176296 (Економіка підприємства), страница 5

Загальні запаси вихідних матеріалів на підприємстві містить у собі запаси поточні, страхові, транспортні і підготовчі.

1) Поточні запаси: .

2) Дійсний розмір запасу: ;

Т_пост - час між постачаннями;

Gсут - добова потреба підприємства в даному матеріалі.

3) Страховий запас: .

4) Транспортний запас: , розраховується на час переби матеріалів на шляху.

5) Підготовчий запас необхідний у тому випадку, якщо матеріали, що надійшли на підприємство, потребувають підготування, сушіння, сортування і т.д.

При нормуванні незавершеного виробництва враховується тривалість виробничого циклу і ступінь готовності продукції в заділ. Цей ступінь характеризується коефіцієнтом наростання витрат.

Коефіцієнт наростання витрат: ;

.

С_гп - собівартість готової продукції;

С_нп - собівартість незавершеного виробництва;

dсм - частка сировини і матеріалів у готовій продукції.

Норматив незавершеного виробництва:

;

.

Tпц - тривалість виробничого циклу;

П_Т – об’єм товарної продукції;

F - період часу, за який продукція виробляється.

Нормування витрат майбутніх періодів:

.

- витрата майбутніх періодів на початок року;

- витрата майбутніх періодів у плановому році;

- витрата майбутніх періодів, включаючи собівартість.

Нормування запасів готової продукції: .

- середньодобове відвантаження продукції;

- час на підготування і відвантаження продукції.

2.12 Оптимізація використання оборотних коштів на підприємстві

Підприємство формує оборотні кошти з метою безперебійної роботи, але капітал, вкладений в ОС у випадку звільнення, може використовуватися більш ефективно для розвитку виробництва або бути розміщеним у банку, і приносити відсотки. Вирішуючи завдання оптимізації оборотних коштів, необхідно враховувати такі види витрат: вартість оформлення замовлень на придбання вихідних матеріалів; витрати на збереження поточних запасів. Вони містять у собі вартість збереження на складі, вартість страхування запасів, можливі втрати від старіння і псування.

Х - розмір замовлення однієї партії матеріалу.

Якщо Х=500

250 - середній об’єм запасу за весь період.

Для нього і розраховується вартість збереження на складі. Якщо Х=2х250

Витрати на збереження на складі=Х/2С₁, де С₁ - витрати на збереження одиниці матеріалів. Витрати на оформлення замовлень=Z/XC2, де Z - потреба матеріалів на рік; C2 - витрати на одне замовлення.

Витрати= Х/2С₁+ Z/XC2

Підрозділ економіки «Теорія запасів» вирішує дані завдання оптимізації об’ємів постачань і збереження запасів.

ТЕМА 3. ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Кадри промислового підприємства

Кадри являють собою основний штатний склад підприємства. У залежність від участі у виробничому процесі вони діляться на ряд категорій.

Всі робітники

Промислово виробничий Непромисловий

персонал

Інженерно Молодший

технічні Службовці обслуговуючі Учні Охорона

робітники персонал

Робітники

Керівники Спеціалісти Технічні

виконавці

Лінійні Функціональні Основні Допоміжні

Інженерно-технічні робітники ведуть на підприємствах науково-дослідну діяльність, організацію, технічне й економічне керівництво.

Службовці займаються діловодством, обліком, постачанням, збутом, тех. обслуговуванням.

Робітники:

• основні - робітники, безпосередньо зайняті виготовленням продукції;

• допоміжні - обслуговують виробничий процес або виготовляють допоміжну продукцію, тобто інструмент, тару і т.п.

Керівники:

• лінійні - керівництво «поверхом» (начальник, зам. начальника, …), тобто ієрархія керівництва;

• функціональні - керують окремими спеціалізованими сферами (головний. інженер, енергетик, технолог).

Робітники підприємства підрозділяються по професіях і спеціальностям.

Професія - основний вид діяльності, що потребує спеціальних знань і навичок.

Спеціальність - вид діяльності в межах даної професії, що потребує особливих додаткових знань і навичок.

Приклад: професія - слюсар, спеціальності - слюсар-складальник, слюсар-ремонтник.

Робітники окремих професій і спеціальностей розділяються по кваліфікації. Кваліфікація робітника визначається розрядом, що присвоюється в залежності від теоретичного і практичного підготування і накопиченого досвіду.

Професія, спеціальність і кваліфікація ІТП і службовців дозволяє їм займати посаду у відповідності зі штатним розкладом.

Склад і кількість окремих категорій робітників на підприємстві характеризують структуру кадрів. В даний час у результаті досягнень НТП вона змінюється убік зменшення кількості робочих, збільшення робітників інженерної кваліфікації.

3.2 Продуктивність праці

Продуктивність праці характеризує ефективність праці робітників, тобто відношення результатів праці до витрат. Продуктивність праці буває двох видів: суспільна (характеризує сукупні витрати праці в економіці в цілому) і індивідуальна (витрати праці, необхідні для виготовлення одиниці продукції або послуги).

Продуктивність праці характеризується двома показниками: прямий показник - виробіток; обернений показник - трудомісткість.

Виробіток - це кількість продукції, виробленої одним робітником в одиницю часу.

