Курсовая работа: Освіта – основа розвитку особистості

Содержание

• Характеристика стадій розвитку особистості
• 2 Взаємозв’язок розвитку, навчання, виховання і освіти особистості
• 4 Дидактика як педагогічна теорія навчання
• теорія Г.А.Цукерман – навчання учнів навичкам навчального співробітництва:
• забезпечення душевного здоров’я і емоційного благополуччя школярів;
• навчання вмінню самостійно вчитись;
• розвиток інтелектуальних здібностей дитини;
• виховання навичок спілкування і співробітництва.
• теорія В.В.Давидова – Д.Б.Ельконіна – формування навчальної діяльності та її суб’єктів в процесі засвоєння теоретичних знань за допомогою виконання аналізу, планування і рефлексії:
• формування в школярів теоретичної свідомості і мислення;
• засвоєння теоретичних знань за допомогою оволодіння системою дій, систематичного вирішення задач;
• аналіз і рефлексія учнем своїх дій;
• перехід від спільної до індивідуальної діяльності і становлення індивідуального суб’єкту навчання;
• розвиток творчості учнів.
• теорія С.А.Смирнова – методика спільної творчості:
• відношення до дитини як до суб’єкту будь-якого виду діяльності;
• формування особистісного (суб’єкт-суб’єктного) стилю взаємовідносин учня з однолітками і педагогами;
• організація активної взаємодії з однолітками і утворення ситуацій взаємозбагачення;
• включення учнів у творчу діяльність і розвиток на базі навчального матеріалу їх творчих здібностей;
• створення у класі позитивного емоційного фону навчання, атмосфери емоційного підйому і відчуття успіху;
• побудова навчання з опорою на ігрові форми.
• теорія І.С.Якиманської – індивідуально значимої діяльності учня, в якій реалізується його індивідуальний досвід:
• свобода вибору учнями змісту навчання і навчальних завдань;
• вияв ставлення учнів до навчання;
• спрямованість вчителя на навчальні можливості кожного учня;
• побудова уроку, спрямованого на створення умов самореалізації, самостійності кожного учня, розкриття і максимальне використання суб’єктивного досвіду дитини.
• теорія В.В.Сурикова – дидактична модель особистісно орієнтованої освіти – створення умов для повноцінного прояву і розвитку особистісних функцій суб’єктів освітнього процесу:
• застосування спеціально створених особистісно орієнтованих ситуацій (навчальних, пізнавальних, життєвих).
• 5 Педагогічні реформи та інновації, передовий педагогічний досвід
• У впровадженні досягнень науки особливе значення має творчий пошук самого педагога, його власна наукова діяльність, залучення студентів до наукової діяльності. Поштовхом до наукової діяльності звичайно є проблема, суперечність, яку викладач не може подолати наявними в нього засобами. В цьому разі він починає шукати шляхи вирішення цієї проблеми, вивчати наукову та навчально-методичну літературу, здійснювати свої дослідження.
• Передовий педагогічний досвід – цей діяльність педагога, яка забезпечує стійку ефективність навчально-виховного процесу шляхом використання оригінальних форм, методів, прийомів, засобів навчання та виховання, нових або вже відомих їх систем на основі їх вдосконалення (Мойсесюк Н.Є, с. 584). Це ідеалізація реального педагогічного процесу завдяки абстрагуванню від випадкових неістотних елементів і конкретних умов педагогічної діяльності й виділення в ньому передової педагогічної ідеї та методичної системи, які зумовлюють високу ефективність навчально-виховної діяльності (Волкова Н.П., с. 404-405).
• За рівнем творчої самостійності передовий педагогічний досвід поділяють на:
• раціоналізаторський – досвід, створений у рамках відомих форм, методів і прийомів педагогічної діяльності, який відрізняється новим оригінальним підходом до їх використання, що спричиняє підвищення якості навчання, виховання та управління;
• новаторський досвід – досвід, який запроваджує і реалізує нові прогресивні ідеї, визначає нові шляхи вирішення педагогічних завдань, використовує нові або істотно модифікує наявні форми, методи засоби навчання, пере орієнтуючі їх на вирішення сучасних завдань.
