Kursovik (715144), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

- Указ Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії"⁶. Затверджене цим Указом Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні ком­панії визначає поняття інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, порядок створення та умови їхньої діяльності, здійснення державного контролю, а та­кож заходи щодо захисту інтересів їхніх учасників.

Законодавство про страхування регулює відносини між страховиками (страховими компаніями, створеними у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю) і страхувальниками (юридич­ними особами та дієздатними громадянами) щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настан­ня певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). Дія цього законодавства не поширюється на державне соціальне страхування.

Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність. Основним нормативним актом тут є Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність"⁷, який регулює такі ви­ди зовнішньоекономічної діяльності: зовнішню торгівлю, еко­номічне і науково-технічне співробітництво, спеціалізацію та кооперацію виробництва, науки і техніки, економічні зв'язки в галузі будівництва, транспортні відносини, експедиторські операції, надання різноманітних послуг, банківські (кредитні, розрахункові та ін.) операції.

Законодавство про нормативні документи (технічні норми) та умови їх застосування. Воно в основному представлене Декре­тами Кабінету Міністрів: "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення"¹, "Про стандартизацію і сертифікацію"² та "Про державний пробірний нагляд"³ та Законом України "Про метрологію та метрологічну діяльність"⁴. Закон України "Про страхування"⁵. Зазначене законодавство:

- встановлює правові основи державного нагляду за додер­жанням стандартів, норм і правил суб'єктами підприєм­ницької діяльності (підприємцями), визначає їхню відповідальність за порушення цих стандартів, норм і правил;

- спрямоване на захист інтересів народного господарства і громадян України, має на меті сприяння науково-технічному і економічному прогресу на основі викорис­тання результатів вимірювань гарантованої точності, ви­ражених у тих одиницях, що допускаються до застосу­вання, і створення сприятливих умов для розвитку міждержавних зв'язків;

- визначає правові та економічні основи систем стандарти­зації та сертифікації, встановлює організаційні форми їхнього функціонування на території України;

- встановлює правові основи державного контролю за ви­добуванням, виробництвом, використанням, обігом, обліком і зберіганням дорогоцінних металів і дорогоцін­ного каміння, виконання операцій із зазначеними цінностями.

Законодавство про арбітражні суди⁶ та арбітражний процес⁷ визначає організацію та діяльність арбітражного суду – неза­лежного органу у вирішенні всіх господарських спорів, що ви­никають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також організацію та діяльність міжнародного ко­мерційного арбітражу (третейського суду)⁸ щодо вирішення спорів, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків.

Однією з умов функціонування ринкових відносин є право­ве забезпечення комерційної діяльності, яке включає, зокре­ма, створення її законодавчої основи, тобто системи норма­тивних актів (головним чином у формі законів), що визнача­ють правовий статус суб'єктів комерційної діяльності та регламенту­ють різні аспекти господарської діяльності.

Становлення національного комерційного законодавства в Україні пов'язане з труднощами, викликаними насамперед економічними та соціально-політичними факторами.

По-перше, прийняття законодавчих актів відбувається в умовах існування старого загальносоюзного законодавства, яке склалося у період панування державної власності як осно­ви економічної системи, директивного планування та дії принципу демократичного централізму в керівництві еко­номікою. І хоча так званий пакет нормативних актів з питань радикальної економічної реформи (липень 1987 р.) вніс певні демократичні засади у правове регулювання господарських відносин, проте суперечності з старим законодавством періоду адміністративно-командної економіки так і не були усунені. Ось чому основоположні закони у галузі економіки ("Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Ук­раїні") одразу ж після набуття чинності вступили у супе­речність з чинним законодавством (передусім з Цивільним ко­дексом, робота над оновленням якого невиправдано затя­гується). Суперечності нового законодавства з старим не лише перешкоджають творенню правопорядку в комерційних відносинах, а й іноді безпосередньо є причиною правопору­шень та зловживань з боку суб'єктів комерційної діяльності.

