71865 (Культурологія. Українська та зарубіжна культура), страница 5

Паралельно з релігією в історії культури існувало мистецтво. Воно твориться за рахунок художньої творчості. В свою чергу художня творчість – це особливий вид діяльності людини, що відтворює дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів. Можна констатувати, що мистецтво – одна із форм суспільної свідомості, котра виражає естетичне ставлення до дійсності.

Художнє освоєння дійсності відбувається за допомогою літератури, архітектури, скульптури, живопису, музики, танцю, театру, кіно та інших різновидностей людської діяльності. Ці види мистецтва й становлять основну складову художньої культури.

Поняття мистецтва й культури пересікаються, але не є тотожними. Художня культура – це культура виробництва мистецтва, його сприйняття і розуміння, розповсюдження і популяризації, у підсумку направлених на естетичне виховання. Проте основне завдання мистецтва не лише розвивати людину духовно, але й шляхом одухотворення служити позитивним змінам в її реальному житті.

Сприйняття мистецтва залежить від ступеню розвитку духовного світу конкретної особи. В свою чергу естетично-художнє виховання різних соціальних груп з притаманними їм субкультурами пов’язане як з соціальними факторами, так і з багатьма сферами суспільно-політичного життя. Водночас мистецтво впливає не лише на формування внутрішнього духовного світу людини, а й на всі напрямки її соціальної діяльності, адже в процесі спілкування з мистецькими цінностями в особистості виробляються художні враження, які підготовлюють її до майбутніх практичних дій.

Наслідки такого впливу є суттєвими. Сила мистецтва в особистому плані може схилити людину до рішучих дій, змінити її життя, а в суспільному – призвести до корінних змін в настроях і діях певних соціальних груп.

У мистецтві предметом відображення стали всі важливі явища людського життя й навколишньої природи. Засобом відображення є художній образ, головна особливість якого полягає у відтворенні загального через конкретне, тобто змалювання типового образу. Водночас створений образ характеризує світогляд митця, його розуміння дійсності.

І хоча мистецьким творам властива певна самостійність, оскільки вони творяться індивідуально, проте їхня направленість залежить від економіки, політики й моралі. Однак справжні мистецькі шедеври залишаються затребувані незалежно від доби, коли вони з’явилися, та її ідеалів.

Мистецтво зародилося у первісному суспільстві доби пізнього палеоліту. Воно представлене малюнками в печерах, різьбленням по кістці та каменю, ритуальними танцями тощо. Спочатку всі види мистецтва були пов’язані з першими релігійними уявленнями. З їхнім ускладнення розвивалося й мистецтво.

В окрему форму духовного життя мистецтво відособилося вже в класовому суспільстві. В свою чергу кожна епоха породила своє мистецтво. Зокрема, мистецтво початку Х1Х ст. – романтичне, мистецтво середини Х1Х ст. – реалістичне (воно проникнуте вірою в торжество розуму). Мистецтво кінця Х1Х ст. - початку ХХ ст. – символічне або декадентське і проголошує ідею своєї загибелі. Мистецтво ХХ ст. – документальне або формалістичне (цінна головно форма, а не зміст).

Отже, мистецтво являє собою складну систему видів і жанрів, що історично проходять певну еволюцію і за змістом та формальними ознаками утворюють певні напрями, стилі, школи й манери художньої творчості.

Художня обробка речей і знарядь праці започаткувала декоративно-ужиткове мистецтво. За його допомогою створюються художні предмети побуту й обстановки для формування інтер’єрів (тобто внутрішнього простору будівлі).

Будівництво житла дало поштовх для розвитку архітектури. Що ж таке архітектура? В перекладі з грецької це слово означає – будівничий. Отже, архітектура є мистецтво проектування й будівництва споруд та інших комплексів, що формують просторове середовище для життя й діяльності людини.

У процесі розвитку в архітектурі виробилися ряд стильових (історичних та національних) ідейно-художніх та естетичних напрямів. Серед них античний, романський, готичний, бароко, класицизм та інші. Особливості цих стилів ми будемо розглядати в наступних лекціях.

З архітектурою тісно пов’язане монументально-декоративне мистецтво. Воно служить для оздоблення творів архітектури і розкриття їхнього ідейно-образного змісту. Це є декоративні розписи, рельєфи, вітражі, скульптура малих форм.

До монументально-декоративного мистецтва відносять і мистецтво створення садово-паркових ансамблів і композицій.

