Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

2. Необхідний перехід до навчання протягом всього життя. У цьому напрямку працює ініціатива "Навчання в інформаційному суспільстві".

3. Значні наслідки інформаційного суспільства для конкретної людини зумовили дискусію, направлену на те, щоб поставити людей в центр перетворень, що відбуваються. За результатами обговорення видана Зелена книга "Життя і робота в інформаційному суспільстві: спочатку люди" (Green Paper. Living and Working in the Information Society: People First. European Comission, Belgium, 1996). Мова в ній йде про створення нових робочих місць, охорону прав і свобод громадян, передусім недоторканності приватного життя.

4. Сьогодні зрозумілою є важливість глобального співробітництва, встановлення правил створення інформаційного суспільства. Вони стосуються права на інтелектуальну власність, захист даних і таємницю приватного життя, розповсюдження шкідливого і незаконого змісту, проблеми оподаткування, інформаційну безпеку, використання частот, стандартів. Для встановлення загальних правил у цих сферах необходні багатосторонні угоди в рамках Всесвітньої Торгової Організації. (Europe at the Forefront of the Global Information Society: Rolling Action Plan". Communication from the European Comission to the Council, the European Parliament, the Economic and Social Committee, and the Committee of the Regions, 1996.)***

Пріоритетні напрямки в політиці інформації та комунікації ЄС такі:

• Створення інтегрованої кампанії, що охоплює фундаментальні основи ЄС

• Переслідування цілей інформаційної політики через її Представництва, офіси і створення інформаційних і документаційних центрів у співпраці з національними і регіональними авторитетами

• Розвиток нових послуг у сфері мас-медіа, особливо в аудіо-відео просторі, який є головним джерелом інформації для більшості громадян

• Постачання інформації, пристосованої до культур і мов різних країн чи навіть цілих регіонів.

Основні поняття міжнародної інформації

До основних понять МІ відносять такі складові, як міжнародна інформація, міжнародний інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційний потенціал, національний інформаційний продукт і джерела інформації.

• Міжнародна інформація (МІ) визначається як сукупність відомостей, що характеризують структуру, загальні властивості інформації. а також питання, пов'язані з їх пошуком, аналізом та розповсюдженням в системі міжнародних відносин (МВ).

МІ є складовою глобальної комунікації, мета якої – з'ясування закономірностей взаємодії суспільства та інформації і формування інформаційного суспільства. МІ орієнтована на інформаційне забезпечення зовнішньої та внутрішньої політики, економічного курсу країн, національної безпеки, на розвиток міжнародних зв'язків і входження держави у міжнародні організації та інституції. В кожній країні є концепція державної інформаційної політики, в якій визначаються різні аспекти інформаційного забезпечення міжнародних відносин. Так, наприклад федеральна інформаційна політика США спрямована на забезпечення доступу до інформації для кожного індивіда, детальних зв'язків у своєму суспільстві і міжнародному співтоваристві. Інформаційна політика України спрямована на захист власного інформаційного простору, збереження інформаційного суверенітету і забезпечення інформаційної безпеки держави.

Функції МІ полягають в узагальненій та професійній оцінці інформації, прогнозуванні міжнародно-правових та економічних наслідків прийнятих рішень, у створенні обгрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо їх реалізації.

Інформація належить до глобальних проблем світу, тому одним із понять МІ є поняття міжнародний інформаційний простір (МІП). Міжнародна інформація функціонує в МІП, який характеризується такими показниками:

• територія розповсюдження інформації за допомогою компонентів міжнародних та національних систем зв'язку;

• інфраструктура, тобто технологічні засоби і можливості зберігання, обробки і розповсюдження інформації по вертикалі і горизонталі;

• наявність міждержавної і національної комунікаційної політики, як комплексу принципів і норм, що регулюють функціонування та використання міжнародної інформації світовим співтовариством;

• наявність міжнародних і регіональних угод у галузі комунікацій, що базуються на розумінні міжнародної ролі інформаційних процесів (ці міжнародні угоди складають окрему галузь міжнародного права – інформаційного права, яка зараз проходить фазу становлення і кодифікації норм, становлення інститутів, що контролюють виконання цих норм. З питань міжнародного інформаційного права можна подивитися книгу Колосова "Міжнародне право", особлива частина);

• можливості доступу до інформації для громадськості та участь міжнародного співтовариства у загальній системі зв'язку.

Кожна країна своїм законодавством визначає кордони своєї території і звичайно, кордони своєї інформаційної території. Звичайно термін "інформаційна територія держави" – це дещо умовний термін, тому що держава не в силах припинити прийом інформації, що передається через численні канали штучних супутників Землі її громадянами. Вона може лише контролювати транслювання цих каналів на своїй території. Але за прийнятою конвенцією "Про використання сигналів, що передаються через штучні супутники Землі", країна має заплатити за право транслювання таких каналів, при порушенні цієї умови на країну накладаються штрафні санкції до кількох млрд. доларів.

Декотрі країни в основі своєї інформаційної політики мають певні ідеологічні засади, які забороняють населенню використовувати певну інформацію. Зовсім недавно, коли в Ірані до влади прийшли релігійні партії, вони заборонили прийом світської інформації на телеприймачі своєї країни, таким чином обмеживши участь країни у світових інформаційних потоках. Були навіть факти погрому приймаючої супутникової апаратури, що могла приймати інформацію, що суперечить релігійній ідеології країни. Інший приклад: нещодавно у Північній Кореї був запущений штучний супутник Землі, що транслює дві ідеологічні пісні: про Кім Ір Сена і про Кім Чен Іра. У тій же Північній Кореї видається журнал "Корея", він яскраво оформлений, якісно виданий, але весь його матеріал має певний ідеологічний зміст: майже кожна стаття починається словами "Всесвітньо відомий, визнаний вождь Кім Чен Ір …"

Інформаційний простір має кілька визначень:

• Інформаційний простір – це система середовища буття людини, яка забезпечує життєдіяльність будь-якої системи, зокрема – системи міжнародних відносин. (Паньшин В.Н. "Концепция формирования информационного пространства стран-участниц СНГ"*. Минск, 1996)

• Інформаційний простір – це система спільного використання національних інформаційних ресурсів за узгодженими сферами і напрямками діяльності. (О.Коган, "Теорія інформаційної взаємодії", 1996 рік).

• Інформаційний простір – це сума складних інформаційних технологій, які є основою і визначальним компонентом промислово-економічного комплексу транснаціональних спільнот, які впливають на формування світоглядних процесів у суспільстві (Шрейдер "Теорія комунікацій").

МІП визначається конституційними нормами окремих держав, міжнародними угодами та технічним забезпеченням процесу інформації. Він складається із державних (національних) інформаційних просторів, регіональних просторів а також просторів окремих територій.

У 1992 році на Україні широко обговорювалася проблема формування інформаційного простору, знищення інформаційної експансії і створення інформаційного суверенітету держави. В Європі послуговуються іншими принципами. Там створюють єдиний інформаційний простір, який би включав в себе інформаційні простори всіх країн і був би захищений від американської експансії

На сьогодні окремі регіони і країни визначають квоти на присутність у своєму інформаційному просторі транснаціональних монополій, інших держав та приватних осіб. Наприклад, Європейське співтовариство визначило таке співвідношення: 14% відводиться для вищезгаданих суб'єктів неєвропейського походження, 86% – для європейських суб'єктів. Окремі країни, наприклад Франція (яка проводить політику збереження франкофонії), виробляють спеціальне законодавство на присутність в своєму інформаційному просторі іншомовних (в даному випадку англомовних) представників.

Велике значення для формування і збереження національного інформаційного простору має законодавство про рекламу. Європейська конвенція про транскордонне телебачення від 1989 року має спеціальний додаток і протокол про розповсюдження реклами у Європейському інформаційному просторі, особливо якщо виробниками і розповсюдниками є неєвропейські суб'єкти. Він встановлює максимум, що дорівнює 17%, тобто 83% прибутку від реклами має залишатися в Європі.

• Інформаційні ресурси – це засоби, запаси, можливості і джерела інформації, які визначають роль і місце держави в світі і виступають стратегічним показником національного багатства країни.

Визначення інформаційних ресурсів є як в Конституції держави, так і в загальних законам про інформацію і доступі до інформації.

"До інформаційних ресурсів України входить вся належна їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення". (Закон України "Про інформацію)

• Інформаційний потенціал – це сукупність інформаційних засобів країни, що включають комп'ютерні мережі, національну систему інформації (національну інфраструктуру), сукупність самої інформації а також різновиди інформації. Сюди входять також інформаційно-аналітичні служби, видавництва, кіно, засоби масової комунікації і електронні видання.

