116444 (Поняття педагогічної майстерності), страница 2

Вчитель-майстер здатний так організувати навчально-виховний процес, щоб, з одного боку, домогтися максимальної активізації придбаних навичок дітей, а з іншого, – забезпечити рух зростаючого людини по шляху удосконалювання різних видів досвіду.

Може виникнути питання: чи можливі невдачі і помилки в педагога-майстра? Так, можливі. Але відношення до цих невдач у звичайного вчителя і вчителя-майстра буде різним. Перший може пройти повз свою помилку, легко пережити її. Вона не розбурхає його. Другий – перестраждає, постарається знайти її причини, зробити все, щоб помилка не повторилася. Сила педагогічної майстерності в тім і складається, що дає можливість вчителю свою практичну діяльність по навчанню і вихованню школярів будувати, спираючи на наявний багаж теоретичних і практичних знань і умінь, а результати практики піддавати критичному аналізу з урахуванням планованих цілей і задач.

Так, крупиця за крупицею, вчитель збирає і накопичує кращий досвід, від уроку до уроку вигострює свою майстерність. Творча лабораторія педагога-майстра – це думки, які не дають спокою про кращий урок, вічний пошук, неослабне захоплення. У такий спосіб знання вчителі-майстри знаходяться в постійному розвитку, у постійному русі. Формула «практика-мислення-практика» надзвичайно точно характеризує сутність педагогічної майстерності вчителя.

1. Педагогічна техніка (мистецтво, майстерність, уміння). Є сукупністю раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з учнем, учнівським колективом відповідно до мети виховання, об'єктивних та суб'єктивних їх передумов. Вона передбачає наявність специфічних засобів, умінь, особливостей поведінки педагога: високу культуру мовлення; здатність володіти мімікою, пантомімікою, жестами; уміння одягатися, стежити за своїм зовнішнім виглядом; уміння керуватися основами психотехніки (розуміння педагогом власного психічного стану, уміння керувати собою); здатність до «бачення» внутрішнього стану вихованців і адекватного впливу на них.

З розвитком педагогіки та психології як науки і практичної діяльності поряд з поняттям «педагогічна техніка», яке відображає тільки суб'єктивні особливості навчально-виховного процесу (контроль педагога за своїми е моціями, настроєм, поведінкою, перцептивно-чуттєвим сприйняттям зовнішніх предметів, технікою мовлення) стали використовувати і термін «педагогічна технологія» (знання про майстерність), який стосується проблем планування та організації навчального процесу.

Педагогічна технологія. Є комплексом знань, умінь і навичок, необхідних учителю для вирішення стратегічних, тактичних, а також процедурних завдань під час навчально-виховного процесу. Йдеться про систему взаємодії вчителя з учнями, способи добору та впорядкування навчального матеріалу згідно з вимогами теорії пізнання. Іншими словами, педагогічна технологія є описом системи дій учителя та учнів, які слід виконати для оптимальної реалізації навчального процесу. Складовими педагогічної технології є володіння мистецтвом спілкування з дітьми, вміння керувати своєю увагою та увагою дітей, здатність за зовнішніми ознаками поведінки дитини визначати її душевний стан тощо. Уміння налагоджувати оптимальні взаємостосунки з дітьми, змінювати їх відповідно до розвитку учнів і їхніх вимог до вчителів є важливим компонентом педагогічної майстерності.

3. Деякі шляхи формування педагогічної майстерності

І сьогодні ще зустрічаються люди, що вважають, що вчителем бути легко. Для цього навіть не обов'язково вчитися в спеціальному педагогічному навчальному закладі. Міркують звичайно так: бути вчителем просто, особливо вчителем історії, географії, літератури. Вивчив визначений обсяг матеріалу по підручнику, йди в клас і розповідай дітям. Ці глибокі омани у свій час критикував К.Д. Ушинський.

І дійсно, вивчити кілька сторінок підручника зможе кожний, хто має здорову пам'ять. Можливо, що зуміє непогано розповісти зміст заученого. Але чи доступно кожному пояснити учням закономірності науки? Зробити навчання, що розвивається? Підкорити навчально-виховний процес принципу науковості? Здається, що тільки людина, що одержала фахову освіту, вчитель-предметник зможе успішно справитися з цими задачами.

