13679 (Заходи щодо формування стада української чорно-рябої молочної породи великої рогатої худоби), страница 2

Молочна продуктивність у кращих племінних стадах становить 6000–8000 кг молока жирністю 3,6–3,8%. У породі є чимало тварин з надоєм 10000 кг молока. Жива маса дорослих корів – 600–650 кг, бугаїв – 850–1100 кг. Телиці при добрій годівлі досягають живої маси у 12 міс. 290–300 кг, у 18 – 400–420, бугайці – відповідно 380–400 і 500–520 кг, мають при цьому задовільні м'ясні якості. Центрально-східний тип за чисельністю становить 65–70% поголів'я породи.

Дещо дрібніша чорно-ряба худоба західного регіону, в основі якої – представники європейської селекції: голландська, німецька, дещо в обмеженій кровності голштинська худоба. За будовою тіла тварини західного внутріпородного типу наближаються до центрально-східного, поступаючись йому за продуктивністю на 10–15%.

На Поліссі сформовано тип худоби, який є похідним від білоголової української, голландської порід. У неї частка спадковості голштинів невелика, тому їй притаманний некрупний, в основному комбінований тип тілобудови.

У складі породи та її внутріпородних типів представляються до апробації структурні формування: київський, харківський і подільський заводські типи, лінії бугаїв Монтфреча 91779 КЧП-540, Суддина 1696624 КЧП-749, Астронавта. 1696981 КЧП-735, Ельбруса 897 КГФ-10, Борда 33811246, Алема 5113607.

У нових лініях є достатня кількість продовжувачів для широкого розповсюдження. Так, в лінії Астронавта 56 оцінених бугаїв, в т.ч. 22 поліпшувачі, Монтфреча – 57 і 29, Суддина – ЗО і 17, Ельбруса – 43 і 13. Загальна кількість лінійних оцінюваних бугаїв – 286. В племінних стадах виведено десятки високопродуктивних родин та окремих тварин.

Загальний масив чорно-рябої молочної породи становить 2565 тис. голів, в т.ч. 1800 тис. корів і 950 бугаїв-плідників, за чисельністю порода вийшла на І місце в Україні.

У 24 базових племінних господарствах на 1.01.1994 р. було 40750 маток, в т.ч. 16305 корів.

Українська чорно-ряба порода та її структурні формування створена у господарствах Київської, Вінницької, Черкаської, Полтавської, Харківської, Хмельницької, Львівської, Рівненської, Житомирської, Волинської, Чернівецької областей.

Яка перспектива подальшої селекції чорно-рябої худоби в Україні? Без сумніву, перевага буде за спеціалізованим молочним типом, в який трансформуються вказані внутріпородні типи внаслідок використання плідників голштинської породи. Проте це перспектива. Форсувати даний процес, як показують результати досліджень абсолютної більшості науковців, недоцільно.

Створення окремих стад і навіть масивів чистопородної голштинської худоби можливе в тих умовах годівлі й утримання, які гарантують вже сьогодні або в найближчі 3–5 років одержання надоїв молока від корови 5–6 тис. кг і більше. Завдання науковців – визначити ці господарства і зони.

В умовах сьогодення основою селекції чорно-рябої худоби повинна бути не кровність за голштинською породою, що не є само метою, а, за тезою відомого вченого-селекціонера Ф.Ф. Ейснера, добір на підставі оцінки за власною продуктивністю, типом та якістю потомків тих тварин, які у конкретних умовах оплачують корми найбільшим виходом продукції за тривалого збереження високої плодючості й здоров'я. [10]

2. Матеріал і методика виконання курсової роботи

Завдання та методику виконання даної курсової роботи отримано на кафедрі «Екотрофології» Білоцерківського ДАУ.

Матеріали для виконання курсової роботи отримані в читальному залі Білоцерківського ДАУ.

При виконанні курсової роботи використовувались наступні формули:

• розрахунок річних норм кормів:

К_рік – річна норма кормів;

К_д – добова потреба в кормах;

N – к-ть днів згодовування.