• Найвідоміші педагоги-новатори та їх здобуття:
• Амонашвілі Шалва Олександрович – звісний грузинський та радянський педагог, академік, розробник оригінальної методики навчання молодших школярів мові і математиці, створювач авторської школи педагогіки співробітництва, що ґрунтується на максимальному розкритті особистісних якостей дитини, облагородженні її душі і серця;
• Ільїн Євген Миколайович – вчитель російської мови і літератури 84-ї школи в Санкт-Петербургу, створювач оригінальної концепції викладання літератури як мистецтва і морально-естетичного курсу, що формує людину;
• Шаталов Віктор Федорович - народний вчитель СРСР, професор Донецького відкритого університету, вчитель фізики і математики, автор технології інтенсифікації навчання на основі схемних і знакових моделей навчального матеріалу, що полягає у формуванні знань, вмінь навичок шляхом багаторазового повтору, обов’язкового поетапного контролю, високого рівня важкості, вивчення матеріалу крупними блоками, застосування опорних схем, і досягання на цій основі однаково високих результатів для учнів з різними здібностями, прискорення навчання.
• Лисенкова Софія Миколаївна – вчителька молодших класів СШ № 587 м. Москви, народний вчитель СРСР, авторка технології перспективно-випереджаючого навчання з використанням опорних схем при коментованому управлінні, що дозволяє одночасно навчати дітей з різним рівнем розвитку, без додаткових занять та “вирівнювань” за допомогою батьків.
• Гузик Миколай Петрович – заслужений вчитель РФ, директор школи і вчитель хімії, Україна, Крим, автор “комбінованої системи навчання”, що включає внутрікласну диференціацію навчання за рівнями і розвиваючий цикл уроків по темі та інші.
• Способи перейняття і наукових досягнень і передового педагогічного досвіду – конференції, олімпіади, круглі столи, педагогічні наради, наукові і навчально-методичні семінари, тренінг-курси, курси підвищення кваліфікації, стажування і т.п.
• При перейнятті певного педагогічного досвіду слід пам’ятати, що в ньому завжди присутні дві сторони: професійний досвід – наукові ідеї, підходи, технології, методики і т.п., а також особистий досвід – особистісні властивості суб’єкту педагогічної діяльності. І часто педагог досягає високих результатів навчання не за рахунок якихось особливих методик, а лише за допомогою своїх особистих педагогічних здібностей. Якщо професійний досвід можна перейняти, то особистісний досвід перейняти дуже важко, а інколи й неможливо. Отже, при вивченні передового практичного і наукового досвіду слід враховувати його відповідність таких вимогам:
• актуальність – спрямованість на розв’язання найважливіших педагогічних проблем;
• доцільність – відповідність перспективним освітнім цілям і завданням;
• оригінальність – новизна певних способів навчання;
• результативність, ефективність – отримання більших, ніж звичайно навчальних результатів з меншими витратами;
• стабільність результатів – стійкий ефект протягом певного часу;
• масовість – можливість застосування у масовій практиці навчання.
• 6 Дидактичний процес, його сутність, етапи, закономірності і принципи
• Виходячи з позицій сучасного підходу до сутності навчання, розглянемо поняття дидактичного процесу. Оскільки дидактика – це теорія навчання, то дидактичний процес – це процес навчання.
• Визначення процесу навчання відповідає тієї концепції навчання, що визнається.
• Авторитарний підхід обумовлює розуміння навчання як “цілеспрямованого педагогічного процесу організації і стимулювання активної навчально-пізнавальної діяльності учнів...” (І.Ф.Харламов). Тобто навчання розглядається як діяльність педагога по переданню учням певних знань, вмінь, навичок.
• Педоцентричний підхід обумовлює розуміння навчання як природної, спонтанної пізнавальної діяльності учнів з задоволення своїх актуальних пізнавальних та практичних потреб. Тобто навчання розглядається як діяльність учнів з здобуття якихось знань, вмінь, навичок.
