Menegment (704119), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

ка

Менеджмент: теорія та п рак ти 2.1.2. Класифікація управлінських рішень

Наведена класифікація підсистем управління дозволяє підкреслити, що прийняття рішень є самостійною підсистемою, що методично та інформаційно пов'язана з усіма іншими підсис­темами управління. Отже, всі підсистеми управління та їхні скла­дові мають бути відображені також і в класифікації уп­равлінських рішень.

Вочевидь, класифікаційні угруповання з прийняття рішень будуть ідентичними наведеним угрупованням підсистем. При цьому пріоритет має бути надано останній з перерахованих груп класифікації, тобто перш за все повинна бути визначена цільова орієнтація системи.

Наведемо класифікацію управлінських рішень у загально­му вигляді для системи управління суспільним виробництвом.

1. За цілями розвитку та критеріями ефективності управління си­стеми:

• кінцеві цілі комплексного розвитку та відповідні кри­
  терії;

• проміжні цілі локальних завдань розвитку системи та
  відповідні критерії;

• рівень досягнення критеріїв за кінцевими та проміжни­
  ми цілями.

2. За об'єктами управлінського впливу:

• народне господарство;

• країна, регіон, область, місто, район;

• галузь народного господарства;

• об'єднання, підприємство, організація;
  -технологічний переділ, служба, цех, ділянка, агрегат чи

установка.

3. За вихідними елементами процесу праці у суспільному вироб­ництві та за рівнем використання цих елементів:

• трудові ресурси;

• матеріальні ресурси;

• виробничі потужності;

• фінансові ресурси.

103

О.А. Подсолонко

4. За результатами суспільного виробництва:

• обсяг та номенклатура (асортимент) засобів виробництва
  та предметів споживання, різноманітних послуг, які ха­
  рактеризують рівень добробуту та всебічного розвитку
  всіх членів суспільства;

• якість праці та продукції, те, наскільки вони відповідають
  світовим та перспективним стандартам;

• ступінь задоволення потреб виробництва та членів сус­
  пільства у випущеній продукції чи наданих послугах
  (ступінь досягнення можливого рівня добробуту та
  всебічного розвитку всіх членів суспільства).

5. За часовим проміжком виникнення ситуації, що потребує уп­
равлінського рішення, та за часом реалізації цього рішення:

• реальний масштаб тривалості безупинних технологічних
  процесів;

• оперативні періоди (календарні — завершена техно­
  логічна операція чи цикл, робоча зміна, доба, тиждень,
  декада, наростаючий період з початку місяця, місяць);

-поточні періоди (техніко-економічні — місяць, квартал, наростаючий підсумок з початку року, рік);

- перспективні періоди (п'ять, десять років чи більше).

6. За методами та функціями управління, через які проявляється
прийняте рішення в розвитку суспільного виробництва:

• облік, контроль, звітність;

• розроблення планів (балансові та опгимізаційні розрахунки);

• господарський розрахунок; комерційні взаємовідносини;

• економічне стимулювання;

• організація виробництва та праці;

• регулювання технологічних параметрів (усунення небажа­
  них відхилень).

7. За методами оброблення та надання інформації всім ланкам
системної ієрархії відповідно до функцій управлінського пер­
соналу:

-виявлення відхилень показників розвитку об'єкту від рівня, що намічено проміжними та кінцевими цілями;

• встановлення належності конкретній підсистемі управління;

• виявлення причини, що призвела до відхилення;

104

Менеджмент: теорія та практика

• визначення тенденцій відхилення та причини, що його
  викликала;

• розроблення нормативів, що реально враховують умови
  функціонування виробництва за показниками та факто­
  рами відхилення;

,-розроблення та вдосконалення методів і моделей узгод-« ження всіх сторін та елементів розвитку суспільного ви­робництва;

• визначення конкретної величини рішення з усунення нега­
  тивних та закріплення позитивних відхилень;

• стандартизація рішень.

За формою прояву та забезпечення прийнятого рішення:

- наказ, розпорядження про технологічні, організаційні,
адміністративні, заохочувальні заходи;

-положення, інструкція про проведення нових робіт чи вдосконалення існуючих;

• планові завдання;

• технічні завдання, технічні та робочі проекти подальшого
  розвитку виробництва.

2.1.3. етзли процесу прийняття управлінських рішень

Згідно з класифікацією управлінських рішень можна викла­сти системний зміст процесу прийняття рішень, склад його ос­новних етапів:

1. Уточнення цілей розвитку системи та її підсистем.

2. Уточнення критеріїв ефективності управління та розвитку си­
   стеми й її підсистем.

3. Виявлення ступеня досягнення критеріїв за кінцевими та
   проміжними цілями розвитку.

4. Виявлення основних причин відхилень у досягненні цілей та ла­
   нок (рівнів) системної ієрархії, які впливають на ці відхилення.

5. Встановлення тенденцій та повторюваності причин, що вик­
   ликають відхилення.

6. Порівняння ситуацій, що виникли, та причин відхилень з на­
   бором стандартних ситуацій та причин, їх кількісно-якісних
   оцінок з варіантами прийняття рішень за ними.

105

О.А. Подсолонко

1. Вибір варіанту управлінського рішення, яке відповідає ситу­
   ації, що виникла.

2. Прийняття рішення з усунення небажаних ситуацій та причин
   відхилення і з закріплення позитивних змін у процесах
   суспільного виробництва.

3. Забезпечення прийнятого рішення документами, що ор­
   ганізують його виконання у відповідній ланці управління.

