Проте в кінці 1950-х на початку 1960-х рр. під тиском нової національної політики румунських правлячих кіл процес національного відродження українців Румунії поступово згасає. Стає очевидною тенденція до поступової асиміляції українського населення під гаслом так званої гомогенізації нації. Наприкінці 1960-х рр, українські ліцеї й школи стали закриватися, бібліотеки спалено.. Всілякими утисками й залякуванням режим Чаушеску примушував українців зрікатися рідної мови, своєї етнічної ідентичності. Результати цієї політики значною мірою залежали як від асиміляторських зусиль місцевої адміністрації, так і від сили опору українського населення.

В ці роки фактично лише українські письменники Румунії й далі стояли на сторожі рідного слова й духу. 31970 по 1990 р. у Румунії було видано 159 книжок загальним тиражем 66 272 примірники, які належать перу більш ніж 30 українських авторів: І.Шмуляка, Ю.Павліша, О.Бевка, та інших.

Другий етап національного відродження розпочався після падіння диктатури Чаушеску. На початку 1990 р. було створено Союз українців у Румунії (СУР), який провадить певну роботу в напрямку реукраїнізації значною мірою денаціоналізованого українського населення. У 1996 р. засновано Демократичний союз українців в Румунії (ДСУР) на чолі з І.Семенюком. СУР має свої філії в повітах Марамуреш, Сучава, Тулча, Бреїла.

Значну увагу СУР приділяє відродженню культурно-освітньої діяльності в українських селах. У 1990 р. в селі Русково на Мараморощині відбувся перший фестиваль української пісні й танцю, в якому взяли участь самодіяльні колективи з різних населених пунктів Румунії, а також з-поза меж цієї країни. У 1996-1998 рр. СУР за фінансової й організаційної підтримки Управління національних меншин Міністерства культури Румунії провів Дні Т.Шевченка, Фестиваль українських колядок та звичаїв, Дні української культури, виставку писанок тощо. Нині в Румунії діють 25 українських самодіяльних художніх ансамблів.

Поступово відроджується українська школа. За даними управління з питань освіти національних меншин Департаменту із захисту національних меншин уряду Румунії, в 1997/98 навчальному році в школах з українською мовою навчання (фактично нею викладається лише частина предметів, наприклад, у ліцеї ім.Т.Шевченка в Сігету-Мармаціей українською мовою викладається 40% предметів, зокрема, математика, психологія, педагогіка, фізкультура, трудове виховання) навчалося 443 учні (всі в повіті Марамуреш), зокрема в 1-4 класах (початкова освіта) — 219, у 5-8 класах (гімназійна освіта) — 84, в 9-12 класах (ліцейна освіта) — 140. Крім того, в дошкільних установах з українською мовою виховання перебувало 234 дитини.

Реалізуючи право на прояв, збереження й розвиток власної культури та на інформацію, українці Румунії видають газету "Український вісник"

Відповідно до розпорядження уряду Румунії від 1997 р., яким передбачається застосування написів іншими мовами в місцях, де чисельність населення з іншою, ніж румунська, рідною мовою перевищує 20% усього населення, в 59 селах написи виконуються також українською мовою.

Незважаючи на окремі непорозуміння, які існують між обома державами, український і румунський народи завжди з симпатією ставились один до одного, свідченням чого є, зокрема, й взаємне сприяння розвитку національних меншин — української в Румунії й румунської в Україні. Ці питання знайшли своє відображення й у широкомасштабному Договорі про дружбу і співробітництво між Україною та Румунією, підписаному в 1997 р.

Другий етап національного відродження українців Румунії відбувається складно, але він триває. Його результати залежать передусім від поглиблення процесу демократизації суспільного життя Румунії, створення належних умов для вільного розвитку національних меншин країни.

3. Політично–економічні відносини на сучасному етапі

3.1 Відносини у політичній сфері

На сучасному етапі розвитку міждержавних відносин між Україною та Румунією важливими вбачаються, на нашу думку, відносини у політичній сфері та двосторонні контакти на вищому рівні. Загалом взаємини між Україною і Румунією складаються непросто і як висловився посол України в Румунії Бутейко А. ,залишаються проблемними і на сьогоднішній час.