По-друге, деякі з прийнятих нормативних актів (закони "Про цінні папери та фондову біржу", "Про товарну біржу", "Про селянське (фермерське) господарство", Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства", укази Президен­та України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" та "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації" тощо) на момент прийняття були розраховані на регулювання неіснуючих або малорозвинених суспільних відносин. А оскільки будь-який закон покликаний регулювати конкретні, а не абстрактні відносини, виникли труднощі як з дією прийнятих, так і з прийняттям нових нор­мативних актів (як це було з антимонопольним законодавст­вом та законодавством про приватизацію). Крім того, відсутність чіткої і однозначної концепції побудови ринкової економіки в Україні іноді ставить законодавця в складне ста­новище у ході розробки та прийняття законопроектів, спричи­няє невизначеність та очікування природного розвитку подій.

По-третє, ще одна складність викликана припиненням існування СРСР та проголошенням державної незалежності його колишніх республік. Визнання верховенства законодавства незалежних держав як одного з атрибутів державного су­веренітету поставило перед законодавцем завдання заповнити в комерційному законодавстві вакуум, який склався внас­лідок того, що загальносоюзне комерційне законодавство містило ряд принципово важливих для правового регулювання комерційної діяльності актів, не продубльованих республі­ками (транспортні кодекси та статути, Положення про постав­ки, Правила про договори підряду на капітальне будівництво тощо).

Крім того, функціонування міждержавних господарських зв'язків (насамперед з державами "близького зарубіжжя"), не­обхідність їхнього відновлення та зміцнення вимагає вирі­шення ще однієї проблеми – створення правової бази міждержавної комерційної діяльності, узгодженої з уже прийнятими актами національного законодавства, яке, в свою чергу, має бути узгоджене з нормами міжнародного права. З огляду на це навряд чи можна погодитися з тим, що Ук­раїна не підписала Угоду про принципи зближення комерційного законодавства держав – учасниць Співдружності, вчинену в Бішкеку 9 жовтня 1992 р. державами – учасницями СНД. Ця угода передбачає проведення роботи щодо зближен­ня законодавства, яке регулює комерційну діяльність, у та­ких, зокрема, напрямах: цивільне законодавство (в частині, що регулює комерційну діяльність); законодавство про підприємства та комерційну діяльність, про порядок роз­гляду господарських спорів, антимонопольне законодавство; транспортне законодавство; законодавство про зовнішньо­економічні відносини, включаючи законодавство про іноземні інвестиції та валютне регулювання; законодавство, що регу­лює митні правила і тарифи ¹. Підписанням зазначеної угоди можна було б не лише усунути наявні колізії в законо­давстві колишніх республік, а й уникнути їх появи в майбут­ньому.

Крім зазначених об'єктивних факторів певні труднощі в на­ціональному правотворенні зумовлюються причинами суб'єк­тивного характеру. Одна з них – тривала дискусія в науково­му юридичному середовищі стосовно доцільності кодифікації комерційного законодавства, форми та назви кодифікова­ного акта. В умовах становлення законодавства, що регулює ринкові відносини, ця дискусія набула дещо іншого забарв­лення, а саме співвідношення цивільного, комерційного та торгового законодавства.

На стані комерційного законодавства негативно познача­ється відсутність чіткої регламентації процесу розробки, узгод­ження, експертизи та внесення на розгляд відповідних органів проектів законів та підзаконних нормативних актів. Не можна вважати нормальним для законотворення явищем внесення змін до нормативних актів невдовзі після їх прийняття, як це було, наприклад, із Законом "Про підприємства в Україні". До цього закону, який є одним з базових нормативних актів комерційного законодавства, вже понад п'ятнадцять разів вносилися зміни, і 10 декретами Кабінету Міністрів дію ряду положень зупинено. Вадами законотворчого процесу можна пояснити і той факт, що до Закону "Про підприємництво" вносилися зміни і доповнення чотирма законами, прийнятими в один день – причому три з цих законів мали однакову назву: "Про внесення змін і доповнень до ст. 4 Закону України "Про підприємництво"².

