139143 (724779), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Ще одна характерна риса праукраїнської міфосвідомості – її антропоморфність. Ця особливість також перейшла з певними видозмінами наступні століття і була втілена в образі святості в культурі Київської Русі. Вказаний погляд на світ спрямований з середини на зовні, від людини до Універсуму. В основі його – непоборне інтимне ставлення до природи. Людина знаходить себе саму у зовнішньому світі. Та й у Всесвіті вона бачить ті самі якості, що властиві їй самій. Водночас і в собі вона знаходить Всесвіт. Людина і Всесвіт. Людина усвідомлює себе як зменшену модель, яка відтворює Всесвіт. От через що в образі святості центр уваги перенесено на особу – носі святості, святого, котрий на рівні мікрокосмосу, в межах локального соціального світу уподібнюється до Бога як втіленого сакрального начала в масштабах мікрокосмосу.

Під впливом глибинного шару народної культури відбулася певна переакцентація християнського (у візантійському трактуванні) розуміння святості. Формується один з основних принципів давньоруської свідомості – уявлення про святість як вищий моральний ідеал поведінки, як особливу життєву позицію. Її розуміють як жертовність. Образ святості наповнюється моральним змістом і постає як ідеал праведного, непорочного життя. Так, Володимир Мономах в своєму „ Поученії ” закликає в усьому керуватися життєвою доцільністю і здоровим глуздом. Праця для Мономаха – найвище мірило богоугодності людини. Все це мало відповідало ортодоксальним вимогам візантійської церкви, але, без сумніву, виражало світобачення і уявлення давньоруського суспільства, яке продовжувало вбирати та випромінювати початки й струмені тисячолітньої української культури.

Характеристики

Список файлов реферата