Нагадаємо, що Румунія відмовилась визнати результати референдуму про незалежність України в тих районах, на територію яких вона претендувала. Хоча така позиція офіційного Бухареста, який націоналістичними гаслами намагався консолідувати розбухане реформами посткомуністичне суспільство, не відповідала принципу непорушності кордонів, що намагається захистити ОБСЕ. У квітні 1993 р. Румунія подала МЗС України ноту, де, посилаючись на факт розпаду колишнього СРСР, проголосила неправомірним Договір про режим радянсько-румунського державного кордону, що був підписаний 27 лютого 1967 р.

Отже, виникла потреба проведення міждержавних переговорів, які мали сприяти пошуку компромісів у двосторонніх відносинах. Окрім того, гостра економічна криза в Україні і Румунії, пошук власного місця в міжнародній системі розподілу праці, необхідність співробітництва для розв’язання певних політичних й економічних завдань теж підштовхували українське й румунське керівництво до взаємних компромісів і налагодження сталих добросусідських відносин. Значний вплив на готовність Бухареста врегулювати українсько-румунські відносини мала жорстка позиція НАТО, на членство в якому Румунія була зорієнтована з початку 90-х рр., щодо кандидатів на вступ до цієї організації, від яких вимагалось обов’язкове врегулювання відносин із сусідніми державами. Тому не дивно, що перший крок у цьому напрямку зробила румунська сторона на початку 1995 р; після чого розпочалися складні й тривалі українсько-румунські переговори. Лише під час шостого раунду цих переговорів, що відбулися у лютому 1996 р. у Бухаресті, було погоджено всі статті базового договору.

Імперативна потреба налагодження прагматичного українсько-румунського співробітництва спонукала Київ та Бухарест стимулювати складний переговорний процес. У березні 1996 р. в Ізмаїлі відбулася робоча зустріч прем’єр-міністрів України та Румунії, результатом якої стало підписання п’яти міжурядових угод, зокрема щодо співробітництва в міжнародному автомобільному транспорті, повітряному сполученні, в галузі науки, охорони здоров’я, спрощення порядку перетину кордонів громадянами прикордонних районів. Також було підписано важливу конвенцію про уникнення подвійного оподаткування. Кількість пропускних пунктів на українсько-румунському кордоні було збільшено з 10 до 18.

Наприкінці 1996 р. новий румунський уряд В.Чобря оприлюднив свою програму, одним з пунктів якої був захист прав румунів, котрі мешкають в Україні, щодо надання їм статусу корінного населення, тоді як права й обов’язки щодо українського населення Південної Буковини та Марамощини у цьому документі не згадувалися.

Особиста зустріч 28 квітня 1997 р. на самміті Чорноморського економічного співробітництва у Стамбулі Л.Кучма та Е.Константинеску сприяла парафуванню 3 травня 1997 р. українсько-румунського договору. Цьому також сприяло бажання Румунії прискорити вступ країни до НАТО.

2 червня 1997 р. президенти України та Румунії підписали Договір про добросусідські відносини і співробітництво між обома країнами (додаток 1). Так закінчилися складні переговори щодо тексту документа, які тривали два роки. Знадобилось 12 раундів консультацій експертів. В результаті Київ домігся підтвердження непорушності кордонів, а Бухарест – можливості навігації дунайським рукавом Кілія і протекції для румунської меншини в Україні шляхом створення прикордонних єврорегіонів. Проте договір не розв’язав головне питання – про розподіл континентального шельфу та про виняткові економічні права двох країн на Чорному морі.

З 1998 р. Румунія змінює стратегію розвитку відносин з Україною. Новий прем’єр-міністр Румунії Р.Василе у програмній декларації зокрема зазначив, що Румунія може визнати сучасні реалії, але не може з ними погодитися і не відмовляється від своїх прав. На підтвердження цієї заяви у квітні 1998 р. асоціація "За Бессарабію і Буковину" провела в румунському парламенті урочисті збори, присвячені "об’єднанню" Бессарабії з Румунією 1918 р. Президент Румунії, зокрема, заявив, що неписані закони історії заважають Румунії та Бессарабії бути разом, "як того бажали б вони". Але, як підкреслив Е.Константинеску, "національну ідею не можна забути ніколи, можна видозмінити форми боротьби за неї", зокрема за збереження національної ідентичності румунів на Бессарабії та Буковині. Але політична гра на національних почуттях подібна до забав із полум’ям у стозі сіна. Про це свідчить історичний досвід долі судетських німців напередодні Другої світової війни і сучасна напруга з албанцями в Косово.