• З позицій сучасного особистісно орієнтованого підходу навчання можна охарактеризувати як активну цілеспрямовану взаємодію між тим, хто навчає, та тим, хто навчається, з метою формування у того, хто навчається, певних знань, вмінь, навичок, досвіду діяльності і поведінки, а також особистісних якостей. Отже навчання розуміється як двосторонній, паралельний процес викладання і учіння з досягання спільних цілей – запланованих змін в досвіді учнів. Викладання – це діяльність вчителів, викладачів з організації засвоєння учнями навчального матеріалу, управління учнями, учіння – діяльність учнів з засвоєння певних навчальних знань. При цьому провідною, смислоутворюючою діяльністю є діяльність учіння, оскільки при його відсутності і низької результативності процес навчання здійснитись не може, а діяльність педагога втратить свій сенс.
• При такому підході навчання розглядається як спільна діяльність, а діяльність педагога – як управлінська діяльність з організації ефективних способів взаємодії учасників процесу навчання.
• Навчання як категорія дидактики і процес навчання (або дидактичний процес) – поняття нетотожні, не є синонімами. Процес – це закономірна, послідовна, безперервна зміна послідовних стадій розвитку. Отже, коли навчання розглядається як процес, мається на увазі його поступове розгортання у часі. Взагалі ж навчання слід розглядати як складну і динамічну систему взаємопов’язаних компонентів.
• Схематично процес навчання як цілісну систему можна представити таким чином (Модель структури навчального процесу за П.І.Підласистим). Системоутворюючими поняттями процесу навчання як системи виступають ціль навчання, діяльність вчителя (викладання), діяльність учня (учіння) та результат. Змінними складовими цього процесу виступають засоби управління: зміст навчального матеріалу, методи навчання, матеріальні засоби навчання (наочні, технічні, підручники, навчальні посібники і т.п.), організаційні форми навчання як процесу і навчальної діяльності учнів. Ціль і результат визначають загальний сенс системи, а спільна діяльність викладачів і учнів забезпечує її функціональну єдність, взаємозв’язок між окремими змінними компонентами системи.
• Кожен компонент цієї системи визначає всі інші компоненти, тобто між компонентами системи навчання існує взаємозв’язок. Однак організацію процесу навчання, його розгортання у часі доцільно здійснювати у певній послідовності.
• Найважливіші структурними компонентами системи навчання (за Н.Є.Мойсеюком):
• Цільовий – постановка цілей навчання, визначення завдань навчальної роботи.
• Стимуляційно-мотиваційний – збудження потреби учня в оволодінні навчальним матеріалом.
• Змістовий – визначення змісту навального матеріалу, що підлягає засвоєнню.
• Операційно-діяльнісний – організація навчальної діяльності учнів по засвоєнню навчального матеріалу за допомогою різних форм, методів, засобів навчання.
• Контрольно-регулювальний – контроль і регулювання навчальної діяльності учнів
• Оцінно-результативний – оцінка результатів навчальної діяльності учнів.
• Отримання певних результатів навчання означає корекцію наявних чи висування нових цілей навчання, отже процес навчання доцільно представити у вигляді деякого циклу. Покажемо це на схемі (Циклічність процесу навчання). Звертаємо увагу, що мотивація, стимулювання і активізація процесу навчання супроводжує весь навчальний циклу, отже також має циклічний характер.
• Дидактика вивчає закономірності, правила і принципи реалізації дидактичного процесу.
• Закономірність виражає об’єктивні, суттєві, постійні, необхідні для того чи іншого явища зв’язки, залежності які за певних умов повторюються. Виявлення тих чи інших закономірностей реалізації навчання здійснюється в ході наукових досліджень. Найвідоміші педагоги-науковці, які виявили і науково підтвердили найважливіші закономірності навчання: Ю.К.Бабанський, В.І.Звягінський, І.Я.Лернер, М.І.Махмутов, М.Н.Скаткін та інш. Знання закономірностей навчання дозволяє побудувати його таким чином, щоб досягти запланованих дидактичних цілей, правильно підібрати зміст, форми, методи, засоби навчання.
• Всі закономірності навчання поділяють на загальні і конкретні. Наведемо приклади деяких закономірностей.
• загальні (притаманні всій системі навчання):
• цілі навчання залежать від рівня і темпів розвитку суспільства, потреб і можливостей суспільства, рівня і можливостей педагогічної науки і практики.