Звідси висновок: з першого дня перебування в педвузі майбутньому вчителю необхідно затвердитися в думці, що навчально-виховна діяльність – одна зі складних, що найпершою умовою в досягненні педагогічної майстерності є знання методології і глибоке засвоєння на її основі спеціальних і психолого-педагогічних дисциплін. З перших днів навчання в педагогічному закладі майбутньому вчителю треба систематично і напружено працювати (теоретично і практично) над формуванням професійної спрямованості, максимально готувати себе безпосередньо до справи навчання і виховання підростаючого покоління. У навчальних планах педагогічних вузів на підготовку вчителя за фахом приділяється основна частина бюджету часу. І це зрозуміло: за роки навчання студенту треба фундаментально опанувати наукою, основами якої треба буде озброювати школярів, опанувати понятійним апаратом і матеріалістичним розумінням науки. У той же час треба мати на увазі, що педагогічні заклади готують не просто предметника, скажемо, фізика, хіміка, історика і т.д., а вчителя відповідної науки, вихователя. Вивчаємий предмет у його руках повинний перетворитися в інструмент, за допомогою якого формується особистість людини, тобто вчитель з'єднує в нерозривну єдність функцію навчання і виховання. Без глибокої теоретичної і практичної підготовки в області психолого-педагогічних наук справитися з цією задачею не так легко.

Психолого-педагогічна підготовка майбутнього вчителя

Творчо засвоюючи основи педагогіки і психології, озброюючи узагальненими знаннями про структуру педагогічного впливу, студент готує себе до ефективної вчительської праці, що виключає неправильні рішення і вчинки, що дозволяє більш успішно вирішувати намічені задачі «без виснажливих проб і помилок».

Тільки оволодіння педагогічною теорією і психологією, що пояснюють основні механізми педагогічної діяльності, може гарантувати студенту його перетворення через кілька років роботи в школі у вчителя-майстра. Звідси задачі, що встають перед студентом: систематично працювати над поглибленням знань по психології і педагогіці, активніше формувати свою теоретико-пізнавальну спрямованість і потребу в оволодінні педагогічною теорією.

Аналіз наукових публікацій і досвіду роботи показує, що колективи кафедр педагогіки і психології різних педагогічних закладів знаходять ефективні шляхи формування у студентів глибокого інтересу, стійкого позитивного відношення до дисциплін психолого-педагогічного циклу. Наприклад, велику увагу приділяють вступній лекції по педагогіці, психології (загальній, віковій, педагогічній) і історії педагогіки, справедливо вважаючи, що якістю першої лекції, її ідейно-теоретичним і науково-методичним рівнем багато в чому визначається подальше відношення студентства до цих дисциплін. Текст вступної лекції за кожним курсом заздалегідь представляється на кафедру для ретельного вивчення, аналізу і наступного обговорення на засіданні кафедри.

Педагогічна практика є важливою ланкою в підготовці фахівця до професійної роботи. Навчально-виховна практика на передвипускних і випускних курсах у різних типах загальноосвітніх шкіл і середніх спеціальних професійно-технічних навчальних закладах. У процесі цієї практики студенти опановують основами професійно-педагогічних умінь, зв'язаних із проведенням навчально-виховної роботи в школі.

Активно беручи участь у методичній і дослідницькій роботі, практиканти випускних курсів здобувають уміння по аналізі своєї практичної діяльності, узагальненню навчально-виховної роботи вчителів, систематичному спостереженню і добору об'єктивних даних для виконання дипломних робіт.

На кожному етапі педагогічна практика має свої конкретні задачі, але кожен попередній етап підготовляє студента до нового, більш складної роботи на наступному етапі, додаючи практиці в цілому безупинний, розвиваючий характер.

Значення прикладних знань і навчань в удосконалюванні педагогічної майстерності

Доведено, що вчитель тим більше успішно здійснює професійну діяльність, тим легше опановує дитячим колективом, завойовує в нього довіру, чим більше в нього знань, навичок, умінь, що безпосередньо не відносяться до професії вчителя. У сучасних умовах студент здобуває їх, займаючись у різних наукових кружках і відділеннях факультету суспільних професій.