• розрахунок посівних площ:

S – площі посівів;

Крік – річна норма кормів;

У – урожайність культури по даному виду корму.

3. Розрахункова та аналітична частина

3.1 Годівля тварин

Синтез молока – фізіологічний процес пов'язаний з значною інтенсивністю обміну речовин і обумовлюється напруженою роботою всього організму корів. Досить сказати, що для утворення тільки 1 л молока необхідно, щоб через вим'я корови пройшло 400–500 л крові. При добовому надої 25 кг молока через молочну залозу повинно пройти близько 10–12,5 т крові. Тому в період лактації значно зростає навантаження на серцево-судинну і нервову системи, органи травлення і дихання. А якщо врахувати й те що у корови за лактацію (при надої 4000–6000 кг молока) з молоком виділяється 10056–15084 МДж енергії, 144–220 кг білка, 150–300 жиру, 200–300 цукру, 6–9 кальцію, 4,5–7 кг фосфору, то можна уявити розмір енергетичних та інших затрат організму. Раціональне поповнення їх є основою високої продуктивності, повного використання генетичного потенціалу корів і, нарешті, високої економічної ефективності виробництва молока. Тут, як і в інших галузях тваринництва, виявляється загальна закономірність: інтенсифікація годівлі (підвищення рівня живлення і концентрації енергії у раціоні) супроводжується зростанням ефективності використання обмінної енергії на синтез молока. Наочно це проявляється підвищенням надою та зменшенням витрат кормів з розрахунку на одиницю продукції. Так, збільшення витрат кормів на одну корову за рік від 3500 до 5100 корм, од., зокрема комбікорму від 250 до 450 г. на 1 кг молока, сприяє підвищенню молочної продуктивності від 3000 до 5500 кг і зменшенню витрат кормів на 1 кг молока від 1,16 до 0,93 корм. од.

Інтенсифікація годівлі молочної худоби – це не тільки підвищення рівня і концентрації доступної енергії у раціоні, а й утворення за рахунок відповідного балансування раціонів, найсприятливішого співвідношення енергії, поживних і біологічно активних речовин, що забезпечують максимальну оплату корму продукцією, збереження здоров'я і відтворної функції протягом усього періоду виробничого використання.

В міру нагромадження експериментальних і виробничих даних, що характеризують потребу тварин в енергії та поживних речовинах удосконалюються диференціація й деталізація норм годівлі. Значно збільшилась кількість показників за якими балансують кормові раціони, внаслідок чого набагато підвищується ефективність годівлі тварин. [1]

Правильна оцінка якості, контроль за заготівлею й зберіганням кормів – важливі заходи у профілактиці захворювань і підвищенні продуктивності тварин, особливо в умовах промислової технології виробництва. Тому контроль за доброякісністю кормів і правильним їх використанням повинен бути у центрі зору зооветеринарних працівників.

При заготівлі основну увагу звертають на своєчасність збирання сіна та соломи в найстисліші строки. Для одержання сіна й трав'яного борошна бобові рослини скошують у фазі бутонізації та на початку цвітіння, а злакових – при виході їх у трубку і на початку колосіння. Тривалість заготівлі не повинна перевищувати 10–12 днів.

При польовому сушінні під дією сонячних променів, опадів і ферментаційних процесів у скошеній траві втрачається від 30 до 50% найцінніших поживних речовин (органо-мінеральних комплексів) і до 90% каротину. Запобігти зменшенню втрат можна впровадженням сучасних технологій заготівлі, коли зелену масу в покосах лише прив'ялюють до вологості 35–45%, а потім досушують у скиртах або сховищах до вологості 15–18% за допомогою активного вентилювання. Ефективним є приготування трав'яного борошна, гранулювання та брикетування грубих кормів у різних сумішах. Виготовлені повнораціонні гранули і брикети в 1 кг містять 0,7–0,8 корм, од., 80–95 г. перетравного протеїну й до 30 мг каротину, у них високий рівень перетравної та обмінної енергії.