• конкретні (закономірності окремих аспектів розгляду системи – дидактичного, гносеологічного, психологічного, управлінського, соціологічного, організаційного):
• дидактичний аспект: результати навчання прямо пропорційні усвідомленню учнями цілей навчання;
• гносеологічний аспект: результати навчання прямо пропорційні вмінню учня вчитися;
• психологічний аспект: результати навчання прямо пропорційні інтересу учнів до навчання;
• соціологічний аспект – продуктивність навчання залежить від обсягу і інтенсивності пізнавальних контактів і т.д.
• Людина істота соціальна. Вона живе, розвивається і помирає в суспільстві, підкоряється суспільним законам. У широкому розумінні будь-яка діяльність людини є діяльністю заради якихось соціальних цілей, цілей якоїсь соціальної групи. Наприклад, навчання в конкретному навчальному закладі це частіше навчання у складі групи осіб з аналогічними потребами. Тому будь-яку діяльність можна вважати і спільною діяльністю, а індивідуальну діяльність – не існуючою саму по собі, а складовою частиною спільної діяльності.
• Але якщо розглядати спільну діяльність більш вузько, навчання поряд не завжди означає навчання разом.
• Спільна діяльність – це організована система активності взаємодіючих індивідів, основними ознаками якої є:
• загальна, значуща мета;
• загальна мотивація до спільної діяльності (всі однаково зацікавлені в результаті);
• взаємозв'язок і взаємозалежність учасників (індивідуальні дії, не зв'язані з діями інших учасників, не приводять до необхідного результату, безглузді);
• функціонально-рольовий розподіл (кожний виконує окрему операцію, відіграє певну роль, що в сукупності приводить до загального результату);
• координація, погодженість індивідуальних дій, організованість (лідер);
• єдиний результат (сукупний продукт);
• просторова і тимчасова співприсутність учасників.
• Випадання кожного з цих ознак робить спільну діяльність недостатньо ефективною. Крім того, кожен елемент структури спільної діяльності зв'язаний із всіма іншими елементами. Ефективна спільна діяльність володіє всіма цими ознаками в їхньому взаємозв'язку. Сутність спільної діяльності добре відображає відомий девіз: "Один за всіх і всі за одного!".
• Застосування спільної діяльності в навчанні – обов’язкова вимога сучасної особистісно-орієнтованої парадигми навчання. Переваги спільної діяльності:
• більш продуктивна, результативна і ефективна;
• стимулює, мотивує і активізує учнів;
• розвиває товариськість, комунікабельність та інші соціально важливі властивості учнів, що не можуть бути повністю розвинуті в індивідуальній діяльності;
• сприяє самореалізації особистості, гармонійному особистісному розвитку;
• здатна забезпечити покращення соціально-психологічної атмосфери в групах і т.д.
• Однак важливу роль в ефективній реалізації індивідуальної і спільної навчальної діяльності належить управлінню.
• Поняття управління у найширшому філософському розумінні – це регулювання стану будь-якої системи (біологічної, соціальної, технічної), з метою одержання необхідного результату.
• Управління соціальними системами можна розглядати як забезпечення досягання цілей спільної діяльності.
• До основних функцій управління М.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедуорі відносять планування, організацію, мотивацію і контроль.
• Сутність управління соціальними системами полягає у координації зусиль учасників спільної діяльності. Ця координованість забезпечується такими зв’язуючими процесами: налагодженням комунікацій, прийняттям управлінських рішень і керівництвом.
• Частина управління, яка характеризується впливом суб’єкта управління на людей, багатьма авторами визначається як керівництво або менеджмент (суб’єктивний компонент управління).
• Поняття “менеджменту” трактують по-різному:
• вміння досягати поставленої мети, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей;
• галузь людського знання, яка допомагає здійснювати цю функцію;
• похідне від менеджерів – певна категорія людей, соціальний прошарок тих, хто здійснює роботу з управління.