Нові можливості для співпраці між Україною та Румунією відкрилися після підписання 5 червня 1998 р. в Ялті Статуту Організації Чорноморського Економічного співробітництва (ЧЕС). Європейський Союз визнав і підтримує роботу ЧЕС, спрямовану на стабільність, безпеку і процвітання регіону. ЧЕС зробило позитивний внесок у розвиток чорномор’я в різноманітних галузях: транспорті, енергетиці, телекомунікаціях, екології. ЄС сподівається на подальший розвиток свого співробітництва з ЧЕС і готовий в разі необхідності надати практичну допомогу через відповідні програми Союзу.

Якщо характеризувати політичні відносини між обома країнами, що склалися на сьогоднішній день, то як зазначає з даного приводу посол України в Румунії Бутейко А., то вони характеризуються двоякістю. З одного боку, вони розвиваються, з другого – можна сказати, що найпроблемніші моменти в зовнішньополітичному спектрі України стосуються Румунії.

Досі не укладено договір про розмежування континентального шельфу та виключно економічної зони в Чорному морі. Особливо делікатною виглядає ситуація довкола о. Зміїний (рум. Шерпілор). Річ в тім, що румунська сторона наполягає на неврахуванні острова при делімітації континентального шельфу, оскільки він, згідно з Конвенцією Об’єднаних Націй про морське право від 1982 р., ніби-то належить до "скель, що непридатні для проживання людей, або для власного економічного життя, не мають виключної економічної зони й континентального шельфу". Мало того Румунія наполягає на мораторії на експлуатацію ресурсів континентального шельфу в зоні делімітації до вирішення суперечки, що дозволить законсервувати мінеральні ресурси в тих секторах, де претензії обох держав накладаються.

Або інше: між Україною й Румунією дуже великий потік вантажоперевезень залізничним транспортом – але нема угоди, яка регулювала б ці перевезення. Румунія є країною, з якою маються тісні економічні зв’язки – але єдине засідання Ради з економічного співробітництва відбулося ще в 1996 р.

3.2 Торговельно–економічні відносини

Що стосується розвитку торгівельно-економічних відносин між обома державами, то тут слід зазначити той факт, що дані відносини мають пріоритетний характер у зовнішньоекономічній діяльності України та Румунії. До того ж румуни дивляться на економічні стосунки з Україною крізь призму своїх інвестицій. Саме так: це не дуже відомий факт, але Румунія розглядає себе одним з найбільших інвесторів в українську економіку.

Слід звернути увагу і на те, що Румунія і Україна виявили зацікавленість в закінченні будівництва Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд. Уряд України підтримав ідею створення акціонерного товариства за участю Румунії, Словаччини та України. Передбачалася організація спільного пароплавства на Дунаї, спорудження каскаду ГРЕС на річці Тиса, будівництво газопроводу Хуст-Сату-Маре тощо.

Згідно з даними Держкомстату України, динаміка торгівлі товарами і послугами між Україною та Румунією останні роки має наступний вигляд (у млн. дол. США).

Зовнішньоторговельний оборот між Україною та Румунією у 2001 р. становив приблизно 360 млн. доларів США, що на 25% більше, ніж 2000 року. Експортувалися в основному напівфабрикати із заліза та нелегованої сталі, нафтопродукти, кокс, залізна руда та залізорудні концентрати, феросплави. Імпортувались паливно-мастильні матеріали, вироби неорганічної хімії, меблі взуття, текстильні вироби, медикаменти. Однак потенціал економічного співробітництва між двома країнами набагато вищий, тож Україні та Румунії необхідно поглиблювати своє співробітництво в цьому напрямі. Головними напрямками, які можуть збільшити зовнішньоторговельний оборот між двома країнами, є паливно-енергетичний комплекс, спільна робота над диверсифікацією енергопостачання в Європу, поглиблення співробітництва у сфері транспорту, гірничо-металургійного комплексу, машинобудуванні, легкої та переробної промисловості.

У 1994 р. було підписано угоду про створення міжурядової українсько-румунської Консультативної Ради з питань торговельно-економічного співробітництва (МКР), перше засідання якої відбулося у березні 1996 р. в Києві.