_ (746456), страница 12
Текст из файла (страница 12)
3) у поетичних творах І.Муратова велику групу становлять емоційно-експресивні синоніми, що включають позитивно забарвлені синонімічні слова, негативно забарвлені та нейтральні в синонімічному ряді і в контексті:
а) особливістю вживання синонімів із позитивним забарвленням є поєднання узуальних і метафоричних (міріади – океани), метонімічних (цілуються – христосуються) значень слів, введення неологізмів у СР (чаросвіт – дивокрай);
б) серед негативно забарвлених синонімів виділяються ті, емоціональний елемент яких пов’язаний або з сутністю явища (огидний – жалюгідний), або з його оцінкою (шаліють – сичать), для синонімів цього типу характерне введення в СР фразеологічних зворотів (насміхайтесь – глузуйте – шкірте зуби);
в) синоніми нейтральні в СР і в контексті у поета набувають емоційного забарвлення завдяки метафоричному вживанню (крига – кайдани льодові), нагромадженню семантичних значень слів (неждані – непрохані), використанню експресивних епітетів (фінал – печальна грань);
4) поезії І.Муратова властиве також вживання різностильових синонімів. Це переважно книжні (наукові, офіційні, патетичні) та розмовні (зневажливі, згрубілі, жаргонні, лайливі, побутові, пестливі), менше зустрічаються колористичні (іронічні, саркастичні) синонімічні слова.
Цьому типові синонімів характерне семантичне узгодження за стилем (збирач – колекціонер), за експресією (давлять – чавлять), за оцінкою (очі – баньки – щілини);
5) особливістю поетичної мови І.Муратова є використання контекстуальних синонімів, синонімічне зближення слів. Поет вживає такі синоніми, щоб описати інтенсивність прояву дії (пішли – подалися – побігли), показати зростання міри ознаки (другорядне – нещире – випадкове – дрібне) або її спадання (гудуть – шумлять – шепчуть), розширити семантичний обсяг явища (бунт – безладдя – гам – шал).
2.2. Стилістичні функції синонімів у поетичній творчості І.Муратова
Як показують дослідження, мова поетичних творів І.Муратова відзначається багатством синоніміки. Синоніми справедливо вважають показником розвинутості та гнучкості як літературної мови в цілому, так і ідіостилю письменника. А.І.Єфімов, розглядаючи синоніміку та прийоми її використання, зазначає, що “за кожним синонімом стоїть смислова та стилістична своєрідність, тобто тонкі, досить специфічні відтінки” [Ефимов, 1961, 252]. Погоджуючись із цією думкою, М.Ф.Палевська додає, що синоніми, відрізняючись відтінками значень і стилістичною забарвленістю, “виконують у мові цілий ряд функцій: сприяють точності і ясності висловлювання, фонетично урізноманітнюють мову, обумовлюють різноманітність і багатство стилів усного та писемного мовлення” [Палевская, 1964, 64].
Питання про функції синонімів розв’язується в лінгвістичній літературі неоднозначно: переважна більшість дослідників (Л.А. Булаховський, В.І. Клюєва, Р.О. Будагов, М.М. Шанський, А.П. Євгеньєва, Л.А. Лисиченко), виходячи із розуміння синонімів як слів, різних за звучанням і близьких за значенням, як слів, що називають одне й теж поняття, але відрізняються відтінками значення, виділяють дві основні функції їх у мові – функцію уточнення і стилістичну. Так, А.П. Євгеньєва зазначає: “Дві функції – “уточнююча” (акцентування того чи іншого відтінку поняття) і стилістична – і є основними, характеризуючими, такими, що зумовлюють лексичну синоніміку мови” [Евгеньева, 1972, 11]. Р.О. Будагов пише: “Основна функція синонімів може бути названа диференціюючою, уточнюючою” [Будагов, 1965, 60].
