165687 (739901), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Синтезується в організмі, надхо­дить ззовні в складі молока, в якому міститься у великій кількості. Із досліджених на даний час продуктів, найбільші кількості оротової кислоти містяться у екстрактах дріжджів і печінки; вона знаходиться також у овечому молоці.

Нижче наведений вміст оротової кислоти у деяких природніх продуктах:

• Екстракти з печінки – 1600 – 2000 мкг/г,

• Екстракти з дріжджів – 2670 мкг/г,

• Молоко овече – 324 ± 35,3мкг/мл,

• Молоко коров’яче – 105 мкг/мл,

• Молоко козяче – 63,1 ±12,3 мкг/мл,

• Молоко кобиляче – 17,7 ± 2,9 мкг/мл,

• Молоко жіноче 7,0 мкг/мл.

Аналітично оротову кислоту визначають або зо допомогою мікробіологічних методів, або хроматографією. Для мікробіологічного аналізу використовують один із штамів L. bulgaric 09. Хроматографічний аналіз на папері проводять в системі бутанол – оцтова кислота – вода (5 : 12 : 1,5). Оптична густина елюату визначається на спектрофотометрі. Препаративне виділення оротової кислоти із тканини досить утруднене.

У птахів і ссавців оротова кислота синтезується із аспарагінової килоти і карбамоїлфосфату, і бере участь в утворенні нуклеїнових кислот, являючись, таким чином, попередником піримідинових нуклеотидів.

Схематично цей процес можна описати наступними реакціями:

Аспарагінова кислота + карбамоїлфосфат → уреїдобурштинова кислота → дигідрооротова кислота → оротова кислота → оротидин – 5 – фосфат → уродин – 5 – моно-, ди- і три фосфат → цитидин.

Оротова кислота – єдина циклічна сполука, яка включається у піримідинові нуклеотиди після введення ззовні. вважають, що утворення урацилу із оротової кислоти може відбуватися або у вигляді одно стадійної реакції прямого декарбоксилювання, або через утворення оротидину, оротидилової кислоти, уридилової кислоти і т. д. Окрім участі оротової кислоти у обміні нуклеїнових кислот, є дані про роль її у перетвореннях галактози, оскільки уридин – дифосфат, який утворюється із орортової кислоти, являється попередником уродин – лифосфату – галактози. Оротова кислота впливає також на обмін галактози під час лактації, зв’язана з обміном ліпідів.

Особливість ростової дії оротової кислоти у вищих тварин є у тому, що вона проявляється при вже існуючому зсуві обміну речовин в сторону посилення асиміляції, який спостерігається , наприклад, після часткового голодування і у недоношених дітей. Ростовий ефект оротової кислоти залежить від введених кількостей препарату. Приріст маси вдається отримати від малих доз.

Окрім ростової дії, оротову кислоту зближує з вітамінами її участь у ферментативних реакціях. Наприклад, відомо, що оротова кислота впливає на активність одного із ферментів (ксантиноксидаза), особливо чутливих до кількості та якості білку в живленні. Доведений зв'язок між оротовою кислотою та вітаміном В₁₂, а також фолієвою кислотою. Беручи участь у обміні одновуглецевих сполук, оротова кислота збільшувала перетворення фолієвої кислоти в цитроворум – фактор і відновлювала при недостачі вітаміну В₁₂ активність різних ферментів, а також вміст пантотенової кислоти та коензиму – А в печінці.

Тісний зв'язок оротової кислоти з обміном нуклеїнових кислот, пояснює її вплив на кровотворення, показане у фармакологічних експериментах. Вплив оротової кислоти розповсюджується на утворення як лейкоцитів, так і еритроцитів. Оротова кислота стимулює еритропоез після крововтрат. Оротовою кислотою можна впливати на лейкопоез при його порушеннях унаслідок проникаючої радіації. Крім того, вона діє не тільки на лейкопоез, але і на функціональний стан лейкоцитів. Оротова кислота та її натрієва сіль збільшують фагоцитарну здатність лейкоцитів, особливо їх перетравлюючу властивість.

Недостатність чи будь-які прояви дефіциту оротової кислоти не описані. У випадку введення ззовні оротова кислота підсилює анаболічні процеси і завдяки цьому стимулює ріст рослин і тварин. Позитивна дія оротової кислоти відмічена при цирозах печінки. Також, посилюючи утворення нуклеїнових кислот, позитивно впливає на м’яз серця. Використовується у вигляді оротату калію як лікувальний засіб при захво­рюваннях, що супроводжуються порушенням білкового обміну. Оротат калію використовують для лікування за­хворювань печінки, серця, деяких видів анемії. Добова потреба не встановлена.

9. УБІХІНОН

Коензим Q" або "Q" за хімічною будо­вою — це 2,3-диметокси-5-метил-1,4-бензохінон з поліізопреноїдним боковим ланцюгом у 6-ому положенні. Наявність у Q окислювально-відновлювальних власти­востей значною мірою визначає можливість його участі в процесах окисного фосфорилювання. Q (його різні природні гомологи) має надзвичайно широке по­ширення серед усіх представників рослинного і тварин­ного світу, він дійсно "усюдисущий" (иbіhіпопе) і бере участь у процесах фотосинтезу, фотореcценції, окисного фосфорилювання. Серед гомологів Q у природі в основ­ному поширені убіхінони від Q₆ до Q₁₀. Для людей, біль­шості ссавців, риб і вищих рослин характерним і функ­ціонально активним є Q₁₀, що входить як коензим Q до складу сукцинат-, НАДН- Q — дегідрогеназ і цитохром-C-Q-редуктази.

