13679 (Заходи щодо формування стада української чорно-рябої молочної породи великої рогатої худоби), страница 4

Способи видалення гною з приміщень із боксами. Якість гною та спосіб його видалення в цих приміщеннях залежать від конструкції підлоги між рядами боксів. Підлога може бути рівною бетонною або щілинною. Для молочних ферм і комплексів застосування щілинної підлоги, через яку провалюється гній, потрапляючи в канали для його подальшого гідровидалення, небажане. При використанні щілинних підлог не можна застосовувати підстилку, що погіршує гігієнічні умови й зручності для тварин. У результаті застосування води утворюються великі об'єми рідкого гною, який створює несприятливу екологічну обстановку навколо ферми, втримання корів на щілинних підлогах може викликати захворювання кінцівок у тварин. Особливо небажані щілинні підлоги в задній частині стійл в умовах прив'язного утримання корів. Застосування якісно виконаних щілинних підлог може бути виправдано тільки у корівниках, де гній зберігається під підлогою і не розріджується водою і де для компостування додають у сховище солому або торф.

Якщо в корівниках з боксами для відпочинку корів у проходах застосовують рівні бетоновані підлоги, то гній прибирають 1 -2 рази на день лопатою БН-1 або БСН – 1,5, навішеною на колісний трактор. Гній згрібають трактором на поперечний транспортер типу ТСН-2.0Б, який через похилу частину вивантажує його на самоскидний тракторний причіп. Причепи з гноєм щоденно транспортують до місць зберігання – в бурти на краях полів або в гноєсховище. Для транспортування гною використовують також установку УТН-10. Для прибирання гною бульдозерною лопатою БН-1 ширину гнойових проходів роблять не менше двох метрів, а для лопати БСН – 1,5 -1,4 м. Гній у корівниках прибирають трактором у той час, коли корови знаходяться на вигульно-кормовому майданчику або в кормовій зоні цього приміщення. Прибирання гною з поверхні гладких бетонованих підлог у проходах боксових комбінованих корівниках здійснюють також гідравлічними скребковими установками зі зворотно-поступальним рухом типу УС-10 та УС-15. Скреперна установка УС-15 забезпечує видалення гною з поверхні проходів шириною 1800 і 3000 мм. її також використовують для видалення гною із заглиблених гнойових каналів, розміщених під щілинною підлогою та проходами. Установка працює задовільно при використанні подрібненої підстилки по 1 кг на голову за добу. При цьому поверхні каналів та підлог не повинні мати навіть мінімальних викривлень і нерівностей. Прибирання гною цією установкою проводиться періодично, кілька разів на лобу. Скреперна установка УС-10 працює, як і попередня, за принципом зворотно-поступального руху й забезпечує транспортування гною з поперечних каналів приміщення. Застосування скреперних установок виключає заїзд трактора в приміщення, не спричинює надмірного непокоєння тварин.

Традиційний шлях утилізації гною – використання його для поліпшення ґрунтової родючості. У гнойовій біомасі утримується велика кількість азоту, фосфору й калію, а також органічних речовин. Крім того, внесення гною в ґрунт значно підвищує її енергоємність, що є одним з факторів, що сприяють збільшенню збору наземної біомаси з одиниці земельної площі, а також підвищенню біоситетичної активності аутотрофних організмів. Поряд із цим строге дотримання санітарно-гігієнічних і екологічних вимог, а також необхідність підвищення рентабельності галузі накладають певні обмеження на широке використання гною як добрива. Так, мікроорганізми що утримуються в гної, мають здатність довго зберігатися в зовнішньому середовищі і є потенційними збудниками хвороб людини й тварин, а також можуть бути причиною виникнення епідемій і епізоотії.

Забезпечення ветеринарно-санітарного благополуччя досягається за рахунок знезаражування відходів тваринництва термічною стерилізацією при високій температурі, що є енергоємним заходом і у зв'язку із цим з економічної точки зору недоцільним. Значні витрати на використання свинячого гною як добриво складаються з витрат на його видалення, транспортування, зберігання й використання в рільництві. Одночасно варто мати на увазі, що до складу рідкого свинячого гною входять екскременти, кормові залишки й технологічна вода; вміст сухої речовини залежно від ступеня розведення становить тільки 1–10%.

Утилізація гною шляхом інтенсифікації процесів мінералізації органічних речовин у ґрунті або водоймах також вимагає значних капіталовкладень, енергетичних витрат на механічне очищення рідкого гною. Так, вартість очисних споруд (при недостатній надійності їхньої роботи) становить 20–25% суми, витраченої на спорудження великих свинокомплексів.

Включення гною в раціон сільськогосподарських тварин як спосіб його утилізації. З ветеринарно-санітарної точки зору немає достатньої кількості переконливих даних для однозначної оцінки якості продукції, отриманої від тварин, у раціон яких вводили ту або іншу кількість переробленого гною. При цьому є всі підстави припускати, що при тривалому використанні, як компоненту раціону, переробленого гною в продуктах тваринного походження зросте зміст важких металів, антибіотиків і інших чужорідних речовин (ксенобіотиків), більшість з яких є токсичними. Гній, що вводять у раціон, попередньо висушується й знезаражується, а при наявності підстилки – подрібнюється, це вимагає спеціального устаткування і є енергоємним процесом. Не можна не зважати на соціально-психологічну сторону проблеми, що виникає при споживанні продукції, отриманої від тварин, одним з компонентів раціону яких був гній. Все разом взяте є причиною того, що утилізація гною за допомогою прямого рециклювания застосовується в обмежених масштабах.

Недоліки, властивим традиційним способам утилізації гною, є причинами, що обумовили пошук нових шляхів утилізації й знешкодження гною, які задовольняли б санітарно-гігієнічним вимогам, забезпечували екологічне благополуччя й були рентабельними з погляду рівня собівартості виробленої основної продукції.

До нетрадиційних шляхів використання гнойової біомаси відносять вермикультивування та використання гнойової біомаси в БГУ, що є вигіднішим і економічно, і екологічно.

Висновки

Одним із основних завдань тваринницьких галузей є забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості сировиною.

Економіка країни й добробут населення значною мірою залежать від розвитку тваринництва. У цій галузі досягнуто певних успіхів у селекційній роботі.

Система годівлі розробляється з урахуванням вмісту в корма обмінної енергії, білка, вітамінів та мінеральних речовин. Норми годівлі деталізуються по 26 показникам в залежності від продуктивності, фізіологічного стану та віку тварин.

У проведенні розрахунків по складанню раціонів рекомендується широке використання комп’ютерної техніки, а також індивідуальний підхід до кожної тварини стада.

Українська чорно-ряба молочна порода має високий потенціал і правильно сформоване стадо буде мати досить високу рентабельність для господарства.

Доцільним є формування стада не менше ніж з 50 голів, адже аналіз виробничих процесів по обслуговуванню корів показує, що найбільш низький рівень механізації на невеликих фермах потужністю до 10 голів.

Для утримання і інтенсивного використання дійних корів при формуванні стада Української чорно-рябої молочної породи ВРХ потрібно при плануванні посівних площ орієнтуватись на 0,41 га. на 1 голову.

Рентабельним також є переробка гнойової біомаси в біогаз та черв’ячний білок, що може стати ще одним джерелом прибутку.

В умовах сучасної реформи аграрного сектору на провідну роль виходять селянські фермерські господарства і тому для досягнення економічного зростання їх функціонування повинна бути всебічно обґрунтованим, що дасть змогу досягнути економічного зростання.

Список використаної літератури

1. Годівля cільськогосподарських тварин / В.Я. Максаков, М. I. Мосолов, О. I. Бондарев та ін. – К.: Урожай, 1987.

2. Деталізовані норми годівлі сільськогосподарських тварин: Довідник Г М.Т. Ноздрін, М.М. Карпусь, В.Ф. Каравашенко та ін.; за ред. М.Т. Ноздріна. – К.: Урожай, 1991.

3. Довідник з вирощування зернових та зернобобових культур / В.В. Лихочвор, М.І. Бомба, С.В. Дубковецький, Д.М.Оїшщук. – Львів: Українські технології, 1999. – 408 с.

4. Довідник з технології та менеджменту в тваринництві / За ред. Проф. Ю.Д. Рубана. – Харків: Еспада, 2002. – 572 с.

5. Загальне землеробство / За ред. В.П. Гордієнка. – Київ: Вища школа, 1988. – 302 с.

6. Інтенсивні методи використання молочного стада / В. І. Костенко, А.Я. Маньковський, Г.В. Танцуров та ін. – К.: Урожай, 1990.

7. Основи технологій виробництва продукції тваринництва: Практ. посіб./М.Ф. Кулик, Т.В. Засуха, В. К – Юрченко та ін.; За ред. М.Ф. Кулика, Т.В. Засухи. – К.: Вид-во «Сільгоспосвіта», 1994. – 432 с.

8. Науково-технічний прогрес у молочному скотарстві / В.П. Славов, Ю.М. Карасик, В. I. Власов та ін. – К.: Урожай, 1992.

9. Племінні ресурси України / Упор. Ю.Ф. Мельник, М. I. Агафонов. – К – Аграрна наука, 1998.

10. Племінна робота. Довідник М.З. Басовський, В.П. Буркат, М.В. Зубець та ін.; За ред.: М.В. Зубця, М.З. Басовського, – К. – ВНА «Україна». – 1995, с: 440, іл. 22

11. Потокові технології виробництва молока, – г – К.: Урожай, 1989.

12. Промислова технологія в молочному скотарстві / Коваленко М. К, Александров С.М., Векслер С.А.-К: Урожай, 1986.

13. Технологія виробництва продукції тваринництва: Підручник / О.Т. Бусенко, В.Д. Столюк, М.В. Штомпель та ін.; За ред. О.Т. Бусенка. – К.: Аграрна освіта, 2001. – 432 с: іл.

14. Конспект лекцій з дисципліни «Гігієна с/г тварин» ФВМ.