165687 (739901)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Міністерство Освіти і Науки України

Національний Університет Харчових Технологій

Кафедра біотехнології мікробного синтезу

Реферат

на тему:«Вітаміноподібні сполуки»

Виконали:

студентки БТЕК-4-4

Шитлюк О.В.

Штиволока М.М.

Перевірила:

Антонюк М.М.

Київ НУХТ 2008

Зміст

Вступ

1. Інозит

2. Карнітин

3. Ліпоєва кислота

4. Параамінобензойна кислота

5. Біофлавоноїди

6.Холін

7. Пангамова кислота

8. Оротова кислота

9. Коензим Q

10. S-метилметионін

Висновок

Список літератури

Вступ

Основні вітаміни були відкриті ще в першій половині ХХ століття. І ому історично саме за цими речовинами закріпилася назва "вітаміни". Проте з тієї пори вчені різних країн відкрили ще декілька десятків речовин з вітаміноподібною дією, які за своїми властивостями близькі до вітамінів, але такими не є. Багато які з цих речовин виявилися такими же незамінними для організму людини, як і самі вітаміни. Тому вони і були названі вітаміноподібними речовинами.

Вітаміноподібні речовини - з'єднання, активність яких проявляється в малих дозах, в порівнянні з дозами вітамінів, але все-таки значно перевищують дози останніх. Більшість з них здатні синтезуватися в тка­нинах людини і можуть входити до складу цих тканин як структурні компоненти. На відміну від вітамінів, вони не є строго незамінними факторами харчування, а їхній дефіцит, як правило, не супроводжується специ­фічними симптомами. З деякими з цих сполук ми вже зустрічалися раніше. Це ті, що або беруть участь у ре­алізації біологічної дії певних вітамінів (як ліпоєва кис­лота, холін та коензим Q), або (як параамінобензойна кислота для вітаміну В₅) є структурними компонентами вітаміну. Деякі вітаміноподібні сполуки виявляються добрими донорами метильних груп, дефіцит яких часто стає причиною патологічних змін в організмі людини, а підвищення їхньої доступності покращує стан. До ос­танніх належать (крім вже згаданого холіну) такі сполу­ки, як карнітин, пангамова кислота, вітамін U.

Всі вони володіють невеликою анаболітичною дією. Вони володіють відносною нешкідливістю та низькою токсичністю, тому їх можна приймати тривалий проміжок часу як додаткові засоби до базисної терапії "великими" анаболиками. Оскільки для більшості вітаміноподібних сполук характерна дуже складна структура, вони можуть використовуватися виключно в природній формі, тобто у вигляді рослинних екстрактів. Це стримує їх широке застосування у складі звичайних вітаміно-мінеральних препаратів. А крім того, вітаміноподібні сполуки значно підсилюють профілактичну активність вітамінів і мікроелементів. В даний час до вітаміноподібних речовин відносять близько 10 сполук: пангамову кислоту (вітамін В₁₅), параамінобензойну кислоту (вітамін В₁₀), холін (вітамін В₄), інозитол (вітамін В₈), S-метилметионін (вітамін U), ортову кислоту (вітамін В₁₃), карнітин (вітамін Т), коензим Q (убіхінон) (іноді до них відносять поліненасичені омега - 3 і омега - 6 жирні кислоти).

Вітаміноподібні сполуки можна розділити залежно від рейтинга потреб:

* - добова потреба К Q10 від 40 до 140 MГ, з їжею поступає від 5 до 15 міліграма

1. Інозит

Інозитол (інозит, вітамін В₈) — необхідний для нор­мального розвитку і життєдіяльності ссавців. В організ­мі інозит використовується для синтезу фосфогліцеридів, а саме — фосфатидилінозитолу.