Але існують й інші погляди. Лінгвіст А.Чорч вважає функцію заміщення чи не самою основною функцією рівнозначних слів-синонімів, яка лежить в основі інших функцій: “Якщо два імені є синонімами (мають у всіх відношеннях один і той же зміст), то завжди можна одно замінити іншим, не змінюючи змісту цілого” [Черч, 1960, 18]. Однак цей автор, як і деякі інші, дуже звужує явище синоніміки, бо в мові небагато слів, яким властива така повна замінність.
З погляду функціонального підходу до вивчення мовних явищ, Л.О. Новиков розглядає синоніми “як слова, що реалізують у контексті функції заміщення, уточнення й стилістичного протиставлення” [Новиков, 1968, 23].
Беручи до уваги різні теоретичні і практичні висновки, до яких прийшли науковці, вважаємо, що синоніми, як мовний засіб, мають п’ять основних функцій у мові: функцію уточнення, функцію заміщення, функцію синонімічного протиставлення, оцінну та стилерозрізнюючу функцію. Ми дотримуємося погляду, що синоніми в мовній системі виконують дві основні функції – уточнення і заміщення, а всі інші є похідними від них і залежать від контексту.
У творах І.Муратова синоніми виконують усі п’ять функцій, але найбільш характерні для стилістики цього поета функції уточнення, заміщення та протиставлення. Основною функцією, що використовує Муратов, є функція диференціації, або уточнення. Майже не поступаються їм синонімічні слова, в яких реалізується функція заміщення та синонімічного протиставлення.
Перевага функції диференціації зумовлена потребою виразити найтонші семантичні, емоційно-експресивні, стильові і стилістичні відтінки поняття.
2.2.1. Функція уточнення в поезіях І.Муратова
Найпоширенішою функцією синонімів, як показує дослідження, у поетичних текстах І.Муратова є диференціація: уточнення, деталізація зображуваного, де перехід від одного синоніма до другого дає нову, додаткову інформацію про предмет, його ознаки чи властивості.
Розгляньмо використання цієї функції на конкретних прикладах: "Я очима благаю: зостаньтесь! Заклинаю: ні кроку від мене!" (1972, I, 68). Слово благати значить “дуже просити”, а заклинати виражає ще вищий ступінь просьби. Сполучення таких двох синонімічних слів у сукупності виявляють високе напруження стану поета. Такий стилістичний хід дуже характерний для пристрасної натури І.Муратова: він вживає два синонімічних слова, чим підсилює виразність кожного з них. У поетичному творі відбувається ніби складання значень двох слів, що створює експресивність тексту: я не просто благаю, я заклинаю, отже, синоніми виражають крайню межу почуття ліричного героя.
Саме семантичне підсилення характерне для дієслівних синонімів, що протиставляються за додатковими семами. Уживання таких синонімічних слів підкреслює інтенсивність дії, що відбиває і певні психічні риси поета – динамізм, емоційність: “Звучи, лунай над тупотом племен” (71). Друге слово уточнює смисл першого: не просто звучи, а у високій мірі лунай (лунати – значить розноситись). Або: “Голублю, пещу і кляну скривавлену горобину” (102). Автор відчуває недостатність сказаного голублю і одразу ж посилює значення цього слова синонімом пещу, цим самим створюючи враження градації. Чи візьмімо прислівникові уточнюючі синоніми: “Несподівано, зненацька... до мене прийде повноліття...” (48). Синонім несподівано підсилюється додатковим відтінком раптовості, що несе в собі синонім зненацька.
Зустрічаємо також у І.Муратова уточнюючі синоніми, що мають відтінок причини: “Й ця шулерська, підступна гра когось та й приведе в “РОА” (65). Чому шулерська гра? – Тому що підступна. Крім того, влучне поєднання смислів двох слів, одне з яких іншомовне, є засобом піднесення емоціонального впливу на читача. Або: “Заспівала хлопчику пісень, колискових, ніжних” (35) (колискова пісня, бо ніжна); “Як добре, що лишиться після мене цей незбагненний, світлий, добрий світ!” (137) (світлий, бо добрий світ).
