Menegment (704119), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Спільною ознакою є єдність підходу до показників та кри­теріїв розвитку (V, С„ С_п, Р_0з />_к, Р_п, m). На будь-якому з рівнів уп­равління підприємством та його діяльністю вирішують завдання одержання результатів Р₀, Р_к, Р_п при забезпеченні ефективного використання V, С„ С_п в напрямку забезпечення максимально можливого при цьому розміру m. Звичайно, на кожному рівні враховуватиметься специфіка цих показників, властива для кож­ного рівня, а, відповідно, ухвалення рішень спрямовуватиме ко­лективи виконавців кожного рівня на досягнення запланованого (або еталонного) розміру цих показників. Відмінності кожного

121

О.А. Подсолонко

рівня системної ієрархії для структури та змісту ухвалюваних рішень: по-перше, це просторово-об'єктне формування системи (для галузі та підприємств — виробничо-технологічне) та, по-друге, залежність функцій управління від періодів розвитку сис­теми. Тут мають чітко виконуватися такі умови:

• керівник кожного рівня ухвалює рішення з розвитку ке­
  рованої ним системи, не підмінюючи керівників нижчого рівня в
  ухваленні рішень про розвиток систем, керованих ними;

• керівники вищих рівнів ухвалюють рішення про пер­
  спективу розвитку системи та підсистем, що її складають (пер­
  спективне управління);

- оперативне та поточне управління розвитком підсистем здійснює керівництво цих підсистем, а керівництво системою (ви­щий ієрархічний рівень) підключається лише для вирішення за­вдань узгодження розвитку підсистем на їхніх "входах" (V, С_с, С„) та "виходах" результатів (Р₀, Р_к, Р_и).

У цьому завданні є кілька специфічних моментів, які треба розглядати окремо при дослідженні питань спеціалізації функцій управлінського персоналу в системній ієрархії та відповідних відмінностей ухвалюваних рішень на кожному з ієрархічних рів­нів. Ці відмінності треба враховувати також у посадових інструкціях для кожного рівня управління.

Повнота і достатність усіх видів забезпечення системи управління та її підсистем

Види забезпечення системи та її підсистем, зазначені у ви­кладених вище принципах управління, являють собою своєрід­ний фундамент системи.

В економічній літературі деякі з наведених видів забезпе­чення розглядають у складі методів управління нарівні з еко­номічними методами. Разом з тим економічні методи більшість авторів відносить до функцій управління. "Функції управління" та "управлінські функції" — це тотожні поняття, що відносяться в першому випадку до системи управління, а в другому — до уп­равлінського персоналу, вони охоплюють також методи (еко­номічні) та формування чи використання усіх видів забезпечення системи управління.

Кожний з видів забезпечення має власну яскраво виражену специфіку, є предметом самостійного дослідження; тому викладе-

122

та практика

Менеджмент: теорія

мо коротко суть його змісту та спрямованість в управлінських рішеннях на досягнення кінцевої мети.

Так, юридичне забезпечення відповідною службою, з одно­го боку, підтверджує правосильність функціонування кожної з підсистем наведеної класифікації, а з іншого — закріплює ухва--лення рішення у відповідних документах.

Соціальне забезпечення системи управління та ухвалюва­них у ній рішень включає в себе створення соціальної бази функціонування об'єкта управління (у вигляді певного рівня за-, безпечення працівників підприємства умовами для життя, праці, •> відпочинку), а в ухвалюваних рішеннях з розвитку підприємства * та його підрозділів передбачає подальше поліпшення соціальних} факторів (разом з екологічними заходами).

Технічне та технологічне забезпечення представляє вихідну f технічну базу та рівень технологічної досконалості керованих; процесів, а також показує, як в ухвалюваних рішеннях висвітлю-, ються питання прискорення науково-технічного прогресу. І Структура цього виду забезпечення базується на прийнятих на­прямках та формах реалізації заходів з науково-технічного про­гресу. Так само сюди належить технічне забезпечення АСУП.

Інформаційно-алгоритмічне забезпечення властиве автомати­зованим системам управління та разом з тим має досить велике зна­чення для процесів підготовки та ухвалення рішень. Таке забезпе­чення фактично вирішує проблему підготовки та видання на кож­ний ієрархічний рівень та в кожну ланку управління інформації, що є необхідною для реалізування функцій, властивих саме цій ланці.

Маметатичне забезпечення з'явилося в умовах оснащення підприємств ЕОМ. На його основі реалізується підготовка уп­равлінських рішень на ЕОМ. В умовах постійного ускладнення систем управління значення цього виду забезпечення для підго­товки та ухвалення рішень зростає.

Організаційно-економічне забезпечення фактично покли­кане вирішити проблему адекватності методів управління суті ке­рованих процесів. Тут удосконалюються економічні методи уп­равління, що пронизують весь процес підготовки та ухвалення рішень, методи організації виробництва та праці.

Аналізуючи застосування в системі управління розглянутих видів забезпечення, можемо зробити висновок про те, що ухва­лення рішень завершується практично необхідністю внесення змін до одного з видів забезпечення системи управління або її

123

О.А. Подсолонко

підсистем на основі проходження через усі етапи підготовки та ухвалення рішень у всіх економічних методах управління.

Таким чином, в основі методології ухвалення рішень у ієрар­хічних системах управління лежить розроблення принципів уп­равління виробництвом. На базі врахування принципів розробля­ють методи системного взаємозв'язку процесів ухвалення рішень. В умовах аспектного підходу до проблем управління роз­роблені принципи дозволяють спрямувати систему управління суспільним виробництвом у регіоні (промисловим виробницт­вом— у галузі, об'єднанні, на підприємстві) на досягнення кінце­вих результатів, забезпечити системний взаємозв'язок усіх підси­стем системи управління.

У якості показника, на основі якого порівнюються кінцеві результати діяльності будь-якої підсистеми з витратами на їх от­римання та з кінцевими результатами всієї системи, виступає прибуток. Спрямованість на кінцевий результат розвитку всієї системи забезпечується за всіма локальними складовими вироб­ничо-економічного процесу розвитку системи.

Взаємодія територіально-технологічних підсистем при до­сягненні кінцевого результату розвитку системи забезпечується шляхом типізування складу технологічних підрозділів, видів діяльності, продукції, що випускається, та відповідних кла­сифікаторів, які використовуються в системі автоматизованої об­робки інформації в процесі підготування управлінських рішень.

Ухвалення управлінських рішень охоплює конкретні вироб-ничо-технологічні ланки, безпосередніх виконавців процесу ви­робництва за результатами (обсяг, якість, споживчі характерис­тики) чи вихідними елементами процесу праці (жива праця, пред­мети та засоби праці) та проявляється через систему економічно­го стимулювання у плануванні та розвитку об'єкту управління. Яж правило, ці рішення в основному проявляються в одному з видів забезпечення, що складають фундамент системи уп­равління: юридичному, кадровому, соціальному, технічному та технологічному, екологічному, інформаційно-алгоритмічному, математичному, організаційно-економічному.

124

Менеджмент: теорія та практика

2.1.6. Спеціалізація управлінських рішень у системній ієрархії управління виробництвом

Методичні основи спеціалізації рішень

Розглядаючи об'єкт управління як систему, можна умовно виділити три ієрархічних рівні управління: найвищий, середній та найнижчий (рис. 26).

Структурно-графічна модель підприємства як об'єкта уп­равління, яку ми використовуємо цього разу, являє собою досить відому в системах управління виробництвом модель. Тут в основі моделі об'єкта лежить виробничо-технологічна структура підприємства, яка пронизує весь об'єкт, що розглядається з кібернетичних позицій як "чорна скриня", на вході до неї — вихідні ресурси, на виході — результати діяльності підприємства.

Кожний з рівнів управління такою системою (абстрагує­мось від конкретного набору цехів та служб підприємства) вирі­шує власні завдання. Так, на найнижчому рівні керівники цехів та служб підприємства забезпечують безперебійну роботу своїх підрозділів з досягнення запланованих результатів виробництва та рівня використання вихідних елементів процесу виробництва при оперативному та поточному плануванні.

Середній рівень управління на підприємстві забезпечує уз­годження діяльності всіх цехів та служб у часі за обсягами, якістю та споживчими характеристиками в напрямку отримання кінце­вих виробничих результатів для підприємства та максимуму при­бутку при цьому.

Найвищий рівень вирішує завдання подальшого розвитку об'єкта, вдосконалення на перспективу технологічних процесів з урахуванням підвищення вимог споживачів до продукції, що ви­пускається, та на цій основі — до складу та якості вихідних еле­ментів виробництва.

