Kursovik (715144), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

По-перше, людство дійшло до такої межі, коли воно своєю діяльністю ста­вить під загрозу саме існування людини. Нестримна експлуатація природних ре­сурсів може призвести людство до безо­дні. Тому держава зобов'язана передба­чити і приборкати цей процес. Контроль за використанням природних ресурсів під силу тільки державі.

По-друге, держава змушена здійс­нювати економічне прогнозування з ме­тою уникнення дисбалансу в економіч­них відносинах. Від економіки прямо залежить міцність самої держави та її політичної влади.

По-третє, виступаючи як надій­ний соціальний гарант, держава через свої економічні можливості зобов'язана потурбуватися про найменш захищені верстви населення (інвалідів, пенсіоне­рів тощо), тобто частину виробленого підприємцями продукту вона має пере­розподілити серед найбідніших, щоб за­побігти політичному вибуху.

По-четверте, підприємницька ді­яльність все більше використовує най­складніші технології, а тому навіть не­значні відхилення від правил експлуа­тації можуть нанести невиправної шкоди суспільству і держава зобов'язана взяти під жорсткий контроль такі сфери ви­робництва.

По-п'яте, участь у світовому пере­розподілі праці змушує державу не тіль­ки прогнозувати свою економічну полі­тику, а й вводити економічні санкції, заборону на експорт, ліцензії, державне мито тощо.

По-шосте, з кожним роком зрос­тають загальносвітові обсяги бізнесу, що ще гостріше викликає потребу його легітимності та впорядкованості.

Визначення "правил гри" на ринку, забезпечення досягнень суспільних ре­зультатів (економічне зростання, зни­ження інфляційних процесів і рівня безробіття тощо) є головною функцією держави. Характер відносин між державою і підприємством має визначатися як парт­нерський. У зарубіжній науковій літерату­рі найбільш поширеними є кілька концеп­цій, що обґрунтовують необхідність дер­жавного впливу на ринкову економіку.

Однією з них є теорія – "невдачі ринку". її основна ідея полягає в тому, що далеко не завжди механізми регуля­ції так званого "вільного ринку" є ефек­тивними, наприклад, за кризових обста­вин чи стосовно певних окремих сегмен­тів ринку. У таких випадках державне регулювання розглядається як шлях до подолання недосконалості ринку та його невдач.

Другою теорією, що використовуєть­ся для пояснення необхідності держав­ного регулювання економіки, є теорія – "суспільної корисності", або "су­спільного інтересує", її суть полягає у тому, що коли вільний ринок з тих чи інших причин не відповідає інтересам суспільства в цілому, держава активно втручається в економічну сферу з метою виправлення положення з точки зору суспільної корисності.

Не применшуючи значення теорії "су­спільного інтересу", слід визначити, що на її основі можна виправдати будь-яке втручання держави в економічну сферу, оскільки недоліки у ринковій системі існують завжди, а тому потенційний обсяг регулювання видається безмежним.

Саме ці процеси безмежного втручан­ня держави практично з будь-якого питан­ня в комерційну діяльність під гаслом додержання суспільних інтересів досить часто спостерігаються в Україні.

Необхідність державного втручання в економіку, яка знаходиться у стані кри­зи, обґрунтував Дж. М. Кейнс ще під час Великої депресії у США. Якщо вра­хувати, що економіка України також переживає кризу, то стає зрозумілою наша зацікавленість у його міркуваннях.

На думку Кейнса, невтручання дер­жави в економіку в період кризового стану може викликати масове розорення підприємців, що призведе до закриття підприємств, внаслідок чого маса безро­бітних порине на ринок праці, що може спричинити соціальну напругу в су­спільстві.

Водночас державне регулювання мо­же стати чинником як позитивним, так і негативним, стримуючим процес соці­ального розвитку, що зменшує зацікав­леність виробників у високоефективній діяльності. Його неефективність особли­во помітна при вирішенні слабко окрес­лених і політичне суперечливих проб­лем, які потребують складної організа­ційної координації.

Державні органи України неоднора­зово виявляли недозволену повільність, ухиляючись від радикальних заходів, бажаючи зберегти статус-кво, виявляли недостатню гнучкість, надмірну обереж­ність тощо.

В Україні ще не накопичений доста­тній досвід щодо підтримки і регулю­вання комерційної діяльності. Що­правда, останнім часом у системі держа­вного апарату були створені відповідні органи, серед них Державний комітет України з питань розвитку підприємни­цтва, Антимонопольний комітет, Комітет з питань захисту прав споживачів та ін.

З метою аналізу ролі держави в ре­гулюванні ринкової економіки звернемо­ся до досвіду державного регулювання економіки комерційної діяльності в країнах Західної Європи, США та Япо­нії, де процеси впливу держави на еко­номіку існують уже тривалий час та пройшли певний шлях становлення та розвитку. Зважуючи позитивні сторони і недоліки державного регулювання, на­звані країни знаходять баланс цих сто­рін. Наприклад, у Франції і Нідерлан­дах економічне планування народного господарства здійснюється відповідними установами, які носять назву Держплану¹.

Крім того, майже в усіх країнах За­хідної Європи є спеціальні установи, які, хоч і мають різні назви (служба контролю за торгівлею, офіс цін, комі­тет з конкуренції тощо), але виконують переважно одну і ту саму функцію: слід­кують за станом внутрішнього ринку. Державні органи в межах своєї компе­тенції можуть втручатися у будь-яку комерційну діяльність. Головним засо­бом впливу на підприємців є рекоменда­ція, порада. Якщо ж рекомендація за­лишається без уваги, накладається зна­чний штраф.

До компетенції державних органів і управлінь входить і така важлива функ­ція, як контроль за дотриманням міні­мального рівня заробітної плати. Все це створює рівновагу доходів населення і цін у державах Західної Європи.

У США, де бізнес більш розвинений, ніж у Західній Європі, комерційна діяльність регулюється численними дер­жавними органами, серед яких особливе місце займають комісія з безпеки спо­живчих товарів, комісія з цінних папе­рів і бірж, національна рада по трудо­вих відносинах, відомство із соціального захисту, комісія з питань харчових про­дуктів та медикаментів, відомство про­фесійної безпеки, відомство пенсійного планування, відомство по захисту навко­лишнього середовища, відомство по до­буванню і переробці нафти та газу тощо.

Один із найбільш видатних прибіч­ників лібералізму американський вчений М. Фридман визначив 14 сфер діяльнос­ті, з яких уряд має бути виключений. Серед них, зокрема, державі рекоменду­ється відмовитися від детального регу­лювання будь-яких галузей економічної діяльності, ліцензування будь-яких ви­дів трудової діяльності, обов'язкового страхування для забезпечення громадян за віком, будь-якого контролю засобів масової інформації тощо¹.

У післявоєнній Японії прибічники лібералізму на перший план висували ідеї стабільності, порядку і вважали, що роль застрільника економічних перетво­рень – не для держави².

Таке заперечення і критика усіх форм державного впливу на економіку та під­приємницьку діяльність навряд чи можна вважати правильними. Проте і зворотне твердження, що будь-який вплив з боку держав є ефективним у досягненні позити­вних результатів, є також хибним.

Завдяки тому, що у США законність стала моральною нормою повсякденного життя мільйонів людей, а захист при­ватної власності – головне завдання як державних службовців, так і всіх інших представників суспільства, держава зо­середилась на створенні загальних умов розвитку підприємництва, функціону­вання виробництва і забезпечення великих прибутків, підтримки і коригування ефек­тивної податкової та тарифної системи.

Безперечно, слід уникати надмірного регулювання економіки і комерційної діяльності, однак за умов перехідної економіки України, на мій погляд, слід використовувати – "змішане регулю­вання". Його змістом є поєднання само­регулювання конкурентного ринку з дер­жавним впливом на економічну діяльність суб'єктів господарювання.

Так, необхідна межа у співвідно­шенні форм і методів державного ре­гулювання і неоліберальної політики. Державні структури України повинні на етапі реформ формувати такі політико-правові та інституціональні умови, які б забезпечили цивілізований розвиток комерційної діяльності, надаючи мож­ливості підприємцям у межах, визначе­них законом, здійснювати діяльність, що має користь для окремої людини і для суспільства у цілому.

