Ціна

Інвестиції + Межа робочої сили

Зарпла- та

_

Попит робочої сили

Q - кількість

Зайнятість

Ринок праці розглядається як ефективний механізм зайнятості, заробітної плати й інших умов праці.

Якщо на ринку робочої сили подані робітники, професії і кваліфікації які користуються надлишковим (підвищеним) попитом і недостатньою пропозицією, то такі робітники займають найкращі вакантні місця. Це нижня частина графіка.

Наймані робітники, професії і кваліфікації яких неконкурентноспроможні, тобто мають надлишкову пропозицію і недостатній попит, залишаються на «дні» ринку праці.

Шлях до подальшого регулювання попиту і пропозиції на ринку праці складається в здійсненні програми фахового підготування і реабілітації робітників, що виявилися на економічному «дні». Для цього потребуваються інвестиції, що дозволяє розглядати робочу силу як людський капітал.

Головна перевага ринку робочої сили - конкуренція між робітниками призводить до того, що підвищується підготування робітників. Хиба - безробіття існує завжди.

Модель зробленої конкуренції на ринку праці є ідеальної. У реальному житті недосконалість конкуренції виявляється як наявність одного продавця робочої сили (монополія) або наявність одного покупця (монопсонія).

Олигопсонія існує тоді, коли на ринку праці є декілька значних роботодавців, один з яких займає значну частку ринку, що дозволяє прийняти на рівноважну ставку заробітної плати.

Монопольна ситуація на ринку праці виникає під впливом профспілок, що встановлюють: правила прийома на роботу й організацію виробництва; переміщення, просування і скорочення робітників; контролює заробітну плату й умови праці.

Недосконалість конкуренції на ринку праці компенсується різноманітними засобами регулювання трудових відношень.

Трудові відношення - це відношення між найманими робітниками і підприємцем (роботодавцем, менеджером) із приводу наймання на роботу, заробітної плати, умов праці.

У умовах ринкової економіки існує 5 засобів регулювання трудових відношень: односторонні - одна зі сторін (робітник або роботодавець) одноосібно встановлює правила регулювання тих або інших питань трудових відношень; двосторонні (спільне) - означає, що дві сторони встановлюють правила трудових відношень спільно, починаючи від колективних консультацій по поточних питаннях, закінчуючи переговорами і прийняттям колективного договору. Колективний договір у більшості країн із ринковою економікою, у т.ч. і в Україні, є основним засобом установлення заробітної плати й інших умов наймання робочої сили; засноване на звичаї - означає, що менеджмент і робітники керуються не формальними правилами, а сталими традиціями трудових відношень. Наприклад, таким чином регулюється тривалість перерв і відпочинків протягом робочого дня; законодавче регулювання означає встановлення державою правових рамок трудових відношень і здійснення заходів у так називаній політика прибутків; тристороннє регулювання означає, що здійснення трудових відношень між підприємцями і робітниками за участю третьої сторони - держави. Держава є

посередником, примирителем, арбітром при проведенні колективних договорів, висновку генеральних і галузевих тарифних повідомлень.

З метою урахування ринку праці все населення підрозділяється на

3 взаємовиключні категорії:

1. зайняті,

2. безробітні,

3. поза робочою силою.

Особи поза робочою силою містять у собі непрацездатне населення, а також населення старше 70 років і молодше 15 років (по світовим стандартам).

Зайняті і безробітні разом складають робочу силу або економічно активне населення.

До зайнятих відносяться:

1. зайняті по найманню;

2. самостійно зайняті:

а) підприємець,

б) члени виробничих кооперативів,

в) особи, зайняті в домогосподарстві, тобто матеріальні

блага , що створюють , і послуги для особистого і сімейного споживання

Міжнародне визначення безробіття засновано на трьох критеріях, що повинні задовольнятися одночасно :

без роботи + готовий приступити до роботи + шукає работу

Рівень безробіття є відношенням чисельності безробітных до чисельності робочої сили.

Рівень зайнятості -відношення чисельності зайнятих до чисельності економічно активного населення.

Існує декілька видів безробіття:

1. фрикційне: пов'язана з пошуком і чеканням підхожого місця роботи, по кваліфікації й індивідуальних превагах робітника,

2. структурне пов'язане зі зміною структури попиту на споживчі товари і зміною технології виробництва, у результаті чого змінюється структура попиту на робочу силу.

Дане безробіття виникає завдяки тому, що робоча сила повільно реагує на зміну попиту і повільно пристосовуються до нових робочих місць.

Ці два безробіття формує природний рівень безробіття або безробіття при повній зайнятості, повному завантаженню виробництва і потенційному ВНП.

Існує також недостатня зайнятість робітника з урахуванням нормальної тривалості робочого часу, альтернативних форм зайнятості і його кваліфікації. Підрозділяється на 2 види:

- видиму - неповні зайнятості за часом,

-невидиму - подає собою зниження прибутків, недовикористання кваліфікації, зниження продуктивності праці.

Видима неповна зайнятість - це підвид зайнятості.

Існують три критерії віднесення до цього підкласу:

1. робота менше робочого часу нормальної тривалості,

2. змушений характер неповної зайнятості,

3. пошук нормальної роботи і готовність приступити до неї.

3.5 Державне регулювання ринку праці

Головна проблема в сфері праці в період формування ринкових відносин складаються в тому, щоб спростити і полегшити перехід великих груп робітників із нежиттєздатних робочих місць у держсекторі на нові ефективні робітники місця.

