120968 (715709), страница 12

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 12)

Трудовий контракт та сфера його застосування

трудовий контракт є насампе­ред різновидом трудового договору між працівником і роботодавцем, за яким працівник зобов'язується виконувати роботу за певною спеціальністю, квалі­фікацією або на певній посаді з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботода­вець зобов'язується сплачувати працівникові заро­бітну платню і забезпечувати умови праці. Контракт — це строковий трудовий договір, що укладається в письмовій формі. Контракт є підста­вою для видання наказу або розпорядження про за­рахування на роботу. У контракті строк його дії, права, обов'язки сто­рін, обсяги роботи, вимоги щодо її якості, відпові­дальність сторін (у тому числі матеріальна, мораль­на), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови його розірвання, в тому числі дострокового, умови вирішення соціально-по-бутових проблем тощо можуть установлюватися уго­дою сторін, законодавством установлюються певні обмеження, передусім для роботодавця — у будь-якому випадку умови контракту не повинні погір­шувати становище працівника порівняно з законо­давством про працю. Якщо в контракті буде записа­но умови, що погіршують становище працівника, вони визнаються недійсними. Так, недійсними бу­дуть уважатися положення контракту щодо встанов­лення штрафних санкцій до працівника, який на­лежним чином не виконує своїх обов'язків, передба­чених контрактом. У деяких випадках законодавство визначає обов'язкове укладення контракту; зазвичай це сто­сується керівників підприємств, установ та організа­цій, Зокрема, обов'язково укладається контракт із керівником підприємства, закладу освіти, що пере­буває в загальнодержавній власності, керівником, науковим, творчим та іншим співробітником націо­нального закладу України, керівником об'єднань зв'язку працівниками залізничного транспорту за­гального користування. Особливістю контрактного виду трудового догово­ру є також умови його розірвання, тобто припинен­ня його дії. По-перше, поряд із загальними підставами при­пинення дії трудового договору, контракт може пе­редбачати й інші умови, наприклад, за недотримання умов конфіденційності службової інформації. По-друге, трудовий контракт, як зазначалося ра­ніше, є строковим трудовим договором, а тому він не може бути припиненим з ініціативи працівника. Ви­нятком із цього правила є такі підстави: коли заява працівника про звільнення з роботи за власним ба­жанням зумовлена неможливістю продовжувати ро­боту порушення власником або уповнова­женим ним органом законодавства про працю, ко­лективного чи трудового договору. В означених випадках власник або уповноваже­ний ним орган повинен розірвати трудовий контракт у строк, названий працівником. Цікавою особливістю контракту є й те, що за пев­них умов він може перетворитися зі строкового дого­вору на договір, укладений на невизначений строк.

Обмежена матеріальна відповідальність

Ограниченная материальная ответственность, то есть ответственность в пределах среднего месячного заработка работника наступает во всех случаях, если нет оснований привлечь работника, к полной материальной ответствен­ности. Некоторые случаи ограниченной материальной ответ­ственности работников предусмотрены в КЗоТ, в соответствии с которым работники несут огра­ниченную материальную ответственность в размере причиненного по их вине ущерба, но не свыше своего среднего месячного заработка за порчу или уничтоже­ние по небрежности материалов, полуфабрикатов, изделий, ин­струментов, измерительных приборов, специальной оде­жды и других предметов, выданных предприятием ра­ботнику в пользование. Следует отметить, что ограниченная материальная от­ветственность наступает лишь в тех случаях, когда ущерб причиняется работником по неосторожности. Если работник умышленно причиняет вред, то он несет полную материальную ответственность Поэтому в каждой конкрет­ной ситуации при привлечении работника к материаль­ной ответственности необходимо выяснить как пред­мет посягательства, так и форму вины работника — умысел или неосторожность руководители предприятий, - их заместители несут материальную ответ­ственность в размере причинённого по их вине ущерба, но не свыше своего среднего месячного заработка, если ущерб причи­нен излишними денежными выплатами, неправильной постановкой учета и хранения материальных или денеж­ных ценностей, непринятием необходимых мер к предотвращению простоев, выпуска недоброкачествен­ной продукции, уничтожения и порчи мате­риальных или денежных ценностей. Если должностное лицо допустило несколько случа­ев причинения ущерба по указанным выше основани­ям либо по одному из них, суд вправе взыскать в воз­мещение ущерба за каждый такой случай денежные сум­мы в пределах среднего месячного заработка виновного лица. Ограниченная материальная ответственность ст. 133 КЭоТ Украины наступает за ущерб, причинен­ный излишними денежными выплатами, независимо от того, какие виды выплат произведены и за какие нару­шения. Например, штраф, уплаченный за простой ваго­на, относится к излишним денежным выплатам.

Повна матеріальна відповідальність

Працівник, який завдав матеріальної шкоди підприємству, організації, установі, несе матеріальну відповідальність незалежно від того, чи був він при­тягнутий до дисциплінарної відповідальності за діян­ня, що ними спричинено цю шкоду. Підставою для застосування матеріальної відпові­дальності до працівника є наявність матеріальної шкоди, спричиненої втратою, пошкодженням, зни­щенням майна підприємства, установи, організації внаслідок протиправних діянь працівника, з яким укладено трудовий договір. Чинне законодавство встановлює два види мате­ріальної відповідальності: обмежену, яка не переви­щує середнього заробітку працівника, і повну. Ос­тання настає в таких випадках: письмового договору про взяття на себе працівником повної матері­альної відповідальності коли майно та інші цінності були одержані пра­цівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами (отримання пра­цівником майна в такий спосіб можливе лише за наявності згоди працівника); якщо шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки злочину; якщо шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані. коли шкоди завдано недостачею, умисним зни­щенням або умисним зіпсуттям матеріалів. якщо на працівника законодавством покладено повну матеріальну відповідальність; у разі завдання шкоди не під час виконання тру­дових обов'язків; якщо службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу. Шкода, розмір якої перевищує середній заробіток працівника, може бути відшкодована працівником добровільно, а в разі відмови відшкодувати заподія­ну шкоду питання відшкодування вирішується су­дом, який, до речі, також розглядає трудові спори.

Трудова дисципліна та методи її забезпечення

Трудова дисципліна виступає необхідною умовою для належної організації будь-якої колектив­ної праці та являє собою сукупність не лише певних правил поведінки працівників, а й питань, пов'яза­них із необхідністю дотримання встановленого по­рядку, методів його забезпечення. Трудову дисципліну характеризують такі чинни­ки: чесна й сумлінна праця; своєчасне й точне вико­нання розпоряджень власника підвищення продуктивності праці; поліп­шення якості продукції; виконання технологічної дисципліни; додержання вимог охорони праці; до­тримання техніки безпеки та виробничої санітарії; Трудова дисципліна спирається на свідоме став­лення працівників до праці, що забезпечується мето­дами переконання, заохочення, а часом примусу. Головним є метод переконання, спрямований на виховання відповідних якостей пра­цівників, а також метод заохочення, тобто мораль­ного й матеріального стимулювання. Заохочення працівника є визнанням його професіоналізму та ви­раженням із боку власника поваги. Тому такий метод застосовується в разі досягнення високих тру­дових показників, поліпшення якості продукції, творчого підходу до трудової діяльності. Серед основних видів заохочень визначаються такі: подяка, премії, вручення цінних подарунків, нагородження грамотами, державними відзнаками й нагородами. Власником спільно з профкомом можуть бути встанов­лені будь-які інші види заохочень, перелік яких за­кріплюється в колективних договорах, Правилах внутрішнього трудового розпорядку (скажімо, вста­новлення додаткового часу відпустки, першочерговове надання квартир, санаторно-курортних путівок тощо). Всі заохочення оголошуються власником у наказі , доводяться до відома трудового ко­лективу і записуються до трудової книжки. Для забезпечення трудової дисципліни, нарівні з методами переконання й заохочення, можуть засто­совуватись і методи примусу, зокрема заходи дис­циплінарного характеру, матеріальної відповідаль­ності та громадського впливу.

Система господарських судів України

Згідно з Конституцією України правосуддя в господарських відносинах здійснюється арбітраж­ним судом. Арбітражний суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство. В Україні діють Вищий арбітражний суд Украї­ни, арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя, які становлять єдину систему арбітражних судів. Підприємства, інші юри­дичні особи громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створен­ня юридичної особи і в установленому порядку набу­ли статусу суб'єкта підприємницької діяльності. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до арбітражного суду також мають право звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Арбітражний суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до арбітражного суду за захистом своїх прав державних та інших органів прокурорів та їхніх заступників, які звертають­ся до арбітражного суду в інтересах держави. Арбітражний суд порушує справи про банкрутст­во за письмовою заявою будь-якого з кредиторів, боржника, органів державної податкової служби чи державної контрольно-ревізійної служби. Арбітражним судам підвідомчі справи: у спорах, що виникають під час укладання, змі­ни, розірвання та виконання господарських договорів та з інших підстав про банкрутство; за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їхньої компетенції. Арбітражні суди не розглядають справи зі спорів, що виникають під час погодження стандартів і тех­нічних умов; про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги. Арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва та Севастополя розглядають усі підвідомчі арбітражним судам спра­ви, крім тих, що підсудні Вищому арбітражному судові. Вищий арбітражний суд розглядає справи у спорах: де однією зі сторін є вищий чи центральний ор­ган виконавчої влади. матеріали яких містять державну таємницю що прямо віднесені до його підсудності закона­ми України, міжнародними договорами Украї­ни. Судочинство в господарських справах здійснюєть­ся в порядку, передбаченому Арбітражним процесу­альним кодексом України Регламентує: порядок порушення справ в арбітражному суді, процедуру доарбітражного врегулювання госпо­дарських спорів питання підвідомчості справ арбітражним су­дам коло учасників арбітражного процесу, поняття, види і правила оцінки доказів; склад арбітражних витрат, їх розподіл між сто­ронами; порядок установлення, обчислення, зупинення і закінчення процесуальних строків форму і зміст позовної заяви, порядок прийняття позовної заяви та підстави для відмови в її прийнятті підстави, заходи та умови скасування забезпе­чення позову; процесуальні питання розгляду і вирішення гос­подарських спорів порядок перевірки рішень, ар­бітражних судів вищими судовими інстанціями.

Поняття та джерела кримінального права

Кримінальне право — одна з галузей права України, що охоплює два основні інститути: злочин і покарання» Поняття "кримінальне право" прийнято розгля­дати у двох його значеннях: по-перше, позитивне кримінальне право — це самостійна га­лузь законодавства, репрезентована самодостатнім законодавчим актом — Кримінальним кодексом; по-друге, кримінальне право — це галузь юридичної науки про чинний кримінальний закон і судову практику його застосування, про його історію й тео­рію, про кримінальні закони інших держав. Позитивне кримінальне право України характе­ризується тим, що: його норми встановлюються лише вищим орга­ном законодавчої влади — Верховною Радою України; воно проявляється у законах; метод реалізації кримінального закону є специ­фічним, притаманним лише цьому законові — це покарання особи за порушення нею кримі­нально-правової норми. Позитивне кримінальне право Украї­ни — сукупність юридичних норм, установлених ви­щим законодавчим органом державної влади — Верховною Радою України, що визначають, які суспіль­не небезпечні діяння є злочинними і які покарання належить застосувати до осіб, що їх скоїли. Кримі­нальне право України поділяється на дві частини — Загальну та Особливу. Загальна частина Кримінального кодексу містить визначальні норми загального значення; їхня дія по­ширюється на всі приписи Особливої частини Кодек­су. Ці норми визначають: завдання Кримінального кодексу; підстави кримінальної відповідальності; чинність Кримінального кодексу щодо діянь, учине­них на території України та за її межами; чинність кримінального закону в часі; поняття злочину; фор­ми вини; обставини, що містять суспільну небезпеч­ність або протиправність діяння; стадії вчинення злочину; співучасть у злочині; види покарань, за­гальні засади призначення покарання; погашення та зняття судимості тощо. Сутність і призначення норм Загальної частини кодексу виявляються лише в органічній єдності з положеннями його Особливої частини. Остання міс­тить конкретні норми, які забороняють вчиняти те чи те діяння. Порушення такої заборони тягне за со­бою відповідне покарання винної особи. При цьому більшість статей Особливої частини передбачають ді­яння одного виконавця злочину. Кримінальне право вивчає не лише норми кримі­нального закону, а й застосування цих норм право­охоронними органами та судом. Унаслідок дії кримінально-правової норми вини­кають відносини між державою та особою, яка вчи­нила злочин. Матеріальний зміст кримінально-правових відно­син складає сукупність прав та обов'язків суб'єктів цих відносин. Це положення передбачає, з одного боку, що до особи, яка вчинила злочин, слід ужити заходів державного впливу і вона має бути покара­ною, а з іншого — що держава наділяється правом переслідувати злочинця у кримінальному порядку, доводити його вину у скоєнні злочину і застосовува­ти до нього кримінально-правову санкцію. Предметом кримінального права є відноси­ни, що виникають у зв'язку з учиненням злочину і застосуванням відповідних покарань.

Характеристики

Список файлов реферата