73599 (Специфіка англійського реалізму та його втілення в творчості Чарльза Діккенса)

Реферат

з зарубіжної літератури

на тему:

„СПЕЦИФІКА АНГЛІЙСЬКОГО РЕАЛІЗМУ ТА ЙОГО ВТІЛЕННЯ В ТВОРЧОСТІ Ч. ДІККЕНСА”

ПЛАН

1. РЕТРОСПЕКТИВА ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В ТВОРЧОСТІ Ч.ДІККЕНСА.

1.1 Труднощі дитинства Ч.Діккенса та їхній вплив на творчість письменника.

1.2 Загальна характеристика періодів та мотивів творчості Ч. Діккенса.

2. СПЕЦИФІКА АНГЛІЙСЬКОГО РЕАЛІЗМУ ТА ЙОГО ВТІЛЕННЯ В ТВОРЧОСТІ Ч. ДІККЕНСА.

2.1 Огляд загальних особливостей англійського реалізму в літературі XIX століття.

2.2 Моралізм та повчальність як методи реалізму в творах Ч. Діккенса.

1. РЕТРОСПЕКТИВА ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В ТВОРЧОСТІ Ч. ДІККЕНСА

1.1 Труднощі дитинства Ч. Діккенса та їхній вплив на творчість письменника.

Чарльз Діккенс народився 7 лютого 1812 року у Лендпорті, поблизу Портсмута, в родині дрібного чиновника морського відомства. Його батько Джон Діккенс, добродушний і дещо хвалькуватий прожектер, був типовим невдахою; у молодості він мріяв стати актором, але так і не зумів здійснити свою мрію. Мати майбутнього письменника – Елізабет Діккенс – прищепила синові любов до читання, а найголовніше – навчила його любити людей, прагнути добра, ненавидіти зло. Батьки Ч. Діккенса були людьми добрими та чесними, але досить безладними та безпечними. Самі вони жили легко і бездумно, через що життя їхніх численних дітей ускладнювалося бідністю та нестатками. Служба вимагала від Джона Діккенса частих переїздів. У 1814 році сім'я переїхала в Лондон, а через три роки оселилася в містечку Чатемі. Роки, прожиті тут, – найщасливіша пора в дитинстві Ч Діккенса. Його батько отримав місце в Адміралтействі, і сім’я на деякий час була забезпеченою.

Ч. Діккенс був вразливою дитиною і відзначався спостережливістю, любив читати вірші та співати пісні. Під впливом батька заохотився до театральних постановок. Незабутнє враження справили на нього виступи знаменитого клоуна Ґрімальді.

Початкову освіту Ч. Діккенс здобув у школі Чатема. Проте на той час, коли йому виповнилося дев’ять років, відносне благополуччя сім’ї пішло на спад. Батько заплутався у боргах, в домі велися постійні розмови про платежі. В 1822 році, коли, розпродавши майже все домашнє майно, щоб оплатити хоча б частину боргів, Джон Діккенс відправився у Лондон, куди його перевели у справах служби. Десятилітнього Ч. Діккенса залишили в Чатемі закінчувати шкільний семестр, після чого він сам змушений був добиратися в Лондон. Відтоді розпочалося його нове життя. Про цей найважчий період у його долі Ч. Діккенс не любив згадувати і розповідати. Через кілька місяців батько майбутнього письменника опинився у борговій в’язниці. Ч. Діккенс змушений був кинути школу і почати працювати за шість шилінгів у тиждень на фабриці взуттєвої вакси. Робочий день тривав від ранку до пізнього вечора. У похмурій занедбаній споруді, гучно йменованій фабрикою, від затхлого повітря важко було дихати. Інколи від перевтоми ти постійного недоїдання Чарльз втрачав свідомість, але він ніколи не скаржився, терпів злигодні, самотність, а почасти й відчай.

Ч. Діккенс працював на фабриці не більше чотирьох місяців, але цей час видався йому болісною, безнадійною вічністю і розбудив рішучість вибитися з бідності. Жахливі спогади про цей час мучили Ч. Діккенса навіть у зрілі роки. “Я, – згаду­ватиме Ч. Діккенс у зеніті своєї слави, – так глибоко заховав у своєму серці жахливий спогад про те, наскільки, як здавалося мені, я був безсилий у боротьбі за своє утвердження як людини, що часом мені спадало на думку добровільно покінчити з життям... І такою ж жалюгідною ввижалася мені моя доля, що тепер щоразу, коли ненависний привид посоромленого дитинства несподівано з'являється переді мною, я починаю тремтіти, ніби в лихоманці, і мені здається, що все пережите мною, – це вічна дійсність. Я забував, що я відомий письменник, що я маю почуватися щасливим… Я забуваю про все і в безглуздому відчаї переношуся, як ввижається мені, назавжди у найтяжчу пору мого життя – роботу на фабриці вакси...”.

