73599 (Специфіка англійського реалізму та його втілення в творчості Чарльза Діккенса), страница 2

40-і роки – період зрілості письменника, поглиблення критичного початку в його творчості. Вся атмосфера тогочасної Англії сприяла загостренню соціального критицизму Ч. Діккенса, зміні характеру його сміху: сумні нотки, гнів й обурення змінюють веселий сміх; м’який гумор переростає в сатиру.

Третій період творчості Ч. Діккенса, що охоплює 1848-1859 роки, характеризується поглибленням соціального песимізму письменника. Змінюється і техніка письма: “вона відрізняється великою стриманістю і продуманістю прийомів”, у зображенні художніх картин “особливого значення набуває деталь”. Разом з тим поглиблюється і реалістичне дослідження письменником дитячої психології. У цілому, творчість Ч.Діккенса в цей період ознаменувала якісно новий етап в історії розвитку англійського реалізму – етап психологічний. З’являється у творчості письменника і нова, раніше ним не досліджена, етична категорія – моральна порожнеча.

50-і роки – важкий час у житті Ч. Діккенса. Розлучення з дружиною порушило віру письменника в його етичний ідеал – сімейне життя. Тим із гострішою увагою спостерігає він життя, яке його оточує. Але гострі проблеми, характерні для англійського суспільства цього періоду (зокрема посилення чартистського руху), не позбавляють письменника його основних переконань: він – непохитний супротивник насильницьких перетворень у суспільстві і вважає, що покращення соціуму можливе лише при умові поліпшення його моральності. Саме ці проблеми і стають головними в його творчості.

У цей період творчості вийшли у світ наступні зрілі реалістичні романи письменника: “Домбі і син” (1848), “Девід Копперфілд” (1850), “Холодний будинок” (1853), “Важкі часи” (1854), “Крихітка Дорріт” (1857), “Повість про два міста” (1859).

Четвертий період охоплює творчість письменника 1861-1870 років. У цей останній період творчої діяльності Ч. Діккенса створені два шедеври: “Великі сподівання” (1861) і “Наш спільний друг” (1865) – в них автор свідомо звертає увагу читачів на неможливість для простої людини в умовах тогочасної дійсності реалізувати свої мрії про щастя. У цих творах уже не зустрічається м’який гумор, що був властивий Ч. Діккенсу на початку творчого шляху. М’який гумор змінюється безжалісною іронією. Тема “великих сподівань” пізнього Ч. Діккенса перетворюється по суті в бальзаківську тему “втрачених ілюзій”, тільки в ній більше гіркоти, іронії і скепсису. Але цей результат катастрофи “великих сподівань” цікавить Ч. Діккенса, художника і мораліста, вже усе більше не в плані соціальному, а скоріше в морально-етичному.

За задумом письменника “Великі сподівання” мали бути повістю про крах людських надій, про неможливість щастя в умовах буржуазних відносин. Якщо б цей задум здійснився, то це був би перший Діккенсовий роман без ідилічної розв’язки. Однак автор написав новий варіант фіналу. Піп зустрічає Естеллу, яка після нещасливого шлюбу стала зовсім іншою людиною. Взявшись за руки, Піп і Естелла йдуть до нового життя, що обіцяє їм довгі роки благополуччя.

Незважаючи на деяку ідеалізацію завершальних подій, роман засуджує владу грошей над душами людей, злісну стихію відчуження. Написана рукою великого художника, приваб­лює галерея людських типів, і кожен з них в тому чи іншому плані – самозакохане середньовікторіанське британське суспільство, заколисане золотими мріями про великі сподівання, яким так і не судилося здійснитися.

“Наш спільний друг” – останній завершений роман Ч. Діккенса. Твір має складну, багатопланову структуру. В ньому існують різні групи образів, кожен з яких діє самостійно і воднораз шляхи цих образів неодноразово перетинаються. Та провідним у романі є конфлікт між багатством і бідністю, моральною чистотою бідних і відчуженістю у вищому світі, між нестримною гонитвою за грішми і людською безкорисливістю.

Останній роман Діккенса “Таємниця Едвіна Друда”, розпочатий в 1863 році, так і залишився незавершеним. Він і сьогодні залишається загадкою для читачів, критиків і літературознавців. У ньому багато таємничого, пародійного і навіть парадоксального. Дослідники відзначають, що цей роман міг би стати справжнім апофезом Діккенсової творчості.

2. СПЕЦИФІКА АНГЛІЙСЬКОГО РЕАЛІЗМУ ТА ЙОГО ВТІЛЕННЯ В ТВОРЧОСТІ Ч. ДІККЕНСА

2.1 Огляд загальних особливостей англійського реалізму в літеретурі XIX ст.

Формування реалістичного методу в літературі Англії XIX ст. припадає на початок четвертого десятиліття і пов'язане з іменами Чарльза Діккенса, Вільяма Теккерея, сестер Бронте, Елізабет Гаскел. Незважаючи на те, що основні риси англійського реалізму співпадають з ознаками цього методу взагалі, література Великобританії XIX ст. має і деякі притаманні тільки їй особливості. Цю своєрідність можна пояснити обставинами як суспільно-політичного розвитку країни, так і прихильністю письменників (набагато сильнішу, ніж, скажімо, у Франції) до літературних традицій.

Початок реалізму в Англії формально пов’язується з творчістю Ч. Діккенса, але по суті є відгуком і реакцією на реалії так званої доби “вікторіанства”, тобто часу правління королеви Вікторії (1837-1901). Термін “вікторіанство” означає сукупність ідеологічних, інтелектуально-духовних понять, моральних і етичних настанов, способу життя – комплексу, що свідчив про добропорядний поступальний розвиток суспільства. Щоправда, політичні та ідеологічні тенденції “вікторіанства” формувались уже в 20-30 роках.

Початок третього десятиліття позначився приходом до влади буржуазії (реформа 1832 року). Цей час започатковує значні успіхи національної індустрії, розширення діяльності англійських підприємців у інших країнах, розвиток зовнішньої торгівлі, колоніальну експансію. Загострення соціальних протиріч (зокрема – рух чартистів) прискорило рішення правлячих кіл розв’язати низку соціальних проблем: народної освіти, боротьби з бідністю, стану робітних будинків і в’язниць тощо. Все це знайшло відображення в англійській критичній літературі.

Особливістю англійського реалізму є його міцний зв’язок з літературою Просвітництва, традиціями, які спрямовували митців до дидактизму і моральних категорій. Критикуючи всі сторони сучасного життя, англійські письменники спирались на досвід побутового і моралізаторського просвітницького роману. Вони внесли в реалістичну структуру власних творів символіку і метафору, сатиричне забарвлення.

Дещо складніше ставлення реалістів Англії до романтизму. Деякі з них (наприклад, Е. Гаскел) активно використовують його художні надбання. Ставлення інших до романтичних прийомів неоднозначне. Ч. Діккенс, наприклад, іронічно ставився до Байрона, але в той же час створив історичний твір вальтерскоттівськото типу “Барнебі Радж”, в якому до того ж відчутний вплив іншого романтика – Вордсворта.

В історико-літературному процесі англійського реалізму можна виділити три основні періоди.

Перший – 30-і роки – характеризується складною зміною соціальної структури англійського суспільства, що було пов’язано з посиленням буржуазного прогресу в країні і врешті-решт з приходом буржуазії до політичної влади. Саме в цей час вступають у літературу майбутні реалісти – Діккенс і Теккерей.

Другий період – так звані “голодні сорокові”, – пов’язаний із розвитком чартизму (робітничого руху). Цей час збагатив літературу розширенням функціональності художнього образу, комплексом соціальних і моральних завдань, ідеями “великих сподівань”.

Третій період – 50-60 роки – пов’язаний зі спадом робітничого руху, економічною стабільністю. Літературна палітра збагачується штрихами позитивізму. Ця доктрина (головний ідеолог – Г. Спенсер) пов’язана з механічним перенесенням закону живої природу на суспільство. Суспільна моральність згідно з положенням позитивізму пов'язана з доцільністю самого суспільства. У практичному плані це означало необхідність власної праці, а не безпідставних сподівань на чиюсь допомогу зі сторони. Тому цей період іноді називають часом “втрачених ілюзій”.

2.2 Моралізм та повчальність як методи реалізму в творах Ч. Діккенса.

Ч. Діккенс – великий народний письменник, творець англійського, реалістичного роману нового часу. Творча спадщина письменника по праву вважається художнім символом життя Англії періоду вікторіанської епохи. У реалістичних романах, створених Ч. Діккенсом, вікторіанська Англія впізнала себе у всій своїй непривабливій красі.

Як художник-реаліст Ч. Діккенс прославився майстерністю тонкого психологічного аналізу і широтою охоплення типових соціальних явищ. Його життєрадісний гумор і нещадна сатира в сполученні з любов’ю до людини, яка, як затверджував сам письменник, являла собою, “цілий океан”, допомогли йому створити вражаючу галерею живих і безсмертних літературних образів. Однак поряд із задачею показати “правду життя”, письменник ставив перед собою й іншу, з його погляду не менш важливу задачу, – моральну проповідь добра. Він до кінця життя вірив, що перебороти зло можна тільки за допомогою проповіді добра і “сімейного виховання”. Ч. Діккенс не знав, як можна змінити суспільство в цілому, але він знав, що потрібно спробувати зробити все можливе, щоб людина стала кращою. Тільки таким шляхом, вважав письменник, можна досягти “найбільшого щастя для найбільшої кількості людей”.

Діккенс-мораліст майже завжди програвав Діккенсу-художнику, можливо тому, що, як мораліст, він завжди жив у світі ідеальному. Але в той же час цей ідеальний казково-різдвяний світ, почерпнутий письменником з народної культури і фольклору, був життєдайним джерелом для Діккенса-художника.

Творчість Ч. Діккенса вявилася продовженням і розвитком традицій англійського роману XVIII - початку XIX століття. Одночасно письменник значно збагатив не тільки англійський реалізм. Його творчість вплинула на всю європейську й американську літературу. Достоєвський, Лєсков, Кафка, Фолкнер і багато інших великих письменників вважали Ч. Діккенса своїм учителем.

Відома російська дослідниця англійської літератури Е.Ю.Генієва писала: «Діккенс-письменник дуже різний. Добрий, смішний, карикатурний на початку творчого шляху, трагічний, повний скепсису, іронії, психологічних прозрінь – наприкінці. Християнин, що володів разючим життєлюбством».