120968 (715709), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Поняття державної служби та її принципи

Державною службою в Україні визнається професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їхньому апараті та на яких покладено практичне виконання завдань і функцій держави. Ця категорія осіб є державними службовцями, має відповідні службові повноваження та одержує заробітну платню з державних коштів. Державну службу необхідно розглядати в аспекті виконання службовцями їхніх обов'язків у держав­них організаціях, а саме: в органах державної вла­ди, підприємствах, організаціях та установах. Державна служба здійснюється на професійній основі. Такий порядок обумовлюється необхідністю забезпечення неперервної, компетентної діяльності державних організацій. Правовий інститут державної служби складають норми конституційного, трудового, цивільного, фі­нансового та інших галузей права. Виходячи з принципу поділу влади, вирізняється державна служба в органах законодавчої, виконав­чої та судової влади. Залежно від специфіки сфер державної діяльності до державної служби належать державні службовці, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, Служби безпеки, внутрішніх справ і т. д. Основні принципи, що лежать в основі державної служби, закріплено в Конституції України та в За­коні України "Про державну службу". Вони такі: служіння народові України; демократизм і законність; гуманізм і соціальна справедливість; пріоритет прав людини й громадянина; професіоналізм, компетентність, ініціативність чесність, відданість справі; персональна відповідальність за виконанню службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав і законних інтересів органів місцевого й регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ та орга­нізацій, об'єднань громадян. Должность — это определенная структурой и штат­ным расписанием первичная структурная единица государственного органа и его аппарата, на которую возложен установленный нормативными актами круг служебных полномочий. В зависимости от того, какую должность служа­щие занимают или в какой организации они выпол­няют обязанности или осуществляют функции, мож­но выделить следующие виды этой категории работ­ников: 1)служащие государственных органов; 2)служащие государственных учреждений, пред­приятий, организаций, объединений; 3)муниципальные служащие (служащие, занима­ющие должности в органах местного самоуправления); Среди названных выше типов служащих в коли­чественном отношении ведущее место занимают госу­дарственные (муниципальные) служащие. Именно слу­жащие действуют как персонал в многочисленных структурах государственных органов, учреждений и ор­ганизаций, внутри институтов управляющей и управ­ляемой систем; именно их компетентность определяет действительное пользование возможностями управления с целью установления необходимого правового по­рядка в государстве и обществе.

Види державних службовців

Классифицировать государственных служащих можно по различным признакам. Одной из наиболее распространенных классификаций государственных служащих является следующая: начальствующий состав — это руководители структурных подразделений государственных органов (начальники отделов, бюро, служб и тому подобное), которые осуществляют деятельность в рамках ком­петенции, которая значительно тяжелее компетенции руководителя предприятия, организации, учреждения; представители административной власти — это государственные служащие, чьи полномочия распро­страняются на неподчиненных им людей, но дейст­вия порождают для последних определенные юриди­ческие последствия. (Например, аппарат милиции, про­куратуры, контрольно-надзорных органов и тому подобное); специалисты — это рядовые работники, выпол­няющие функции в соответствии с полученным ими специальным образованием. Они не имеют в своем подчинении других лиц, поэтому, как правило, не мо­гут распространять на них свои полномочия и вызы­вать своими действиями определенные юридические последствия. Это экономисты, бухгалтеры, инженеры, юристы, врачи, учителя, агрономы и тому подобное; вспомогательно-технический персонал включа­ет государственных служащих, на которых возложе­но выполнение обслуживающих, вспомогательных функций и материально-технических действий. Это рядовые работники машинописных бюро, канцелярий, секретариатов и тому подобное. Основным критерием классификации должностей государственных служащих является организацион­но-правовой уровень органа, принимающего их на ра­боту, объем и характер компетенции на конкретной должности, роль и место должности в структуре госу­дарственного органа.

Акти управління в системі державно-правових актів

Для достижения целей управления и разрешения поставленных заданий субъекты управления выдают значительное количество правовых актов, которые ус­танавливают новые юридические нормы, изменяют или отменяют старые, формируют новые правоотно­шения, изменяют или прекращают действующие. Конституция Украины устанавливает полную ие­рархию органов исполнительной власти, и, соответст­венно иерархию их актов. Акты Кабинета Мини­стров Украины, например, не могут ставиться в зави­симость от актов органов местного самоуправления. Акты исполнительной власти имеют особенности: а)принимаются при осуществлении функций ис­полнительной власти, а также издаются органами го­сударственного управления б)являются подзаконными, производными от зако­на. в)имеют официальный характер, поскольку изда­ются органом управления, представляющим интересы-государства. Эти акты влекут за собой юридиче­ские последствия; г)опираются на властные полномочия государст­венного органа или должностного лица. Они являют­ся односторонним волеизъявлением, не означающим, что субъекты исполнительной власти не учитывают свободу граждан, их объединений или других госу­дарственных органов власти. Наоборот, основанием для многих актов управления являются предложе­ния, заявления, граждан; д)должны быть надлежащим образом оформле­ны, приняты в установленном законодательством по­рядке. Юридическое значение актов управления заклю­чается в том, что они, с одной стороны, устанавлива­ют, изменяют и отменяют правовые нормы, а с дру­гой — влекут за собой возникновение, изменение, пре­кращение правоотношений, являются юридическими фактами. Таким образом, акты государственного управле­ния — это властные, принятые в соответствии с зако­нами предписания органов государственной исполни­тельной власти по вопросам компетенции данного ор­гана или должностного лица, влекущие за собой юридические последствия. Акты органов исполнительной власти разделяют­ся на нормативные, индивидуальные (ненормативные) и смешанные. Нормативные акты устанавливают правила поведе­ния, имеют общий характер, регламентируют общественные отношения в определенных сферах, не имеют конкретного адресата, предназначенные для много­кратного использования. Индивидуальные акты издаются для разрешения конкретных управленческих дел, касаются конкрет­ных действий, фактов, адресуются конкретным ли­цам, основываются на нормативных актах и являют­ся одноразовыми, поскольку исчерпываются однора­зовым применением. В некоторых случаях принимаются смешанные ак­ты управления. Важной является также классификация актов управления по субъектам, их издавшим. По этому кри­терию различают три группы актов управления, т.е. изданные: Кабинетом Министров Украины, централь­ными органами исполнительной власти, местными ор­ганами исполнительной власти. Конституция устанавливает виды правовых актов пра­вительства Украины постановления и распоря­жения, и указывает, что они являются обязательными к исполнению на всей территории Украины. По­становлениями Кабинета Министров должны оформ­ляться наиболее важные решения, носящие норма­тивный характер. По оперативным, другим текущим вопросам издаются распоряжения.

Вимоги, що пред’являються до актів управління

К актам органов исполнительной власти предъяв­ляются определенные юридические требования. В пер­вую очередь, акты должны быть законными. Это зна­чит, что они должны быть: 1) изданными в соответст­вии с Конституцией Украины и другими законодатель­ными актами; 2) отвечать цели юридического акта, на основании и на выполнение которого приняты; 3) из­даны в рамках компетенции государственного органа, принявшего их; 4) принятыми в установленный зако­ном срок; 5) изданы с соблюдением процессуальных требований. В основе действий актов исполнительной власти презумпция законности (правильность) актов, соглас­но которой акт считается законным с момента при­нятия, если он не упразднен І в по­рядке, предусмотренном законодательством. Другие органы не должны иметь права проверять законность акта, кроме суда, в случае осу­ществления правосудия. Акты управления должны отвечать организацион­но-техническим требованиям, в первую очередь к язы­ку: он должен быть ясным, четким, лаконичным, по­нятным каждому (с соблюдением законодательства Украины о языке). Акт должен иметь название, но­мер, дату издания, подписи, в необходимых случаях штампы, печати и тому подобное. Следует указать, кем и когда он издан. Акты управления должны быть своевременно до­ведены до исполнителей и других заинтересованных субъектов. При издании актов необходимо следовать требованиям делопроизводства. Нормативные акты, касающиеся социально-эконо­мических, политических, личных прав, свобод и за­конных интересов граждан, а также акты межведом­ственного характера, должны проходить государственную регистрацию в Министерстве юсти­ции. В административно-правовой науке акты управ­ления, принятые с нарушением требований юриди­ческого й организационно-технического характера, считаются дефектными. В зависимости от характе­ра дефектности их разделяют на ничтожные и оспо­римые. Ничтожными признаются акты, юридическая не­состоятельность которых настолько очевидна, что они не должны выполняться. Акты оспоримые — содержащие ошибки, имею­щие недостатки, их дефектность не настолько оче­видна, чтобы они не выполнялись. После устранения недостатков, доработки, эти акты определяются законными, а поэтому обязательными для исполнения.

Адміністративна відповідальність

Адміністративна відповідальність виступає одним із видів юридичної відповідальності. Під адміністративною відповідальністю слід ро­зуміти застосування уповноваженим органом чи посадовою особою адміністративного стягнення до особи, яка вчинила правопорушення, що за своїм ха­рактером не тягне за собою відповідно до чинного законодавства кримінальну відповідальність. Адміністративна відповідальність установлюється законами й підзаконними актами чи їхніми норма­ми про адміністративні правопорушення. У цих ак­тах визначаються склади адміністративних правопо­рушень і санкції, а в деяких випадках — і порядок їх застосування. В основі адміністративної відповідальності лежить адміністративне правопорушення. Суб'єктами адміністративної відповідальності ви­ступають як фізичні особи, так і колективні утво­рення. Особливість адміністративної відповідальності полягає в тому, що адміністративні стягнення накладаються спеціально уповноваженими органами виконавчої влади і посадовими особами чи суддями; Між суб'єктом адміністративного правопорушення та особою, яка накладає адміністративне стягнен­ня, відсутні службові стосунки. За цією ознакою ад­міністративна відповідальність відрізняється від дисциплінарної, для якої наявність таких взаємин є необхідною умовою. Адміністративне стягнення згідно з чинним законодавством діє протягом року з моменту його застосування. Заходи адміністративної відповідальності застосо­вуються відповідно до законодавства, що регламен­тує провадження у справах про адміністративні пра­вопорушення. Адміністративна відповідальність має особливості, що вирізняють її з-поміж інших видів відповідальності. Причому основна особливість — це те, що необхідною підставою для її застосування є наявність адміністративного правопорушення, а заходом впливу має бути адміністративне стяг­нення. У Конституції України вказується, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги під час вирішення справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Роль адвокатури в захисті прав людини

Адвокатура є добровільним професійним громад­ським об'єднанням, покликаним згідно з Конститу­цією України сприяти захистові прав, свобод і ре­презентувати законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридич­них осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, де­мократизму, гуманізму й конфіденційності. Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціаль­ністю юриста чи помічника адвоката не менш як два роки, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцт­во про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Адвокати здійснюють такі види діяльності: дають консультації юридичних питань, складають заяви, скарги та інші документи посвідчують копії документів у справах, здійснюють представництво в суді,

подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; виконують свої обов'язки відповідно до кримі­нально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства. У своїй професійної діяльності адвокат має право: репрезентувати і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їхнім дорученням збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази

ознайомлюватися на підприємствах із необхідними для виконання доручення документами й матеріалами, за ви­нятком тих, таємниця яких охороняється за­коном; Здійснюючи свої професійні обов'язки, адвокат зобов'язаний неухильно додержуватись вимог чин­ного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права викорис­товувати свої повноваження на шкоду особі, в інте­ресах якої прийняв доручення, та відмовитися від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвину­ваченого, підсудного.

Характеристики

Список файлов реферата