Трудомісткість - кількість часу, необхідна одному робітнику для виготовлення одиниці продукції або послуги.

У практику нормування і планування на підприємстві існує 5 видів трудомісткості:

1) трудомісткість гранична - розраховується або задається - установлюється замовником у завданні на проектування нового виробу.

2) проектна трудомісткість- розмір необхідних згідно з проектом витрат праці на виготовлення виробу. Визначається проектувальником і не повинна перевищувати граничної трудомісткості.

3) нормативна трудомісткість - це встановлювані на підприємстві витрати праці на виготовлення продукції після досягнення проектних потужностей виробництва з урахуванням реальних умов роботи підприємства.

4) планова трудомісткість - задається підприємством на наступний період роботи з урахуванням нормативної трудомісткісті і заходів щодо її зниження.

5) фактична трудомісткість - розраховується по фактичних витратах праці і при зіставленні з нормативної дозволяє виявляти резерви зниження трудомісткості.

При розрахунку показників, що характеризують продуктивність праці, використовуються різноманітні вимірювачі.

1. При розрахунку суспільної продуктивності праці об’єм виробництва виражається як валовий національний продукт або національний доход, чисельність зайнятих в економіці.

2. При визначенні індивідуальної продуктивності використовують № виду вимірювачів:

• Натуральні - продуктивність праці, виражена в натуральних одиницях (шт./чол. у час, кг. на чол. на місяць). Це є зручним у тому випадку, якщо підприємство виготовляє однорідну або стандартизовану продукцію.

• Трудові - (людино-години, людино-місяці, …) використовуються частіше усього при виробництві послуг або нестандартної продукції.

• Вартісні - є найбільше універсальними і характеризуються як об’єм товарної або валової продукції на один робітника (грн./чол. у час або місяць).

При визначенні продуктивності праці може збільшуватися праця всіх категорій робітників, усіх робочих, тільки основних робітників.

Динаміка продуктивності праці характеризується відповідними індексами і коефіцієнтами.

1) ; ПТ₁ - продуктивність праці за період 1;

ПТ₂ - продуктивність праці за період 2.

2) .

Зв'язок зміни продуктивності праці і трудомісткості:

;

Т - коефіцієнт зниження трудомісткості.

ПТ - коефіцієнт збільшення продуктивності праці.

Зворотна зв'язок: .

Резерви підвищення продуктивності праці являють собою невикористану у даний момент можливість ефективної трудової діяльності. Вони бувають двох видів:

1. Резерви підвищення продуктивності праці всіх робітників у результаті впровадження механізації й автоматизації, удосконалювання організації і керування виробництвом.

2. Резерви зниження трудомісткості внаслідок усунення втрат робочого часу і непродуктивних витрат праці. Наприклад, порушення виробничих процесів, поломок і т.п.

Чинники підвищення продуктивності праці діляться на 4 групи:

1. чинники матеріально-технічні, пов'язані з НТП;

2. організаційні чинники - удосконалювання умов праці, розташування і розміщення робітників і устаткування;

3. економічні - пов'язані з удосконалюванням оплати праці і стимулюванням;

4. соціальні чинники - містять у собі умови роботи і відпочинку робітників.

3.3 Заробітна плата

Заробітна плата - основна форма оплати праці на підприємстві. Організація і планування заробітної плати залежить від категорії робітника. Для робітників організація заробітної плати здійснюється відповідно до тарифної системи, для ІТП і службовців - у відповідності зі штатно-окладної.

Тарифна система містить у собі 3 елемента:

1. тарифні ставки - визначають розмір оплати праці робітника визначеної професії, кваліфікації за відпрацьовані одиниці часу (час, день місяць).

2. тарифні сітки - характеризують різницю в оплаті праці робочих різноманітних розрядів. Це набір (сукупність) коефіцієнтів, що визначають, наскільки заробітна плата робітників даного розряду вище, чим у першого. Відношення оплати праці найвищого розряду до першого називається діапазоном тарифної сітки.

3. тарифно-кваліфікаційні довідники - містять перелік робіт, їхньої характеристики по складності і точності, а також характеристики робітників, необхідні для виконання даних робіт. Ці довідники дозволяють тарифікувати роботи, тобто оцінювати їх у грошах, і кваліфікувати працю робітників.

Штатно-окладна - заснована на штатному розкладі, у якому зазначені посади і максимальний і мінімальний межі заробітної плати в залежності від кваліфікації і досвіду.

І перша і друга системи оплати праці передбачають крім основної частини зарплати дотації, премії, надбавки, що дозволяють гнучко регулювати рівень сплати праці.

Форми оплати праці робітників:

1) відрядна;

2) преміальна.

• Відрядна форма оплати є більш ефективної, тому що дозволяє стимулювати ріст продуктивності праці, але може використовуватися тільки при налагодженій системі обліку, контролю і нормування. Відрядна оплата може бути: індивідуальної; бригадної;

• простий відрядної;

• відрядної преміальної;

• відрядної прогресивної.

3.4 Ринок праці

Ринок праці являє собою економічну категорію, що виражає суспільні відносини між попитом і пропозицією робочої сили. По своїй структурі ринок праці включає:

- ринок зайнятості;

- вільні робочі місця;

- незайняте населення, що шукає роботу.

P