186535 (746503), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

З якого ти саду, чудовая роже? Тебе й морозище зв'ялити не може!

(А. Кримський)

“Сосни махали кошлатими лапищами” (О. Донченко): “Все, що мало згоріти, згоріло, тільки сумно чорнів обпалений комин та осінній вітрисько бабрався в попелі, вишукуючи поодинокі жарини” (А. Дімаров); “Ох і красища, братці, айсберг пре!” (О.Довженко); “Аркадій Маркович, старший учитель у школі — рудий кремезний паруб'яга (С. Васильченко).

Часто суфікси збільшеності надають словам згрубіло-негативного забарвлення: “Тоді Орися плигнула, як дика кішка, і вчепилася Лукерці в коси. – Тимка тобі схотілося, сучище, Тимка? –

-9-

примовляла вона, важко дихаючи і скажено сіпаючи суперницю за волосся. Як дві вовчиці, водилися вони на пустельному ташанському березі, готові з'їсти одна одну” (Григорій Тютюнник);

“Розплющую очі, аж коло мене босовило стоїть” (А. Тесленко).

Такі самі відтінки мають збірно-зневажливі суфікси -н(я), -в(а) тощо: “Як на свято, як на здобич поспішала звідусіль у Каховку пазуриста степова хижачня” (О. Гончар) ; “Було, як почують хуторяни, що йде татарва, то ховаються по байраках і котловинах” (О. Стороженко); “В ожереді живе сила мишви, і вони іноді виходять на повітря, от лисиця, видно, й приходить полювати на них” (О. Копиленко).

У поєднанні з основами слів, які не мають негативного забарвлення, суфікси збільшеності можуть надавати лексемам позитивних відтінків. Пор.: “Це ж та баба Ярина, та злодюга, що сама краде, а на дівчат звертає!” (С. Васильченко); “ – От і впізнай його. Який же козарлюга став! Заходь, заходь, синку!” (В. Минко).

-10-

2.2. Групи української лексики за походженням.

1. Слова індоєвропейського походження.

У процесі розвитку будь-якої мови найбільший пласт лексем переходить від мови-першоджерела, постійно трансформуючись і видозмінюючись залежно від змін у суспільному житті, уявлень про навколишній світ тощо. Тому в лексиці кожної мови лінгвісти виділяють декілька груп слів за походженням, що демонструють поступальний розвиток цієї мови у часі, а також дають уявлення про іншомовні впливи. Так як українська мова належить до індоєвропейської сім'ї мов, то у ній є немало слів, що мають індоєвропейські корені. Вони поширені у певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх європейських мовах. Це назви частин тіла, явищ природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів. У романі М.Івасюка “Балада про вершника на білому коні” використані такі слова індоєвропейського походження:

боженько, винце, дубище, дубисько, вітрисько, людиська, братчики, житечко, божечко, пшеничка, Штефанко, сонечко, сестричка, вогник, дитинка, Василько, діточки, божки, ягнятко.

2. Слова спільнослов'янського походження.

Відокремившись від праіндоєвропейської мови, спільнослов'янська прамова-основа зазнала значних змін на усіх мовленнєвих рівнях. Саме з неї беруть початок усі сучасні слов'янські мови, які утворюють окрему групу в сучасному світовому поділі мов. Спільнослов'янська лексика має спільні для усіх підгруп морфеми. У романі М.Твасюка “Балада про вершника на білому коні” ця група представлена такими словами: місток, давайло, бидло, рубайло, звірюка, морозюка, вовчук, боярчук, місцина, горобчик, часинка, чолов'яга, добренький, біленькі, маленький, свіженький, смачненький, віконце, коняка, рубака, зарізяка, хлопчак, гульбище, клубища, гніздище, коротесенька, довжелезний, височезний, глибочезний, старезний, величезна, височенний, підсліпуватий, зеленуваті, зеленуваті, низенькі, вузенькі, широченний, страшенний, вовкувате, синюваті,

-11-

вовчкувате, мовчкуватий, видовисько, хлопчисько, боярисько, дурничка, дрібничка, паничик, віконечко, голівка, доріжка, купка, янголятко, сідельце, добрячий, палюга, худорлявий, вітерець, здоровань, кулачища, хитрувато, хитрющий.

