120968 (715709), страница 9

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

Исходя из особенностей потребительских свойств некоторых объектов собственности, источников их происхождения (преимущественно умственный труд человека), назначения и использования, законодатель выделяет отдельно право интеллектуальной собст­венности. Термин «интеллектуальная собственность» пришел в правовую литературу из французского права и полу­чил широкое международное признание в связи с принятием Конвенции, учредившей Всемирную организацию ин­теллектуальной собственности. интеллектуальная собственность — это все права, возникающие в связи с результатами творческой деятельности человека, а объекты правоотношений — конкретные результа­ты этой деятельности. объектами права интеллектуальной собственности являются: 1. Литературные, художественные произведения и научные труды. 2. Исполнительная деятельность артистов, фоно­граммы и радиоперадачи. 3. Изобретения во всех сферах человеческой дея­тельности. 4. Научные открытия. 5. Промышленные образцы.6. Товарные знаки, знаки обслуживания, коммер­ческие наименования и отметки. Субъекты этого права — граждане, юридические лица и государство. В последнее время в Украине в сфере этих правоотношений Верховная Рада Украи­ны приняла законы: «Об охране прав на изобретения и полезные модели», «Об охране прав на промышлен­ные образцы», «Об охране прав на знаки для товаров и услуг», «Об авторских и смежных правах», которые не только определяют содержание использованных в законах сроков, понятий, но и всесторонне регулиру­ют правовой режим отмеченных объектов промыш­ленной собственности. В то же время подтверждает­ся общая норма, в соответствии с которой, если меж­дународным договором Украины установлены другие правила чем те, что предусмотрены законодательст­вом Украины об изобретениях (полезные модели), то применяются правила международного договора. К изобретению следует отно­сить результаты творческой деятельности человека в любой отрасли технологии, к промышленному образцу — результат творческой деятельности человека в отрасли художественного конструирования. Субъектами права собственности на изобретение, по­лезную модель, промышленный образец, другие объ­екты, относящиеся к категории промышленной соб­ственности, являются не только граждане Украины, но и иностранные лица и лица без гражданства. Объектом изобретения может быть продукт (уст­ройство), вещество, культура клетки растения и жи­вотного, а также способ их создания. Объектом по­лезной модели — конструктивное выполнение уст­ройства, объектом промышленного образца — форма, рисунок или раскраска или их сочетание, определяю­щее внешний вид промышленного изделия и предна­значенное для удовлетворения эстетических и эрго­номичных потребностей потребителей. Правовая охрана изобретения, полезной модели и промышленного образца предоставляется в том слу­чае, когда они не противоречат общественным интере­сам, принципам гуманности и морали и отвечают ус­ловиям патентной состоятельности. Если речь идет об изобретении, то оно будет «признано патентно-со­стоятельным, если будет отвечать трем условиям (бу­дет новым, будет иметь изобретательский уровень и будет промышленно пригодным), тогда как для при­знания патентной состоятельности полезной модели и промышленного образца достаточно двух условий — новизны и промышленной пригодности. Право собственности на изобретение, полезную мо­дель и промышленный образец должно быть засви­детельствовано патентом, который выдается специа­лизированным государственным ведомством — Го­сударственным комитетом Украины по вопросам интеллектуальной собственности (Госпатентом Ук­раины).

Захист права власності

Захист права власності здійснюється всією право­вою системою держави. Чинне законодавство визна­чає основні способи захисту права власності, до яких належать такі: відшкодування збитків, учинених порушенням права власності; усунення порушень права власності, що не пов'язані з утратою володіння; витребування майна з чужого незаконного воло­діння. Держава покликана забезпечувати всім власни­кам рівні умови захисту права власності, що здій­снюється в позовному порядку судом, арбітражним судом, третейським судом, а у випадках, передбаче­них законодавством, — також товариськими суда­ми, професійними спілками та іншими громадськи­ми об'єднаннями Для захисту права власності застосовуються май­ново-правові та зобов'язально-правові позови. До майново-правових відносять: віндикаційний позов, тобто витребування майна; негаторний позов, тобто повернення або відшко­дування всіх доходів, що були або могли бути здобуті за час незаконного володіння майном. Що ж до зобов'язально-правових способів захисту права власності, то вони, здебільшого, засновані на договорах, але можуть бути пов'язані і з позадого­вірними зобов'язаннями. До них відносять позови: про відшкодування збитків; про повернення речей, відданих у користування за договором, і т. ін. Власник не може бути позбавлений права влас­ності на його майно, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Зокрема, власник може бу­ти позбавлений права власності в таких випадках: у разі звернення стягнення на майно власниказа зобов'язаннями, передбаченими законодав­ством; у разі настання надзвичайних обставин (стихій­ного лиха, епідемій, епізоотій, аварій тощо) за рішенням органів державної влади в інтересах суспільства у власника може бути вилучено майно в порядку і за умов, установлених зако­нодавством України з виплатою його вартості; в інших випадках, передбачених чинним зако­нодавством України, майно може бути вилучене у власника за рішенням чи вироком суду як санкція за вчинення право­порушення. Якщо право власності примусово припинене зако­нодавчим актом України, держава відшкодовує власникові завдані збитки в повному обсязі відповід­но до реальної вартості майна на момент припинен­ня права власності, в тому числі нестримані доходи. Власник може вимагати усунення будь-яких по­рушень його права і повернення його майна з чужого незаконного володіння протягом трирічної позовної давності.

Поняття та види цивільно-правових угод

Угода є основною підставою виникнення зобов'язань; вона установлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що її уклали. Угоду можна визначити як договір двох або де­кількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Предметом угоди завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом буде неправомірна дія, тобто незаконна, то така угода визнається недійсною. Угода вважається дійсною за дотримання таких умов: законності дії; волевиявлення сторін; дотри­мання встановленої законом форми угоди; право­та дієздатності сторін. Головним елементом кожної угоди є воля сто­рін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить законові. Змістом будь-якої угоди є права та обов'язки сторін, установлені ним. Зміст будь-якої угоди характеризується її умовами. Прийнято розрізня­ти істотні, звичайні та випадкові умови угоди. Істотними є ті умови угоди, що ви­знані такими за законом або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за зая­вою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди До звичайних умов відносять ті, які самі по собі передбачаються, скажімо, місце виконання догово­ру. Ці умови не обов'язково повинні бути включені до угоди. Випадковими визначаються такі умови угоди, які зазвичай у угодах такого виду не передбачаю­ться, але можуть бути встановлені договіром сторін. У угоді може бути зафіксовано волю однієї, двох чи кількох осіб. Угоди, що базуються на волевиявленні однієї особи, називаються односторонніми (приміром, за­повіт, відмова від прийняття спадщини. Угоди, в яких виявлено волю двох осіб, нази­ваються двосторонніми (наприклад, договір купівлі-продажу, оренди і т. ін.). Угоди, в яких беруть участь більш як дві осо­би, називаються багатосторонніми до­говір про сумісну діяльність із спорудження житла, будівництва шляхів, шкіл і под.). Розрізняють угоди реальні й консенсуальні. Реальні угоди вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій (скажімо, договір позики слід уважати укладеним, коли по­зикодавець передав позичальникові певну суму грошей). Консенсуальні угоди вважаються укладеними і набувають юридичного значення з моменту досяг­нення угоди з основних умов договору (наприклад, купівля-продаж, найом, підряд тощо). За формою угоди можуть бути усними й письмовими. Письмові, своєю чергою, поділяються на прості й нотаріально засвідчені. У процесі укладення угоди розрізняють дві стадії: пропозицію укласти угоду і прий­няття пропозиції. Часто сторони самі визначають момент набрання угоди юридичної сили, тобто момент, із якого угода уважається укладеною, про що прямо зазна­чають в угоді — угода набирає чинності з тако­го-то дня місяця і року. В інших випадках момент укладення угоди визначає закон. Момент набрання угоди чинності має важли­ве значення, оскільки з цим моментом пов'язані певні юридичні наслідки — перехід права власності до покупця, ризик випадкової загибелі речі та ін.

