Kursovik (715144), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Ці та інші упущення в українському законотворенні мають бути враховані новим парламентом України та іншими суб'єктами нормотворчого процесу, якщо ми як держава хоче­мо мати стабільне і добротне законодавство, яке б не лише виконувало роль регулятора суспільних відносин, а й сприяло недопущенню правопорушень суб'єктами комерційної діяльності.

ГЛАВА IV. Суб'єкти комерційної діяльності.

Поняття суб'єкта комерційного права обґрунтоване тео­рією комерційного права, яка виходить з того, що суб'єктами комерційного права є учасники комерційних відносин, тобто організації та їхні структурні підрозділи. Ок­ремі громадяни, якщо вони здійснюють підприємництво без створення підприємства, також мають визнаватися суб'єктами комерційного права, а не суб'єктами цивільного права, як вважалося раніше, хоча їхній правовий статус потребує де­тального дослідження.

Суб'єктами комерційного права є:

а) фізичні особи;

б) організації, які у ви­гляді професійного промислу виробляють і реалізують для суспільних (не власних) потреб продукцію, виконують роботи, надають послуги;

в) організації – споживачі результатів комерційної діяльності;

г) організації, що здійснюють про­фесійну управлінську діяльність в економіці.

Суб'єкти комерційного права діють або як власники ос­новних засобів виробництва (наприклад, кооперативи, госпо­дарські товариства), або як комерційні суб'єкти, засновані власниками (наприклад, державне підприємство, приватне підприємство, підприємство, засноване кооперативом). Управлінські організації – міністерства, відомства – законом визначені як уповноважені власником (власниками) органи (ст. 33 Закону "Про власність", ст. 5 Закону "Про підпри­ємства в Україні").

Суб'єкти господарського права мають ряд ознак правосуб'єктності, закріплених комерційним законодавством. По-перше, ці суб'єкти мають певну організаційно-правову форму, в якій здійснюється комерційна або управлінська діяльність. Організаційно-правову форму можна визначити як передба­чену або санкціоновану правом організаційну структуру, в якій діє суб'єкт комерційного права. Це або одна з форм підприємства, або установа (наприклад, міністерство), або ор­ганізація (наприклад, об'єднання громадян, яке є учасником комерційних відносин).

За загальним правилом, порядок створення, діяльності, ре­організації та ліквідації окремих організаційних форм суб'єктів господарського права визначається законодавством України (підприємства, об'єднання підприємств, міністерства тощо). Крім того, підприємець має право вибору організаційно-правової форми свого підприємства. Це може бути одна з пе­редбачених законом форм, або навіть і не передбачена (на­приклад, запозичена з-за кордону). У цьому разі підприємець керується Законом "Про підприємництво" і своїм статутом.

Другою ознакою суб'єкта комерційного права є те, що він має юридичне відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів, обігових коштів, інших цінностей. Тобто у майновому відношенні суб'єкт комерційного права є са­мостійним і не залежить у своїх рішеннях від засновників і учасників. Майно суб'єкта комерційного права відокремлю­ється і закріплюється за ним у правовій формі, елементами якої комерційного право визначило установчі документи (уста­новчий договір, статут, акт про створення, положення) суб'єкта, самостійний або зведений (для господарських об'єднань) баланс, який відображує вартість майна суб'єкта в цілому, розрахунковий та інші рахунки в банках.

Правом власності і комерційним законодавством про управління майном визначається правовий титул, за яким майно належить суб'єктові. Це може бути право власності, право повного господарського відання (зокрема щодо держав­них підприємств), право оперативного управління (щодо міністерств, інших державних установ і організацій, що пере­бувають на державному бюджеті), право оренди (орендні та інші підприємства, утворені на базі орендованого майна).

Третьою, суто юридичною, ознакою суб'єкта комерційного права є його комерційна правосуб'єктність. Суб'єкт комерційного права має засновану на законі можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов'язання, виступати у судових органах. Правосуб'єкт­ність суб'єкта комерційного права доктринально визна­чається як комерційна компетенція, тобто сукупність вста­новлених законодавством і набутих у комерційних пра­вовідносинах прав і обов'язків. Суб'єкти комерційного права (крім підрозділів організацій) є юридичними особами.

Отже, суб'єкти комерційного права – це організації, які на основі юридичне відокремленого майна в межах своєї госпо­дарської компетенції безпосередньо здійснюють комерційну діяльність і використання її результатів або управлінську діяльність в економіці.

Комерційне законодавство і право регулює умови ство­рення і діяльності різних видів суб'єктів. Кожен вид має зако­нодавче визначені назву і правове становище.

Класифікація суб'єктів комерційного права на види здій­снюється згідно з об'єктивним матеріальним критерієм. Таким критерієм законодавець вважає зміст діяльності або функції суб'єкта, які він виконує в економічній системі України.

З урахуванням особливостей функцій комерційне законо­давство визначає правове становище таких суб'єктів комерційного права, як:

1) фізичні особи;

2) підприємства та їхні структурні підрозділи;

3) об'єднання підприємств;

4) фінансові та посе­редницькі інститути;

5) органи державної виконавчої влади в економіці.

Крім того, у кожній з цих груп враховуються особ­ливості правового становища окремих видів суб'єктів комерційного права.

Підприємства відповідно до їхніх функцій посідають голов­не місце в економіці. З урахуванням соціально-економічної ролі підприємств законодавець кваліфікує їх як основну організаційну ланку народного господарства України. Така кваліфікація обумовлена тим, що підприємство є комерційною організацією, господарюючим суб'єктом. Коротко підприємство визначається як господарюючий суб'єкт, що створюється для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку (тобто комерційної діяльності), який має необхідні для цього повнова­ження і реєструється у визначеному законом порядку як ко­мерційна юридична особа. Терміну підприємство в зарубіж­ному комерційному праві відповідають поняття компанія або корпорація.

Суб'єктами комерційної діяльності є також підрозділи підприємств (ст. 7 Закону "Про підприємства в Україні") та інших комерційні організацій. Вони створюються сами­ми організаціями для певної комерційної діяльності. Функції і компетенцію таких суб'єктів визначають підприємства у по­ложеннях про них. Положення затверджують органи управ­ління організацій. Ці суб'єкти не реєструються як юридичні особи.

Другим видом суб'єктів комерційного права є об'єднання підприємств, що визначається як комерційна організація, створювана на добровільних засадах двома і більше підприємствами з метою спільного виконання делегованих учасниками виробничих, комерційних, наукових та інших визначених ста­тутом (договором) функцій і зареєстрована як юридична осо­ба. Об'єднаннями згідно із законодавством є асоціації, корпо­рації, концерни, консорціуми та інші виробничо-господарські комплекси. Об'єднання підприємств створюється лише у тому разі, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Третім видом суб'єктів комерційного права є так звані фінансові і посередницькі інститути, що відносяться до інфра­структури ринку. Загальна риса, яка їх об'єднує, – обслугову­вання ринку. Фінансовий інститут можна визначити як ор­ганізацію, що засновується у формі акціонерного або іншого товариства і реєструється як юридична особа, яка забезпечує функціонування ринків товарів і капіталів.

Такі акціонерні та інші комерційні товариства здійснюють кредитування господарюючих суб'єктів, інвестування об'єктів підприємництва та іншої діяльності, надають страхові, ко­мерційні та посередницькі послуги. Назви цих суб'єктів ви­значаються залежно від виду діяльності: банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, страхові компанії (товариства), товарні та фондові біржі, довірчі товариства тощо.

Четвертим видом суб'єктів господарського права є органи державної виконавчої влади, які здійснюють управлінську діяльність в економіці (органи управління).

Види органів управління – суб'єктів господарського права системно визначені у Законі України "Про обмеження монополізму та недопущення недобро­совісної конкуренції у підприємницькій діяльності"¹. Це:

- центральні та місцеві органи державної виконавчої влади;

- представницькі органи та органи місцевого самовряду­вання;

- органи управління громадських організацій;

- асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання підприємств при виконанні ними функцій управління в межах делегованих їм повноважень.

Особливими суб'єктами господарського права слід визнати фізичних осіб-підприємців:

• громадян України;

• іноземці;

• особи без громадянства.

Ці особи мають право здійснювати комерційну діяльність у будь-яких організаційних формах на їх вибір (ст. 6 Закону "Про підприємництво"). Зокрема, якщо діяльність фізичних осіб здійснюється із залученням найманої праці, вона реєструється як приватне підприємство.

Комерційна діяльність фізичної особи може здійснюватися і без створення юридичної особи (підприємства) шляхом реєстрації індивідуальної трудової діяльності.

Кожен з видів суб'єктів комерційного права має свої певні завдання. Підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність, банк – кредитну, розрахункову та іншу діяльність, орган державної виконавчої влади – управлінську діяльність в економіці та ін. Правовою формою, в якій врегульовані зав­дання суб'єктів комерційного права, є їхні статутні комерційно-правові акти – установчі документи (установчий до­говір і статут), статут державного або іншого підприємства, положення (про міністерство, про державний комітет). Вихо­дячи із завдань статутні акти врегульовують такі поняття, як цілі і предмет діяльності суб'єкта комерційного права (функції щодо органів управління).

Підприємства згідно з законом мають право здійснювати будь-які види законної господарської діяльності: виробничої, науково-дослідної, комерційної та ін. Всі підприємства є ко­мерційними організаціями, їх статутними цілями завжди виступає здійснення певної господарської діяльності з метою одержання прибутку. Прибуток є основним узагальню­ючим показником фінансових результатів комерційної діяльності підприємства (ст. 1, 18 Закону "Про підприємства в Україні", ст. 1 Закону "Про підприємництво"). Це є майно, яке у визначеному статутом порядку присвоює власник (влас­ники) підприємства.

Право визначати цілі і предмет діяльності підприємства на­лежить його засновникам, які виходять при цьому з своїх комерційних можливостей. Закон дозволяє вносити до статуту будь-яку кількість видів діяльності, не забороненої за­коном.

Юридичним засобом досягнення завдань і цілей суб'єкта комерційного права виступають його права, захист яких га­рантує держава. Права суб'єктів визначаються комерційним законодавством залежно від їхніх видів: права підприємств, об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інсти­тутів, органів державної виконавчої влади.

Права суб'єктів можна класифікувати відповідно до їхнього змісту¹.

Засновницькі права ґрунтуються на загальній нормі права власності, згідно з якою власник "може використовувати май­но для здійснення господарської та іншої, не забороненої за­коном діяльності" (ст. 4 Закону "Про власність"). Ця норма деталізована ст. 5, 6 Закону "Про підприємництво" та ст. 5 Закону "Про підприємства в Україні". Засновницькі права включають право на вільний вибір засновниками підпри­ємства видів діяльності, право на вибір організаційно-правової форми підприємства, право на прийняття рішення про ство­рення підприємства, право змінювати у встановленому поряд­ку як діяльність, так і форму підприємства. За загальним пра­вилом, ці та інші засновницькі права належать власнику (власникам).

Права в галузі управління. Підприємства й інші суб'єкти комерційного права самостійно управляють своєю діяльністю та справами. Порядок здійснення управління регулюється статут­ними актами згідно з принципами, визначеними законодавст­вом. Основним є принцип поєднання прав власника на госпо­дарське використання свого майна з самоуправлінням трудо­вого колективу. Власник здійснює свої управлінські права як безпосередньо (кооператив, колективне підприємство), так і через уповноважені ним органи (державні підприємства, гос­подарські товариства). Власник і уповноважений ним орган в порядку, передбаченому статутними актами, можуть делегува­ти свої управлінські права органу управління.

До управлінських належать, зокрема, права:

- самостійно визначати структуру підприємства, тобто кількість і склад його структурних підрозділів, включаю­чи так звані відособлені підрозділи: філії, представниц­тва, відділення тощо;

- приймати і змінювати статут, інші установчі документи;

- затверджувати положення про структурні підрозділи;

- формувати органи управління і контролювати їхню діяльність, призначати посадових осіб, визначати їхні обов'язки тощо.

Склад і юридична природа органів підприємства залежать від того, до якої власності воно належить. Конкретно це пи­тання визначається статутними актами. Наприклад, підпри­ємства – суб'єкти права колективної власності мають вищі керівні та виконавчі органи. Перший – це загальні збори (на­приклад, загальні збори акціонерного товариства) або конфе­ренція. Виконавчі функції в таких підприємствах здійснюють правління. Правління обирається власниками підприємств на загальних зборах, які визначають і затверджують у статуті пов­новаження цього органу. Правління обирає зі свого складу го­лову, заступників. Функції голови (заступників) можуть по черзі виконувати члени правління. Керівники підприємств державної власності наймаються (призначаються) уповноваже­ними органами згідно з контрактною системою.

Управлінські функції і повноваження мають також трудові колективи державних підприємств (ст. 15 Закону "Про підприємства в Україні"). Реалізуються повноваження трудо­вого колективу згідно з статутом загальними зборами (конфе­ренцією) або виборним органом (рада підприємства, рада тру­дового колективу), члени якого обираються зборами (2/3 го­лосів) терміном на 2–3 роки.

Майнові права суб'єктів поділяються на загальні та спеціальні.

Загальні майнові права підприємств, комерційних об'єд­нань врегульовані на підставі ст. 20–30, 37 Закону "Про власність". До них можна віднести права:

- мати на підставі певного речового права (титулу) основні фонди, обігові кошти, інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства. Згідно із законами, статутами підприємств та укладеними угодами майно належить підприємствам, іншим суб'єк­там на праві власності або на праві повного господарсь­кого відання. Майно державної власності закріплюється за державними підприємствами і належить їм на праві повного господарського відання;

- вести господарську та комерційну діяльність;

Характеристики

Список файлов реферата