• Навчання також за своєю сутністю – спільна діяльність, оскільки в ході навчання відбувається координація зусиль викладачів і учнів, отже навчання потребує управління і керівництва. Управління навчанням реалізується на декількох рівнях:
• І. Освітній менеджмент
• Міністерство освіти – державне управління.
• Відділ освіти облдержадміністрації – обласне управління.
• Районний міський відділ освіти – районне управління.
• Навчальний заклад – управління навчальним закладом.
• ІІ. Навчальний менеджмент
• Педагог – управління навчальною діяльністю учня.
• Учень – самоуправління навчальною діяльністю.
• Навчальний менеджмент – це усвідомлена взаємодія Вчителя з Учнями, спрямована на забезпечення їхньої активної та скоординованої участі в досяганні поставленої мети. Або:
• Спільне між менеджментом і навчальним менеджментом
• Відмінне між менеджментом і навчальним менеджментом
• наявність організації
• вплив умов
• основні функції
• менеджмент здійснюють вчителі, викладачі, тренери – конкретні особи
• група і керівник не є постійними
• об’єднання функцій керівників і фахівців в одній особі
• Предметом навчального менеджменту є зміст, умови та способи реалізації основних управлінських функцій.
• Таким чином, в результаті аналізу основних педагогічних і дидактичних категорій, виділення структури, предмету і методів педагогічної науки окреслимо поле вивчення навчального менеджменту дисципліни "Психологія діяльності та навчальний менеджмент" (схема).
• Висновки
• Розвиток людини – це складний і безперервний процес і результат кількісних і якісних змін у властивостях і якостях індивіда, які відбуваються у анатомо-фізіологічному дозріванні людини, у вдосконаленні її нервової системи і психіки, зміні в його пізнавальної і творчої активності, збагаченні його світогляду та поглядів. Всі види розвитку між собою взаємопов’язані, взаємодоповнюють один одного, забезпечують гармонійний і цілісний розвиток особистості.
• Розвиток людини є дуже складним поступовим рухом, в ході якого відбуваються як прогресивні, так і регресивні зміни. Розвиток особистості залежить від багатьох факторів, а його позитивний напрямок – від їх гармонійної взаємодії. Зовнішні фактори особистісного розвитку, у тому числі навчання і виховання, сприяють розвитку і формуванню особистості лише взаємодіючи з внутрішніми механізмами її власної активності, роботи над собою. Процес і результат позитивного розвитку особистості – освіта.
• Навчання і виховання – це види цілеспрямованого впливу на людину з метою її розвитку, формування особистості, забезпечення освіченості людини. При чому вони можуть йти як зовні, так і бути проявами власної активності індивіда (самонавчання, самовиховання).
• Педагогіка – це наука про освіту, навчання і виховання як шляхи освіти, яка вивчає загальні закономірності розвитку особистості, формує теоретико-методологічні основи його вивчення.
• Дидактика – педагогічна теорія навчання, яка визначає загальні підходи до навчання, вивчає процес навчання, виявляє його закономірності, принципи і правила. Найсучаснішою парадигмою навчання є особистісно спрямована концепція, в межах якої найперспективнішими є теорії розвиваючого навчання. В дидактиці також вивчається і узагальнюються наукові дослідження, передовий педагогічний досвід для забезпечення реформування і інноваційної діяльності в навчанні і освіті.
• Навчання в дидактиці розглядається як складна, динамічна система, як бінарний процес викладання і учіння з реалізації спільних навчальних цілей – змін в досвіді учня. Процес навчання має циклічний характер.
• Навчальна діяльність учнів – є провідним, смислоутворюючим компонентом навчання і відрізняється від будь-якої іншої діяльності специфічним продуктом – зміною в досвіді учня. Завдання викладачів – забезпечення ефективності навчальної діяльності учнів – максимального приросту в їх досвіді. Полісуб’єктність навчальної діяльності вимагає її розгляду як форми спільної діяльності, що потребує управління.
• Навчальний менеджмент – побудова цілеспрямованої, ефективної взаємодії Викладачів і Учнів в процесі навчання, спрямованої на забезпечення їхньої активної та скоординованої участі в досяганні поставленої мети, що забезпечується на основі реалізації основних управлінських: планування, мотивації, організації і контролю.
• Література