Державна політика на ринку праці в Україні повинна бути спрямована на: збільшення гнучкості ринку праці, тобто мобільності робочої сили, гнучкості заробітної плати, скороченню чинників, що перешкоджають зміні роботи; на підготування робітників до перерв, тобто фахову перепідготовку, поміч у пошуку роботи, підтримку самостійного підприємництва і малого бізнесу, бюджетне фінансування професійно-технічного утворення; на соціальний захист, тобто посібник по безробіттю, вихідні допомоги, пенсія по старості і непрацездатності, суспільні роботи.

ТЕМА 4. ВИТРАТИ І ЦІНИ ПІДПРИЄМСТВА НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ (НАДАННЯ ПОСЛУГ)

4.1 Поняття собівартості продукції (послуг)

Собівартість - це виражені в грошовій формі витрати підприємства з виробництва і реалізації продукції.

У собівартість входять витрати живої і минулій праці.

Минула праця - праця, матеріалізований в ОФ і оборотних фондів підприємства.

Собівартість показує наскільки ефективно використовуються засоби і предмети праці і сама праця.

Зниження собівартості дозволяє збільшити конкурентноспроможність продукції, збільшити прибуток підприємства, характеризує

ефективність організаційних і господарських заходів.

Існує 2 засоби розрахунку собівартості:

1. упорядкування кошторису витрат - дозволяє визначити собівартість всього обсягу валові або товарні продукції. Це необхідно для бухгалтерського обліку, аналізу господарської діяльності, ув'язування планів виробництва і збуту продукції з планами постачання і фінансування. Не можна визначити конкретні причини зміни витрат, розрахувати витрати на один виріб.

У зміну витрат включаються такі елементи:

1.1 сировина й основні матеріали (за відрахуванням поворотних відходів);

1.2 допоміжні матеріали і напівфабрикати;

1.3 паливо;

1.4 енергія;

1.5 заробітна плата промислово-виробничого персоналу;

1.6 відрахування на соціальне страхування - 37,5% від пункту 5;

1.7 амортизаційні відрахування;

1.8 інші витрати.

1. Калькуляція собівартості одиниці продукці- це необхідно для встановлення ціни, аналізу прибутковості й ефективності виробництва, виявлення конкретних причин зміни витрат.

Калькуляція собівартості являє собою документ, що відбиває такі елементи витрат:

1. сировина і матеріали;

2. напівфабрикати;

3. поворотні відходи (відраховуються із собівартості);

4. паливо й енергія на технологічні цілі;

5. основна заробітна плата виробничих робітників;

6. додаткова заробітна плата виробничих робітників;

7. відрахування на соціальне страхування (37,5% від п.п.5 і 6);

8. витрати на підготування й освоєння виробництва;

9. відшкодування зносу інструментів і пристосувань (МБЦ);

10. витрати на утримання й експлуатацію устаткування (у т.ч. амортизація);

11. витрати цеху;

12. згальнозаводські витрати;

13. утрати від шлюбу;

14. інші виробничі витрати;

15. позавиробничі витрати (транспортування, збереження продукції і т.д.).

Калькуляція складається на одиницю виробництва в натуральному вираженні. Калькуляційна одиниця повинна відповідати вимірювачам у плані виробництва і технічних умов підприємства.

Під структурою собівартості розуміється питома вага вхідних статей і витрат.

Структура собівартості залежить від :

1. виду виробництва;

2. технічного оснащення виробництва;

3. автоматизації виробництва.

Структура собівартості, розмір собівартості залежить від обсягу виробництва.

4.2 Види собівартості і шляхи її зниження

1. Технологічна ( пункти 1-10)

сума витрат пов'язана з виконанням технологічних

операцій

1. Цехова ( пункти 1-11)

додатково включає непродуктивні витрати цеху

1. Заводська ( пункти 1-14)

додатково включає непрямі витрати підприємства

1. Повна або комерційна (пункти 1-15)

включає усі витрати по виробництву і збуту продукції

Для розрахунку доданої вартості потрібно відняти з повної собівартості пункти з 1 по 4, тобто прямі матеріальні витрати.

Розрізняють собівартість планову і фактичну.

Планова собівартість розраховується по прогресивних нормах витрат ресурсів використання устаткування і праці.

Фактична собівартість вище або нижче планової по причинах, що залежить або не залежить від підприємств.

У практику планування собівартості використовуються такі методи:

1. балансовий; аналітичний (при цьому визначаються причини і резерви зниження собівартості і методи впливу на них);

2. економіко-математичне моделювання ( дозволяє зробити оптимізацію цільової функції витрат і визначити умови виробництва, при яких собівартість витрат найменша).

3. По характеру витрат що включаються в собівартість вони підрозділяються на такі групи: прямі (статті 1-7 калькуляції собівартості); непрямі.

Прямі - безпосередньо і цілком включаються в собівартість продукції.

Непрямі - пов'язані з роботою цеху або підприємства і не можуть бути включені в собівартість продукції цілком.

Їх розподіляють між що випускаються видами продукції побічно по якийсь пропорції.

1. Витрати діляться на: умовно-перемінні витрати; умовно-постійні витрати.

Умовно-перемінні витрати знаходяться в прямої залежності від обсягу виробництва. Це попит, матеріали, праця робочих, паливо й енергія на технологічні цілі, соціальні відрахування.

Умовно-постійні витрати незначно змінюються при зміні обсягу виробництва.

На машинобудівних підприємствах для розподілу непрямих витрат використовується метод машино-годин:

по кожному виробу розраховується кількість машинних годин необхідних для його виробництва, ділиться на загальний час роботи устаткування і знаходиться коефіцієнт. Пропорційно коефіцієнтам машинних часів розподіляються непрямі витрати.