165067 (739193), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Бюджетна система нашої держави сформована на основі закону «Про бюджетну систему України». У ньому визначені принципи бюджетного устрою: єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності й самостійності всіх бюджетів. Однак прин­ципи повноти, достовірності, гласності, наочності належать до бюджетного процесу, а не до бюджетного устрою і системи. По­єднання принципів єдності й самостійності просто неприпусти­ме. Причому принцип єдності на практиці не реалізується, оскільки єдиний зведений бюджет не складається. Самостійність же проголошується суто декларативно — реальної законодавчої бази для неї немає. Відповідно до зазначеного закону бюджетна система України включає Державний бюджет, Республіканський бюджет Автоном­ної Республіки Крим та місцеві бюджети. До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, міст, селищ, сіл, районів у міс­тах. Склад та структурна побудова бюджетної системи України ві­дображена на схемі 22 (жирним шрифтом виділені централізовані види бюджетів, курсивом — децентралізовані):

Бюджетний період та бюджетний процес

Бюджетний процес — це організація і порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету. Він складається з двох частин: бюджетне планування; виконання бюджету. Бюджетне планування включає складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження. Це серцевина бюджетного процесу — виконується такий бюджет, який прийнято. Завдання бюджетного планування:1) достовірне визначення обсягу та джерел формування доходів бюджету2) оптимальний розподіл видатків за окремими групами і га­лузями;3) збалансування бюджету. Стан бюджету як фінансового плану може характеризуватись трьома показниками: перевищення доходів над видатками; бюджетний надлишок; рівновага доходів і видатків; перевищення видатків над постійними доходами — бюджет­ний дефіцит. Наявність дефіциту вимагає встановлення джерел його покриття, якими можуть бути: державний кредит; емісія грошей. Процедура бюджетного планування — послідовність заходів і дій зі складання і розгляду проекту бюджету. Вона визначена Зако­ном «Про бюджетну систему України» і на державному рівні вклю­чає такі етапи та стадії: 1. Складання проекту бюджету: направлення Верховною Радою Президенту бюджетної резо­люції, в якій визначаються основні напрями бюджетної політики на наступний рік; розробка Міністерством фінансів на підставі основних про­гнозних макропоказників економічного і соціального розвитку про­гнозного проекту бюджету; доведення прогнозних показників проекту бюджету до мініс­терств, відомств та інших органів державної виконавчої влади; узгодження показників прогнозного проекту бюджету з про­позиціями міністерств, відомств та інших органів; розробка Міністерством фінансів робочого (узгодженого) проекту зведеного та Державного бюджету і подання його в Кабі­нет Міністрів; розгляд проекту бюджету в Кабінеті Міністрів, прийняття рі­шення про його схвалення і подання Президенту проекту Закону про бюджет; розгляд проекту Закону про бюджет Президентом і подання його до Верховної Ради. 2. Розгляд проекту Закону про Державний бюджет України: розгляд проекту Закону про Державний бюджет в комісіях і комітетах Верховної Ради; доповідь Міністра фінансів на засіданні Верховної Ради та співдоповідь голови комітету з питань бюджету; обговорення проекту Державного бюджету на засіданні Вер­ховної Ради; прийняття відповідного рішення про результати розгляду про­екту Закону про Державний бюджет: а) затвердити Закон про Державний бюджет України; б) схвалити у першому читанні і направити на доопрацювання; в) відхилити і направити на переробку. Виконання бюджету полягає у мобілізації запланованих до­ходів і фінансуванні передбачених видатків. Організація вико­нання бюджету покладається на Кабінет Міністрів, оперативна робота ведеться Міністерством фінансів, Державною податковою адміністрацією і казначейством. Бюджетный период 1.Бюджетный период для всех бюджетов, которые составляют бюджет­ную систему, составляет один календарный год, который начинается 1 янва­ря каждый год и заканчивается 31 декабря того же года. Непринятие Верхов­ной Радой Украины закона о Государственном бюджете Украины до 1 января не является основанием для установления другого бюджетного периода. 2.В соответствии с Конституцией Украины бюджетный период для Государственного бюджета Украины при особых обстоятельствах может быть другим, чем предусмотрено частью первой этой статьи. 3.Особыми обстоятельствами, по которым Государственный бюджет Украины может быть принят на иной, чем предусмотрено частью первой этой статьи, бюджетный период, являются: 1) введение военного положения; 2) объявление чрезвычайного состояния в Украине или в отдельных ее местностях; 3) объявление отдельных местностей зонами чрезвычайной экологической ситуации, необходимость устранения природных или техноген­ных катастроф. 4.В случае принятия Государственного бюджета Украины на иной, чем предусмотрено частью первой этой статьи, бюджетный период мес­тные бюджеты могут быть приняты на такой же период.

Сутність та функції податків

Податки являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. Історично це найдавніша форма фінан­сових відносин між державою і членами суспільства. За економіч­ним змістом — це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають односторонній характер — від платників до держави. Податок — це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини варто­сті валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні по­треби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може. Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси в цілому виконують дві функції — розподільну і контрольну. Податки безпосередньо пов'язані з розподільною функ­цією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між держа­вою і юридичними та фізичними особами. Вони виступають мето­дом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, ви­конуючи таким чином фіскальну функцію. Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності подат­ків, вона визначає їхнє суспільне призначення. З огляду на цю функ­цію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, але, головне, — надійних. Податкові надходження мають бути пос­тійними і стабільними й рівномірно розподілятися в регіонально­му розрізі. Поспішність означає, що податки повинні надходити до бюд­жету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки. Стабільність надходжень визначається високим рівнем гарантій того, що передбачені Законом про бюджет на поточний рік доходи будуть отримані у повному обсязі. Рівномірність розподілу податків у територіальному розрізі не­обхідна для забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджет­ної системи. У сут­ності кожного податку закладена регулююча функція. Вона, як і фі­скальна функція, характеризує їх суспільне призначення. Суть регу­люючої функції полягає у впливі податків на різні сторони діяльно­сті їх платників. Суб'єкт, або платник податку — це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Об'єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування. Джерело сплати податку — це дохід платника, з якого він спла­чує податок. Податкова ставка — це законодавче встановлений розмір подат­ку на одиницю оподаткування.

Тверді ставки встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні.

Процентні ставки встановлюються тільки щодо об'єкта оподат­кування, який має грошовий вираз. Пропорційні — це єдині ставки, що не залежать від розміру об'єкта оподаткування. Прогресивні — це такі ставки, розмір яких зростає в міру збіль­шення обсягів об'єкта оподаткування.

Класифікація податків.

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об'єкта оподаткування. Податкова квота — це частка податку в доході платника. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить вiд його доходів. За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поді­ляються на три групи: податки на доходи, споживання і майно. По­датки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Подат­ки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. По­датки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють подат­ки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим на всій території країни, незалежно від то­го, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховують­ся.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. За способом стягнення розрізняють два види податків — розклад­ні й окладні. Розкладні податки спочатку встановлюються в за­гальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю су­му розкладають на окремі частини по територіальних одиницях, а на низовому рівні — між платниками. Окладні податки передбачають встановлення спо­чатку ставок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. Податкова система — це сукупність установлених у країні по­датків та механізму їх справляння.

Сучасна податкова система України

Податкова система України встановлена Законом «Про систе­му оподаткування», який був прийнятий вперше в 1991 р. У 1994 р. цей Закон був прийнятий у новій редакції з урахуванням змін та до­повнень, які мали місце в 1992—1993 pp. Нині діє редакція з допов­неннями до закону, прийнята в 1997 р. До нього включено як подат­ки, так і інші обов'язкові платежі, що справляються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні податки та обов'язкові платежі включають чотири групи: прямі й непрямі податки, платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі, внески у цільові фонди.

До складу цих груп входять: а) прямі податки: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок з власників транспортних засобів та інших самохід­них машин і механізмів; податок на нерухоме майно (нерухомість); '— плата (податок) за землю; податок на промисел; б) непрямі податки: податок на додану вартість; — акцизний збір; мито; в) платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі: збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету; відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання ав­томобільних доріг; державне мито; плата за торговий патент за деякі види підприємницької діяльності; г) внески до цільових фондів: збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслід­ків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; збір на обов'язкове соціальне страхування; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; збір на страхування на випадок безробіття; збір до Державного інноваційного фонду; збір за забруднення навколишнього природного середовища. До місцевих податків та зборів належать: податок з реклами; комунальний податок; готельний збір; збір за припаркування автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш у бігах на іподромі; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного роз­продажу й лотерей; збір за проїзд по території прикордонних областей автотранс­порту, що прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі; збір з власників собак. У складі податкової системи України нині переважають прямі податки: в 1997 р. 47% проти 44% непрямих. Основними видами податків виступають податки на додану вартість — 35 %, на прибу­ток підприємств — 26 % і на доходи фізичних осіб — 15 %.

Фінанси підприємств – це основа фінансової системи України

Фінанси підприємств призначені для забезпечення їхньої виробничої діяльності. Основою фінансів підприємств є формування фінансових ресурсів та отримання і розподіл доходів з метою забезпечення відтворення виробництва. Вони виконують роль сполучної ланки між окремими циклами відтворювального процесу. Порушення в їх функціонуванні відразу ж впливають на виробницт­во. Недостатність ресурсів веде до падіння виробництва, а їх відсут­ність до його припинення. Наявність достатніх доходів створює пе­редумови для нормального ходу відтворювального процесу, але ще не гарантує його, оскільки все залежить від їх раціонального розпо­ділу і ефективного використання. Саме це і є основним завданням фінансів підприємств. Фінансові ресурси — це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства.

Виробнича і фінансова діяльність підприємств починаєть­ся з формування фінансових ресурсів. У процесі використання основних фондів формується такий вид фінансових ресурсів, як амортизаційні відрахування.

Характеристики

Список файлов реферата