Специфічною особливістю процесів підготовки управлінсь­ких рішень для персоналу кожного з перерахованих ієрархічних рівнів є інформаційна єдність вихідних даних про хід виробничо-економічних процесів, а також, що найголовніше, єдність вироб­ничо-технологічних ланок, де безпосередньо здійснюються про­цеси виробництва та реалізації продукції. Ця особливість спро­щує здійснення спеціалізації управлінських рішень для будь-якого

125

Рис. 26. Структурно-графічна модель об'єкта управління: By — найвищий рівень, С_у — середній рівень, Я_у — найнижчий рівень

з зазначених рівнів. На основі інформаційної єдності створюють­ся умови раціонального використання інформаційної бази підго­товки та ухвалення рішень як складових частин всієї системи уп­равління, а також з'являється можливість підкорити цілі розвитку всіх нижчих проміжних, підсобних та допоміжних виробництв кінцевим цілям розвитку системи.

На цій самій основі та відповідно до змісту основних етапів процесу ухвалення управлінських рішень можна вирішити за­вдання спеціалізації рішень шляхом створення класифікації уп­равлінських ситуацій та рішень, що за ними приймаються, на кожному рівні системної ієрархії. Фактично така робота спрямо­вана на вдосконалення функцій управлінського персоналу, на вирішення завдання стандартизації ухвалюваних рішень.

Саме в цьому напрямку доцільно здійснювати спеціаліза­
цію управлінських рішень у системній ієрархії управління вироб­
ництвом. , ••

- j.

Аналіз (наявної) спеціалізації функцій та рішень в управлінні

Наведена узагальнена спеціалізація рівнів управління на вирі­шенні завдань та спеціалізація ухвалюваних рішень, що відповідає цим завданням, на практиці майже не витримуються. Фактично керівники вищого рівня управління на підприємстві, а часто навіть у галузі, регіоні більшу частину свого часу займаються оперативни­ми, поточними завданнями, й тому на перспективні проблеми роз­витку системи в них майже не залишається часу. Аналіз витоків та­кого стану дозволив виявити основні причини та найголовніші нас­лідки такої організації роботи керівників вищої ланки управління. Однією з причин була відсутність належної гнучкості у тра­диційній системі планування, відсутність передбачуваних у госпо­дарському механізмі резервів для маневрування у випадку непе­редбачених змін у постачанні, освоєнні капітальних вкладень та виробничих потужностей, у вимогах до готової продукції і т.п. Все це в свій час призвело до надмірної централізації системи управ­ління та посилення частки оперативного управління у загальній динамічній структурі системи. В результаті керівники найбільших об'єднань, що включають десятки промислових підприємств, ма­ють сотню агрегатів та установок, сотні тисяч працівників, майже щоденно займаються розглядом фактів та причин виходу з ладу та тимчасової зупинки того чи іншого агрегату на тому чи іншому підприємстві об'єднання. До процесу усунення причин, що поро­дили таку ситуацію (зупинка агрегатів, зрив завдань плану вироб­ництва та реалізації продукції), залучається майже весь керівний персонал об'єднання та підприємства, на якому відбулося пору­шення оперативного плану чи графіка роботи.

Приблизно так само це виглядає й на рівні регіонального управління, де або перший керівник, або (це відбувається часті­ше) один з його заступників щоденно вирішує аналогічні завдан­ня за своїм регіоном (район, місто, область). Оскільки систему господарювання побудовано на умовах дотримання принципу максимально можливих взаємозв'язку та збалансованості, зриви виробництва в одній галузі ланцюгове приводили керівників ба­гатьох галузей та регіонів до необхідності займатися оператив­ним управлінням. У зв'язку з безупинним кількісним ростом сус­пільного виробництва, ускладненням економічних відносин у ньому кількість неузгоджень у системі управління має тенденцію зростання. Відповідно зростає зайнятість персоналу вищих

О.А. Подсолонко

ієрархічних рівнів оперативним управлінням.

У таких ситуаціях керівники галузей позбавлені можливості працювати над пошуком перспективних шляхів розвитку галузі. В них немає часу на те, щоби цілеспрямовано керувати перспек­тивними розробками з удосконалення технологічних процесів, методів управління розвитком виробництва проблемами на "сти­ку" галузей народного господарства. В результаті керовані ними ланки, науково-дослідні та проектно-конструкторські організації так само орієнтуються на миттєві дослідження, що мають давати оперативні результати, в кращому випадку — наступного року. За таких умов нижчий рівень у системній ієрархії галузі — керів­ники підприємств, що представляють одночасно вищий рівень управління підприємством, так само змушені вирішувати не пер­спективні завдання, що випливають з наведеної узагальненої спе­ціалізації, а займатися оперативними та поточними роботами.

В такій ситуації найважливішим виходом є подальше по-тлиблення спеціалізації функцій управлінського персоналу та '' максимальна стандартизація управлінських рішень.

Стандартизація управлінських рішень як відображення спеціалізації функцій управлінського персоналу

Характеристики

Список файлов реферата