальної й особливо дитячої психології, який у досконалості володіє методикою навчання і виховання». [6] Якщо вдуматися в це визначення, то можна помітити, що: 1) у зміст поняття «педагогічна майстерність» включаються: а) загальна висока культура, ерудиція; б) великі і глибокі знання з області вивчаємої науки; в) озброєність знаннями з педагогіки, загальної, вікової і педагогічної психології, уміння використовувати їх у практиці навчання і виховання; г) володіння в досконалості методикою навчально-виховної роботи, що виявляється, на думку Н.В. Кузьміною, головним чином у тім, що педагог знає, як учити і виховувати; 2) педагогічна майстерність виховується, воно доступно кожному, хто обрав професію вчителя по покликанню.

В.О. Сластьонін визначає педагогічну майстерність як вищу форму професійної спрямованості особистості, а головним показником майстерності в будь-якій діяльності, на його думку, є володіння спеціальними узагальненими уміннями.

Виділимо в структурі педагогічної майстерності такі взаємозалежні елементи: гуманістична спрямованість діяльності, професійна компетентність, педагогічні здібності, педагогічна техніка.

2. Елементи педагогічної майстерності

Д о елементів педагогічної майстерності належать:

1. Гуманістична спрямованість діяльності. Полягає в спрямованості діяльності педагога на особистість іншої людини, утвердження словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Передбачає гуманістичний вияв його ціннісного ставлення до педагогічної діяльності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. Той, хто не любить і не поважає дітей, учнів, не може досягти успіху в педагогічній праці, бо тільки щира любов і глибока повага педагога до вихованців породжують відповідну любов і повагу до нього, до його ідей, поглядів, переконань, знань, які він вчить здобувати.

2. Професійна компетентність, професіоналізм. Передбачають наявність професійних знань (суспільних, психолого-педагогічних, предметних, прикладних умінь та навичок). їх змістом є знання предмета, методики його викладання, знання педагогіки і психології. Особливостями професійних знань є їх комплексність (потребує вміння синтезувати матеріал, аналізувати педагогічні ситуації, вибирати засоби взаємодії), натхненність (висловлення власного погляду, розуміння проблеми, своїх міркувань).

Професіоналізм педагога — це сукупність психофізіологічних, психічних та особистісних змін, які відбуваються в людині у процесі оволодіння знаннями та довготривалої діяльності, що забезпечують якісно новий, вищий рівень вирішення складних професійних завдань.

Педагогічний професіоналізм — уміння вчителя мислити та діяти професійно. Охоплює набір професійних властивостей та якостей особистості педагога, що відповідають вимогам учительської професії; володіння необхідними засобами, що забезпечують не тільки педагогічний вплив на вихованця, але і взаємодію, співробітництво та співтворчість з ним. Для активного співробітництва з вихованцями вчителю необхідна мобілізація інтелекту, волі, моральних зусиль, організаторського хисту та вміле оперування засобами формування моральних, інтелектуальних та духовних засад у школярів. Він повинен володіти широким арсеналом інтелектуальних, моральних та духовних засобів, що забезпечують педагогічний вплив на учня. До інтелектуальних засобів належать кмітливість, професійне спрямування сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, прояв та розвиток творчих здібностей учня. До моральних — любов до дітей, віра в їх можливості та здібності, педагогічна справедливість, вимогливість, повага до вихованця — все, що складає основу професійної етики вчителя. Духовні засоби — основа його загальної та педагогічної культури.

Професійне знання – це фундамент становлення педагогічної майстерності. Зміст професійних знань складає знання вивчаємого предмета, його методики, педагогіки і психології.

Знання вчителя в області вікової, педагогічної, загальної психології і педагогіки обумовлюють наукове рішення складних питань теорії і практики підростаючого покоління, озброюють учителя закономірностями процесу оволодіння знаннями, уміннями і навичками в школі, формування особистості школяра, дозволяють визначити найбільш ефективні основи і методи подальшого удосконалювання навчально-виховного процесу. Психолого-педагогічна ерудиція забезпечує правильний вибір впливу на основі точного психологічного аналізу вчинку, факту або явища.

Недооцінка або ігнорування цієї першооснови високого професіоналізму (психолого-педагогічних знань) приводить деяких учителів до ремісництва, штампам, примітивізму, рутини.

1. Педагогічні здібності. Сукупність психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення.

Головною здібністю, що об'єднує всі інші, є толерантність, чутливість до людини, до особистості, яка формується. З нею тісно взаємодіють комунікативність (потреба у спілкуванні, здатність легко налагоджувати контакти, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування); перцептивні здібності (професійна проникливість, пильність, інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину, її психологічний стан за зовнішніми ознаками); динамізм особистості (здатність активно впливати на іншу особистість); емоційна стабільність (володіння собою, самоконтроль, саморегуляція); оптимістичне прогнозування (передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній); креативність (здатність до творчості, генерування нових ідей, уникнення традиційних схем, оперативного розв'язання проблемних ситуацій); впливовість (здатність вплинути на психічний і моральний світ дітей в певному напрямі, зближуватися з ними, здобувати довіру, любов і повагу, глибоко проникати у їхній внутрішній світ, конструювати, проектувати його).

