71045 (Срібне століття)

Зміст

Вступ. Силует "Срібного століття"

1. Основні риси і різноманітність художнього життя періоду "Срібного століття"

1.1 Символізм

1.2 Акмеїзм

1.3 Футуризм

2. Значення Срібного століття для російської культури

3. Історичні особливості кінця XIX - початку XX століть

4. Тінь Срібного століття

Список літератури

Вступ. Силует "Срібного століття"

"Срібний вік" російської поезії - це назва стала стійким для позначення російської поезії кінця XIX - початку XX століття. Воно дано було по аналогії із золотим століттям - так називали початок XIX століття, пушкінський час.

Словосполучення "срібний вік" стало постійним визначенням російської культури кінця XIX - початку XX століть; воно стало використовуватися як позначення всієї мистецької і, ширше, всієї духовної культури початку XX століття в Росії.

Поняття "срібний вік" неможливо звести до творчості одного або навіть десятки значних художників - він характеризує "дух епохи": яскравих індивідуальностей. Сама духовна атмосфера часу провокувала творчу особистість на художнє своєдумства. Це була епоха прикордонна, перехідна, кризова: розвиток капіталізму, що прокотилися по країні революції, участь Росії в першій світовій війні.

Кінець XIX - початок XX ст. являє собою переломну епоху не тільки в соціально-політичній, а й духовної, життя Росії. Великі потрясіння, які пере жила країна за порівняно невеликий історичний період, не могли не позначитися на її культурному розвитку. Важливою рисою цього періоду є посилення процесу інтеграції Росії в європейську та світову культуру.

Російська поезія "срібного століття" створювалася в атмосфері загального культурного піднесення як значна його частина. Характерно, що в один і той же час в одній країні могли творити такі яскраві таланти, як О. Блок і В. Маяковський, А. Білий і В. Ходасевич. Цей список можна продовжувати і продовжувати. В історії світової літератури це явище було унікальним.

Кінець XIX - початок XX ст.в Росії - це час змін, невідомості і похмурих ознак, цей час зневіри і відчуття наближення загибелі існуючого суспільно-політичного ладу.

Ставлення до Заходу для російського суспільства завжди було показником орієнтирів у його поступальному історичному русі. Протягом століть Захід представлявся не як певний політичний, а тим більше географічний простір, а, швидше, як система цінностей - релігійні них, наукових, етичних, естетичних, які можна або прийняти, або відкинути. Можливість вибору народжувала в історії Росії складні колізії (згадаймо хоча б протистояння "ніконіанцев" і старообрядців у XVII ст.). Антиномії "своє" - "чуже", "Росія" - "Захід" особливо гостро позначалися в перехідні епохи. Російська культура, не втрачаючи свого національного обличчя, все більш набувала рис загальноєвропейського характеру. Зросли її зв'язки з іншими країнами. Це відбилося на широком застосуванні новітніх досягнень науково-технічного прогресу - телефону і грамофона, автомобіля і кінематографа. Багато російські вчені вели наукову та педагогіческую роботу за кордоном. Самому ж важливе заключає в тому, що Росія збагатила світову культуру досягнень в найрізноманітніших областях.

Важливою рисою розвитку культури рубежу століть є потужний підйом гуманітарних наук."Друге дихання" про рела історія, в якій виблискували імена В.О. Ключевський го, С.Ф. Платонова, Н. А. Рожкова та ін Справжніх вер шин досягає філософська думка, що дало підставу ве-лікому філософу Н.А. Бердяєвим назвати епоху "релігійно-культурним ренесансом".

Російський культурний Ренесанс створювався цілим созвездіем блискучих гуманітаріїв - Н.А. Бердяєвим, С.М. Булгаков, Д.С. Мережковським, С.М. Трубецьким, І.А. Іль іншим, П.А. Флоренським і ін Розум, освіченість, роман тичні пристрасність були супутниками їх праць. У 1909 р. С.М. Булгаков, Н.А.Бердяєв, С.Л. Франк і інші філософи випустили збірник "Віхи", де закликали інтеллігенцію до покаяння і зречення від руйнівних і кровожадібних революційних планів.

Російський "ренесанс" відбив світовідчуття людей, живийших і творили на межі століть. Як вважав К.Д.Бальмонт, люди, які мислять і відчувають на рубежі двох періодів, одного закінченого, іншого ще не народівшегося, розвінчують все старе, тому що воно втратило свою душу і сталось неживої схемою. Але, пеству новому, вони самі, що виросли на старому, не в силах бачити це нове на власні очі, - ось чому в їхніх настроях будинок з найкращими спалахами так багато туги. Релігійно-філософська думка цього періоду болісно шукала відповіді на "хворі питання" російської дійсності, намагаючись поєднати непоєднуване - матеріальне та духовне, заперечення християнських догм і християнську етику.

Кінець XIX - початок XX століття сьогодні часто називають "срібним століттям". Ця назва також належить Н.А. Бердяєвим, який побачив у вищих досягненнях культури своїх сучасників відблиск російської слави передують щих "золотих" епох.Поети, зодчі, музиканти, худож ники тієї пори були творцями мистецтва, що вражає на вання передчуттів насуваються соціальних катаклізмів. Вони жили відчуттям незадоволеності "повсякденного сірістю" і жадали відкриттів нових світів.

1. Основні риси і різноманітність художнього життя періоду "Срібного століття"

Реалістичний напрямок у російській літературі на рубежі XX ст. продовжували Л.М. Толстой ("Воскресіння", 1880-99; "Хаджі-Мурат", 1896-1904; "Живий труп", 1900); А.П.Чехов (1860-1904), який створив найкращі свої твори, темою яких були ідейні пошуки інтелігенції і "маленький" людина з його повсякденними турботами ("Палата № 6", 1892; "Будинок з мезоніном", 1896; "Іонич", 1898; "Дама з собачкою", 1899; "Чайка", 1896 і ін), і молоді письменники І.А.Бунін (1870-1953; СБ оповідань "На край землі", 1897; "Село", 1910; "Пан із Сан-Франциско", 1915) і А.І. Купрін (1880-1960; "Молох", 1896; "Олеся", 1898; "Яма", 1909-15).

Були в поезії цього часу яскраві індивідуальності, які неможливо віднести до певного течією - М.Волошин (1877-1932), М. Цвєтаєва (1892-1941). Жодна інша епоха не дала такої великої кількості декларацій власної винятковості.

Художня культура на межі століть - важлива сторінка в культурній спадщині Росії. Ідейна суперечливість, неоднозначність були притаманні не тільки художнім напрямам і течіям, а й творчості окремих письменників, художників, композиторів. Це був період оновлення різноманітних видів і жанрів художньої творчості, переосмислення, "загальної переоцінки цінностей", за висловом М. В. Нестерова. Неоднозначним ставало ставлення до спадщини революційних демократів навіть у середовищі прогресивно мислячих діячів культури. Серйозної критики з боку багатьох художників-реалістів піддався примат соціальності в передвижництво.

У російській художній культурі кінця Х1Х - початку ХХ ст., Коли в обстановці політичної реакції і кризи народництва частина інтелігенції була охоплена настроями громадського і морального занепаду, в художній культурі, набуло поширення декадентство ([від позднелатінского decadencia-занепад],позначає такі явища в мистецтві як відмова від громадянських ідеалів і віри в розум,занурення в сферу індивідуалістичних переживань.Ці ідеї були вираженням соціальної позиції частини художньої інтелігенції, яка намагалася "піти" від складнощів життя в світ мрій, ірреальності, а часом і містики. Але й таким чином вона відображала в своїй творчості кризові явища тогочасного суспільного життя.

Декадентські настрої захопили діячів різних художніх напрямків, в тому числі і реалістичного. Проте частіше ці ідеї були притаманні модерністським течіям.

Поняття "модернізм" (фр. тое1егпе - сучасний) включало багато явищ літератури і мистецтва ХХ ст., Народжені на початку цього століття, нові проти реалізмом попереднього століття. Однак і в реалізмі цього часу з'являються нові художньо-естетичні якості: розширюються "рамки" реалістичного бачення життя, йде пошук шляхів самовираження особистості в літературі і мистецтві. Характерними рисами мистецтва стають синтез, опосередковане відображення життя на відміну від критичного реалізму Х1Х століття з властивим йому конкретним відображенням дійсності. З цією особливістю мистецтва пов'язані широке поширення неоромантизму в літературі, живописі, музиці, народження нового сценічного реалізму.

Російська література продовжувала грати виключно важливу роль у культурному житті країни.

Напрями, що протистоять реалізму, почали складатися в художній культурі в 90-і роки. Найбільш значним з них як за часом існування, так і з розповсюдження і впливу на суспільно-культурне життя був модернізм. У модерністських групах та напрямках об'єдналися письменники і поети, різні за своїм ідейно-художнього виглядом, подальшій долі в літературі

Посилення реакційно-містичних ідей у суспільній свідомості привело до відомого пожвавленню антиреалістичних течій в художній культурі. У роки реакції посилюються різні модерністські пошуки, поширюється натуралізм з його проповіддю еротизму і порнографії. "Володарями душ" значної частини буржуазної інтелігенції, міщанства був не тільки реакційний німецький філософ Ф. Ніцше, а й російські письменники, подібні М. П.Арцибашева, А. А. Каменському та ін Ці письменники бачили свободу літератури, жерцями якої вони себе проголошували, насамперед у культі сили "надлюдини", вільного від морально-етичних і суспільних ідеалів.

Глибока ворожість революційним, демократичним і гуманістичним ідеалам, яка доходила до цинізму, наочно проявилася в романі Арцибашева "Санін" (1907), який користувався великою популярністю як самий "модний" роман. Його герой знущався над тими, хто "готовий пожертвувати життям заради конституції". З ним був солідарний А. Каменський, який заявив, що "всякий громадський подвиг втратив привабливість і красу". Письменники, подібні Арцибашева і Каменському, відкрито проголошували розрив зі спадщиною революційних демократів, гуманізмом прогресивної російської інтелігенції.

1.1 Символізм

Російський символізм як літературний напрям склався на рубежі ХІХ і ХХ ст.

Теоретичні, філософські та естетичні коріння і джерела творчості письменників-символістів були вельми різноманітні. Так В. Брюсов вважав символізм чисто художнім напрямком, Мережковський спирався на християнське вчення, В.Іванов шукав теоретичної опори у філософії та естетиці античного світу, заломлених через філософію Ніцше, А. Білий захоплювався Вл. Соловйовим, Шопенгауер, Кантом, Ніцше.

Художнім і публіцистичним органом символістів був журнал "Ваги" (1904 - 1909)."Для нас, представників символізму, як стрункого світогляду, - писав Елліс, - немає нічого більш далекого, як підпорядкування ідеї життя, внутрішнього шляху індивідуума - зовнішньому удосконалення форм співжиття. Для нас не може бути й мови про примирення шляху окремого героїчного індивідуума з інстинктивними рухами мас, завжди підлеглими узкоегоістіческіх, матеріальним мотивів ".

Ці установки і визначили боротьбу символістів проти демократичної літератури і мистецтва, що виразилося в систематичній наклепі на Горького, в прагненні довести, що, ставши до лав пролетарських письменників, він скінчився як художник,у спробах дискредитувати революційно-демократичну критику і естетику, її великих творців - Бєлінського, Добролюбова,Чернишевського. Символісти всіляко прагнули зробити "своїми" Пушкіна, Гоголя, названого В. Івановим "переляканим спостерігачем життя", Лермонтова, який, за словами того ж В. Іванова, перший затріпотів "передчуттям символу символів - Вічної Жіночності".

З цими установками пов'язано і різке протиставлення символізму і реалізму. "У той час як поети-реалісти, - пише К.Бальмонт, - розглядають світ наївно, як прості спостерігачі, підкоряючись речовій його основі, поети-символісти, пересоздавая речовинність складної своєї вразливістю, панують над світом і проникають в його містерії "'. Символісти прагнуть протиставити розум та інтуїцію. "...Мистецтво є осягнення світу іншими, не розумовим шляхами ", - стверджує В. Брюсов і називає твори символістів" містичними ключами таємниць ",які допомагають людині вийти до свободи '.

Спадщина символістів представлено і поезією, і прозою, і драмою. Однак,найбільш характерна поезія.

Для поезії В. Брюсова цього часу характерні прагнення до наукового осмислення життя, пробудження інтересу до історії. А. М. Горький високо цінував енциклопедичну освіченість В. Я. Брюсова, називаючи його самим культурним письменником на Русі. Брюсов прийняв і вітав Жовтневу революцію і активно брав участь у будівництві радянської культури.

Ідейні протиріччя епохи (так чи інакше) вплинули на окремих письменників-реалістів. У творчій долі Л. М.Андрєєва (1871 - 1919) вони позначилися у відомому відході від реалістичного методу. Однак реалізм як напрям в художній культурі зберіг свої позиції. Російських письменників продовжували цікавити життя у всіх її проявах, доля простої людини,важливі проблеми суспільного життя.

Традиції критичного реалізму продовжували зберігатися і розвиватися у творчості найбільшого російського письменника І. О. Буніна (1870 - 1953). Найбільш значні його твори тієї пори - повісті "Село" (1910) і "Суходіл" (1911).