Здебільшого уточнюючі синоніми вживаються як однорідні члени речення з метою диференціації сказаного тим додатковим відтінком, який властивий другому синоніму: “Можливо, так чиїсь синіють плечі під цим сліпим, присонячним дощем” (365); або: “І на свято жадань моїх, мрій моїх парус несе” (238).
Функція диференціації у поезіях І.Муратова може бути зумовлена не тільки потребою уточнення, а й обмеження, звуження меж певної семантеми: "А тополі – тихі, не шелеснуть, А хмарки над ними – тануть, чезнуть" (131).
Синоніми в таких випадках виконують таку ж функцію, як повторення одного слова, вони у поета можуть і сполучатися з повторенням: "Ходить геній між нами: – Погину, погину, помру, Бо несила мені животіти З такими нездарами" (1969, 72). Уся суперечливість і складність долі героя підкреслюється вживанням синонімів погину – помру і повтором слова погину разом з антонімічною парою геній-нездара. Така конструкція виступає тут засобом організації тексту.
Вживання в одному тексті лексичного повтору і лексичних синонімів найчастіше мотивується у І.Муратова диференціацією, яка зумовлена потребою виразити відтінки поняття: взаємного уточнення, наростання ознаки, коли кожний наступний синонім виступає як деталізуючий щодо попереднього, а кожний наступний повтор увиразнює експресію тексту: "...Кричу, сповіщаю, Потойбічною пам’яттю лещу: Не прощав, не простив, не прощаю, Не дозволю простить, Не прощу!" (115). Однак наявність синонімів з фоновими семами (колись сповіщали голосом: виголошували) і повтору дієслова прощати виражає в тексті не тільки інтенсивність дії, а й вносить додатковий семантичний компонент: не просто кричу, а в такий спосіб іще й сповіщаю.
І.Муратов майстерно використовує в одному творі синоніми не тільки одного, а й кількох СР. Включення в той самий контекст компонентів кількох СР збільшує експресивну силу висловлення, допомагає повніше розкрити тему: "Чому мені смутно й тривожно? Падають зорі. Минають життя мого дні. Падають зорі у вічність, у безвість назавше. Гаснуть, зникають, мільйони сторіч відпалавши..." (43). У наведеному фрагменті переплітаються і взаємодіють три СР смутно – тривожно, вічність – безвість, гаснуть – зникають. Кожна пара синонімів є уточнюючою по відношенню одна до одної. Синоніми смутно – тривожно, що виражають душевний стан людини, об’єдналися в СР того самого емоційного наповнення, смислова функція якого полягає в посиленні значення: так смутно, аж тривожно почуває себе ліричний герой. А причиною цієї тривоги є зорі, що падають не просто у вічність, а у безвість. І посилюється відчуття тривоги і смутку ще й тим, що зорі, падаючи у безвість, гаснуть, та не просто гаснуть, а зникають назавжди. Усі синонімічні лексеми позначають ускладнення, що викликають переживання, усвідомлення неприємної ситуації. Така констркуція дає можливість поетові виразити сутність філософських роздумів.
Ця функція випливає щоразу, коли поет вибирає з синонімічної парадигми слова, необхідні для позначення певного предмета чи явища, а читач, сприймаючи це слово, ставить його в ряд з іншими, близькими за смислом словами, уточнюючи позначений ним зміст. У цьому смислі, як зазначає Л.О.Новиков, кожний правильно, оптимально вжитий синонім може розглядатися як результат уточнення думки [Новиков, 1968, 23].
2.2.2. Заміщення як спосіб використовування синонімів
Поширеним способом використовування синонімів у поезіях І.Муратова, як і взагалі в поезії, є заміщення (уникнення тавтології). На думку Л.А.Булаховського, заміщення потрібне “як засіб урізноманітнювати мову” (Булаховський, 1955, 37). Кожина М.М. вважає, що “функція заміщення (“чистого”, уточнюючого смислу, або з експресивно-стилістичним завданням) є основною функцією синонімів” (Кожина, 1983, 113). Стилістична функція заміщення дуже важлива, як зазначає І.Б.Голуб, “коли необхідно уникнути повторення слів” (Голуб, 1986, 50). Відомо, що субституція мовних одиниць являє собою один із прийомів дослідження їх значень, один із шляхів вивчення семантичної синонімії (Ullmann, 1959, 108).