Для одержання високопоживного, багатого на протеїн і вітаміни сінажу й силосу краще використовувати багаторічні трави у фазі бутонізації (бобові) та колосіння (злакові). Основними умовами при силосуванні є швидка і надійна ізоляція рослинної маси від проникнення повітря, а також оптимальна її вологість (для сінажу 45–55, для силосу – до 70%). Строк заповнення сировиною траншей або башт повинен бути обмеженим і тривати не більше чотирьох діб. Останнім часом із метою повнішого збереження поживних речовин у сировині та кращого консервування рослин, які важко силосуються й містять мало вуглеводів (люцерна, конюшина, еспарцет та ін.) широко застосовують хімічні препарати: органічні кислоти – мурашина, пропіонова, бензойна, сульфанілова, сорбінова; сухі сірковмісні сполуки – натрію піросульфіт і бісульфат. У кукурудзяний силос для збагачення його протеїном додають синтетичні азотовмісні сполуки (карбамід).

Коренебульбоплоди зберігають у сховищах, де температуру підтримують в межах 0–3°С, а відносну вологість повітря – 80–90%. Сховища повинні бути обладнані вентиляцією. Їх заповнюють лише сухими і здоровими коренебульбоплодами. Фуражі, зерно, борошнисті й комбіновані корми та макухи зберігають при низькій температурі у чистих і сухих, добре вентильованих приміщеннях.

Грубі корми (сіно, солома) зберігають у спеціальних сховищах у тюках або розсипом у скиртах і стогах, вкритих поліетиленовою плівкою. При цьому звертають увагу на ретельність укладання і вивершення скирт і стогів, розміщення їх на незатоплюваних місцях. Усі види кормів краще зберігати у спеціально відведених на фермі (комплексі) місцях – на кормових дворах, які повинні бути обгородженими й розміщеними вище за рельєфом виробничого сектора, з навітряного боку, мати контрольовані в'їзд і виїзд. Для доставки кормів на ферму виділяють спеціальний транспорт, який не використовують для інших цілей (транспортування гною, трупів тощо).

Санітарно-гігієнічну оцінку якості різних видів кормів здійснюють за допомогою органолептичних і лабораторних методів. Органолептичними методами безпосередньо на місці визначають запах, колір, смак, консистенцію, структуру, однорідність та інші показники корму. При лабораторній оцінці будь-якого корму встановлюють вологість, вміст поживних і мінеральних речовин, вітамінів, а в силосі, крім того, загальну кислотність і наявність вільних кислот – молочної, оцтової та масляної. Одночасно корми досліджують на наявність отруйних рослин, механічних і хімічних домішок та шкідників.

Колір кормів рекомендується визначати на білому папері при нормальному освітленні. Для швидкого і точнішого встановлення запаху використовують гарячу (60°С) воду. Для цього невелику пробу корму вміщують у склянку, заливають водою, закривають скельцем і через 2–3 хв. визначають запах.

Доброякісні сіно й солома мають приємний і властивий для них аромат, а зіпсовані – затхлий, гнильний запах; при наявності гризунів – специфічний «мишачий». Проба сіна доброї якості зеленого кольору різних відтінків, що залежить від умов зростання трав, заготівлі та зберігання його, а солома, крім властивого кожній культурі кольору, має також особливий блиск. Грубі корми при несвоєчасній заготівлі (під дощем) уражуються грибами, втрачають відповідний колір і блиск, а при самозігріванні в копицях корми набувають темного відтінку. В доброякісних кормах має бути збережена структура рослин, з яких вони заготовлені. Корми псуються у разі підвищеної вологості їх. Сіно й солому вважають сухими при вологості 15% (при скручуванні джгута вони дають своєрідний тріск), вологими-17–20%, а якщо вологість перевищує 20%-сирими (при скручуванні виділяється волога).

Здійснюючи органолептичну оцінку грубих кормів і зерна, звертають увагу на наявність сажки, ріжків та інших грибів, паразитів і отруйних рослин. Якщо в сіні понад 1% отруйних рослин, то його згодовувати не дозволяється. За такими ж органолептичними показниками визначають якість силосу й сінажу. Колір доброякісного силосу й сінажу нагадує колір рослин, з яких вони приготовлені, з легким бурим відтінком, а запах – слабокислий, приємний, ароматний. Значні відхилення щодо запаху й кольору свідчать про зіпсованість цих кормів. У силосі та сінажі доброї якості часточки рослин зберігають свою структуру, вони не мазкі й не ослизлі.