Це шестиатомний циклічний спирт, похідне цикло­гексану, дуже розповсюджений у тваринному і рослин­ному світі. Він входить до складу рослин переважно у вигляді фосфорних ефірів, зокрема, фітину, що утворю­ється внаслідок циклізації молекули глюкози. Фітин є су­мішшю кальцієвих і магнієвих солей гексозофосфорного ефіру інозитолу. З дев'яти можливих стереоізомерів інозитолу біологічну активність має лише мезо-інозітол (міо-інозитол) — препарат, що вперше був виділений з м'язів. Властивостями вітаміну володіє фітин - сіль інозитфосфорної кислоти.

Інозит в організмі приймє участь в обміні фосфатів. Виділена ціла група інозитфосфатів. Фізіологічна дія цих речовин обумовлена наявністю в молекулі двух біологічно активних компонентів – фосфора та інозита. Інозитфосфат може утворюватись в організмі за участю АТФ, цитидінтрифосфату та цитидінмонофосфату. Показано, що фосфорильовані форми інозиту можуть бути посередниками у внутрішньоклітинній, міжклітинній передачі інформації, в реалізації дії деяких гормонів.

Температура плавлення інозита 225º, кристали розчинні у воді (10-14 г у 100 г). Вітамін стійкий до дії кислот та лугів, при нагріванні частково руйнується (до 60%).

Інозит та його похідні беруть участь в обміні вуглеводів, в метаболізмі пуринів, в біосинтезі фосфоліпідів, впливають на холестериновий обмін, призводячи до зниженню рівня холестерину в сиворотці крові. Він присутній в усіх тканинах організму людини та має здатність накопичуватися в деяких органах у великих кількостях. У спинному і головному мозку, а також в околомозковій рідині це біоактивна речовина зберігається в дуже великій концентрації – вчетверо більшою, ніж в крові. Таким чином природа створює резервні запаси на випадок, якщо в результаті стресу нам знадобиться велика кількість цієї цінної речовини.

Цей вітамін необхідний також для відтворення сперматозоїдів. У 100 грамах спермии міститься 53 міліграми інозитолу. Дефіцит цієї речовини може привести до безпліддя.

У людини недолік інозитолу, практично, не спостері­гається. Дефіцит інозиту досліджувався на піддослідних тваринах. Він проявлявся послабленням процесів фосфорилювання, зменшенням використання глюкози в аеробних умовах, заторможенням інтенсивності дихання. У піддослідних тварин, в дієті яких був відсутній інозит, затримується ріст, порушується рухова функція ШКТ, зменшується лактація. Експерементальні дані також вказують на значення інозиту в функції статевих залоз.

У медицині він використовується як лінотропний фактор для лікування м'язової дистрофії. Також входить до складу лікувальних препаратів для підтрим­ки росту волосся. Бере участь в регуляції рухової функції шлунку і кишок, підтримує нормальний функціональний стан нервової системи, стимулює ріст деяких бактерій в кишках, бере участь в профілактиці ожиріння та цукрового діабету.

Додатковим джерелом інозиту є його синтез в кишечнику. Сульфаніламіди та деякі інші лікарські речовини можуть пригнічувати його утворення.

Виведення інозиту з сечею невелике (12 мг на добу). Воно різко зростає при сахарному діабеті та хронічному нефриті. Злежність виведення інозиту з сечею від його вмісту в раціоні не спостерігається.

Джерелом інозитолу є м'ясні продук­ти, нирки, мозок, печінка, дріжджі. Він міститься в молоці, хлібі, картоплі, яйцях, овочах, фруктах (цитрусові, фініки, інжир), ягодах (агрус, ожина, малина), грибах, злаках; у продуктах рослинного походження інозит зустрічається у вигляді фітину. Потреба людини в інозитолі складає 1-1,5 г або 20 мг на 1 кг маси тіла на добу.

Вміст інозиту в деяких продуктах (в мг/%):

пшеничні зародки – 700-900 мг/%;

пшениця – 170-250 мг/%;

апельсин – 140-250 мг/%;

зелений горошок – 150-240 мг/%;

диня – 140 мг/%;

морква – 95 мг/%;

персики – 95 мг/%;

цвітна капуста – 95 мг/%;

полуниця – 60 мг/%;

помідори – 45-60 мг/%;

м'ясо (куряче, свинина, телятина) – 39-50 мг/%;

яйця – 33-50 мг/%;

сир – 24 мг/%;

молоко – 18 мг/%;

риба – 17 мг/%.