3.Слова спільносхіднослов'янського походження.

Найбільш близькими за фонетичним і граматичним складом є східнослов'янські мови, які утворилися з давньоруської книжної мови, що перебувала під постійним впливом старослов'янської мови і місцевої мовної стихії. Лексеми цього типу є спільними (з деякими фонетичними і граматичними змінами) для української, російської та білоруської мов. Михайлом Івасюком серед експресивно забарвлених використані такі: лавчина, підленькі, численна.

4.Власне українські слова - це слова, що витворилися в українській мові після слов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови. У романі серед експресивних представлені такими: шматочок, струмочок, хмарки, гуцулик, гарбузик, чемненько, куценький, кволеньке, важенний, рудувата, сивуваті, будиночок, молодичка, гіллячки, запитаннячко, худібка, долівка, птаство, жеброта, злодюга, худобина.

5.Слова запозичені з інших мов.

Одним із джерел поповнення лексичного складу будь-якої мови є запозичення. Вони відбуваються як із мов сусідніх держав, так і, видозмінюючись, піддаючись впливам інших мов. У романі М.Івасюка “Балада про вершника на білому коні” автором використані емоційно-експресивні слова і цієї категорії: талярчик (грошова одиниця), дукатик (грошова одиниця), здрав'ячко (здоров 'я), борзенько (швидко), козаченьки, татарва. Два останніх слова походять з тюркської мови, слова з якої були запозичені під час монголо-татарської навали та пізніше в різних бойових походах. Використання ж автором інших запозичених слів пов'язане з територіальним розташуванням Буковини.

-12-

2.3. Тематична класифікація емоційно-експресивної лексики.

Стилістично забарвлена лексика роману М.Івасюка “Балада про вершника на білому коні” тематично класифікується так: І.Іменники 1. На означення особи:

З позитивним значенням: найчастіше використовуються при описі побуту і стосунків у ватазі Мирона Дитинки, а також при передачі ознак звичайних селян: Василько, сестричка, голубонька, козаченьки, Штефанко, молодичка, хлопчак, діточки, братчики, дитинка, гуцулик. Для означення осіб з позитивним ознаками використовуються такі суфікси як -к- , -ичк-, -очк-, -оньк-, -еньк-тощо.

Приклади речень:

1. Ти, Штефанку , ніби з книги читаєш. (ст.164)

2. Засвіт встали козаченьки в похід з полуночі.(ст.139)

3. І я такого зазнав, Григорку.(ст.159)

З усього видно позицію автора, його прихильне ставлення до простих людей, які живуть своєю працею, своїми власними силами заробляють собі на хліб, і глибоко зневажливе – до тих, хто наживається на інших, на чужому потові і крові.

З негативним значенням: боярисько, паничик, людиська, звірюка, чоолов'яга, рубайло, давайло, бидло, боярчук, зарізяка, рубака, вайло, хлопчисько, жеброта, юрмисько, татарва, здоровань, злодюга. Найбільш вживані суфікси в цій категорії: -ськ-, -л-, що і створюють "згрубіле" звучання. Слова цієї категорії частіше всього вживаються при засудженні автором або панівної верхівки, або людей, які терплять муки і знущання над собою, бо бояться аби не стало гірше. Про це і говорить словами головного героя роману Мирона Дитинки: "..., бо ненавиджу рабів і страхопудів".

2. На означення предметів:

- предмети домашнього вжитку (назви свійських тварин, сільсько-господарських культур, назви предметів побуту,

-13-

грошових одиниць тощо): вужища (шнурівки), місток, вогник, горнятко, віконечко, віконце, лавчина, долівка, будиночок, сідельце, винце, коняка, ягнятко, когутик, худібка, худобинка, маржинка, гарбузик, житечко, пшеничка, дукатик, талярчик;

- назви частин тіла людини: кулачища, голівка;

- назви предметів неживої природи: гіллячки, палюга, гніздище, шматочок, клубища, сонечко, струмочок, зіроньки, доріжка;

- назви предметів живої природи: птаство, горобчик, дубисько, дубище, вовчук.

3. Абстрактні поняття: боженько, божечко, часинка, янголятко, купка, дурничка, дрібничка, гульбище, божки, запитаннячко, видовисько.

4. Явища: місцина, вітерець, вітрисько, морозюка, хмарки.