Отже, ідея змішаного регулювання знайшла своє місце у "Концепції розвитку внутрішньої торгівлі України"³, де Верховна Рада України зазначила, що метою державного регулювання розвитку внутрішньої торгівлі – має бути формування і стабілізація споживчого ринку для задоволення соціальних потреб і недопущення соціального напруження суспільства шляхом активізації комерційних відносин між товаровиробниками, продавцями і споживачами на всіх етапах переміщення товарів, підвищення ефективності правового захисту цих відносин з боку держави і створення більш сприятливого інвестиційного клімату у цій сфері. У реалізації цієї цілі щодо розвитку внутрішньої торгівлі держава виступала як:

- ініціатор реформування і гарант правового забезпечення рівних прав суб'єктів господарських відносин у сфері торгівельної діяльності, законності та охорони прав громадян як споживачів товарів та послуг;

- учасник-партнер комерційної діяльності, спрямованої на одержання прибутку, з додержанням всіх норм щодо ризику і майнової відповідальності у межах, визначених організаційно-правовими формами підприємництва;

- провідник структурної політики розвитку торгівлі через систему органів державної влади.

Також у зазначеної Концепції визначається, що співвідношення методів та механізмів державного регулювання розвитку комерційної діяльності змінюється в напрямі розширення сфери та посилення результативності економічних методів впливу на її розвиток на противагу заборонно-дозвільним або обмежувальним механізмам регулювання. Окрім цього після закінчення приватизаційного періоду, державне регулювання комерційної діяльності повинно буде обмежуватись моніторинговою політикою щодо антимонопольних принципів відносин суб'єктів ринку, сприяння розвитку конкуренції, дотримання прав та інтересів споживачів, інших правових норм регламентації підприємництва у сфері торгівлі.

Основою же досягнення цих прогресивних ідей Україною, стане доповнення правового регулювання комерційної діяльності у чинному законодавстві – новим Цивільним кодексом України та Законом України "Про внутрішню торгівлю", які започаткують створення законодавчої бази для забезпечення умов, які сприяли б ефективній комерційній діяльності на принципах вільного підприємництва. Це вдосконалить правовий статус організаційних форм комерційної діяльності, дасть змогу регламентувати права і відповідальність її суб'єктів, більш обґрунтовано визначати заходи державного регулювання і підтримки підприємництва.

ГЛАВА III. Законодавство, яке регулює комерційну

діяльність в Україні.

Для зрозуміння законодавства, яке регулює комерційну діяльність в Україні, треба насамперед чітко визначити, що уявляють із себе нормативні акти комерційного законодавства. Отже визначення нормативного акта комерційного законодав­ства ґрунтується на загальнотеоретичному понятті "норматив­ний акт". Нормативний акт комерційного законодавства являє со­бою офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм комерційного права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми комерційного права.

Норма комерційного права – це елемент системи ком­плексної галузі комерційного права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми комерційного права, як елемент комплексної галузі комерційного законодавства.

З цього визначення випливають дві основні ознаки норма­тивного акта комерційного законодавства. Перша стосується змісту, за яким нормативний акт є офіційним джерелом пра­вової інформації про чинні норми права у сфері комерційної діяльності. Друга ознака стосується форми. Нормативний акт – це юридично-технічна форма встановлення, опубліку­вання і застосування норм комерційного права.

Як форма комерційне законодавство є основним видом правової інформації, визначення якої дає Закон України "Про інформацію"¹. Згідно із ст. 22 цього закону комерційне законодавство є "сукупністю документованих або публічно оголошених відомостей" (про комерційне право України). Це означає, що державні органи зобов'язані забезпечувати видання за­конів та інших нормативних актів комерційного законодав­ства, причому "у найкоротші строки після набрання ними чинності". Ця норма, на жаль, виконується не належним чи­ном, особливо щодо підзаконних актів комерційного законо­давства.

Поняття нормативного акта комерційного законодавства багатозначне. Воно визначає різноманітні щодо юридичної сили, форми і сфер дій нормативні акти. Тому вони кла­сифікуються на види шляхом визначення актів комерційного законодавства за двома основними критеріями: юридичною силою актів та змістом норм комерційного права, які во­ни встановлюють.

Згідно з юридичною силою комерційне законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. Структура цієї системи обумовлена структурою органів законодавчої і державної виконавчої влади, які мають законо­давчі і нормотворчі повноваження щодо регулювання комерційної діяльності. В ній можна виділити декілька блоків, го­ловними з яких є комерційне законодавство, що ґрунтується на статтях і нормах Конституції України про власність, про підприємництво, про компетенцію вищих органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів) у нормативному регулюванні комерційної діяльності.

Другий блок становлять комерційні закони, їх можна кла­сифікувати як:

Характеристики

Список файлов реферата