14 серпня 1998 р. було утворено Єврорегіон "Нижній Дунай", до якого увійшли прикордонні регіони України (Одеська область), республіка Молдова, та Румунії (повіти Брела, Галац, Тульча). У рамках Єврорегіону намічено реалізувати серію спільних проектів. Спорудження поромних переправ через Дунай, реконструкції під’їзних автошляхів та пунктів перетину кордону, модернізація перевалочних баз для прийому та обробки експортно-імпортних і транзитних вантажів, формування транскордонного біосферного заповідника у дельті Дунаю та відновлення екологічної рівноваги придунайських озер.

6 жовтня 2000 р. в м. Ніредьгаза (Угорщина) керівники Закарпатської області, повіту Сату-Маре (Румунія) та областей Саболч-Сатмар-Берег (Угорщина) підписали угоду про тристороннє співробітництво "Інтеррегіо". Ця угода діятиме в рамках Карпатського Євро регіону і має на меті розробку та реалізацію за сприяння міжнародних програм РНАКЕ, ТАСІ8 та КР0500 спільних транскордонних проектів співробітництва на рівні органів місцевого самоврядування (міжнародні пункти перетину кордону, будівництво доріг, екологічні та природо-рекреаційні заходи).

Висновок

Отже, як висновок, слід зазначити, що Румунія відіграє важливу політичну й економічну роль для України. Для подальшого співіснування цих двох держав слід намітити приоритетні шляхи розвитку для кожної.

Загалом же для української сторони в взаємовідносинах з Румунією слід рішуче відстоювати свої прикордонні інтереси, роблячи стратегічно продумані, виважені кроки. Треба враховувати той факт, що румунська дипломатія є однією з найпотужніших у Європі, починаючи від часів міністрів Бретіану – батька, Бретіану – сина, а також гордості румунської дипломатії 30-х рр. минулого століття, ще одного міністра закордонних справ Таке Іонеску, який залишив після себе, ніби дороговказ, настанову: " Справедливим є те, що не може бути остаточним". Це повинні знати і враховувати українські укладачі угод у стосунках з Румунією, що відверто кажучи, дотепер недостатньо бралося до уваги Києвом.

Зовнішньополітична стратегія як України, так і Румунії спрямована на залучення до процесу європейської інтеграції, широкий розвиток співробітництва з Європейським Союзом та Північноатлантичним альянсом, тому потреби взаємодії з європейськими та трансатлантичними структурами вимагатимуть подальшої гармонізації україно-румунських відносин і здатності знаходити ефективні компромісні рішення складних проблем, що торкаються важливих національних інтересів.

Список використаних джерел

1. Ахтамзян А.А. Советско-германские дипломатические отношения в 1922 – 1933 гг. – М., 1974

2. Бойко О. Істрія України в запитаннях та відповідях. – К., 1997

3. Бройде З. Утворення євро регіональних структур // Монтаж + технологія. – 1999. - № 5. – С. 14 - 16

4. Василенко В. Лінія досягнутого порозуміння // Політика і час. – 1999. - № 7. – С. 16 – 24

5. Віднянський С. Україно – румунські відносини в загальноєвропейському контексті // Розбудова держави. – 1997. - № 7. – С. 87 – 92

6. Всесвітня історія. – К., 2000. - 192 с.

7. Гнатишин І., Половець П. Зовнішньоекономічні відносини: регіональний аспект. – Чернівці. – 1992

8. Горлов С. Совершенно секретно: альянс Москва-Берлин 1920-1933 гг. – М., 1997

9. Гунчак Т. Україна. Перша половина ХХ ст. – К., 1993

10. Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією // Урядовий кур’єр. – 1997. – 5 червня

11. История внешней политики СССР. – Т. 1. – М., 1980

12. История международных отношений и внешней политики СССР. – Т. 1. – М., 1967

13. Історія України: нове бачення. – К., 1996

14. Кияк Т. Амбітний і конфліктний сусід. Деякі проблемні аспекти сучасних взаємин між Україною та Румунією //Українське слово. – 20 червня. – 2002 р. – С. 9

15. Кінах А. Україна і Румунія роблять усе для інтеграції у світову та європейську економічні системи // Вісник. – 2002. - № 4. – С. 3

16. Страны. Народы. Цивилизации. – М., 1999. – 1046 с.

17. Субтельний О. Україна: історія. – К., 1993. – С. 720

18. Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. – К., 1999. – 234 с.

19. Шапиро М. Коммунистическая партия Советского Союза. – Лондон, 1990

20. Шаповал Ю.І. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії. – К., 1993

Додаток

Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією (витяг з договору)

Стаття 2

1 Договірні Сторони згідно з принципами і нормами міжнародного права та принципами Гельсінського Заключного Акта підтверджують як непорушний існуючий між ними кордон і тому утримуватимуться тепер і в майбутньому від будь-яких зазіхань на цей кордон, а також від будь-яких вимог чи дій, спрямованих на загарбання і узурпацію частини чи всієї території іншої Договірної Сторони.

Стаття З

1 Договірні Сторони підтверджують, що вони ні за яких обставин не будуть вдаватися до погрози силою або використання сили проти територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої Договірної Сторони.

2. Будь-які проблеми та спори між Договірними Сторонами вирішуватимуться виключно мирними засобами відповідно до норм міжнародного права.

Стаття 6

1. При виникненні ситуації, яка, на думку однієї з Договірних Сторін, може створити загрозу миру чи міжнародній безпеці, Договірні Сторони будуть проводити консультації щодо заходів, які сприятимуть зниженню напруженості та усуненню цієї ситуації.

Стаття 7

1. Договірні Сторони на двосторонній та багатосторонній основі будуть активно сприяти процесу роззброєння у Європі, подальшому скороченню збройних сил та озброєнь до відповідних рівнів оборонної достатності.

Стаття 13

1. 3 метою захисту етнічної, культурної, мовної та релігійної ідентичності української меншини в Румунії та румунської меншини в Україні. Договірні Сторони будуть застосовувати міжнародні норми і стандарти, що визначають права осіб, які належать до національних меншин, а саме ті норми і стандарти, які містяться у Рамковій конвенції Ради Європи про захист національних меншин, а також в: документі Зустрічі Копенгагенської конференції щодо людського виміру Організації з безпеки та співробітництва в Європі від 29 червня 1990 року, Декларації Генеральної Асамблеї 00Н щодо прав осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин (Резолюція 47/135) від 18 грудня 1992 року і Рекомендації 1201 (1993 року) Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо додаткового Протоколу до Європейської Конвенції з прав людини стосовно прав національних меншин, при тому розуміти, що ця Рекомендація не стосується колективних прав і не зобов'язує Договірні Сторони надати відповідним особам право на спеціальний статус територіальної автономії, заснованої на етнічних критеріях.

Стаття 27

Цей Договір укладається строком на 10 років. Його чинність буде автоматично продовжуватися на новий п'ятирічний строк, якщо жодна із Договірних Сторін не менше ніж за один рік до закінчення відповідного терміну його чинності письмово не повідомить іншу Договірну Сторону про свій намір денонсувати цей Договір.