Ці трагічні роки залишили такий глибокий слід у пам’яті Ч. Діккенса, що майже в кожному його творі можна почути їхнє далеке відлуння. У романі “Девід Копперфілд” Ч. Діккенс начебто знову переживає своє дитинство, коли він, зневажений, безпомічний, усіма покинутий, гнув свою спину на фабриці від ранку до вечора, а в “Крихітці Дорріт”, в заключних розділах “найвеселішого” роману “Посмертних записках Піквікського клубу” зринають сумні часи побачень у тюрмі з батьком. І завжди в художню тканину твору, незалежно від міри комізму в ньому, Ч. Діккенс вкраплював сцени животіння і страждання бідняків, що опинилися на дні суспільного життя. На все життя у свідомості письменника залишився панічний страх перед убогістю, що приймала часом фантастичні розміри.

Невелика спадщина, отримана після смерті родички, врятувала сім’ю Ч. Діккенса. Батьки сплатили борги, і він знову почав відвідувати школу, розпрощавшись з фабрикою вакси. У “Класичній і комерційній академії”, як називався цей учбовий заклад, навчали англійської мови, латині, літератури, математики, танців і основ комерції. Чарльз був щасливим, учився з радістю, до нього повернулося щастя перерваного дитинства. Його любили за привітність, дотепність, веселі вигадки. Він був душею любительських спектаклів, для яких особисто писав п’єси у віршах і прозі.

У 15 років Ч. Діккенс був змушений остаточно кинути навчання, потрібно було допомагати сім’ї. Наступним етапом діккенських “університетів” стали суддівські контори, світ англійського судочинства. У 1827 році він отримав місце розсильного, потім клерка. Розпочавши рознощиком і переписувачем паперів і ділових листів, Ч. Діккенс вивчав стенографію і, опанувавши її досконало, почав отримувати замовлення на складання репортажів про судові засідання. Три роки провів він у світі суддівських чиновників, побачив багато позивачів і відвідувачів, вислуховував слідчі зізнання, допити підсудних, спостерігав за характерами та долями людей.

Ч. Діккенса в юності приваблював театр. Він брав уроки сценічної майстерності в актора Роберта Кілі та надіявся стати членом трупи Ковент-Гардену. Однак в день прослуховування через хворобу Ч. Діккенс не зміг з’явитися в театр. Актором він не став, але любов до театру та сцени зберіг на все життя. У любительських спектаклях він грав у всі періоди свого життя, в багатьох містах Англії та США виступав з читанням своїх творів.

У сімнадцять років Ч. Діккенс пережив перше кохання – до Марії Біднелл, дочки директора банку. Марія відповідала взаємністю, але стати дружиною звичайного стенографіста не хотіла. Ч. Діккенс важко пережив біль і гіркоту нерозділеного почуття; спогади про “жорстокосердну маленьку жінку” надихнуть його на створення образів героїнь “Девіда Копперфілда” (Дора) і “Нашого спільного друга” (Флора), у котрих краса та чари молодості поєд­нуються з егоїзмом.

Наполегливо працюючи, Ч. Діккенс створив свій перший оригінальний добуток – серію знаменитих нарисів про Лондон і його мешканців. Ці нариси він підписував псевдонімом “Боз”, прізвиськом молодшого брата Мозеса. Вони привабили читача своєю дотепністю і влучністю характеристик; у них проявився демократизм автора, притаманний йому гумор, тонка спостережливість. “Нариси Боза” мали успіх, незабаром книговидавець Хогарт опублікував їх окремою книгою. Він же порекомендував початківця-літератора власникові одного великого журналу. Ч. Діккенс повинен був придумувати короткі підписи до малюнків і карикатур відомого в ті роки художника Р. Сеймура про клуб невдалих спортсменів. Так з’явилися “Посмертні записки Піквікського клубу”.

З “Нарисами Боза” Ч. Діккенс ввійшов в англійську літературу, а романом “Посмертні записки Піквікського клубу” (1836 – 1837) він затвердився в ній як самобутній і оригінальний художник слова. Роман видавався окремими частинами. Він був пронизаний м’яким гумором і оповідав про пригоди товстого і добродушного холостяка містера Піквіка і його молодих друзів. У той же час перший роман Ч. Діккенса є гострою сатирою на англійське правосуддя.

До середини 30-х років Ч. Діккенс був уже відомим і популярним письменником Англії. Його нові добутки мали великий успіх у читаючої публіки, а його суспільна діяльність залучала до нього і викликала любов у простих англійських трудівників. Популярність письменника в народі була настільки велика, що йому кілька разів пропонували балотуватися в парламент, однак на ці пропозиції Ч. Діккенс відмовляв. Він був не тільки великим письменником, але й одним з найвідоміших людей свого часу.

В цей час в особистому житті Ч. Діккенса відбулися значні події: в 1836 році він одружився з дочкою Хогарта – Кетрін. Згодом він переживає одне з найбільших потрясінь свого життя: несподівано помирає молодша сестра його дружини Мері, яка мешкала разом з ними. В його серці збереглися найніжніші почуття до Мері. Для Ч. Діккенса вона залишилася на все життя уособленням милосердя та щастя.

Ч. Діккенс був ідеальним батьком. Він разом зі своєю дружиною виростив і виховав трьох синів і сімох дочок. Ч. Діккенс приділяв дітям багато уваги. Усі вони одержали гарне виховання й хорошу освіту і зайняли гідне місце в суспільстві. Старший син Ч. Діккенса став адміралом флоту, молодші сини успішно займалися скотарством в Австралії. Усе життя з любов’ю і теплотою вони відзивалися про свого батька і завжди цінували ту доброту і турботу, що оточувала їх у рідному домі.

Ч. Діккенс помер порівняно молодим, переповнений творчою енергією і новими задумами. Дріб’язковий нарив на нозі, на який письменник не звернув ніякої уваги, привів до гангрени, що перейшла в загальне зараження крові, і 9 червня 1870 року великого письменника не стало. 14 червня тіло його було поховане в Куточку поетів Вестмінстерського абатства, між могилами Шекспіра і Філдінга.

1.2 Загальна характеристика періодів та мотивів творчості Ч. Діккенса.

Творчість Ч. Діккенса, спираючись на її еволюційний розвиток, умовно можна розділити на чотири основних періоди.

Перший період творчості (1833-1841) можна охарактеризувати як ранній. У цей час були створені “Нариси Боза” (1833-1836) і роман “Посмертні записки Піквікського клубу” (1836-1837). У цих добутках уже чітко вимальовуються, по-перше, сатирична спрямованість його творчості, що передбачила сатиричні полотна зрілого Ч. Діккенса; по-друге, етична антитеза “добра і зла”. Вже в першій книзі зустрічається властивий Ч.Діккенсу літературний прийом – гнівне викриття разючих соціальних протиріч, що окреслюють сюжетне тло його нарису чи оповідання. Уже ці ранні книги засвідчили властивість, характерну для подальшої творчості англій­ського письменника, – вміння засобами гротеску, сатири, гумору, іронії змальовувати іноді прості, а здебільшого дуже складні соціальні конфлікти, внаслідок яких добро, часом ціною величезних жертв, завжди перемагає зло.

Другий період охоплює творчість письменника 1838-1845 років. В ці роки Ч. Діккенс виступає як реформатор жанру романа, розширивши його сферу, яка ніким до нього ще серйозно не розроблялася, тематикою дитинства. Він перший у Європі на сторінках своїх романів став зображувати життя дітей. Образи дітей входять як складові в композицію його романів, збагачуючи і поглиблюючи як їхнє соціальне звучання, так і художній зміст. Тема дитинства в його романах пов’язана з темою “великих надій”, що стає центральною не лише на цьому етапі творчості Ч. Діккенса, але й продовжує звучати з більшою або меншою силою у всіх наступних художніх творах письменника.

В цей зрілий період творчості письменника було створено наступні романи: “Пригоди Олівера Твіста” (1838), “Ніколас Нікльбі” (1839), “Антикварна крамничка” (1841), “Барнебі Радж” (1841), “Американські нотатки”, “Мартін Чезлвіт” (1843) і цикл “Різдвяні повісті” (“Різдвяна пісня в прозі”, 1843; “Дзвони”, 1844; “Цвіркун на печі”, 1845, і ін.)

У романах цього періоду добро торжествує над злом. Письменник апелює до совісті та добрих почуттів читачів, комічна стихія його романів зливається з вирішенням проблем, які глибоко хвилювали його сучасників; серед цих проблем на першому плані – становище бідноти, стан шкільної освіти, доля дити­ни в сучасному суспільстві. Цьому й присвячені “Пригоди Олівера Твіста” і “Ніколас Нікльбі”.

Новим і важливим періодом у творчості Ч. Діккенса стали 40-і роки. Це був період підйому чартистсь­кого руху в Англії. У 40-х роках поглибився реалізм Ч. Діккенса, з особливою повнотою проявився його талант публіциста та нарисовця. Звернення Ч. Діккенса в цей період творчості до історичної тематики (“Барнабі Радж”) пояснюється насамперед спробою письменника усвідомити сучасність (чартизм) крізь призму історії і знайти альтернативу “злу” у казкових сюжетах (“Антикварна крамничка”, цикл “Різдвяні повісті”). Власне цій же цілі, тобто збагнути сучасну Англію, присвячена і книга нарисів “Американські нотатки”. Поїздка Ч. Діккенса в Америку розширила географічний кругозір письменника і, що дуже важливо, дала йому можливість глянути на Англію ніби зі сторони. Враження, що він отримав у результаті ознайомлення з Америкою, були пригніченими. “Не таку республіку я сподівався побачити, – з гіркотою писав Ч. Діккенс. – Це не та республіка, яку я хотів відвідати; не та республіка, яку я бачив у мріях. Як на мене, ліберальна монархія – навіть з її нудотними бюлетенями – у тисячу разів краща, ніж тутешнє керування”.