165687 (739901), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Більшість флавоноїдів — малотоксичні речовини, які легко засвоюються зі шлунка кишкового тракту і швидко окислюються. Разом з вітаміном С вони беруть участь в окислювально-відноплювальних процесах, гальмують дію гіалуронідази, виявляють антиоксидант­ні властивості та захищають від окислення аскорбінову кислоту (вітамін С) і адреналін. Недостатнє надходжен­ня вітаміну Р в організм людей і тварин приводить до підвищення ламкості стінок кровоносних судин, про­никності капілярів і крововиливів.

Сполуки з Р-вітамінними властивостями, розпов­сюджені в природі, містяться в тих самих продуктах, що і вітамін С. У фармації виробляють індивідуальні препарати кверцетину, рутину, катехіну та комбіно­вані препарати вітаміну Р і С замість індивідуальних. Виробляють цитрин із відходів переробки ли­монів; кверцетин та його глюкозид (рутин) одержують із зеленої маси гречки; катехіни — з чайних листків. У колишньому Радянському Союзі дослідження катехі­нів із чаю проводились під керівництвом академіка А.А. Курсанова. Вчені розробили і втілили у виробницт­во технологію одержання катехінів із відходів чайного виробництва.

Біофлавоноїди ши­роко розповсюджені у рослинному світі, часто у виг­ляді жовтих пігментів у листках, плодах і ягодах. Вони входять також до складу барвників багатьох квітів, ко­ренів і стебел рослин. Частіше вони розчинені в клітинному соці, рідше знаходяться в клітинних оболонках. Вміст вітаміна Р у ряді продуктів:

вишня – 1300-2500 мг;

чорна смородина – 1000-1500 мг;

шипшина (сухий) – 680 мг;

апельсин – 500 мг;

лимон – 500 мг;

перець червоний солодкий – 500 мг;

щавель – 500 мг;

виноград (чорний) – 250-430 мг;

клюква – 240-330 мг;

гранати – 200-700 мг;

кріп – 170 мг;

петрушка – 157 мг;

персики – 80-350 мг;

картопля – 15-35 мг;

яблука - 10-70 мг.

Препарати на основі біофлавоноїдів, успішно застосовуються при лікуванні хворих, що страждають підшкірними крововиливами, кровотечами зі слизової оболонки, тобто в тих випад­ках, коли спостерігається порушення проникності або крихкість капілярів. У цих випадках ефективно вживати разом препарати вітаміну Р та вітамін С. Як лікуваль­ні засоби практичне застосування мають комбіновані препарати вітамінів С і Р. Вітамін P сприяє підтримці нормального тиску крові, проявляє протизапальну і антиалергічну дію, сприяє розширенню судин, надає протинабряклу і м'яку спазмолітичну дію. Висловлюється думка, що вітамін P може м'яко стимулювати функцію кори надниркових і тим самим збільшувати синтез глюкокортикоїдів, що надають лікувально-профілактичну дію при багатьох станах. Вважають, що вітамін Р при дозах до 60 міліграма в добу (при прийомі принаймні протягом чотирьох тижнів) здатний знижувати рівень внутрішньоочного тиску, що застосовується з профілактичною метою і для допоміжної терапії глаукоми. У клінічній практиці вітамін P застосовують при геморагічному діатезі, виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки, гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, ревматизмі і інших патологічних станах.

Лікувальна дія багатьох лі­карських рослин та різноманітних препаратів із них, а також користь вживання чаю, саме і обумовлені вели­ким вмістом в них біофлавоноїдів.

Добова потреба у вітаміні Р не визначена. Для ліку­вання та профілактики людині рекомендовано, наприк­лад у Швейцарії, вживати щоденно вітаміну Р від 10 до 20 мг, в Росії — від 50 до 100 мг.

6. ХОЛІН

Попередні назви — нейрін, нейдрін, фагін, аматін) — широко розповсюджена сполука в тканинах живих істот. Як один із компонентів він входить до скла­ду молекули фосфоліпідів (лецитинів та сфінгомієлінів), які, в свою чергу, є структурними складовими клітин­них мембран. Крім участі у синтезі фосфоліпідів, холін є, як вже згадувалось, багатим донором метальних груп, а також попередником у синтезі нейромедіатору аце­тилхоліну.

Холін є гідроокисом ((β-оксиетил)-триметиламонію, який містить три метильні групи при атомі азоту:

Гідроксильна група при азоті знаходиться в іонізова­ному стані, внаслідок чого холін є сильною основою. Емпірична формула холіну — С₅Н₁₅О₂N. Це безбарвна сполука, яка погано кристалізується через високу гігрос­копічність, тому зазвичай зустрічається у вигляді сиро­поподібної рідини. Холін має здатність утворювати солі з багатьма органічними і неорганічними кислотами. Частіше використовується його хлористоводнева сіль. Як і холін, холінхлорид гігроскопічний, легко розчиняється у воді та спирті, його розчини нейтральні. Водні розчи­ни холіну стійкі при нагріванні до температури 70 °С.

Холін — важливий фактор у харчуванні людей і тва­рин. Він синтезується в організмі та міститься в ткани­нах у досить великих концентраціях (35—100 мг на 1 кг ваги). Теоретично у здоровому організмі при збалан­сованому (за основними компонентами) харчуванні і наявності достатньої кількості фолієвої кислоти і віта­міну В₁₂, які є кофакторами реакцій трансметилювання, організм не потребує обов'язкового надходження холіну з їжею. Але, у зв'язку з обмеженою здатністю на­шого організму до синтезу метильних груп, в багатьох випадках така потреба виникає. Активації синтезу хо­ліну в організмі сприяє введення з їжею інших донорів метильних груп, наприклад, метіоніну, якого багато в білках м'ясних та молочних продуктів.

При звичайному харчуванні немає підстав припус­кати, що у людини може виникнути первинна холінова недостатність. Але вона може виникнути при нестачі в їжі білків. Це попереження для вегетаріанців! Білко­ва недостатність може бути не тільки екзогенної приро­ди, пов'язаною з обмеженим надходженням білка з їжею, але і ендогенного походження, коли через будь-які пато­логічні процеси в організмі порушується всмоктування та засвоєння білка. Експериментально доведено, що при недостачі холіну в організмі виникає порушення струк­тури і функції нирок та жирова інфільтрація печінки (жирове переродження печінки), патоморфологічна кар­тина якої подібна до жирового гепатозу в людини.

Потреба дорослої людини у холіні складає 0,5 — 1,5 г на добу. Звичайний харчовий раціон забезпечує надход­ження щоденно від 1,5 до 4 г холіну. Основна частина холіну надходить в організм людини з їжею, але частина його ще синтезується в організмі із етаноламіну і метіоніну. Холін широко роз­повсюджений в тваринних і рослинних продуктах, особ­ливо його багато в яєчному жовтку, мозку, печінці, м'ясі великої рогатої худоби, нирках та серцевому м'язі, сирі та помідорах, зародках злаків, капусті, шпинаті.

В харчових продуктах рослинного і тваринного походження холін знаходиться (в мг/%):

• яєчний жовток – 800 -1700 мг/%,

• печінка – 350 – 650 мг/%,

• зародки пшениці - 400 мг/%,

• нирки – 300 мг/%,

• соєва мука – 250 – 300 мг/%,

• горох – 260 мг/%,

• м'ясо птиці – 299 мг/%,

• риба – 85 мг/%,

• м'ясо – 70 – 85 мг/%,

• зернові культури (овес, пшениця, ячмінь) – 140 мг/%,

• рис – 75 - 78 мг/%,

• кукурудза – 70 мг/%,

• молоко – 15 мг/%.

Холін част­ково синтезується мікрофлорою кишечника людини (знаходиться як у вільному стані, так і у вигляді ефірів). Більше всього вільного холіну знаходиться у жовчі – до 550 мг у 100 мл. В плазмі крові дорослої людини концентрація вільного холіну складає в середньому 0,44 мг у 100 мл.

У фармакології холін є одним із основних представ­ників так званих ліпотропних речовин, які поперед­жають або зменшують жирову інфільтрацію печінки. Препарати холіну використовуються при лікуванні зах­ворювань печінки та інтоксикаціях: хворобі Боткіна, гепатитах, цирозі печінки (головним чином, на ранніх стадіях), гіпотиреозі, цистинурії, атеросклерозі, хроніч­ному алкоголізмі. У медицині використовується холін хлорид, який одержують синтетичним шляхом.

При не достатку холіну у тварин уражаються нирки, порушується лактація, у деяких випадках розвивається параліч (схоже, що це пов’язано з участю ацетилхоліну у передачі нервових імпульсів). Хронічна недостатність холіну веде до анемії та гіпопротенемії.

В звичайних умовах життя практично не відмічені випадки ні гіпо- ні гіпервітамінозу вітаміну В₄.

7. ПАНГАМОВА КИСЛОТА

Вітамін В₁₅ широко розпов­сюджена у тваринному і рослинному світі, за що їй дали назву "пангамова" (пан—всюди, гам—насіння). Ніякої специфічної біохімічної функції для неї не знайдено. Зав­дяки наявності двох рухливих метильних груп пангамо­ва кислота є активним їхнім донором у тканинах.

Пангамова кислота була вперше виділена з ядер абрикосових кісточок. Пізніше її виділили із інших рослинних та тваринних об’єктів. У 1953 р. речовині, яка була виділена із печінки, дали назву вітамін В ₁₅. Як виявилось, за хімічним складом, вона подібна до пангамової кислоти. Кребс і співавтори у 1955 р. розшифрували склад пангамової кислоти і здійснили її синтез. Були отримані також аналогічні за будовою сполуки, але з більшою, ніж у природної пангамової кислоти, кількістю метильних груп (4, 8 і навіть 12). Експериментально доведено, що пангамова кислота зі збільшеною кількістю метильних груп, значно відрізняється за фізіологічною дією від природної.

Пангамова кислота — це ефір D-глюконової кислоти і повністю алкілованої амінооцтової кислоти. Вона має таку структурну формулу:

Пангамова кислота має молекулярну масу 281. Солі пангамової кислоти легко кристалізуються.

Внаслідок найменшої гігроскопічності, в промисло­вості виробляють пангамат кальцію, який в основному і використовують в медицині. Він містить дві молекули пангамової кислоти. Його молекулярна маса 618, 7. В одній молекулі солі знаходиться чотири метильних групи. Важливою властивістю пангамової кислоти є те, що її метильні групи зв’язані з азотом. Це визначає їх лабільність, подібно метильним групам холіну та метіоніну. Кальцієва сіль пангамової кислоти також добре розчинна у воді, нерозчинна у спирті, ацетоні, органічних розчинниках, стійка в кислому середовищі.

Фармакопейні препарати пангамової кислоти пози­тивно впливають на обмін речовин: поліпшується лі­підний обмін, підвищується засвоєння кисню ткани­нами, збільшується вміст креатинфосфату в м'язах і глікогену в м'язах і печінці, усуваються явища гіпоксії. Завдяки здатності віддавати метильні групи пангамова кислота поліпшує ліпідний обмін, запобігаючи жировій інфільтрації печінки, активує детоксикацію під час отруєння хлорорганічними сполуками, антибіотиками тетрациклінового ряду, алкоголем, наркотичними ре­човинами.

Пангамова кислота міститься в дріжджах, крові бика, оболонках рису, печінці, бруньках, менше її в м'язах. В зв’язку з відсутністю методів визначення пангамової кислоти, більш детальні відомості про її вміст у харчових продуктах, відсутні. Потреба лю­дини в пангамовій кислоті не встановлена, а з лікуваль­ною метою її вводять у дозах 100—300 мг/добу.

8. ОРОТОВА КИСЛОТА

Вітамін В₁₃ — вихідний продукт для синтезу уридинфосфату — компонента молекули нуклеїнових кислот. Оротова кислота (4-урацилкарбонова, або 2,4-діоксипіримідинкарбонова-6) належить до похідних піримідинових основ. У вільному стані вона являє собою кристали білого кольору з температурою плавлення 345 -346 ° С (з розкладанням). Молекулярна маса – 156,1. В кислотах вона нерозчинна, але добре розчиняється в лугах та гарячій воді (розчинність у воді при 18°С становить 0,2 %). Оротова кислота інтенсивно поглинає ультрафіолетове випромінювання (при рН 2,0: λ_max=280 нм і λ_min=240 нм, при рН=12 λ_max=286 нм, λ_min=243 нм) і має яскраво виражені кислотні властивості, легко утворюючи солі з металами.

Характеристики

Список файлов реферата