• Національний інформаційний продукт – матеріальний або нематеріальний результат інформаційної діяльності, що створюється за допомогою поєднання інтелектуальної діяльності людини та синтезованих засобів зв'язку.

Національний інформаційний потік включає в себе технічні можливості інформації, компонентами яких є первісні засоби зв'язку (радіо, телефон, телеграф, телебачення, аудіо-, відеокасети).

Інфраструктура національного інформаційного потоку на базі сучасних комунікаційних технологій має такий вигляд: телеграф, телефон, факс, персональний комп'ютер, сканер, супутник, оптичні волокна зв'язку, кабелі, аудіо-відеоматеріали, бази даних. На сьогодні на території України в інформаційному просторі працює 300 ретрансляторів, які передають міжнародну і національну інформацію безпосередньо у пам'ять комп'ютерів, а потім – у локальні системи.

• Конвергенція засобів зв'язку – це поєднання різних засобів зв'язку у світових інформаційних мережах.

Джерела інформації

• Джерела інформації – це передбачені, або встановлені законом, носії інформації, до яких входять документи, інші носії, що зберігають інформацію, повідомлення засобів масової комунікації, фундаментальну інформацію або публічні виступи.

Серед характеристик джерел інформації найважливішими є такі: статус джерела, надійність, кваліфікація, довіра до джерела, цінність і вага інформації. Усі джерела інформації поділяються на три типа: відкриті, закриті і конфіденційні. Є також поділ на особистісні джерела і опосередковані джерела. До особистісних джерел відносять безпосередньо осіб: дипломати, офіційні представники уряду, співробітники дипломатичних представництв а також інші офіційні особи, які висловлюють офіційну точку зору.

Міжособистісні

Міжособистісні – це джерела, до яких належать особисті контакти із щироким типом предстаництва: суспільні, політичні, ділові, культурні, військові, соціальні економічні. Вони найчастіше використовуються у дипломатичній практиці, у діяльності міжнародних організацій, у посередництві між країнами, у врегулюванні міжнародних конфліктів та для передачі особистісної інформації. Тобто це зустрічі президентів 1 на 1, зутрічі дипломатів; До цих дхерел також можна віднести контакти, які відбуваються на рівні міністрів відповідних відомств для вирішення поточниз, конфліктих та кризовиз проблем. Міжособистісні джерела, часто використовуються також у стратегічних напрямках діяльності, тобто розвідкою, а особливо промисловою розвідкою.

• За інформацією ЦРУ 80% -- відкриті джерела, 9% -- конфіденційні джерела, 1% -- спецaгенти (тобто міжособистісні джерела).

Опосередковані

Опосередковані – це джерела, які виступають посередниками між конкретним джерелом інформації і суспільством (громадською думкою). До них відносять: засоби массової комунікації (газети, радіо, телебачення, реклама), інформаційно аналітичні установи, електронні засоби комунікації, архіви і бібліотеки та ін. джерела зберігання інформації. Тобто фактично опосередковні джерела інформації – джерела із 2-х або третіх рук.

Опосередковані джерела поділяються на:

Офіційні

Офіційні – органи держ. викон. влади, спеціалізовані нуково-дослідні інституції та установи, відомчі установи, силові структури та ін. держ. органи, які виступають з офіцйною точкою зору. Крім того органи статистики, інформаційно аналітичну економічну інформацію (тобто аналіз економіки повсіх галузях діяльності держави), інформацію,яка подається установами соц політики і працці, інститутом демографії (да інші установи, що вивчають демографії), інформацію статистики промисловості (доходи, валовий збір, кредити та ін.), інформацію силових структур. Є офіційна точка зору, якоїсь установи (заява, нота) і є особиста точка зору представника цієї організації це дві великі різниці.

Неофіційні

Неофіційні – це джерела, які використовують суб'єктивні оціночні прогнози та аналізи соціально-економічної та політичної ситуації, політичні партії і рухи, громадські організації та структури (політична артія, якщо вона не є домінуючою в державі не може виступати від імені держави з офіційної точки зору), соціологічні дослідження, аналітичні прогнози, повідомлення засобів массової комунікації, якщо вони не є офіційними представниками виконавчої влади (зараз в Україні офіційна точка зору виконавчої влади висловлюється через газету «Урядовий кур'єр»), незалежні соціологізні дослідження, джерела які стосуються певних релігійних концессій та національних меншин.

Характеристики

Список файлов реферата