2. Карнітин

Карнітин (L-карнітин) — раніше розглядався як ві­тамін і до розшифровки хімічної структури позначався як "вітамін В_т". Цей термін іноді використовується і в сучасній літературі. L-карнітин потрібен для забезпе­чення нормального обміну жирних кислот. Жирні кис­лоти, так само як і глюкоза, є найважливішим джере­лом енергії в тканинах людини. Вони окислюються з вивільненням великої кількості метаболічної енергії у спеціалізованих клітинних "силових станціях" — мітохондріях. Однак жирні кислоти не можуть самостійно проникнути із цитоплазми в мітохондрії, і L-карнітин виступає у якості переносника комплексів жирних кис­лот з коферментом А (ацил-КоА) через мембрану мітохондрій. Крім того, карнітин, в молекулі якого при атомі азоту міститься три метильні групи, може брати участь у реакціях трансметилювання. Його терапевтичний ефект в організмі людей та тварин пов'язаний, частко­во, з його здібністю виступати донором метильних груп.

Карнітин вперше був вилучений російським вченим В.С. Рулевичем із м'ясного екстракту, що і визначило його назву (від лат. саrпіs — м'ясо). За будовою молеку­ли ця речовина має багато спільного з холіном. Карні­тин є β-окси-γ-триметиламіномасляною кислотою:

(CH3)3N⁺ —СН2—СН(ОН)—СН2—СОО)

В організмі людей і тварин карнітин синтезується в досить великій кількості із глютамінової кислоти, тому ця сполука не може бути віднесена до вітамінів.

Структурні ізомери карнітину

Активною формою карнітину є його L-ізомер. Тому його часто називають L-карнітином. Він утворюється в печінці і нирках з незамінних амінокислот лізину і метіоніну. Особливо високий його вміст в тих живих тканинах, де найбільш інтенсивні енерговитрати, наприклад, в м’язах. Це пов'язано з тим, що карнітин є переносником активованих жирних кислот через внутрішню мембрану мітохондрій. В мітохондріях жирні кислоти окиснюються. В результаті реакцій окиснення вивільняється енергія, необхідна для здійснення будь-яких процесів в організмі.

Карнітинова недостатність характеризується різно­манітними проявами і поділяється на первинну і вто­ринну. Первинна карнітинова недостатність пов'язаназ генетично обумовленим порушенням транспорту карнітина в клітини. Вторинна недостатність спричиня­ється великою групою спадкових і придбаних захворю­вань. Для корекції первинної і вторинної карнітиносої недостатності ефективно використовується L-карпітин і його похідне — ацетил-L-карнітин, синтезовані хіміч­ним шляхом.

На сьогодні L-карнітин є найбільш дослідженою біо­логічно активною добавкою до їжі (БАД), яка офіційно дозволена до вживання в США, Японії, країнах Європи. Протягом багатьох років L-карнітин добре знають спортсмени вищої кваліфікації багатьох країн. Він сприяє високій працездатності спортсмена та її від­новленню після екстремальних навантажень. Ацетил-L-карнітин поліпшує функції мозку, значною мірою сповільнює процеси старіння, що обумовлені мітохондріальними порушеннями, і поліпшує якість життя у похилому віці. Добова потреба в карнітині складає приблизно 0,51,0 г.

Більшість з нас споживають близько 30–50 міліграма карнитина в день, що навряд чи можна назвати оптимальною кількістю. Хоча найбагатше і краще джерело карнитина – це яловичина (курятина, риба, яйця і молоко містять його в менших кількостях), ми не можемо покладатися просто на те, щоб є більше червоного м'яса. Їжа з високим вмістом білка і жиру стимулює виведення карнитина з організму.

У профілактичних цілях, щоб компенсувати цей недолік карнитина, слід щодня приймати мінімум 500–1000 міліграм добавки.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата