118253 (713415)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

_Зміст

Вступ

1. Що таке НАТО?

2. Ставлення влади та політичних партій до вступу у НАТО

3. Основні доводи влади щодо необхідності вступу до НАТО

4. Європейська інтеграція чи позаблоковий статус?

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

На розвиток подій у Європі і насамперед на пострадянському просторі значний вплив здійснює Україна, яка проголосила у 1991 році свою незалежність. Водночас перед самою країною постають складні завдання, пов’язані із зовнішньополітичною орієнтацією, забезпеченням національної безпеки у нинішньому неспокійному світі.

Після 15 років незалежності Україна опинилася перед необхідністю прийняти доленосне рішення членства України у НАТО, від якого залежать історичні долі нашого народу, безпека країни.

Перші контакти Україна-НАТО були започатковані восени 1991 року і вже у січні 1992 року представник України вперше взяв участь у Робочій групі високого рівня РПАС. Консультації та співпраця між Україною та НАТО охоплюють широке коло питань.

У контрольній роботі були розглянуті відносини між Україною та НАТО за останні два роки, а саме після президентських виборів 2004 року, описано відношення головних політичних партій України до цього питання, ставлення безпосередньо українського народу до членства у НАТО, а також основні "міфи" нашої влади стосовно позитивної сторони вступу до альянсу, в яких запевняють громадськість, та думки політичних діячів - противників членства у НАТО - з приводу цього питання. Крім того, на прикладах показано, що ж краще для України - європейська інтеграція чи позаблоковий статус?

1. Що таке НАТО?

В результаті укладення Північноатлантичного договору, який було підписано у Вашингтоні 4 квітня 1949 року виник альянс 10 європейських та 2 північноамериканських незалежних країн, які взяли на себе зобов’язання щодо забезпечення взаємної оборони.

Ще 4 європейські країни приєдналися до Альянсу в період між 1952 та 1982 роками, в результаті чого число членів становило 16. Після прийняття до Альянсу 12 березня 1999 року Польщі, Угорщини та Чеської республіки кількість членів становить 19.

НАТО - це альянс, відданий справі колективного захисту його країн-членів. Він є основою для збереження миру та майбутньої безпеки. Центральне місце в ідеї створення прозорішої Європи належить програмі "Партнерство заради миру" (ПЗМ), яка сприяє співробітництву між членами НАТО та країнами-партнерами з широкого кола питань, пов’язаних з проблемами безпеки.

Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП), до якої залучено 46 країни, зокрема країни - члени НАТО, забезпечує політичну основу для ПЗМ та є форумом для обговорення питань, пов’язаних з проблемами безпеки. Глави держав та урядів 46 країн провели засідання РЄАП на вищому рівні у Вашингтоні по завершенні самміту НАТО.

У складі НАТО є комітети, відповідальні за перспективне планування з таких питань, як політичні консультації, воєнне планування та військові операції, співробітництво в плані озброєнь тощо. Комітети надають рекомендації Північноатлантичній раді, найвищому органу, що приймає рішення, або Комітету воєнного планування НАТО, який займається головним чином питаннями інтегрованої військової структури НАТО.

Також проводяться консультації з економічних питань стосовно оборонного бюджету та конверсії воєнно-промислового комплексу.

Хоча контакти між Україною та НАТО розпочалися ще у 1991 році, на формальну основу їх було переведено у 1997 році внаслідок підписання Хартії про Особливе партнерство, яка відкрила шлях для проведення консультацій та співпраці з питань євроатлантичної безпеки. Відповідно до Хартії була створена Комісія Україна - НАТО. Цей орган ухвалює рішення та здійснює управління заходами співробітництва. У листопаді 2002 року з метою поглиблення та розширення відносин Україна - НАТО був підписаний План дій Україна - НАТО, який має на меті сприяти реформаторським зусиллям України на шляху до цілковитої інтеграції до євроатлантичних структур безпеки.

Цільовий план Україна - НАТО складається з конкретних заходів, спрямованих на реалізацію відповідних цілей та принципів. Цільовий план Україна - НАТО (ЦП) на 2006 рік було введено в дію Указом Президента України від 07.04.06 № 295/2006. Основною відмінністю цього річного ЦП від свої попередників є те, що він був складений відповідно до вимог та методики підготовки щорічних національних програм в рамках Плану дій щодо членства в НАТО, а також врахував заходи, які були започатковані у контексті приєднання України до Інтенсифікованого діалогу щодо прагнень України стосовно членства в НАТО та відповідних реформ.

2. Ставлення влади та політичних партій до вступу у НАТО

У березні 2006 року пройшли чергові вибори Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування. У гострій боротьбі вирішувалося питання про створення парламентської коаліції, на яку згідно зі змінами, внесеними в українську конституцію, покладаються формування уряду та відповідальність за його діяльність.

На виборах вирішувалося конкретне питання: чи зможуть прозахідні, проНАТОвські сили, що прийшли до влади в Україні в результаті президентських виборів 2004 року, названих "помаранчевою революцією", закріпити перемогу чи їм доведеться потіснитися, що з новою силою висунуло в порядок денний проблеми зовнішньополітичного курсу України, забезпечення її національної безпеки¹.

В умовах посиленого геополітичного протистояння великих держав, з яких одна - Росія - вбачає в Україні свої стратегічні інтереси, а інша - Сполучені Штати Америки - "центральне питання своєї національної безпеки"², вірний вибір зовнішньоекономічної орієнтації набуває для нашої країни дійсно доленосного значення.

Перемога Віктора Ющенка на президентських виборах 2004 року була розтлумачена на Заході як "згода народу України на курс прискореного вступу України в ЄС та НАТО".

Час після президентських виборів 2004 року відмічений крутим поворотом української правлячої еліти у бік Заходу з одночасним провокуванням кризових ситуацій у стосунках з "вічним стратегічним партнером" - Росією³, нагнітанням русофобії в Україні, а також проявом шовіністичних настроїв у визначених російських колах.

Суттєво змінилася і позиція російського керівництва: до України воно почало відноситися як до будь-якої іншої держави Європи.

Показовою є позиція головних політичних партій в Україні відносно ЄС та НАТО, зайнята ними під час передвиборної компанії. Партія регіонів виступила за "проведення політики добросусідства зі всіма державами, що мають спільні межі з Україною. Практичними справами, а не лозунгами, планомірно вести Україну до європейської інтеграції за умови захисту її національних інтересів". Підтримуючи позаблоковий статус України, партія вважає необхідним "проведення референдуму з питання вступу у НАТО".

Блок Юлії Тимошенко прагне "визначити чіткі національні пріоритети України та захистити їх на всіх рівнях". Відношення до членства в ЄС та НАТО у програмі блоку взагалі не зазначено.

Взагалі політичні партії та блоки, представлені в українському парламенті або висловилися проти вступу нашої країни у НАТО, або заявили про необхідність винести це питання на Всеукраїнський референдум, або взагалі обійшли мовчанням це питання.

Безсумнівно питання зовнішньополітичної орієнтації, відносини з Росією, вступ до НАТО залишаються предметом гострих дискусій.

На нашому континенті відбувається геополітичне перегрупування, частиною якого за словами першого заступника іноземних справ України А. Бутейко є вступ України до НАТО⁴.

3. Основні доводи влади щодо необхідності вступу до НАТО

Проголосивши членство у НАТО одним із найважливіших пріоритетів, "помаранчева" влада, не враховуючи бажання більшості народу, але не наважуючись відкрито проголосити свої наміри у передвиборчих програмах, з напором, гідним кращого застосування, прикладає зусилля до того, щоб якнайкраще втягнути країни в альянс. Одним з перших своїх наказів (від 21 квітня 2005 року) В. Ющенко відновив у Воєнній доктрині України вилучені Л. Кучмою постанови про те, що кінцевою метою євроатлантичних прагнень України є повноправне членство в Організації Північноатлантичного Договору.

Проте влада не може повністю ігнорувати наявні у суспільстві настрої, розуміючи, що у випадку винесення питання про вступ у НАТО на Всеукраїнський референдум відповідь більшості громадян України у теперішній час була би, скоріше за все, ні.

У січні та лютому 2006 року проводилися опитування в усіх областях України по місцю проживання. Розмір вибірки - 1991 респондент у віці від 18 років і старше.

В результаті загальнонаціонального політичного столу у серпні 2006 року було підписано Універсал національної єдності, в тексті якого зазначено, що питання про вступ до НАТО буде вирішено за результатами референдуму⁵. Як ми бачимо з графіку 53% населення проголосували б проти вступу України у НАТО і лише 21% - за.

Саме тому "помаранчева влада" головну увагу на даному етапі приділяє масовій обробці громадської думки, пропаганді "переваг" перебування України у НАТО при одночасному форсуванні процесу формалізації членства в Альянсі.27 грудня 2005 року В. Ющенко своїм наказом ввів у дію Рішення Ради національної безпеки та оборони України від 25 листопада 2005 року "Про невідкладні заходи щодо подальшого розвитку відносин України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО)", а 16 лютого 2006 року звернувся до держав - членів НАТО з проханням "підтримати євроатлантичні прагнення" України. Широка програма роботи у цьому напрямку передбачена у затвердженому Наказом Президента України В. Ющенка від 7 квітня 2006 року "Цільовому плані Україна-НАТО на 2006 рік у рамках Плану дій Україна-НАТО". Офіційно роз’ясняється, що виконання цього плану є основою для прийняття принципового рішення про прийом України у члени альянсу.

Починаючи з 2006-2007 навчального року у всіх ланках системи загальної середньої та вищої школи в учбові програми повинні бути включені питання, пов’язані з проблемами міжнародної безпеки, діяльністю НАТО та Європейського Союзу, співробітництвом України з цими міжнародними інститутами.

Центральне місце в заходах, передбачених Рішенням СНБОУ, відведено "інформуванню суспільства з питань євроатлантичної інтеграції України", залучення до цієї роботи засобів масової інформації.

Перш за все, громадян запевняють у тому, що зі вступом України у НАТО відбудеться скорочення загальних розходів на оборону. Членство в НАТО позбавить нашу державу можливості бути втягненою в ситуацію, коли Україна буде вимушена підтримувати свою обороноздатність за власний рахунок.

Важко сказати, чого в цих твердженнях більше - недостатньої обізнаності, наївної віри в те, що хтось інший буде забезпечувати обороноздатність нашої країни, чи лукавства. Адже заявив перший заступник міністра внутрішніх справ України А. Бутейко, що "за законодавством України на армію з бюджету повинно виділятися до 3% від ВВП, хоча реально вділяється ледь більше половини від цієї цифри. НАТОвські вимоги передбачають 2% від ВВП, а недофінансування не дозволяється"⁶.

Громадськості кажуть, що вступ в "своєрідний закритий клуб НАТО" дозволить суттєво розширити можливості та ринки збуту української воєнної техніки та устаткування", "приєднатися до найсучасніших технологій" країн Альянсу та "вийти на ринок цих країн".

Проте ці твердження не узгоджуються з тезисом про скорочення розходів на оборону. Досвід сусідніх з Україною держав, які нещодавно стали членами альянсу, свідчить про те, що США охоче надають новим членам НАТО кредити на придбання воєнної техніки та устаткування. Тим самим вони забезпечують свої заводи, дають роботу десяткам тисяч своїх людей і в той же час саджають цілі держави на наркотичну іглу - ставлять їх в залежність від поставки запасних частин, обслуговування американської техніки. А власні оборонні підприємства цим державам слід закривати. Чи не таку перспективу підготували Україні апологети НАТО? ⁷

Наївними є ї уповання на те, що саме "з набуттям членства в НАТО можна очікувати прориву у входженні Україні у європейські та світові економічні, фінансові структури, в тому числі Європейський Союз", "покращення інвестиційної привабливості країни в очах міжнародного інвестора", а значить суттєвого закріплення економічної безпеки.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата