186535 (746503), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Побутова лексика охоплює слова, що називають побут різних соціальних груп. Вона найближче стоїть до загальновживаної, але відрізняється специфічним побутовізмом. Це назви одягу, речей, їжі, хатнього начиння, розваг, звичаїв певної соціальної групи людей чи жителів певної території. Наприклад:

Тут їли рознії потрави, І все з полив 'яних мисок, І самі гарнії приправи З нових кленових тарілок:

Свинячу голову до хріну І локшину на переміну, Потім з підлевою індик; На закуску куліш і кашу Лемішку, зубці, путрю, квашу І з маком медовий шулик.

(І.Котляревський)

У романі використовуються такі слова з цієї категорії; винце, вужища (шнурівки), вогник, місток, горнятко, віконечко, долівка, віконце, лавчина, будиночок, сідельце, дукатик, талярчик, житечко, пшеничка, гарбузик, ягнятко, когутик, коняка, худібка, худобина.

Лексика найтісніше пов'язана з життям народу. Вона постійно реагує на зміни в соціально-виробничому й культурному житті нації

-16-

виникненням нових слів і зникненням старих. Це зумовлює наявність у мові постійно двох шарів лексики: активного і пасивного.

В активному словнику мови перебувають слова, що в даний час вживаються часто й не мають значення давності чи новизни. Пасивний запас української лексики становлять:

а) слова, які вже застаріли і вийшли або виходять з ужитку;

б) нові слова, що ще не закріпилися й не стали в мові загальновідомими та загальновживаними. Отже, в пасивному запасі української лексики зберігаються історизми, архаїзми та неологізми.

Тематично роман М.Івасюка "Балада про вершника на білому коні" є історичним твором. Тому природно, що автор вдався до використання широкого кола історизмів, щоб створити колорит епохи, про яку йдеться у творі, з максимальною точністю передати особливості суспільно-економічного життя, побуту і культури буковинців у XVI - XVII ст.

Історизми - це назви предметів старої культури, побуту. Приклади : смерд, кріпак, війт, князь, поміщик, осавул, земство, повіт, волость, губернатор, свита, жупан, очіпок, сап'янці, лакей; з роману: боярчук, козаченьки, боярисько, паничик, татарва. У процесі історичного розвитку зникають окремі поняття, предмети, звичаї, а з ними перестають вживатися й слова, що їх називали.

Мова існує у двох формах: звуковій (усній) і писемній. Крім загальновживаної лексики, яка вживається і в усному, і в писемному мовленні, в лексичному складі можна виділити слова книжного та уснорозмовного забарвлення.

Книжне забарвлення мають терміни, слова з абстрактним значенням, більшість запозичених офіційно-ділових слів, тобто та лексика, що з'явилась (запозичилась чи витворилась) писемним шляхом і використовується переважно в писемному мовленні:

демократизм, книга, експеримент, абітурієнт, благородство, філософія, градація, контекст, властивість, характеристика, ювілей, форум, патріотизм, антитеза та ін.

На відміну від слів книжного забарвлення, уснорозмовна лексика має конкретніше значення, вона загальновживана й усім -17-

зрозуміла. Переважно це слова, успадковані українською мовою усним шляхом із попередніх етапів життя та розвитку нашої мови або з сусідніх мов. Усномовна лексика охоплює широке коло назв найнеобхідніших понять, предметів, речей, загальнозрозумілих явищ, процесів, змін, якостей і властивостей: день, ніч, сонце, місяць, рік, вода, земля, небо, віз, дощ, людина, палець, дім, корова, спати, їсти, робити, ходити, гарно, погано, веселий, сумний тощо.

Уснорозмовна лексика експресивніша, емоційно більш забарвлена. Вона має багату синонімію, включаючи й діалектні (вузькотериторіальні) та просторічні (позалітературні) слова, згрубілі, знижені, лайливі: ходити, швендяти, шкутильгати, шкандибати, пхатися; спати, дрімати, куняти; обличчя, вид, лице, пика; нероба, ледащо, ледар; робити, трудитися, ішачити; гарний, ловкий, файний; кукурудза,пшінка, качани; огірки, гурки, вгірки; красуня, пава тощо.

Уснорозмовна лексика має багату фразеологію, котра, власне, твориться з уснорозмовної лексики й поповнює синонімічні ряди:

обманювати, брехати, замилювати очі; говорити, балакати, ляси точити; втекти, зникнути, накивати п'ятами; гуляти, нічого не робити, байдики бити, байдикувати; одинока, як горох при дорозі та ін.

Як приклад, можна навести зразки художнього використання уснорозмовної лексики в творчості І.С.Нечуя-Левицького:

Ми з Левадихою шусть у коноплі та й присіли. А Палажка приструганилась до криниці, глянула на цямрини, заглянула в криницю та й бубонить сама до себе: "Де ж це ділося моє відро?" Вона туди круть, сюди верть, блиснула маленькими чорними очима по коноплях, по бур'янах. А очки так і блищать од злості, наче в гадюки, неначе з їх іскри так і сиплються. А далі вгляділа відро та й полізла в кропиву. Кропива жалить її в литки, в руки, а вона чухає литки та лає кропиву.

Раз тягнеться мій Омелько шляхом попід городами, а дячиха ходить по своєму городі та й зачепила його: сперлась на тин та й вишкірила до його свої білі циганські зубища. Я беру воду з криниці

-18-

та все дочиста бачу з-за куща калини. Дивлюсь: мій капосний Омелько задивився на неї та й собі показує їй зуби, ще й почав любенько балакати з нею. Вже й не знаю, де в його та мова взялася? Як до мене говорить, то тягне ті слова з рота, неначе з-під землі викопує, а до дячихи десь слова взялися!

У романі "Балада про вершника на білому коні" серед слів із суфіксами суб'єктивної оцінки практично всі належать до уснорозмовних через те, що вони емоційно забарвлені.

Лексика мови постійно збагачується. В процесі мовного спілкування одне й те ж саме поняття характеризується з різних боків, виділяються нові його ознаки. Це призводить до утворення нових слів. У лексемах може відбиватись ставлення мовців до предметів реального світу, їхні емоції та волевиявлення. Між словами, що позначають одне розгалужене поняття чи його компоненти або різні відтінки й оцінки, встановлюються близькі зв'язки. Їх називають синонімічними, а слова - синонімами.

Декілька синонімів, що мають одне спільне значення називають синонімічним рядом. У романі М.івасюка із слів, що мають суфікси суб'єктивної оцінки можна скласти такі синонімічні ряди:

- широченний, грубезний;

- ягнятко, маржинка;

- хлопчисько, бахурисько;

- чолов 'яга, здоровань;

- рубака, зарізяка;

- юрмисько, гульбище;

- вовчук, звірюка;

- боярчук, паничик;

- низенький, маленький, куценький, коротесенька;

- вовкувате, мовчкуватий;

- численна, величезна, важенний.

Українська мова має розгалужену синоніміку, що свідчить про повнокровний розвиток мови й багатство її виражальних засобів. Джерелами формування синоніміки є різні стилістичні шари

-19-

лексики. У синонімічних рядах сходяться слова книжні й розмовні, давні й сучасні, власні й запозичені, фольклорні і літературні: відгук – рецензія, відсоток — процент, сільськогосподарський — аграрний, Батьківщина — Вітчизна, губи — вуста, лоб — чоло, обличчя — вид – лик – пика, очі — баньки, півень — когут, гарно — ловко — файно, обрій – небосхил — виднокрай — крайнебо — горизонт, віщий — пророчий.

Антонімами називаються слова з протилежним значенням. Характерною рисою пари антонімів є їхня спільність лексичного значення, тому антонімічна пара - це завжди слова однієї частини мови. Із слів роману М.Івасюка "Балада про вершника на білому коні", що мають суфікси суб'єктивної оцінки можна скласти такі пари антонімів:

- вузенький — широченний, грубезний;

- височенний — низенький, куценький, коротесенький;

- чолов 'яга - дитинка (контекст.);

- бидло - боярчук, паничик;

- коротесенька — довжелезний.

Антоніми широко використовуються в художній літературі як стилістичні засоби. З них утворюється стилістична фігура – антитеза. Це зіставлення протилежних образів, думок, явищ, у результаті якого формується контраст, протиставлення. Антитеза увиразнює текст, робить його чіткішим, точнішим, наприклад: Я піду за волю проти рабства, я виступлю за правду проти вас! Ми паралітики з блискучими очима, великі духом, силою малі; Я честь віддам титану Прометею, що не творив своїх людей рабами, що просвіщав не словом, а вогнем, боровся не в покорі, а завзято, і мучився не три дні, а без ліку, та не назвав свого тирана батьком, а деспотом всесвітнім, і прокляв, віщуючи усім богам загибель ( Леся Українка ).

Антоніми у складі антитези часто зустрічаються в народній творчості, зокрема в піснях, казках, прислів'ях, приказках: Ситий голодного не розуміє. Багатому щастя, а вбогому трясця. М'яко стелять, та твердо спати. Мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже.

-20-

3. Стилістично маркована лексика, частиною якої є лексеми суб'єктивної оцінки, належить до слів вузького стилістичного призначення. До комунікативної функції цих слів додається ще й емоційно-екпресивна, тобто вони є ще й засобами виявлення оцінки, настрою, почуття.

Поняття стилістичної виразності тексту включає в себе вміння точно визначити стилістичну маркованість лексичної одиниці, а також точність словесного призначення предмета думки, що часто викликає появу образності. Крім того, виразність – ще й динамізм мовлення, його відповідність літературним нормам, яка посилюється використанням різної за походженням і вживанням лексики.

Коло емоцій, що виражається суб'єктивно забарвленою лексикою, досить широке: тут і урочистість, і пестливість, і презирство, й іронія, і насмішка, і згрубілість. Основна маса цих слів, потрапляючи у цілком визначений контекст, набуває ще й додаткових супровідних емоційних відтінків значення.

У романі М.Г.Івасюка "Балада про вершника на білому коні" емоційно маркована лексика вживається досить широко. Переважна більшість її твориться за допомогою морфем емоційно-експресивної оцінки. За значенням серед цієї лексики виразно виділяється найбільший пласт слів, за допомогою яких читач легко здогадується про авторське ставлення до того чи іншого персонажу. Слід вказати і на "соціальну" маркованість емоційної лексики у романі: представники "верхівки" зображуються переважно негативно, за допомогою суфіксів згрубілості (-иськ-, -ик-, -юк-, -чук-, -ло-, -юга-), а селяни користуються прихильністю письменника (-к-, -ичк-, -очк-, -оньк-, -еньк- тощо).

За походженням більшість емоційно-експресивних слів, ужитих в романі "Балада про вершника на білому коні", є спільнослов'янськими, східнослов'янськими або власне українськими. Зустрічаються серед цих лексичних одиниць й іншомовні вкраплення (талярчик, борзенько, татарва, дукатик, козаченьки), що допомагає авторові відтворити історичний та місцевий колорит. М.Івасюк, природно, широко демонструє у

-21-

своєму романі західноукраїнський діалект, зокрема північнобуковинську і гуцульську говірки (бахурисько, горнятко, когутик, маржинка тощо). Доречне і застосування історизмів, що визначено тематикою роману. Слова із значенням суб'єктивної оцінки в романі "Балада про вершника на білому коні" є показниками схвалення чи несхвалення автором зображуваного.

Отже, коротенько підіб’ємо підсумок під вище сказаним: емоційно-експресивні відтінки значення слова є одним із складників стилістичної характеристики його. Це важливий фактор при доборі мовних засобів: слова з емоційно-експресивним значенням вживаються переважно у тих текстах, де постійно і послідовно виявляється емоційно-оцінне, характеризуюче ставлення до об'єкта. Найчастіше це розмовне мовлення, окремі жанри публіцистики і, особливо, художні тексти. Адже саме художній стиль є найбільш суб'єктивним, бо, відтворюючи дійсність у художніх образах, митець, як правило, дотримуючись певної позиції, не може залишатися байдужим. Тому суб'єктивна лексика є дуже важливою для визначення ідеї будь-якого художнього твору.

-22-

Список літератури

1. Горпинин В.О., Гриценко А.П. та ін. Складні питання сучасного українського правопису. - К., 1980. - 223 с.

2. Вихованець Т.Р. та ін. Граматика української мови: Посібник.

- К., 1982.-209с.

1. Волох О.Т. та ін. Сучасна українська літературна мова. - 2-ге " вид., доп. і перероб. - К., 1989. - 332 с.

2. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. – 3-тє вид., доп. і перероб. - К., 1987. – 305 с.

3. Коконенко П.П. та ін. Українська мова: Навчальний посібник. – К., 1992. – 224с.

4. Ладоня І.0. Українська мова: Посібник. – К., 1993. - 142 с.

5. Леонова М.В. Сучасна українська літературна мова: Морфологія: Навчальний посібник для філологічних факультетів університетів. - К., 1983. - 264 с.

6. Огієнко І. Українська культура.-К.,1991.-364с.

7. Паламар Л.М., Бех О.А. Практичний курс української мови:

Навчальний посібник. -К., 1993. - 190 с.

1. Плющ М.Я., Бевзенко С.П. та ін. Сучасна українська літературна мова: Підручник. - К., 1994. -414с.

2. Пономарів О.Д. Сучасна українська мова: Підручник. – К., 1997.-400с.

3. Структура та семантика мовних одиниць у функціональному аспекті: Збірник наукових праць. - Чернівці, 1996. -212с.

4. Український правопис. - 4-е вид., випр. і доп. - К., 1993. – 240с.

5. Сучасна українська літературна мова: Підручник / А.П.Грищенко, Л.І.Мацько, М.Я.Плющ та ін.; За ред. А.П.Грищенка. – 2-ге вид.,перероб. І допов. – К.: Вища школа., 1997. – 493с.

6. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. - 3-є вид.-К, 1997.-252с.

-23-

* * *

1. Гринчишин Д.Г., Капелюшний А.О., Пазяк О.М. та ін.: За ред. Єрмоленко С.Я. Словник труднощів української мови. - К., 1989.-336с.

2. Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів. - 3-є вид., переробл. і доп. - К., 1971. - 486 с.

* * *

Івасюк М.Г. Балада про вершника на білому коні: Роман; Серце не камінь: Роман. - К., 1988. - 524 с.

Групи стилістично забарвленої лексики у романі М.Івасюка “Балада про вершника на білому коні ” за походженням

Тематична класифікація емоційно-експресивної лексики

в романі М.Івасюка

“Балада про вершника на білому коні”

ІМЕННИКИ

ПРИКМЕТНИКИ

Характеристики

Список файлов реферата