Педагог-майстер – це тонкий і вдумливий вчитель, гарний вихователь, який у досконалості володіє сучасними методами навчально-виховної роботи. Важка майстерність вчителя. Осягти її в студентські роки неможливо, вона формується в процесі безпосередньої педагогічної праці і тим швидше і легше, чим міцний теоретичний фундамент. Як же краще забезпечити молодим шлях до вчительської досконалості?

Формування майстерності, як відзначають дослідники, проходить по трьох взаємно зв'язаних етапах. Перший – ознайомлення з літературою по даному питанню, з теоретичними роботами по педагогіці і психології, прослуховування лекцій фахівців і досвідчених вчених. Другий – складання плану по удосконалюванню педагогічної майстерності: висування гіпотез, вивчення передового досвіду своїх колег, спостереження, показові уроки, обговорення уроків і т.д. Третій – безпосереднє впровадження у власну практику результатів наукових досліджень і передового досвіду, самовиховання й удосконалення прийомів роботи, відпрацьовування потрібних умінь, перевірка ефективності застосовуваних методів навчання і виховання і т.д.

Таким чином, шлях до педагогічної майстерності може бути виражений формулою: профпідготовка – профдіяльність – широка самоосвіта. Варто помітити, що без останнього не можуть бути повноцінними ні перший, ні другий компоненти цієї формули.

Вчитель-майстер – це людина, яким опановує азарт постійного збагачення політичними і професійними знаннями, азарт удосконалювання, що не припиняється, людина, у якої ніколи не слабшає прагнення усе далі осягати секрети навчання і виховання дітей.

педагогічна майстерність вчитель підготовка

Висновки

А.С.Макаренко стверджував, що учні простять своїм вчителям і строгість, і сухість, і навіть причепливість, але не простять поганого знання справи. Вирішує питання майстерність, заснована на умінні, на кваліфікації.

Педагогічна біографія вчителя індивідуальна. Не кожен і не відразу стає майстром. У деяких на це йде багато років. Случається, що окремі педагоги, на жаль, так і залишаються в розряді посередніх.

Щоб стати майстром, творцем, вчителю необхідно опанувати закономірностями і механізмами педагогічного процесу. Це дозволить йому педагогічно мислити і діяти, тобто самостійно аналізувати педагогічні явища, розчленовувати їх на складені елементи, осмислювати кожну частину в зв'язку з цілим, знаходити в теорії навчання і виховання ідеї, висновки, принципи, адекватні логіці розглянутого явища; правильно діагностувати явище – визначати, до якої категорії психолого-педагогічних понять воно відноситься; знаходити основну педагогічну задачу (проблему) і способи її оптимального рішення.

Професійна майстерність приходить до того вчителя, що спирається у своїй діяльності на наукову теорію. Природно, що при цьому він зустрічається з рядом труднощів.

Педагогічна майстерність, виражаючи високий рівень розвитку педагогічної діяльності, володіння педагогічною технологією, у той же час виражає й особистість педагога в цілому, його досвід, цивільну і професійну позицію. Майстерність учителя – це синтез індивідуально-ділових якостей і властивостей особистості, що визначає високу ефективність педагогічного процесу.

Список використаної літератури

1. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психология высшей школы. – Минск: Изд-во БГУ, 1978. – с. 169-170.

2. Елканов Б.К. Профессиональное самовоспитание будущего учителя. – М., 1990.

3. Зязюн И.А. Основы педагогического мастерства. – М, гл. І, ст. 18-48.

4. Зязюн І.А. Педагогічна майстерність. – К., Вища школа, 1997.

5. Мельникова І.М., Непіга Ю.П. Методичні вказівки до проведення спецкурсу: Елементи акторської психотехніки у процесі підготовки педагога. – К., 1992.

6. Педагогическая энциклопедия. – М.: Сов. Энциклопедия, 1965. – Т.2. – с. 739.

7. Сисоєва С.О. Підготовки вчителя до формування творчої особистості учня. – К., 1990. Розд. III, ст. 188-201; розд. ІV, ст. 230-248.

8. Фридман Л.М., Волков К.Н. Психологическая наука – учителю. – М., 1985, гл.VII, ст. 114-174.

Размещено на Allbest.ru

4