_ (746456), страница 20

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 20)

Аналогічне явище спостерігаємо і в наступному фрагменті: "Над простором усім – Щось незриме шугає... І віщує, віщує Або – мир, Або – смерть" (130). Мир і смерть не є антонімами поза даним текстом, а в ньому вони як ознаки добра і зла, життя і смерті вступають в антонімічні відношення і сприймаються як антоніми. Отож, текст (його фрагмент) достатньо однозначно експлікує антонімію, хоча і асиметричну, через додатковий відтінок значення в слові мир (у рамках даного антонімічного протиставлення) – "життя".

Досить характерним для мови Муратова є використання кількох пар контекстуальних антонімів для вираження внутрішнього напруження: "...Друже мій... Як я ненавидів світанки! Як ночі ждав, щоб ніч така Думки про волю навівала!" (60). Два словосполучення (ненавидів світанки, ночі ждав), що включають у себе контекстуальні антонімічні пари (ненавидів – ждав, ночі – світанки), протиставляються відповідним текстом, який підкріплює протиставлення. Контекстуальні антоніми тут є основою, навколо якої автор будує текст. Парадигми, в котрі включені лексеми з відповідними конотативними асоціаціями, взаємодіючи, утворюють емоційно-експресивне поле, енергія якого заряджає весь текст.

Отже, контекстуальні антоніми є ознакою індивідуального мовлення, ознакою стилю письменника, бо зумовлюють підкреслено емоційне бачення явищ дійсності художником, який мислить і оцінює їх крізь призму своїх почуттів, своєї пристрасності. Кожний контекстуальний антонім у І.Муратова передає не тільки особливості явища, дії, а й почуття автора, відтіняє певним чином характер поета. У вмілому використанні, збагаченні існуючих антонімічних рядів, у віднайденні нових контекстуальних антонімів особливо яскраво виявляється мовна майстерність І.Муратова.

Як висновок, можна зазначити, що:

1) у поезії І.Муратова виявлено три типи антонімів: градуальні, антоніми-комплементативи, антоніми-контративи;

2) найбільш уживаними серед них є градуальні (близько 80%) антоніми, до яких належать слова, що реалізують контрарну протилежність. Цей тип антонімів включає вісім тематичних груп, серед яких:

а) домінують антонімічні пари на позначення психічної та фізіологічної характеристики людини та її стану. У ній поет надає перевагу градуальним опозиціям горе (печаль, мука, сум, біль, тривога) – щастя (радість, відрада), любов – ненависть;

б) мало поступаються першій групі антонімічні пари, що позначають координаційні поняття. Опорним образом цієї групи є градуальна опозиція день – ніч;

в) невеликою кількістю слів представлені інші тематичні групи, що включають:

• градуальні антоніми, які реалізують етичну й естетичну оцінку явищ. У цій групі виділяється опозиція старий – новий;

• антонімічні слова, що характеризують явища природи та стани погоди з опорним образом сонце – туман (мряка);

• градуальні опозиції на позначення кількості, порядку розташування предметів, часу подій, серед яких домінуюча – мить – вічність (ера, безмежність);

• антонімічні пари, що позначають фізичні якості, властивості чи стани предметів з опорною опозицією тиша (мовчання, безгоміння) – крик (рев, гук);

• градуальні опозиції, що характеризують соціальні явища з домінуючим антонімічним образом володар (ґазда) – раб (хлоп, невільник);

• антоніми на позначення оцінки характеру та поведінки, зовнішнього вигляду та фізичних якостей людини, серед яких виділяється опозиція юність – старість;

3) менш чисельними, ніж градуальні є комплементарні антоніми (близько 10%), які включають антонімічні пари, що характеризуються кожне своїм значенням і доповнюють одне одного до вираження всього родового поняття. Антоніми-комплементативи, що використовує І.Муратов, поділяються на три групи за морфологічними ознаками: іменникові, прикметникові та прислівникові. У визначених групах наскрізний опорний образ – життя (живий, безсмертний) – смерть (мертвий, смертний, потойбічний);