Із зображення пластичних форм (художня виразність об’ємних форм) предметів і явищ у наочних образах виник живопис, скульптура, графіка. Визначення цих видів мистецтва наступне.

Живопис – художнє відображення видимого й уявного світу фарбами на поверхні, а саме на полотні, папері, стіні, склі, кераміці. Як і всі інші види мистецтва живопис є однією із форм суспільної свідомості, засобом пізнання світу та естетичного виховання.

Зорове втілення задуму (теми, сюжету) здійснюється в живописі за допомогою композиції та малюнка. Обсяг і розташування в просторі постатей і предметів передається світлотінню, лінійною, просторовою і кольоровою перспективою.

За тематикою й предметом зображення розрізняють жанри живопису. Ними є анімалістичний (французькою “анімал” – “тварина”, тобто зображення тварин), побутовий, міфологічний, релігійний, алегоричний (втілення в конкретному художньому образі абстрактного поняття, грецькою “інший”), історичний, батальний (військовий), портрет (французькою “обличчя”), пейзаж (французькою “місцевість”), натюрморт (французькою “мертва природа”) – зображаються предмети побуту, фрукти, овочі, квіти тощо.

У монументальному живописі (головним чином мається на увазі розпис стін) застосовують фреску, мозаїку, графіто, вітраж.

Фреска і мозаїка почали широко використовуватися в античній архітектурі. Термін “фреска” перекладається з італійської як “свіжий”. Сама назва відтворює техніку фрески. Це є живопис фарбами на свіжій штукатурці.

Термін “мозаїка” йде від грецького слова “музи”. Це були богині (дочки Зевса і Мнемозіни) – покровительки поезії, мистецтва і науки (Кліо – муза історії, Уранія – астрономії, Талія – комедії, Мельпомена – трагедії, Терпсіхора – танцю, Полігімнія – гімнів, Евтерпа – ліричної поезії, Ерато – любовної лірики, Калліопа – епічної поезії). Імена цих дев”яти муз вперше названі в поемі Гесіода “Теогонія” (УП ст. до н.е.), що розповідала про походження світу і богів.

Сама ж мозаїка являє собою зображення чи візерунок, виконані із кольорових каменів, смальти (кольорове непрозоре скло), керамічних плиток та інших матеріалів.

Графіто (в перекладі з італійської “видряпаний”). Техніка графіто передбачає продряпування верхнього тонкого шару штукатурки до оголення нижнього шару, який за кольором відрізняється від верхнього.

Вітраж широко представлений у храмовій архітектурі європейського середньовіччя, а саме в готичному стилі архітектури. Вітраж в перекладі з французької – “вставлення шибок”. Технікою вітражу є декоративна композиція чи орнамент, виконані із кольорового скла для вікон або дверей.

Видом образотворчого мистецтва вважається графіка. Це є однотонний малюнок, переважно виконаний на папері олівцем, пером, пензлем, вугіллям, крейдою.

Окремим видом графіки є гравюра. Вона з’явилася разом з виникненням друкарства. Сам термін перекладається з французької як “вирізати” і безпосередньо відтворює техніку створення гравюри. На дошці (що є друкарською формою) вирізається малюнок. Потім з нього за допомогою друкарської фарби робиться друкарський відбиток.

Протягом усього існування людського суспільства досить поширеним видом мистецтва стала скульптура. Термін скульптура в перекладі з латинської означає “вирізаю”.

Перші скульптурні зображення виникли ще в первісному суспільстві. Що ж таке скульптура? Скульптура – це вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об’ємність, тримірну форму й виконуються з твердих і пластичних матеріалів (камінь, метал, глина, гіпс).

Розрізняють круглу скульптуру і рельєфну. Круглу скульптуру можна споглядати з усіх боків. Вона представлена статуями, погруддями. У рельєфі опукле зображення виступає з площини, що становить основу твору.

Існує монументальна скульптура, тобто така, яка має значні розміри. До неї відносяться пам’ятники, монументи, скульптурні композиції. Є також станкова скульптура, що має набагато менші розміри (приблизно природні розміри). Маленькі ж статуетки людей і тварин отримали назву скульптури малих форм.

Буття людини і навколишній світ відобразились у танцях, музиці, співі, театралізованих виставах, що є також видами мистецтва.

Танець – вид мистецтва, в якому художній образ створюється за допомогою рухів танцівника.