Підстави визначення угод недісними

Недействительными соглашениями являются дей­ствия граждан и организаций хо­тя и направленные на приобретение, изменение или прекращение гражданских прав и обязанностей, но не создающие для них этих юридических последст­вий, как явно противоречащие действующим граж­данским законам. Недействительным является соглашение, не отве­чающее требованиям закона. К соглашениям, которые определяются недействи­тельными в связи с нарушением требований закона, принадлежат: соглашения, направленные на ограни­чение правоспособности или дееспособности; креди­тование одной организации другой в натуральной или денежной форме; доверенность, в которой не обозна­чена дата ее составления; соглашения сторон об из­менении сроков исковой давности и порядка их ис­числения. Недействительным является соглашение, заклю­ченное юридическим лицом, противоречащее устав­ным целям ее деятельности. Такие соглашения на­зываются противоуставными. В соответствии с Гражданским кодексом недейст­вительным является соглашение, заключенное граж­данином, признанным недееспособным по душевной болезни или слабоумию. Гражданин, признанный су­дом недееспособным, не может сам заключать согла­шение, ибо для его действительности необходимо соз­нательное волеизъявление сторон. Соглашение, заключенное вследствие мошенниче­ства, насилия, угрозы, злоумышленного соглашения представителя одной стороны со второй стороной, а также соглашение, которое гражданин был вынуж­ден заключить на очень невыгодных для себя усло­виях вследствие стечения тяжелых обстоятельств, мо­жет быть признано недействительным по иску пострадавшего или по иску государственной или об­щественной организации. Мошенничеством считается сознательное сообще­ние недостоверных фактов или умалчивание об ис­тинных фактах. Насилие — это такое физическое воздействие на гражданина, которое принуждает заключить опреде­ленное соглашение. Оно заключается в нанесении уда­ров и побоев, причинении телесных повреждении. Угроза заключается в психическом влиянии на лицо с целью заставить его заключить определенное соглашение под страхом применения насилия. Стечение тяжких обстоятельств — это наличие крайнего материального затруднения, вызванного раз­личными причинами. Согласно Гражданскому кодексу недействитель­ным является соглашение, заключенное без намере­ния создать юридические последствия. Сомнительное соглашение заключается без реаль­ного экономического содержания, не отвечает дейст­вительности и существует только на бумаге. Гражданское законодательство Украины также пре­дусматривает соглашения, которые имеют такой при­знак, как степень недействительности. Соответствен­но различают соглашения: абсолютно недействительные, или ничтожные; от­носительно недействительные, или оспоримые. Ничтожные соглашения бывают следующих видов: а)заключенные с нарушением обязательной нота­риальной или простой письменной формы; б)заключенные несовершеннолетними, не достиг­шими 15 лет; в)заключенные гражданами, признанными недее­способными; г)заключенные с целью, противоречащей интере­сам государства и общества; д)соглашения юридических лиц, противоречащие их целям; е)сомнительные и притворные соглашения. К оспаримым принадлежат соглашения, заключенные: а)несовершеннолетними от 15 до 18 лет; б)гражданами, ограниченными в дееспособности вследствие злоупотребления спиртными напитками или наркотическими веществами; в)гражданами, не способными понимать значение своих действий; г)вследствие ошибки; д)вследствие мошенничества, насилия, угрозы, зло­умышленного соглашения представителя одной сто­роны со второй

Поняття та елементи зобов’язань

Зобов'язання являє собою таке правовідношення, згідно з яким одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а креди­тор має право вимагати від боржника виконання йо­го обов'язку. Зобов'язання складається з суб'єктів, об'єктів і змісту. Суб'єктами зобов'язання є кредитор, тобто особа, якій належить право вимоги, і боржник-особа, яка не­се обов'язок, що відповідає праву вимоги кредитора. Об'єкти зобов'язань — відповідні дії, на реаліза­цію яких спрямовано права та обов'язки суб'єктів (скажімо, передача майна, виконання роботи, спла­та грошей тощо). Зміст зобов'язання становлять права, вимоги кредитора та обов'язки боржника. При цьому зо­бов'язання спрямовані на: передачу майна виконання ро­біт на підставі договорів підряду, побутового замов­лення, підряду на капітальне будівництво, договорів про сумісну діяльність; надання послуг на підставі договорів перевезень покриття шкоди Зобов'язання виникають із таких підстав: за договорами, передбаченими законодавством; за договорами, непередбаченими законом, але такими, що не протирічать йому; за адміністративними актами; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі через інші дії громадян та організацій; через події, з настанням яких закон пов'язує ви­никнення цивільно-правових наслідків.

Зобов’язання, виникаючи із заподіяння шкоди

Одним из оснований возникновения обязатепьств, в соответствии со ст. 440 ГК Украины, принесение щерба другому лицу. Этот вид обязательств возникает с неправомерных актов, т.е. противоправное, виновное принесение ущерба делектно-способным лицом. Обязательства причинения ущерба называют делектными. Причинение ущерба другому лицу не всегда порождает депектноспособное обязательство. Оно возникает, где приминитель ущерба и потерпевший не были между собой а обязательных отношениях или ущерб возник независимо от существующих между сторонами обязательных отношений. Делектное обязательство обязательство, в котором лицо, которое виновно причинило ущерб личности гражданина или его собственности или неправдивых организации. Субъектами делектных обязательств могут быть какие-либо участники гражданских отношении Их называют кредитором и должником Кредитор - лицо, которое причинило -ущерб (потерпевший). ДОЛЖНИК- лицо которое отвечает за причиненный ущерб. Содержание делектного обязательства доставляют право кредитора и обязанность должника. Во многих случаях основанием возникновения обя­зательства служат неправомерные действия физиче­ских и юридических лиц, с которыми закон связывает наступление обязательственно-правовых последствий. Примером таких действий могут быть уничтожение, повреждение или присвоение чужого имущества, при­чинение ущерба здоровью гражданина, повлекшее за собой негативные имущественные последствия для по­страдавшего, завладение находкой, безосновательное приобретение или сохранение имущества. В силу этих неправомерных действий лицо, их со­вершившее, обязано возместить причиненные убыт­ки, возвратить присвоенное чужое имущество. Здесь факт причинения ущерба является основа­нием возникновения внедоговорного (независимо и кроме договора) обязательства. Оно называется обя­зательством, возникающим вследствие причинения ущерба в соответствии с Гражданским Кодексом Ук­раины.

Характеристики

Список файлов реферата