4) антоніми-контративи, як і антоніми-комплементативи, представлені у поезії І.Муратова порівняно невеликою групою антонімічних пар (близько 10%). Цей тип антонімів включає слова, які представляють векторну протилежність і діляться у І.Муратова на п’ять тематичних груп:

а) антоніми, що характеризують соціальні явища (зло – добро);

б) антоніми на позначення руху предмета у просторі (прийшов – пішов);

в) антоніми, що відтворюють різного роду конкретні дії (відчини – зачини);

г) антоніми, які характеризують явища природи (дмуть – перестануть);

д) антоніми, що виражають різні емоції, почуття (захолодив – зігрій). У поета переважають антоніми, що виражають почуття, внутрішній стан, емо­ції, а не матеріальні явища;

5) поетичній мові І.Муратова властиве вживання контекстуальних антонімів, переважно іменникових (вогонь – крига, мир – смерть). Характерним є використання кількох пар контекстуальних антонімів для розбудови тексту, для вираження чи зняття внутрішнього напруження. Діапазон порівнюваних, зіставлюваних та протиставлюваних понять надзви­чайно широкий і водночас існує коло домінуючих тематичних груп і образів в кожному із типів антонімів.

3.2. Стилістичне використовування І. Муратовим
лексичних антонімів у поезії

Семантична природа антонімів, що передбачає вираження протилежностей, дозволяє широко використовувати їх як яскравий виразний засіб у художній мові. Антоніми, що використовує Муратов, відтворюють його темперамент, бо саме за допомогою антонімів поет може звести і протиставити полярні почуття і настрої. Митець бачить життя у контрастах, що свідчить не про протиріччя, а про цілісність сприйняття ним дійсності.

Дослідження показує, що основна стилістична функція антонімів – бути лексичним засобом вираження антитези – у поетичній мові І.Муратова значно переважає над іншими. Слід підкреслити, що стилістичні фігури, основою яких є протиставлення, утворюються за рахунок не тільки лексичних антонімів, але й контекстуальних. Як стверджує Я.І. Гельблу, “антитеза як явище стилістики – дуже часто плід індивідуального, авторського слововживання” [Гельблу, 1965, 4-5]. З іншого боку, зображувальні функції антонімів не обмежуються тільки антитезою. Антоніми можуть виражати, наприклад, підсилення, постійність дій або станів, їх зміну чи послідовність [Давыдова, 1970, 151-152]. Такої ж думки дотримується і І.Б.Голуб, у якої читаємо: “Стилістичні функції антонімів не вичерпуються вираженням контрасту, протиставлення. Антоніми допомагають письменникам показати повноту охоплюваних явищ, широту часових меж” [Голуб, 1986, 64]. Л.О.Новиков також вважає, що “протилежності можуть у тексті не тільки протиставлятися, але й “складатися”, з’єднуватися, зіставлятися, розділятися, чергуватися, порівнюватися, доповнювати один одного і т.д.” [Новиков, 1973, 126]. Усе це дає можливість для вираження в мові за допомогою спеціальних лексичних засобів найрізноманітніших семантичних відношень: кон’юнкції, диз’юнкції, зіставлення і протиставлення, чергування, позначення всеохоплюваності, суперечності, взаємного перетворення протилежностей.

Слід відзначити, що у І. Муратова знаходимо усі зазначені види семантичних відношень в опозиціях протилежності. Розгляньмо тепер більш детально стилістичні фігури, яким наш поет надає перевагу.

Антитеза. Одним із надзвичайно емоціональних художніх засобів, який широко використовує Муратов, є антитеза, тобто протиставлення крайніх точок протилежностей. Під антитезою розуміють “стилістичну фігуру, що полягає в зіставленні протилежних явищ, образів, думок чи понять для підсилення виразності” [СЛТ, 1985, 16]. Основне призначення антитези полягає, з одного боку, в тому, щоб яскраво протиставити різні за своїми якостями та властивостями сутності або протилежні прояви однієї й тієї ж сутності, а з другого, – щоб уточнити їх принципову різницю, зробивши їх семантичним фокусом фрази: "Повільно течуть на чужині Для мене літа на межі..., Де недруг між друзів блукає І в норах сичить потайних: Ось плаче над страченим катом, За жертву його видає..." (42).

Антитеза за своїм характером може бути нерозгорнутою і розгорнутою. За Л.О.Новиковим, перша – це просте протиставлення пари або декількох пар антонімів; у другій – антонімічні слова отримують додаткові визначення, їх зміст, характеристика розкриваються, розгортаються семантично за допомогою інших слів (у тому числі антонімів) [Новиков, 1973, 249].

Прокоментуймо, спершу, приклади нерозгорнутої антитези: "Було – спливло. Часів новітніх помело Старе без сліду вимітає" (92), "Відродивсь – і знову помираю. Давить дим, петлястий, як ласо" (159). Один із фрагментів демонструє просте протиставлення двох окремих пар антонімів було – спливло, новітнє – старе, при якому кожна із опозицій семантично не пов’язана з другою. Вони незалежно одна від однієї виконують свою роль у тексті. У другому фрагменті протиставляється антонімічна пара відродивсь – помираю, яка не потребує допомоги інших слів для розкриття змісту протиставлення.

На відміну від нерозгорнутої розгорнута антитеза включає в себе дві і більше взаємопов’язані антонімічні опозиції: "Скрипки грають в унісон. Мовкнуть скрипки. Тишина... Та лишилась первозданна Звуку тінь недоторканна, Ніби шелест полотна, – Щезло й це! Сама луна. Безгоміння. Тишина." (375-376). Антоніми грають-мовкнуть отримують додаткову характеристику через протиставлення антонімічних слів тишина (безгоміння) – шелест (звук). Така "підтримка" підкреслює контраст антитези.

Зустрічаємо у Муратова і структурно складну антитезу, у якій протиставляються не окремі слова, що утворюють антонімічні пари, а цілий ряд відповідно протилежних слів, які складають одне ціле і відповідають одному образу: ""Пиши про все: про тишу й буруни, Про більма рабства й гострозорість волі" (1980, 140). Протиставлення змісту позначається тут не одним окремим, а двома залежними словами. Відбувається ніби уточнення поняття рабство – воля другою антонімічною парою більма – гострозорість. Складна антитеза підсилює експресію тексту, допомагає розкрити суперечливу сутність явища.

Антитеза у І.Муратова може відзначатися різним контрастним протиставленням. У наведених уривках антонімічні пари ніби виключають одна одну, а в наступному випадку протиставлення не так різко виражене і зіставлення протилежностей дозволяє авторові стисло і виразно сказати про всеохопність явища: "Щоб розігнать одвічну тьму безправ’я! Вогонь для всіх. . . Для дужих і безсилих, Видющих і сліпих, крилатих і безкрилих, Безвірних в істину і вірячих у ню..." (268). Цей фрагмент поетичного твору побудований на протиставленні антонімів, що характеризують людину як особистість. У першому рядку сконцентровано мету, чому “вогонь для всіх”: "Щоб розігнать одвічну тьму безправ’я!". А в наступних рядках за допомогою контрастних епітетів автор конкретизує слово “всіх”: дужих і безсилих, видющих і сліпих, крилатих і безкрилих, безвірних і вірячих. Слід звернути увагу, як автор розташовує антонімічні пари. Спочатку вживає антоніми, що характеризують фізичні властивості людини, а потім – її духовний світ, цим самим підкреслюючи метафоричність перших двох пар.

Відзначимо, що вживання слів, які утворюють антитезу, завдяки особливому контексту може виступати у поета як засіб реалізації їх експресивно-переносного значення: "Вершини. Прірви. Самозабуття. Овації. І квіти. І присвяти. Ішли на сцену, як ідуть на свято..." (1969, 46). Життя актора митець зумів розкрити лише двома словами, вжитими в переносному значенні (вершини – прірви): вершини означає злети творчої майстерності, а прірви – падіння, розчарування. Тому антитеза є тут особливим стилістичним прийомом, якому надана особлива роль змістовного контрастного протиставлення, яке підкреслюється рядом слів, що розкривають сутність вершин: самозабуття, овації, квіти, присвяти.

Нерідко у Муратова цілі поетичні твори або їх фрагменти побудовані на протиставленні антонімів(антитезі), у тому числі й контекстуальних: "Чи буває день без ночі? Сміх без сліз? Життя без смерті? Віра без розчарування? Без ненависті любов?" (189), "Стикаються в твоїм магічнім колі Вогонь і крига. Молодість і старість. Ненависть і любов. Смутне й відрадне. Підступне й чесне. Справжнє і парадне." (118). У цих фрагментах концентровано, стисло розкрито сенс життя людини. Виразно сказано про всеосяжність, загальність явищ, що відбуваються в людському житті. Поет називає протилежні точки серед видових явищ і тим виражає родове значення з більш високим ступенем абстракції.

Творам І. Муратова притаманна антитеза через градацію назв часових і просторових: "Нема початку і нема кінця Матерії: існує, хоч ти лусни, І при тобі й без тебе штука ця Небесна і земна, зірки й капуста... Усе – рухливе, і воно ж – інертне, Усе – мінливе, й вічне водночас, Все – рівно навпіл: Смертне і безсмертне" (154). Автор називає крайні протилежні точки початок і кінець, небесне і земне і тим виражає більш високий ступінь абстракції часу і простору. Перший елемент матерії – символізує космічне явище (зірки), другий – земне (капуста). Обидва явища рухливі та інертні, мінливі та вічні, але остання антонімічна пара смертне і безсмертне символізує людину в космічному світі. Ця поезія має, крім ритму вірша і ритму антитези, ще й певні внутрішні ритми: за широтою вираження явищ від більш широкого до більш вузького й конкретного (небесне – земне), і за ступенем узагальнення чи конкретизації від більш конкретного до більш абстрактного (земне – небесне). І ці два ритми теж протиставляються і перебувають у взаємодії. У цих поетичних рядках виражена діалектика життя: зв’язок загального і часткового, зв’язок абстрактного і конкретного, оточуючої дійсності й людини.

Іноді антонімічні опозиції, які утворюють антитезу, служать обрамленням цілої тематичної групи слів, що характеризують градацію якоїсь якості чи закономірності: "Гірка й щаслива доля однолюба: Усе з тієї ж квітки він бере Отруту й мед. Вона – любов, і згуба" (1980, 78). Вимальовуються такі ряди контекстуальних синонімів: згуба – гіркий, отрута; любов – мед, щастя. Коло замкнулося, бо це закономірність для закоханої людини. Тут антонімічні пари гірка – щаслива, отрута – мед, любов – згуба, об’єднані в одну тематичну групу, взаємодіють одна з одною, утворюючи канву твору. І. Муратов – майстер таких складних конструкцій. Ще давньогрецький філософ Геракліт відзначив: “Одне і теж у нас – живе і мертве, бадьоре і спляче, молоде і старе. Та це, змінившись, є те, і зворотно, те, що, змінившись, є це” (“Матер.Др.Грец.”, 1955, 49). І цей закон суперечностей і їх взаємодії використовується в мові, особливо поетичній, для зображення суперечливої сутності явища, діалектики самого життя. І незамінним мовним засобом для вираження таких явищ є антоніми, що якраво виражено в поезії І.Муратова.

Важливим засобом вираження антитези є інтонація протиставлення. У синтагматичних опозиціях з інтонацією різкого протиставлення в І. Муратова особливо чітко виділяються два типи. У першому властивості, якості, дії і т.д. співвідносяться з однією й тією ж особою (предметом), у другому – з різними особами та предметами. Диференціюючу роль у структурі таких семантично протилежних компонентів виконує сполучник а: "Удень ходив коло овець..., А поночі, як тінь, зникав із хати" (53), "Одним усе видиться чорним, потворним, А другим – гарним та неповторним" (69). Таке протиставлення протилежностей також служить засобом актуалізації поняття, на яке автор хоче звернути особливу увагу. У першому прикладі важливими для автора є події, що відбуваються уночі (поночі) і стосуються однієї особи, а в другому – яким усе видиться іншим (другим), що підкреслює співвіднесення з різними особами. Крім того, у другому тексті спостерігаємо, як значення протиставлення одних антонімів (одним – другим) підкреслюється контрастністю других (потворним – гарним), які пов’язані з першим контекстом слів.

Характеристики

Список файлов реферата