Звичайно, наявність у Конституції України ст. 91–94 з пи­тань законодавчого процесу має внести порядок у діяльність Верховної Ради щодо розгляду і прийняття законопроектів, проте багато в чому недопущення зазначених хиб залежить від урегулювання законодавчого процесу поза межами діяльності Верховної Ради, а також від урегулювання діяльності самої Верховної Ради в її Регламенті.

У законотворчій діяльності слід також суворо дотримувати принцип правової економії, який означає прийняття меншої кількості нормативних актів з одних і тих самих питань, вико­ристання методів інкорпорації та кодифікації як основних видів систематизації правових норм.

Важливим напрямом нормотворчої діяльності української держави у сфері правового регулювання комерційних відносин є видання нормативних актів міністерствами, іншими органами державної виконавчої влади, органами гос­подарського управління, та контролю. В юридичній літературі та у практиці нормотворення зазначені акти називаються відомчими нормативними актами.

Відомчі нормативні акти, які видаються на виконання і в межах закону, покликані забезпечити чітке функціонування всіх ланок ринкового механізму. Вони є однією з форм державного регулювання комерційної (підприємницької) діяльності, спрямовані на усунення прогалин у правовому ре­гулюванні тих або інших суспільних відносин.

Принцип верховенства закону та його реалізація в механізмі правового регулювання зумовлюють підвищені вимоги до змісту відомчих нормативних актів господарського законодав­ства, відповідності їх іншим законодавчим актам та узгодже­ності з раніше прийнятими актами. Як вже зазначалося, з ме­тою впорядкування видання міністерствами, іншими органами державної виконавчої влади нормативних актів щодо забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій в Україні з 1 січня 1993 р. було введено державну реєстрацію Міністерством юстиції відомчих нормативних актів.

Відповідно до Положення про державну реєстрацію норма­тивних актів міністерств, інших органів державної виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що за­чіпають права, свободи й законні інтереси громадян або ма­ють міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України¹, на державну реєстрацію подаються акти, що містять правові нор­ми (правила поведінки), розраховані на невизначене коло осіб, підприємств, установ, організацій і неодноразове засто­сування, незалежно від строку їхньої дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Не для друку", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

Водночас запровадження державної реєстрації відомчих нормативних актів допомогло виявити окремі прогалини у відомчому нормотворенні. Так, поза межами державної реєстрації опинилися нормативні акти Національного банку² України, що регулюють відносини, суб'єктами яких є юри­дичні особи, оскільки державній реєстрації згідно зі ст. 16 За­кону "Про банки і банківську діяльність" підлягають лише ті нормативні акти, що регулюють відносини з участю фізичних осіб.

Виходячи з того, що багато з прийнятих Національним банком України нормативних актів мають міжвідомчий харак­тер і є обов'язковими не лише для всіх фізичних, а й для всіх юридичних осіб (ст. 16 Закону "Про банки та банківську діяльність"), було б доцільно поширити режим державної реєстрації, встановлений Указом Президента України від З жовтня 1992 р. та постановою Кабінету Міністрів України³, на всі акти Національного банку, що мають міжвідомчий характер. Це дало б змогу, крім усього іншого, привести деякі акти НБУ у відповідність до вимог, встановлених Єдиною державною системою діловодства, ос­кільки такі види документів, як листи, телеграми, що їх прак­тикує Національний банк України, є узагальненою назвою різних за змістом документів, що виділяються у зв'язку з особ­ливим способом передачі тексту³, але не є нормативними ак­тами відомчого характеру, які можуть видаватися, зокрема, у вигляді постанови, наказу, інструкції, вказівок тощо.

Незважаючи на встановлений п. 15 Положення про дер­жавну реєстрацію нормативних актів: "...обов'язок робити поси­лання на номер і дату державної реєстрації нормативних актів, що публікуються", деякі засоби масової інформації цього не роблять, чим дезінформують читачів щодо чинності опуб­лікованих актів.

Характеристики

Список файлов реферата