115374 (711656), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У дітей може виникати патологічне порушення темпу мовлення: або зайве його вповільнення ― брадилалия; або надмірне його прискорення ―тахилалия.

2.1 Брадилалія

Брадилалія (від грец. bradis ― повільний, лат. lalia ― мова) ― патологічний повільний темп мови. (Синонім ― брадифразія). При брадилалії мова надмірно вповільнена, з розтягуванням голосних звуків, із млявою, нечіткою артикуляцією, яка зумовлена порушенням мовних центрів у корі головного мозку. Більшості дітей з такою патологією властива загальна млявість, загальмованість, повільність. Часто відзначається вповільнений темп не тільки зовнішньої, але й внутрішньої мови. У дітей із брадилалією звичайно бувають і порушення загальної моторики, уваги, пам’яті, мислення. За своєю природою може бути органічною або функціональною.

М. Е. Хватцев відзначав, що патологічно вповільнений темп мовлення нерідко зустрічається в розумово відсталих дітей.

Зайво повільне мовлення викликає нетерпіння й подразнення з боку навко-лишніх. Тому діти з такою мовою взагалі намагаються не говорити. А це ще більше затримує їх мовлення, а отже, і розумовий розвиток.

Брадилалія в дітей часто супроводжує монотонність голосу, недостатньо мо-дульоване мовлення.

Причини брадилалии. М. Е. Хватцев вважав однією з головних причин патологічне посилення гальмівного процесу, що починає домінувати над процесом порушення.

Брадилалія може передаватися в спадково разом з порушенням внутрішнього мовлення.

Так само може виникати й у результаті наслідування або неправильного виховання.

2.2 Тахилалія

Тахилалія (від грец. tachis ― швидкий, лат. lalia ― мова) ― патологічно прискорений темп мови. (Синонім ― тахифразія). Характеризується прискореною артикуляцією. За своєю природою є центрально обумовленою, органічною або функціональною. При прискореному темпі мовлення здається поспішливою, стрімкою, напористою. Часто від швидкості висловлення відбувається повторення складів або, навпаки, їхній пропуск, перекручування звуків, а іноді слів. Але всього цього мовець, як правило, не помічає. Бурхливий потік звуків і слів вимовляється без перепочинку, до повного видиху. Іноді непомірковано швидкий темп мовлення супроводжується швидкими, часом безладними рухами рук, ніг або всього тіла.

Прискорення мови може супроводжуватись аграматизмами. Це явище іноді виділяють як самостійне порушення ― батаризм (від франц. batter ― бити), парафразія. Якщо патологічно прискорена мова супроводжується необґрунтованими паузами, запинками, вона позначається терміном полтерн.

Тахилалія може виникнути вже в дитинстві і, якщо не проводити спеціальної корекційної роботи, підсилиться в перехідному віці й залишиться на все життя.

Наслідком порушення темпу мови є порушення плавності мовного процесу, ритму та мелодійно-інтонаційної виразності.

Причини тахилалії. Найчастіше виникає в дітей нервових, збудливих, рвучких, не зрівноважених.

М. Е. Хватцев затверджував, що центральною ланкою в патогенезі тахилалії є розлад темпу зовнішнього й внутрішнього мовлення за рахунок патологічної переваги процесів порушення над процесами гальмування.

Тахилалія може передаватися в спадщину.

Так само виникати в результаті наслідування швидкого мовлення навколишніх, і неправильні прийоми виховання дитини, його мовлення.

Спотикання. Незвичайно швидка, стрімке мовлення при тахилалії іноді нагадує по зовнішній картині заїкуватість, тому що мовець часто повторює звуки, склади або слова. При спотиканні, як і при заїкуватості, можуть виникати й невиправдані паузи, зупинки. На відміну від заїкуватості спотикання не має судорожного характеру.

