138708 (724499), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Разом з тим українське єврейство в цілому найбільш відірване від традиції порівняно з іншими національними меншинами. Згідно із шкалою збереження національних традицій, застосованою Інститутом соціології НАН України при вивченні 8 етносів України, євреї набагато менше за інших говорять національною мовою, відзначають релігійні свята, співають національних пісень, розповідають національні казки, готують національні страви, обговорюють події національної історії і культури (стосовно історії та культури, то респонденти роблять це в колі своєї родини набагато частіше, аніж це було в сім'ях їхніх батьків). Хоча українські євреї досить активно обстоюють автономність національних меншин, у тому числі і в релігійному житті, проте серед визначальних чинників усвідомлення власної національної приналежності релігія не увійшла до переліку чільних. Релігійна діяльність також не є привабливою для абсолютної більшості.
Величезним випробуванням для існування єврейського релігійного життя в Україні, є, поза сумнівом, інтенсивна еміграція. Загалом лише в Ізраїль з країн колишнього СРСР репатріювалося від часу скасування обмежень понад 700 тис. євреїв, приблизно 18% — з України. Лише з Києва протягом 1990—1992 років до Ізраїлю виїхало 26056 євреїв, а протягом 1968—1988 років кожний десятий єврей, який прибував до Ізраїлю з СРСР, був з Чернівців.[6.,54]
Те, що в еміграційних скеруваннях дуже велика частка нерелігійної й неетнічної мотивації, засвідчують такі статистичні дані: протягом 1989—1990 років до Ізраїлю прибуло 5,4% не євреїв із СРСР, у 1991 р. — 13,3%, у 1992 р. — 20,5% . За даними ЦСУ Ізраїлю, 58% єврейських родин в європейський частині колишнього СРСР являють собою мішані шлюби.
Причому, як підрахували ізраїльські демографи, випадки, коли мішані сім'ї записують дитину євреєм, під час перепису 1989 р. становили лише від 17 до 26%. Вони також вважають, що еміграція триватиме. Безперечно, чимала частина євреїв залишиться в Україні, і вони не лише зберігатимуть величезну історико-культурну й духовну спадщину, надбану тут їхніми предками протягом багатьох століть, а й розвиватимуть це надбання.
ВИСНОВОК
Підсумовуючи все вище сказане, можна з впевненістю стверджувати про безсумнівну значимість даної теми для цілісного розгляду різноманітних культурних тенденцій в українському суспільстві на протязі тривалого періоду її історії.
Величезну значимість має, встановлення впливу іудейської релігії на життя української спільноти в різні періоди історії починаючи з княжих часів і закінчуючи сучасністю. Це дозволяє нам простежити залежність потужності іудейської церкви від різних суспільно-політичних і соціально-економічних умов, а також, побіжно дослідити стосунки титульного етносу (українців) і єврейської общини (зокрема, питання антисемітських настроїв в українському суспільстві).
Для з’ясування характерних особливостей положення іудаїзму в радянські часи, найбільш корисною є акцентуація уваги на питання негативного впливу антирелігійної компанії М.С. Хрущова на стан віросповідання іудаїзму на теренах України. Наслідки цієї акції легко простежуються і в наступні періоди існування іудейських громад в Україні. Достатньо складним є простеження долі єврейсько-іудейської спільноти в часи застою і перебудови, це пов’язано з навмисним викривленням історичних фактів, що стосуються нашої проблеми в радянській історіографії. Інша проблема виникла при дослідженні долі іудейства після утворення Української незалежної держави, хоча, новітні праці переважно й позбулися традиційного, негативного ставлення до іудейства, вони й надалі нерідко грішать наявністю суперечливих фактів, неточностями, а іноді й відвертим антисемітизмом. Тому, чи не найголовнішим, завданням для автора була систематизація та впорядкування наявних даних по дослідженій проблематиці.
Безумовно, тема долі іудаїзму в Україні дуже складна і суперечлива і містить в собі чимало можливостей для подальших досліджень на різних рівнях наукової практики. Зокрема, дуже важливим є розгляд цієї проблеми у регіональному вимірі, та відносно взаємостосунків іудейської церкви з іншими конфесіями, які існують на території Української держави. Це пов’язано з необхідністю підведення теоретичної основи під встановлення та зміцнення толерантних та безконфліктних взаємовідносин, як між суто релігійними спільнотами, так і між різними етнічними спільнотами, що мешкають в Україні.
ЛІТЕРАТУРА
1. Вечерський В. «Синагоги в Україні». Хроніка 2000.-№21-22.- с. 133-134.
2. Історія релігії в Україні: навч. Посібник/ НАН України. І-нт філософії, Відділ релігієзнавства; За ред.. А.М. Колодного, П.Л. Яроцького.- К.: Знання, 1999.- 735 с.
3. Історія релігії в Україні: У 10 Т./ Укр. осоц. Релігіє знавців, Відділення релігієзнавства ін-ту філос. ім. Г.Сковороди НАН України; Укр. Центр духовної культури; Ред. кол.: А.Колодний (голова) та ін- К.: Укр. Центр духовної культури; 1997.
4. Історія церкви та релігійної думки в Україні: Навч. Посібник:У 3-х кн.- К.: Либідь, 1994. Кн. 3: Кінець ХVІ- сер. ХІХ ст. Скл. О.П. Крижанівський.- 1994.- 336 с.
5. Лупарев Г.П. «Понятие и виды религиозных организаций в СССР» : (Правовой статус) // Сов. Государство и право.-1991.-№5.- с. 35-42.
6. Маринович М.Ф. «Про міжконфесійну ситуацію в Україні» // Релігійне життя // Права людини в Україні:К.-Х.,1993.- с. 50-56.
7. Мокрий В. «Церква в житті українців ».- Львів; Краків; Париж: Просвіта, 1993.-106.
8. Релігійні організації в Україні станом на 1 січня 1998 року : Офіційний вісник Людина і світ.-1998.-№1.- с. 24-32.
9. Саган О. «Релігійне життя України наприкінці 1996р. // Українське слово.-1996. 26 грудня.
10. Хонигсман Я.С., Нейман А.Я. « Евреи Украины » :/ Краткий очерк истории / Под. Общ. Ред. Ф.Я. Горовского; Укр.- финск. Ин-т.- К.: Б. и, 1992.-157 с. Ч.1.
14
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
