120968 (715709), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

Поняття та джерела фінансового права

Финансовое право — это совокупность правовых норм, регулирующих общественные отношения в об­ласти мобилизации, распределения, использования цен­трализованных и децентрализованных фондов (средств) с целью обеспечения выполнения заданий и функций государства. Предметом финансового права являются общест­венные отношения, возникающие в процессе финансо­вой деятельности — отношения по поводу формирова­ния и расходования централизованных и децентрали­зованных фондов денежных средств, необходимых го­сударству для выполнения его функции. Метод финансово-правового регулирования пред­ставляет собой совокупность средств влияния на участников финансово-правовых отношений

Финан­совому праву. присущ метод властных предписаний, рекомендации, исследования и тому подобное. В настоящее время такие методы приобретают все большее применение. Источники финансового права — это правовые ак­ты органов законодательной и исполнительной вла­сти и местного самоуправления, в которых содержат­ся нормы финансового права. Основным источником финансового права явля­ется Конституция Украины от 28 июня 1996 г. Она закрепила основы правовой организации финансо­вой деятельности государства, в частности, бюджет­ной деятельности. Также к источникам финансово­го права принадлежат: нормативные акты Верхов­ной Рады Украины, Президента Украины, Кабинета Министров Украины, органов самоуправления. Осо­бое место среди источников занимают нормативные акты Министерства финансов и Национального бан­ка Украины и другие. Нужно отметить, что единого источника, типа ко­декса, для данной отрасли нет. Отсутствуют кодифи­кационные источники из отдельных разделов финан­сового права, хотя подготовка такого законодательства началась. Работа над формированием проекта Нало­гового кодекса Украины началась еще в 1996 году. Налоговый кодекс должен быть единым, комплексным, рамочным законодательным актом, правовые нормы которого урегулировали бы взаимоотношения в про­цессе отправления налогов, сборов и обязательных пла­тежей между всеми субъектами отношений и стали основой по формированию финансово-налоговой куль­туры всех и каждого.

Місце фінансового права в системі права Украіни

Вопрос о месте финансового права, как самостоя­тельной отрасли в правовой системе Украины, был предметом ряда дискуссий в течение многих лет и практически решен в конце 60-х и начале 70-х годов. Самостоя­тельность финансового права обусловлена его содер­жанием, качественным единством общественных от­ношений. Но самостоятельность не значит, что оно существует обособлено. Финансовое право тесно свя­зано со всеми отраслями права. В первую очередь оно связано с конституционным, административным и гражданским. Конституционное право закрепляет: права, свобо­ды и обязанности человека и гражданина, формы соб­ственности, принципы деятельности государства и его органов во всех отраслях, в том числе и в отрасли фи­нансов, компетенцию органов государственной власти и государственного управления в сфере финансов. Тер­риториальное устройство Украины, распределение в го­сударстве власти на законодательную, исполнительную и судебную, взаимоотношение государственной власти и местного самоуправления также влияют на конкрет­ные формы финансовой деятельности. Нормы финан­сового права конкретизируют положение конституци­онно-правовых норм и обеспечивают формирование и расходование государственных централизованных и де­централизованных фондов денежных средств. Административное право определяет: принципы государственного управления, систему органов испол­нительной власти и их полномочия в области финан­сово-кредитных отношений, права и обязанности долж­ностных лиц финансовых и кредитных органов. Опи­раясь на эти положения, нормы финансового права закрепляют организационные формы управления фи­нансово-кредитной системой, систему и структуру фи­нансовых органов, регулируют отношения, возникаю­щие в процессе мобилизации, распределения и исполь­зования фондов денежных средств государством в лице его органов. Финансовое право имеет также связь и с граждан­ским правом. Так, предметом гражданского права яв­ляются имущественные отношения, к которым отно­сят и денежные. Кроме того, некоторые органы госу­дарственного управления, например, Национальный банк Украины, в то же время являются хозяйствен­ной организацией — юридическим лицом. Между эти­ми органами и юридическими или физическими ли­цами возникают отношения на основании договоров. Например, на основании кредитного соглашения, стра­хования. С трудовым и пенсионным финансовое право гра­ничит в той части, что касается регулирования отно­шений по поводу образования Пенсионного фонда и Фонда государственного социального страхования, и за нарушение финансового законодательства применяются санкции уголовно- и административно-правовых норм.

Фінансово-правові норми

Финансово-правовая норма — это установленное государством общеобязательное предписание (правило поведения) компетентных государственных орга­нов по поводу образования, распределения и исполь­зования средств централизованных и децентрализо­ванных фондов, выраженное в категорической форме и обеспеченное принудительной силой государства. Финансово-правовая норма регулирует только финан­совые отношения, при которых они становятся носи­телями прав и обязанностей, и предусматривает от­ветственность за невыполнение предписаний государ­ства. Как правило, финансово-правовая норма имеет императивный характер, который проявляется в ка­тегорической форме и не позволяет субъектам фи­нансовых правоотношений менять ни сами предписа­ния, ни условия их применения. Финансовая право­вая норма состоит из гипотезы, диспозиции, санкции. Гипотеза — часть правовой нормы, определяющая условия, при которых возникают права и обязанности. Диспозиция — часть правовой нормы, содержит предписание, как именно должны действовать участ­ники финансовых отношений, т.е. определяет их пра­ва и обязанности, возникающие только при опреде­ленных обстоятельствах, оговоренных в гипотезе. Средством защиты предписаний, содержащихся в финансово-правовой норме, являются санкции, т.е. ука­зания на невыгодные последствия, обязательно насту­пающие в случаях нарушения установленных госу­дарством предписаний. В зависимости от того, как сформулирован вари­ант поведения в диспозиции правовой нормы, финан­сово-правовые нормы разделяются на нормы, которые: 1) обязывают; 2) запрещают; 3) уполномочивают.

Поняття та джерела цивільного права

Цивільне право — одна з провідних галузей національного права України, Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом право­вого регулювання. Предмет правового регулювання цивільного пра­ва складають правові відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами. Це, зокрема, такі гру­пи відносин: Майновими відносинами є правові відносини, що пов'язані з належністю, набуттям, володінням, ко­ристуванням і розпорядженням майном. Особисті немайнові відносини індивідуалізують особу, оскільки виникають завдяки здійсненню нею її особистих прав і свобод (наприклад, право особи на життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я та автор­ство) Цивільно-правовий метод характеризується таки­ми ознаками: юридичною рівністю сторін; диспозитивністю сторін, на підставі чого сторо­нам надається право визначати їхні взаємовід­носини на власний розсуд вирішення майнових спорів че­рез загальний суд, арбітражний чи третейський суд" наявністю майнової відповідальності сторін. цивільне право являє собою сукупність норм права, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, що складаються в суспільстві між фізичними і юридичними особами та іншими соціальними утвореннями на засадах юридичної рів­ності сторін. Система цивільного права України визначає роз­міщення його складових у певній системі, обумовле­ній взаємозв'язком її елементів — юридичних норм та інститутів. Нові ринкові відносини потребують ради­кального оновлення правової бази, в тому числі й ци­вільного законодавства. Нині систему цивільного за­конодавства складають законодавчі та інші норма­тивні акти, що містять цивільно-правові норми. Основні засади цивільно-правового регулювання товарно-грошових відносин визначаються Конститу­цією України. Зокрема, вперше в Основному Законі нашої держави закріплено право приватної власнос­ті: "Кожен має право володіти, користуватися і роз­поряджатися своєю власністю, результатами своєї творчої, інтелектуальної діяльності. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та кому­нальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непо­рушним". Законодавчі акти України мають деталізувати й розвивати конституційні положення. Зокрема, на регулювання й розвиток цивільно-правових відно­син спрямовані: Закон України "Про власність" "Про підприємництво" "Про цінні папери і фондову біржу" Серед інших нормативних актів, які містять ци­вільно-правові норми, є укази Президента України постанови й розпорядження Уряду України а та­кож положення, інструкції, накази та інші відомчі нормативні акти, які стосуються майнових та осо­бистих немайнових відносин, що приймаються мі­ністерствами й відомствами України. Центральне місце в системі цивільного законодав­ства належить Цивільному кодексу України, Цивільний кодекс України є однією з форм коди­фікації цивільного законодавства і являє собою єди­ний законодавчий акт, у якому систематизовано ци­вільно-правові норми. Він складається з Загальної та Особливої частин. Загальна частина криє в собі таке: основні поло­ження; особи (громадяни та юридичні особи); угоди; представництво й довіреність; позовна давність. Особлива частина охоплює такі інститути: право власності зобов'язальне право авторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, про­мисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціона­лізаторську пропозицію; спадкове право; правоздат­ність іноземних громадян та осіб без громадянства, а також застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

Цивільні правовідносини та їх елементи

Цивільно-правові відносини — врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають юри­дична рівними носіями прав та обов'язків. Відповідно до статей 1, 2 Цивільного кодексу Ук­раїни зазначені відносини виникають у: державних, кооперативних та інших громад­ських Організацій між собою громадян із громадськими організаціями: громадян між собою. Для цивільно-правових відносин є характерними специфічні ознаки цивільно-правові відносини — це майнові та осо­бисті немайнові відносини; учасники цих відносин характеризуються май­новою відокремленістю та юридичною рівністю; юридичні права та обов'язки суб'єктів цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів. Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб'єктів, об'єктів і змісту. Суб'єктами цивільно-правових відносин можуть бути фізичні та юридичні особи. Правові відносини між фізичними особами вини­кають здебільшого з приводу матеріальних, духов­них та інших потреб. З урахуванням зазначеного об'єктами цивільно-правових відносин можуть бути: речі, дії, продукти творчої діяльності, особисті немайнові блага. Змістом цивільно-правових відносин є цивільні права та обов'язки суб'єктів таких відносин. Цивільно-правові відносини поділяються на такі види: за змістом: майнові спрямовані на задоволення майнових інтересів немайнові задоволення особистих інтересів за зв'язком учасників відносин: абсолютні, суб'єктові протистоїть як зобов'язаний суб'єкт невизначене коло осіб. відносні суб'єктові протис­тоїть конкретно визначена особа залежно від об'єкта правових відносин: речові, об'єктом яких є речі (наприклад, відносини володіння та користування майном) зобов'язальні, тобто правовідносини, об'єк­том яких є виконання відповідних зобов'язань залежно від структури: прості за яких одній стороні належить тільки право, а іншій — тільки обов'язок складні за яких дві сторони мають як права, так і обов'язки за характером нормативного спрямування: ре­гулятивні в основу яких покладено дію " норм, спря­мованих на регулювання відносин між їх учасниками; охоронні ци, що виникають унаслідок порушення цивільних прав одного з суб'єктів і спрямовані на їх відновлення. Цивільно-правові відносини виникають, змінюю­ться або припиняються на підставі юридичних фак­тів, тобто обставин, які мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки. Цивільний кодекс України (ст. 4) передбачає, що цивільні права та обов'язки виникають унаслідок: угод; адміністративних актів; відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; заподіяння шкоди ін­шій особі; придбання або збереження майна коштом іншої особи без достатніх підстав; інших дій грома­дян та організацій.

Поняття та ознаки юридичних осіб

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть набувати майно­вих та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судових органах. Правовими ознаками юридичної особи є: організаційна єдність; наявність відокремленого майна; можливість виступати в цивільному обороті від власного імені; здатність самостійно нести майнову відпові­дальність. Юридична особа повинна мати: свій статут; пра­воздатність; назву; органи; місцезнаходження (фі­ліали, представництва). Юридичні особи наділені цивільною право-суб'єктністю, тобто цивільною правоздатністю та ци­вільною дієздатністю, які виникають водночас із мо­менту їх державної реєстрації. Цивільна правоздатність юридичної особи ви­значається характером і змістом діяльності юридич­ної особи, що передбачена статутом організації. Ци­вільна дієздатність здійснюється відповідними ор­ганами юридичної особи, які можуть бути як єдиноначальними, так і колегіальними (чи в поєд­нанні між собою). Для юридичної особи правосуб'єктність виникає: з моменту затвердження статуту або положення; з моменту видання компетентним органом по­станови про утворення організації; з моменту реєстрації статуту, якщо він підлягає реєстрації. Залежно від характеру власності розрізняють такі види юридичних осіб: державні; колективні; оренд­ні; акціонерні; спільні, за участю закордонних суб'­єктів; приватні; сімейні; релігійні та ін. Крім того, за характером діяльності юридичні особи поділяються на: підприємства, що виробляють продукцію; установи, котрі надають послуги насе­ленню; колгоспи — колективні виробничі сільсько­господарські підприємства; комерційні та інші орга­нізації (торгівлі, харчування, будівництва і т. д.). Юридична особа утворюється і припиняється в порядку, визначеному чинним законодавством. Правосуб'єктність юридичної особи припиняється: з моменту її ліквідації; з моменту реорганізації (злиття, поділу, приєд­нання).

Характеристики

Список файлов реферата