Музика (термін походить від грецької – “мистецтво муз”). Вона відтворює дійсність у художньо-звукових образах. За способами виконання музика поділяється на вокальну (голос співака), інструментальну (звучання різних інструментів), вокально-інструментальну (поєднання двох перших).

Театр (в перекладі з грецької “видовище”) – вид мистецтва, яке відображає дійсність у художніх сценічних образах. Як вже ми відмічали раніше, театральні вистави започаткували давні греки.

Одним з найдавніших є мистецтво слова. Спочатку воно існувало в усній формі оповідей, міфів, епосу. З виникненням писемності мистецтво слова розвинулося у художню літературу.

Література в перекладі з латинської означає “рукопис”. Отже, література – це твори писемності, в тому числі художні, наукові, політичні та інші.

Художня література – один із різновидів мистецтва, яке відтворює дійсність або уявлення про неї в художніх образах. Існують три літературні роди: епос, лірика, драма.

Епос (в перекладі з грецької “слово”, “розповідь”). До нього відносяться народні героїчні пісні, поеми, сказання, в яких відображаються важливі події історичного життя народу. Найдавніші види епічної творчості народу – міф, казка, легенда.

Лірика – віршовані твори, що передають людські почуття, емоції, переживання.

Драма – один із основних жанрів драматургії поряд з трагедією і комедією.

Головні літературні напрями – класицизм, романтизм, реалізм, натуралізм та інші. Більш детально про них буде йти мова в наступних відповідних лекціях.

З винаходом нових технічних заходів з’явилося мистецтво фотографії, кіномистецтво, мистецтво радіо і телебачення. Етапи їхнього розвитку також будуть висвітлюватися пізніше.

Тут лише зазначимо, що радіомистецтво й кіномистецтво стали можливі з виникненням наприкінці Х1Х ст. радіо й кінематографічної техніки. Існує чотири види кіномистецтва: художнє (ігрове), документальне, науково-популярне і мультиплікаційне (латинською “множення”). Ще одна назва останнього – анімаційне (латинською “аніма” – “душа”, тобто “одухотворення” , “оживлення”).

Мистецтво телебачення оформилося у середині ХХ ст. і пов’язане з передачею на відстань зображень рухомих предметів за допомогою радіоелектронних пристроїв.

Перелічені види мистецтва можна згрупувати за способами сприйняття їх людиною. Такими є наступні.

1. Просторові або пластичні (об’ємні) – за способом втілення художнього образу. До них належать архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія, література.

2. Слухові – за формою чуттєвого сприйняття. Серед них музика, радіо.

3. Зорово-слухові – поєднують властивості кількох видів. Прикладом є театр, кіно, телебачення, цирк.

Роль мистецтва у розвитку культури суперечна, воно одночасно конструктивне й деструктивне. Мистецтво може виховувати в дусі високих ідеалів і навпаки.

В цілому мистецтво здатне підтримувати відкритість системи цінностей, відкритість пошуку й вибору орієнтації в культурі. Така специфіка мистецтва сприяє вихованню духовної незалежності людини, свободи її Духа. Для культури це важливий потенціал і фактор її розвитку.

3. Освіта як основний елемент в системі цінностей культури

В оволодінні знаннями в усіх галузях культури важливу роль відіграє система освіти. Що ж таке освіта? Освіта – це процес і наслідок засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок необхідних як для практичної, так і для наукової діяльності. Освіта – необхідна умова підготовки індивіда до життя й праці, основний засіб його прилучення до культури. Саме вона здійснює передачу й відтворення культурного досвіду поколінь. Причому транслюються не лише знання, але й тип мислення, будова мови, спілкування, загальнолюдські й національні цінності, традиції й новації.

Отже, оволодіння культурою починається із освіти. Завдання освіти – доручення людини до культурних цінностей науки, мистецтва, моральності, права, господарювання, тобто перетворення природної людини в культурну.

В освітньому процесі важливе значення має писемність. В свою чергу вона пройшла ряд етапів розвитку. Як відомо, існують три головні типи письма: піктографія, ідеографія та фонографія. Вони історично змінювали один одного.

Для первісного суспільства характерна піктографія (від латинського слова “piktus” – “розмальований” і грецького “grapho” – “пишу”). Піктографія – це письмо, знаки якого (піктограми) мають вигляд малюнків. Ці малюнки наочно зображували предмети та явища дійсності: людей, птахів, дерева, житло тощо.