Оцінку силосу здебільшого проводять за А.М. Міхіним або О.О. Зубриліним. Останнім часом лабораторією мікології та санітарії кормів ВНДІВСГіЕ запропоновано нові методи оцінки силосу й сінажу (Спесівцева Н.А., Хмелевський Л.М.). Силос відмінної якості жовтувато-зеленого з оливковим відтінком кольору, ароматний, помірно кислий, із фруктовим запахом. Структура корму добре збережена: часточки стебел, листя й суцвіття чітко відрізняються одне від одного; рН – 3,9–4,2; молочної кислоти 65–75, оцтової менше як 25–35%, масляна відсутня. Сінаж доброї якості має бути сипким, з ароматним фруктовим запахом; зеленого, світло-коричневого або солом'яно-жовтого кольору (залежно від рослинної сировини) з вологістю 45–55% (для бобових до 60%); молочної кислоти 75–85%, оцтової 15–25 і масляної 0–0,2%; рН 4,7–5,6. Силос і сінаж поганої якості згодовувати не рекомендується, оскільки цим можна спричинити тяжкі розлади обміну речовин, а у вагітних тварин – аборти.

Доброякісне зерно будь-якої культури також має свій специфічний колір, інколи – й блиск. Зміна кольору зерна (потемніння, поява темних плямок різних відтінків тощо) свідчить про ураження його грибами, мікроорганізмами, шкідниками. Запах визначають як цілого, так і меленого зерна. Щоб посилити відчуття запаху, як уже зазначалося, невелику кількість корму заливають гарячою водою (60–70°С) і, накривши склянку накривним склом, залишають на 2–3 хв., потім воду зливають і визначають запах корму. Інколи трохи корму просто насипають на долоню й зігрівають диханням. Якщо зерно або борошнисті корми набувають стійкого затхлого, гнильного або плісеневого запаху, то їх вважають недоброякісними. Смак доброякісного зерна молочно-солодкуватий, його визначають розжовуванням. Фуражне зерно і комбікорми швидко псуються при високій вологості. Тому вона не повинна перевищувати 12–15%. Зовсім неприпустима наявність у них металевих домішок і скла.

Для повнішої якісної характеристики органолептичну оцінку доповнюють лабораторними дослідженнями хімічного складу кормів Це потрібно для балансування біологічно повноцінних кормових раціонів. При лабораторній оцінці будь-якого корму дослідження проводять за загальноприйнятою схемою аналізу, тобто визначають вміст вологи, сирої клітковини, цукру, крохмалю, сирого жиру й золи, безазотистих екстрактивних речовин, кальцію, фосфору й каротину; у силосі, крім того, – загальну кислотність і наявність вільних кислот – молочної, оцтової та масляної.

Корми, які використовують у свинарстві й птахівництві, досліджують на вміст незамінних амінокислот та вітамінів. У зонах, де спостерігається нестача мікроелементів у ґрунті, визначають вміст кобальту, цинку, йоду, міді, заліза та ін. З великої кількості показників хімічного складу кормів деякі тісно взаємопов'язані й можуть характеризувати якість кормів у цілому. До таких належать рівень протеїну і каротину в сіні й трав'яному борошні, кількість і співвідношення органічних кислот у силосі та сінажі, наявність каротину й клітковини в комбінованому силосі тощо. У деяких кормах містяться отруйні речовини: у картоплі – соланін, макусі та шротах – госипол, у буряках – нітрати. Здебільшого вони з'являються при незадовільних умовах зберігання і приготування кормів.

Останнім часом у промисловому тваринництві широко застосовують механізовану підготовку кормів до згодовування із використанням різних хімічних кормових добавок. Це потребує постійного контролю за правильністю обробки кормів, приготування кормових сумішей, які б відповідали нормованій і повноцінній годівлі сільськогосподарських тварин.