3. Заїкання

Заїкання ― порушення темпоритмічної сторони мови. (Синонім ― лого-невроз). Є центрально обумовленим, найчастіше виникає в процесі мовного роз-витку дитини в період переходу до фразової мови і пов’язане з різкою емоційно негативною реакцією дитини на зовнішній подразник. Найсприятливішим грунтом для виникнення заїкання є недостатня стійкість нервової системи дитини, інколи пов’язана з органічними ураженнями мозку. Причиною порушення плавності мови (зупинок в її плинності) при заїканні є судороги м’язів тих або інших органів мов-лення в момент вимови (губ, язика, м’якого неба, гортані, грудних м’язів, діафрагми, черевних м’язів). Заїкання, яке супроводжується іншими інтелектуальними або мовними дефектами, як правило, не призводить до порушення смислової сторони мови, однак нерідко пов’язане з побоюванням висловлювання, а також з деякими відхиленнями в характері дитини ― підвищеною збудливістю або, навпаки, апа-тичністю, млявістю.

Розрізняють два види заїкуватості:

1. Найчастіше зустрічається функціональна заїкуватість, коли не є яких-небудь органічних поразок у мовних механізмах центральної й пери-феричної нервової системи. Функціональна заїкуватість виникає, як пра-вило, в дітей у віці від 2 до 5 років у період формування розгорнутої уза-гальненої (контекстної) фразової мови; частіше воно зустрічається в легкозбудлевих, нервових дітей.

2. У рідких випадках заїкуватість може бути викликано органічним пораз-ками центральної нервової системи (при черепно-мозкових травмах, нейроінфекціях і т.п.). Така органічна заїкуватість може виникнути в будь-якому віці.

Причини функціональної заїкуватості:

а. Перевантаження нервової системи дитини в сполученні з непосильної для них мовним навантаженням (повторення незрозумілих і важких слів; спонукання до досить довгих і складних переказів, вивчення складних по змісту і великих по обсязі віршів; запам’ятовування казок, розповідів, які не відповідають віку дитини, незрозумілі їй).

б. Неправильне звуковимовлення (якщо заїкуватість з'являється з 2-х ро-ків).

в. Внаслідок надзвичайно швидкої мови: дитина квапиться, наслідуючи комусь із навколишніх або прагнучи швидше висловити свою думку, спотикається на деяких звуках ― і починає заїкатися. [3, с. 92]

г. З’являються в дітей на тлі загального недорозвинення мови, коли в них не вистачає елементарного запасу слів і граматичних засобів для виражен-ня думок.

д. Неправильні умови виховання дитини, фізичні покарання, сильний пе-реляк.

е. Може виникати й у результаті наслідування.

У запобіганні заїканню важливу роль відіграє мовне середовище дитини. Ці причини викликають заїкуватість не у всіх дітей і не при всяких умовах. Більшу роль грають фактори, що привертають: хворобливий стан нервової системи дитини, знижена її стійкість.

По типі судорог, що періодично виникають у різних відділах периферичного мовного апарата, розрізняють три форми (або виду) заїкуватості:

1. Найбільш рання й легка форма заїкуватості ― клоніческий, при якій повторюються звуки або склади ( до-до-кішка, б-б-бабуся, ба-ба-бака).

2. Більш важка форма ― тонічна, при якій у мові з'являються тривалі зупинки на початку або середині слова (к...…нижка, каранд...аш, зм...ея).

3. Змішаний вид заїкуватості: клоно-тонічний або тоно-клоніческий (по переважному характері судорог).

Розрізняють три ступені заїкуватості: слабою (помірну), середню й сильну (важку).

Слабкий ступінь, при якій заїкуватість проявляється ледь замітною й не заважає мовному спілкуванню.

Сильною вважається такий ступінь, при якій у результаті тривалих судорог мовне спілкування стає неможливим. [3, с. 90] Крім того, при силь-ному ступені проявляються також супутні рухи й эмболофразия.

Супутні рухи ― це судорожні явища, які виникають у різних групах м’язів в немовній мускулатури: лиця, шиї, тулуба, кінцівок. Розрізняють мимовільні, що не залежать від волі мовця.

Заїкуватий починає для мнимого полегшення мови добавляти стереотипні слова або звуки, наприклад: « а-а», « э-э», «ну», «це», «от», «от так», «от це», «як це» і т.п. Таке явище називається эмболофразий.

Ще одним з характерних симптомів заїкуватості є страх перед мовою, острах певних звуків або слів, які, на думку заїкуватих, особливо важкі для вимови. Це явище називається логофобією. [3, с. 86]

Всі види заїкуватості дуже непостійні, мінливі. Міняється вид заїкуватості: то воно проявляється в повторенні звуків або складів, то в раптових зупинках, паузах.

Нестійкими виявляються й супутні рухи: зникають одні й на їхню зміну з’являються нові. Стан заїкуватості також міняється. Ці зміни пов’язані з найріз-номанітнішими обставинами.

Заїкання піддається логопедичній корекції, яка у деяких випадках доповнюється медичними заходами. Цей дефект мови найкраще усувається в початковий період його виникнення.

4. Дислалія

Дислалія (від грец. dis ― префікс, який означає розлад, лат. lalia ― мова) ― порушення звуковимовлення при нормальному слуху і збереженій іннервації мов-ного апарата. (Синоніми ― косномовність; дефекти звуковимовлення, фонетичні дефекти, недоліки вимовлення фонем). Виявляється у неправильному звуковому (фонемному) оформленні мови: спотвореному вимовленні звуків, заміні звуків або їх змішуванні. Дефект може бути зумовлений тим, що у дитини неповністю або неправильно сформувалася артикуляторна база (набір артикуляційних позицій, необхідних для вимовлення звуків).

Дислалия підрозділяється на два види:

1. Механічної дислалией (органічна) називають такий вид неправильного звуковимовлення, що викликається органічними дефектами периферич-ного мовного апарата, його кісткової й м’язової будови.

2. Функціональної дислалией називається такий вид неправильного зву-ковимовлення, при якому не має ніяких дефектів артикуляційного апарата.

Причини механічної дислалии:

1. Укорочена вуздечка мови (під'язичне зв'язування). При цьому дефекті виявляються утрудненими рухи мови, тому що занадто коротка вуздечка не дає йому можливості високо підніматися (при верхніх звуках). Крім того, дислалия може бути викликана й тим, що язик або занадто вели-кий, ледь уміщується в роті й від цього неповороткий, або занадто малий і вузький, що також утрудняє правильну артикуляцію.

2. Дефекти будови щелеп ведуть до аномалії прикусу. Варто сказати, що нормальним уважається такий прикус, коли при змиканні щелеп верхні зуби злегка прикривають нижні. Аномалії прикусу можуть мати кілька варіантів.

   1. прогнатия ― верхня щелепа сильно видається вперед. У резуль-татті цього нижні передні зуби не замикаються зовсім з верхніми.

   2. прогения ― нижня щелепа виступає вперед, передні зуби нижньої щелепи виступають поперед передніх зубів верхньої щелепи.

   3. відкритий прикус ― між зубами верхньої й нижньої щелеп при їхньому змиканні залишається проміжок. В одних випадках цей проміжок тільки між передніми зубами (передній відкритий при-кус).

   4. бічний відкритий прикус може бути лівостороннім, правобічним і двостороннім.

   5. неправильна будова зубів, зубного ряду також може привести до дислалии. Наприклад, при більших ущелинах між зубами язик в момент мови часто просовується в них, спотворюючи звуковимов-лення.

Регуляція зубів і щелеп проводиться в зубних кабінетах лікарем-стоматологом за допомогою накладення на зуби спеціальних шин. Найбільший ефект накладення шин приносить у віці від 5 до 6 років, коли кістки ще досить пластичні.

1. Неправильна будова піднебіння, негативно позначається на звукови-мовленні. Вузьке, занадто високе піднебіння або, навпаки, низьке, плос-ке перешкоджає правильній артикуляції багатьох звуків.

2. Товсті губи, часто з відвислою нижньою губою, або вкорочена, мало-рухома верхня губа утрудняють чітку вимову губних і губно-зубних звуків.

Причини функціональної дислалии:

1. Неправильне виховання мови дитини в родині. Іноді дорослі протягом тривалого періоду «сюсюкають» з малям підладжуючись під мову дити-ни. У результаті в нього надовго затримується розвиток правильного звуковимовлення.

2. По наслідуванню. Шкідливим для дитини виявляється постійне спіл-кування з малолітніми дітьми, у яких ще не сформувалося правильне звуковимовлення. Нерідко маля наслідує перекрученому звуковимов-ленню дорослих членів родини. Особлива шкоду приносить дітям пос-тійне спілкування з людьми, у яких неясна, недорікувата або занадто кваплива, а іноді з діалектними особливостями мова.

3. Двомовність у родині погано позначається на мові дітей. Розмовляючи на різних мовах, дитина часто переносить особливості вимови однієї мо-ви на іншій.

4. Педагогічна занедбаність, коли дорослі зовсім не звертають увагу на звуковимовлення дитини, не поправляють помилки маляти, не дають йому зразок чіткої й правильної вимови. Інакше кажучи. Мова дитини не піддається необхідному планомірному впливу дорослих, що гальмує нормальний розвиток вимовних навичок.

5. Недорозвинення фонематичного слуху. При цьому у дитини спостеріг-гаються утруднення у звуках, що різняться між собою тонкими акус-тикними ознаками, наприклад дзвінких і глухих приголосних, м’яких і твердих свистячих і шиплячих. У результаті таких утруднень розвиток правильного звуковимовлення надовго затримується. Недоліки звуко-вимовлення коли вони виражаються в заміні звуків або в змішанні їх у словах, можуть у свою чергу утрудняти формування фонематичного слуху й надалі служити причиною загального недорозвинення мови й порушень письма й читання.

6. Недостатня рухливість органів артикуляційного апарата: язика, губ, нижньої щелепи. Вона може бути викликана й невмінням дитини втримувати язик у потрібному положенні або швидко переходити від одного руху до іншого.

7. Зниження слуху. На ґрунті приглухуватості виникає до 10% випадків порушень звуковимовлення. Найчастіше при цьому спостерігається утруднення в диференціації шиплячих і свистячих звуків, дзвінких і глу-хих приголосних.

8. Недостатній розумовий розвиток дитини. В дітей-олігофренів у понад 50% випадків відзначаються порушення звуковимовлення.

Дислалия підрозділяється на різновиди:

1. Відсутності тих або інших звуків. Відсутність звуку в мові може виражатися в його випаданні на початку слова ( наприклад, замість риба дитина говорить «ыба»), у середині (пароплав ― «паоход») і наприкінці (куля ― «ша»).

2. Перекручування тих або інших звуків. Виражається у тому, що замість правильного вимовляється звук, якого немає у фонетичній системі мови. Наприклад, велярний р, коли вібрує тонкий край м’якого піднебіння, або увулярний р, коли вібрує маленький язичок, міжзубний з, бічний ш, двогубний л і ін.

3. Заміна тих або інших звуків. Звук може замінятися іншим звуком, наявним у фонетичній системі мови. Заміни можуть бути такими:

   1. заміна звуків, однакових по способі утворення, що різняться по місцю артикуляції, наприклад заміна вибухових задньоязикових к и г вибуховими передньоязиковими т и д («тулак» ― кулак, «ду-док» ― гудок і т.п.);

   2. заміна звуків, однакових по місцю артикуляції, що різняться по способі утворення, наприклад фрикативного передньоязикового з передньоязиковим вибуховим т («танки» ―санки);

   3. заміна звуків, однакових по способі утворення й органів, що різняться по участі, артикуляції, наприклад з губнозубным ф («фумка» ― сумка й т.п.);

   4. заміна звуків, однакових по місцю й способу утворення, що різ-няться по участі голосу, наприклад дзвінких звуків з глухими («пулка» ― булка, «субы» ― зуби);

   5. заміна звуків, однакових по способі утворення й по активно-діючому органі артикуляції й, що різняться по ознаці твердості й м'якості. Наприклад: м’яких твердими й твердих м’якими («ряз» ― раз, «пулу» ― пила).

По кількості порушених звуків дислалия ділиться на:

• Проста, якщо у вимові відзначається до чотирьох дефектних звуків;

• Складна, якщо у вимові відзначається п’ять звуків і більше.

Якщо дефект виражається в порушенні вимови звуків однієї артикуляційної групи (наприклад, що свистять), ― це мономорфна дислалия. Якщо ж він поширюється на дві й більше артикуляційні групи (наприклад, ротацизм, сигматизм і ламбдацизм), ― це поліморфна дислалия.

Характеристики

Список файлов реферата