Організм людини в нормальному стані здатний шля­хом біосинтезу de novo забезпечити потребу в Q. Але при різних патологічних змінах організму нерідко спос­терігається дефіцит убіхінону, що приводить до зни­ження біоенергетичного обміну і, у свою чергу, до роз­витку широкого спектра патологій. В останні 10—15 років убіхінон і його похідні знайшли широке застосу­вання в медичній практиці і ветеринарії для поперед­ження та ефективного лікування захворювань різної етіології, в основі яких лежить порушення біоенерге­тичних процесів в організмі. Добова потреба не вста­новлена. У клінічній практиці використовуються пре­парати Q₁₀, доза приймання від 50 до 250 мг на день протягом 1—3 місяців.

10. ВІТАМІН U

S-метилметіонін, антивиразковий фак­тор отримав назву від латинського слова "иlсиs" — ви­разка, у зв'язку з тим, що ця сполука виявилася ефек­тивною в лікуванні виразки шлунка. Вчений Ченей та деякі співавтори у 1942 р. помітили, що деякі продукти харчування (овочі, зелень, сире молоко, печінка) запобігали або затримували розвиток виразкової хвороби шлунку. На цій підставі було вирішено, що виразкова хвороба шлунку викликається не достатком особливого, невідомого харчового фактора, який міститься у овочах (більше всього – в капусті) і який відноситься скоріш за все, до вітамінів. Ченей опублікував відомості про те, що розвиток пептичної виразки у кроликів, яка була викликана гістаміном, вдалось попередити шляхом годування їх свіжою капустою. Аналогічні дані отримані і у морських свинок, яким назначали сік свіжої капусти.

Подібно метіоніну, вітамін U є донором метильних груп у реакціях синтезу холіну і креатину, виявлена його участь у синтезі ме­тіоніну і деяких інших сполук, що потребують метиль­них груп.

За хімічною структурою вітамін U є активною формою метіоніну, а саме — 5-метилметіоніном. Ця сполука доб­ре розчиняється у воді, але нестійка, значною мірою руйнується під час варіння продуктів, особливо в нейт­ральному і лужному середовищі. У досить великих кіль­костях вітамін U міститься у соках сирих овочів (лист­ках петрушки, капусти, цибулі, салаті, перці, моркві, ріпі, томатах), дуже багато його в спаржі (100—160 мг/100 г) і білокачанній капусті (80—85 мг/100 г).

У фармації використовуються солі метилметіоніну, насамперед, метил метіонінсульфоній хлорид. Метилметіонін поліпшує функції шлунка, кишечника, печінки і жовчного міхура, корисний при ушкодженні шлунково-кишкового тракту. Його антивиразкова активність по­яснюється антигістамінними властивостями. Метилюючи гістамін, вітамін U перетворює його в неактивну форму, сприяючи таким чином зменшенню секреції шлунка та прискоренню загоєння ран. Недостатність вітаміну U у людей не описана, добова потреба не виз­начена.

Висновок

До вітаміноподібних сполук належить численна група сполук різноманітної хімічної природи, які в певних умовах виявляють також вітамінні влас­тивості, але більшість з них здатні синтезуватися в тка­нинах людини і можуть входити до складу цих тканин як структурні компоненти. На відміну від вітамінів, вони не є строго незамінними факторами харчування, а їхній дефіцит, як правило, не супроводжується специ­фічними симптомами, авітамінозом. Це ті, що або беруть участь у ре­алізації біологічної дії певних вітамінів (як ліпоєва кис­лота, холін та коензим Q), або (як параамінобензойна кислота для вітаміну В₅) є структурними компонентами вітаміну. Деякі вітаміноподібні сполуки виявляються хорошими донорами метильних груп, дефіцит яких часто стає причиною патологічних змін в організмі людини, а підвищення їхньої доступності покращує стан. До ос­танніх належать (крім вже згаданого холіну) такі сполу­ки, як карнітин, пангамова кислота, вітамін U.

Деякі з них до сьогодні вважають вітамінами, деякі досить часто згадуються у зв’язку з біологічно активними сполуками, деякі є основою лікарських засобів. Але всі вони за своїми властивостями подібні до незамінних харчових речовин.

Список використаної літератури:

1. Васильева А. Витамины и минералы – энергия жизни. – СПб.: Издательство «Невский проспект», 2001. – 160 с.

2. Минделл Э. Справочник по витаминам и минеральным веществам/ Перевод с английского. – М.: Издательство «Медицина и питание», 1997. – 320с.

3. Пархоменко Ю. М., Донченко Г.В. Вітаміни в здоров’ї людини. – Київ : Академперіодика, 2006. – 182 с., 3 с. іл..

4. Романовский В. Е., Синькова Е.А. Витамины и витаминотерапия. Серия «Медицина для вас». – Ростов – на – Дону: «Феникс», 2000. – 320 с.

5. Смирнов М. И. Витамины. – М.: Издательство «Медицина», 1974. – 490 с.

Характеристики

Список файлов реферата