ІІ.Прикметники

Прикметники - це найпродуктивніша частина мови серед тих, що можуть вживатися зі значенням суб'єктивної оцінки. Це викликано специфікою лексичного значення прикметників - вони передають ознаку предмета, явища чи особи. Прикладами експресивно забарвлених прикметникових суфіксів можуть бути такі: -еньк-, -іньк-, -ісіньк-, -есеньк-, -юсіньк-, -ущ-, -ющ-, -уват-, -юват-, -езн-, -елезн-, -енн- тощо.

У романі М.Івасюка суб'єктивно марковані прикметники вживаються:

- на означення кольору: синюваті, зеленувата, сіренька, біленькі, сивуваті, рудувата;

- на означення фізичних властивостей людини: кволеньке, куценький,

підсліпуватий, худорлявий, старезний, низенький, височезний, височенний;

- на означення рис характеру: вовкуватий, чудернацький, підленькі,

мовчкуватий, пащекуватий, добренький, хитрющий;

- як ознаки неживої природи: довжелезний, коротесенька, широченна,

маленьке, грубезний, численна, величезна, важенний, свіженьке, добрячий, смачненьке, вузенькі, страшенна, глибочезний.

ІІІ.Прислівники:

- зі значенням способу дії: чемненько, хитрувато, борзенько.

-14-

2.4. Класифікація лексем за сферою вживання.

З погляду використання українська лексика є розгалуженою системою лексичних шарів, кожен із яких об'єднує в собі слова певної сфери використання або призначення у процесі мовного спілкування.

Основу лексичного складу мови становить загальновживана лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів і є стилістичним тлом (фоном) для інших шарів лексики, яким притаманне певне стилістичне забарвлення. Для загальновживаної лексики не властиве оцінне чи емоційно-експресивне забарвлення, але частина загальновживаних слів, набуваючи емоційно-експресивних суфіксів, може переходити в розряд емоційно-експресивної лексики, яка використовується в художньому та публіцистичному стилях, в усіх підстилях. Емоційно-експресивні слова, крім понятійного, мають ще й емоційне значення, вказують на позитивну або негативну оцінку й тому мають експресію (тобто сильне вираження змісту чи емоцій). Така лексика служить для інтенсивного вираження почуттів, емоцій, позитивних чи негативних оцінок, вона здатна викликати уявлення й асоціації. До таких слів належать: любов, щастя, ласка, втіха, радість, мудрість, добро, благочестя, милосердя, щирість, чесність, кохання, сум, горе, жаль, туга, дурень, недотепа, роззява, ледащо;

матінко, доленько, серденько, донечко, хлопчисько, козаченько, дівчинонька, місяченько, кониченько, бабище, гарнесенький, легесенький, самісінький тощо.

Метою даної курсової роботи було : з тексту роману М.Івасюка "Балада про вершника на білому коні" виписати і опрацювати слова з суфіксами суб'єктивної оцінки, тобто емоційно-експресивні, а тому всі виписані слова є прикладами саме цієї лексичної групи.

Серед емоційно-експресивної виділяється поетична лексика. Це вживані переважно в поетичному мовленні слова, які надають йому мелозвучності, урочистості, піднесеності, образності. Вони здатні викликати в читача естетичну насолоду. Частина таких слів -15-

прийшла в українську мову з фольклору: гай зелененький, хрещатий барвінок, коник вороненький, козак молоденький, козаче-соколе, дівчина-калина, білеє личко, карії очі, голубонька, серденько, чистеє поле, синєє море, місяць яснесенький, темная нічка, буйний вітер, вишневий садочок, дрібні сльози, жива вода, золотії шабельки, кленові мости, ясні зорі. Значну кількість поетичних слів українська мова успадкувала із старослов'янської: стяг, правиця, чоло, вуста, рамена, перли, благословляти, возлюбити, соратник, приязнь та ін. Таку лексику прийнято називати книжною. До поетичної лексики української мови надходить поповнення і з художнього мовлення: чари, розкіш, мрія, надія, щирий, неозорий, леліяти, дитинно та ін. У романі використані такі: чистий струмочок, сині хмарки, сльозинка, ясная зіронька, голубонька, світлеє сонечко, сідельце.

Характеристики

Список файлов реферата