Визначальної складовою частиною педагогічної майстерності є педагогічні здібності. Н.В. Кузьміна підкреслює, що педагогічні здібності – спеціальні, від них залежить оволодіння педагогічною майстерністю. Вчені різних областей наукового знання інтенсивно займаються зараз заглибленим дослідженням проблеми спеціально педагогічних здібностей, їхньої класифікації. Зусиллями таких дослідників, як Ф.Н. Гоноболін, Н.В. Кузьміна, Н.Д. Левітів і інші, знайдені сукупності властивостей особистості вчителя, що дозволяють йому домогтися в педагогічній діяльності найбільш високих результатів. У психолого-педагогічній літературі найчастіше відзначаються наступні види педагогічних здібностей:

• Дидактичні – це такі здібності, що складають основу умінь викладати матеріал учням доступно, цікаво, чітко, ясно. Володіючи дидактичними здібностями, вчитель зуміє виявити винахідливість, щоб викликати розумову активність школярів, внести в навчально-виховний процес щось нове, незвичайне, що торкає не тільки розум, але і почуття.

Педагогічна майстерність вчителя не обмежується здібністю чітко і ясно, доступно передавати інформацію дітям. Воно виявляється в умінні «розбудити», «розбурхати» розум дітей.

• Організаторські – виявляються, по-перше, у здібності організувати учнів, утягнути їх у різні види суспільно корисної діяльності, створити колектив і зробити його інструментом, за допомогою якого формується відповідна структура особистості. По-друге, це здібності, що дозволяють вчителю організувати свою власну діяльність. Точність, акуратність, дисциплінованість, відповідальне відношення до справи, зібраність – усе це ті якості особистості, що є наслідком організаторських здібностей.

• Комунікативні – це здібності, що дозволяють установлювати правильні взаємини з учнями, що народжує в останніх довіру і доброзичливість, готовність йти разом з педагогом. Комунікативні здібності взаємодіють з організаторськими і разом забезпечують належний вплив на школярів, керування дитячим колективом, роблячи його ідейно спрямованим, зі здоровою суспільною думкою, із правильними міжособистісними відносинами.

• Перцептивні – це здібності, що лежать в основі уміння проникати у внутрішній світ дитини. «Потрібно вміти читати на людському обличчі, – говорив А.С. Макаренко, – на обличчі дитини... Нічого хитрого, нічого містичного немає в тім, щоб по обличчю дізнаватися про деякі ознаки щиросердечних рухів». Перцептивні здібності озброюють вихователя «другим баченням», умінням уловлювати тонкі і дуже складні питання психіки, бачити психічний стан школяра.

Перцептивні здібності лежать в основі живого контакту вчителя й учнів, тому що і на уроці і на перерві вчитель живе помилками і здогадами дітей, їх знахідками й ідеями, і саме тому спрацьовує уміння бачити в людині все людське.

• Суггестивні – це здібності за допомогою твердого вольового слова домагатися потрібного результату впливу, цей емоційно-вольовий вплив, що змушує учнів погодитися з установкою педагога, прийняти її. Суггестивні здібності – це здібності вселяти. Тому вони тісно зв'язані з авторитетом, вольовими якостями особистості вчителя, його переконаністю в правоті своїх дій і вчинків. Можна сказати, що між авторитетом особистості і суггестивними здібностями існує діалектичний взаємозв'язок. Але авторитет повинний йти від дітей. Авторитет «зверху», тобто нав'язаний, до вселяння не приводить, однією вимогливістю і твердістю впливу домогтися не можна.

• Науково-пізнавальні (академічні) – це здібності до оволодіння інформацією, знаннями з відповідної області науки, що допомагає вчителю йти в ногу із сучасною думкою, детально, абсолютно вільно володіти навчальним матеріалом, творчо, послідовно підходити до проблемам, що ставить перед ними навчально-виховна робота.

Серед ведучих здібностей виділяють також емоційну стійкість і оптимістичне прогнозування.

Слід зазначити, що всі педагогічні здібності не виявляються і не діють ізольовано, вони тісно зв'язані між собою і доповнюють один одного, що породжує можливість компенсації відсутніх чи слаборозвинених здібностей іншими якостями особистості й особливостями психічних процесів. Тут до речі згадати слова А.С. Макаренко, що затверджував, що не можна будувати виховання нашого юнацтва в розрахунку на талант. «Потрібно говорити тільки про майстерність, тобто про дійсне знання виховного процесу, про виховне уміння. Я на досвіді переконався, що вирішує питання майстерність, заснована на умінні, на кваліфікації».

Стати вчителем-майстром справа нелегка, але вивчитися майстерності можна.

Отже, педагогічна майстерність – це високе і постійна вдосконалюєме мистецтво виховання і навчання, доступне кожному педагогу, в основі якого лежать професійні знання, що формуються, уміння і здібності. У чому ж значення майстерності? Для чого ж необхідне його формування й удосконалювання? Насамперед, для того, щоб забезпечити високий рівень знань і навичок учнів, успішно вирішувати задачі навчально-виховної роботи. Саме тому необхідно підкреслити, що найважливішим показником педагогічної майстерності повинний бути високий рівень освіченості, вихованості і самостійності школярів, єдність освіченості і вихованості.