У поетичних творах І.Муратова, які відзначаються добрим смаком і вишуканістю форми, синоніми виконують не тільки суто смислову уточнюючу функцію, а й естетичну, покликану сприяти фонетичній різноманітності тексту, його милозвучності. Наприклад: "Моїх нездійснених бажань Непереможене тяжіння. Цього волів, того жадав, А де ж воно?" (314), "Ось хуртовина перестане... – Старий, дай руку, прощавай! Я не загину в завірюсі" (55), "Кличе музика в сад, Манить в затишок присмерк вечірній" (44), "Всьому буває край: грозі й навальним зливам, Рубіж і для сльоти, і для вітрів лихих..." (1980, 132).
Функція заміщення характерна перш за все для слів, які володіють близьким смисловим об’ємом, через що вільно заміщують один одного: волів – жадав, кличе – манить, край – рубіж, хуртовина – завірюха.
Спостереження над синонімічним слововживанням у віршах Муратова показує, що синоніми, які реалізують функцію заміщення, поет частіше вживає в одному синтаксичному цілому чи в одному творі з метою активного формування стилістичного контексту і рідше в одному реченні для фонетичного урізноманітнення мови. Для прикладу порівняймо такі рядки: "Я: Посовітаюся з тополями, Спитаю ради в ясенів" (175), "Дерев’яні черевики Б’ють камінну путь, Чорна курява над шляхом – Карняки ідуть" (186). У першому фрагменті І. Муратов вживає слово посовітаюся і синонімічне йому словосполучення спитаю ради з метою уникнення фонетичного повтору. У другому прикладі синоніми путь – шлях зв’язують складові частини тексту в одне речення за смислом і цим самим передають розвиток думки, її рух. У такий спосіб поет майстерно використовує синоніми для реалізації міжфразових зв’язків.
Приклади доводять, що І.Муратов дуже тонко відчуває нюанси синонімів. Їх уживання у письменника ґрунтується на доборі із словникового складу мови найбільш відповідного слова з погляду його смислу та виразності, наприклад: "До високої скелі піхотинець іде. Невідома дорога, незнайоме село. З фронтової тривоги посмутніло чоло" (28), "І ти зітхнеш, і ти згадаєш Крим, І скель брунатних кам’яну підкову, І понад морем кременисту путь" (31). Загальне, що лежить в основі синонімів невідоме – незнайоме, кам’яна – кремениста, дозволяє вжити в мові одно слово замість другого. Але поет, добираючи прикметники з ряду синонімічних, зважає на те, наскільки цей прикметник сполучний із значенням означуваного ним іменника. Використані синоніми поруч із диференціальною функцією мають додаткові смислові відтінки: кам’яна підкова скель – підкова з каменю, а кремениста путь асоціюється ще з додатковим прихованим – "важка". Тому кожний із синонімів придатний для сполучення тільки з певним іменником, хоч вони відтворюють в основному, власне, ту ж саму ознаку. Якщо прикметник невідомий вдало поєднується з іменником дорога, то не зовсім придатний він для сполучення з іменником село, таким же не досить доречним буде означення кам’яна до іменника путь. Замінюючи одне синонімічне слово іншим, письменник звертає увагу на різницю у відтінках їх значень.
Іноді з метою формально-стилістичного урізноманітнення думки Муратов вживає різностильові синоніми: "Не ремствував на час, не скарживсь на добу, Узятого на горб не накидав нікому" (1980, 168). Поет використовує розмовне ремствувати і книжне скаржитись, щоб уникнути повторень у межах неширокого контексту і саме цим підносить естетичну вартість фрази. Крім того, поруч із функцією заміщення проявляється і диференціальна функція: ремствувати – висловлювати невдоволення, а скаржитись – ще й намагатися викликати співчуття.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