4. Перевірка виконання прийнятого рішення та результатів йо­
   го впливу на досягнення проміжних та кінцевих цілей розвит­
   ку підсистем та системи в цілому.

Кожний з перерахованих етапів процесу прийняття уп­равлінських рішень має власну специфіку, враховує взаємодію всіх підсистем управління наведеної класифікації, а також зміст усіх груп класифікації управлінських рішень.

Змістом першого етапу є чітке з'ясування управлінським персоналом кожного рівня системної ієрархії спільної цілі роз­витку системи та цілей керованої цим персоналом підсистеми. В економічній літературі аналогічний етап називають " з'ясування проблеми та визначення цілей рішення", визначення завдання (цілей), з'ясування проблеми та визначення цілі, "попереднє фор­мулювання завдання (проблеми), визначення цілей організації".

Як видно з перерахованих понять, йдеться про цілі не лише і не так про прийняття рішень, як про цілі розвитку організації, системи. З цим не можна не погодитись. Цілі прийняття рішень, безумовно, підпорядковуються цілям розвитку системи.

Основна ціль розвитку суспільства не є статичною, вона пос­тійно змінюється за формаю та змістом. Така динамічність значно ускладнює проблему, вимагає постійного оновлення проміжних цілей, зв'язків між ними, порушує усталені закономірності, народ­жує нові. Все це разом призводить до необхідності розглядати про­цес управління на всіх його етапах, не виключаючи й процес прий­няття рішень як науковий, творчий процес. При цьому, природно, цілі етапів підготування та прийняття управлінських рішень підпо­рядковуються цілям розвитку системи та її підсистем.

Другий етап процесу прийняття рішень, як і перший, є пев­ною мірою підготовчим, спільним не лише для прийняття рішень, а й для усіх наведених раніше функціонально-методич­них підсистем.

Динамічність цілей розвитку системи та її підсистем, їхньо­го змісту та закономірностей зв'язків між ними, зазначені в пер-

106

Менеджмент: теорія та практика

шому етапі, істотно впливають також на вибір критеріїв їх досяг­нення. Звичайно, ці проблеми проявляються не оперативно, не одночасно на всіх рівнях системної ієрархії суспільного вироб­ництва, а від кінцевих цілей до проміжних, послідовно за техно­логічними ланками галузей народного господарства, охоплюю­чи періоди від 2-3 до 5-Ю років.

Менший період стосується галузей народного господарства, які випускають предмети споживання, безпосередньо вирішують завдання, що випливають з головної цілі розвитку суспільства. Більший період охоплює переробні та видобувні галузі промисло­вості. При цьому аналіз дозволяє виявити наявність тенденції рос­ту темпів оновлення потреб у міру наближення технологічних процесів від видобувних галузей промисловості до переробних та особливо до тих, що задовольняють потреби людини.

У зв'язку з цим при використанні одних і тих самих показ­ників як бази для критеріїв ефективності управління та розвитку системи й її підсистем необхідно для зазначених галузей народно­го господарства враховувати різницю в динаміці вдосконалюван­ня виробництва. В першу чергу ця різниця знаходить відображен­ня в показниках та критеріях оцінки процесів впровадження нової техніки, зокрема розроблення, освоєння та впровадження нових високоефективних технологічних процесів та видів продукції.

На основі зазначеної вище тенденції з'являється можливість прогнозування зміни потреб до продукції, що випускається, на 5-Ю років у переробних та видобувних галузях, якщо мати інфор­мацію про тенденції потреб людини в поточний та оперативний періоди часу. Все це відповідно здійснюється на основі техніко-еко-номічних показників та критеріїв управління, що на них базуються.

Таким чином, враховуючи динамічність цілей та змісту роз­витку суспільного виробництва, зсуви в часі та неоднакову три­валість часових періодів, протягом яких у різних галузях відбу­вається оновлення продукції, що випускається, послуг, що нада­ються, та потреб суспільства, уточнення критеріїв ефективності та розвитку суспільного виробництва в усіх його ланках стає на­гальною потребою, необхідністю. Це питання тим більше є важ­ливим для кожної з функціонально-методичних підсистем уп­равління, одною з яких є прийняття рішень, оскільки тут на ос­нові системи техніко-економічних показників, критеріїв та обме­жень забезпечується функціонування об'єкту (системи) уп­равління відповідно до об'єктивно діючих економічних законів.

107

v\

О.А. Подсолонко

Третій етап, на відміну від двох попередніх, практично є вже початковим етапом процесу прийняття рішень. Саме з мо­менту оцінення ступеня досягнення критеріїв ефективності уп­равління та розвитку всіх систем та її просторово-об'єктних підсистем, з моменту виявлення відхилень фактичних значень техніко-економічних показників від запланованих, фіксується не­обхідність прийняття рішень. Безумовно, тут виникає не­обхідність методичного обгрунтування меж кількісного відхи­лення показників, за підвищення яких уже втручається уп­равлінський персонал, відповідного прийняття рішень, залучен­ня того чи іншого рівня системної ієрархії.

Вирішення завдання виявлення ступеня досягнення кри­теріїв як за кінцевими, так і за проміжними цілями розвитку сис­теми ускладнене динамічністю зміни змісту цих цілей. На кожно­му наступному етапі (часовому періоді) розвитку системи одна­кові з попередніми етапами кількісні результати характеризува­тимуть неоднаковий ступінь досягнення критеріїв розвитку. Це відповідно впливатиме на прийняття управлінського рішення.

Четвертий етап практично вирішує проблему виявлення си­туацій, що призвели до відхилень фактичного розвитку суспільно­го виробництва від того, що вимагається відповідно до завдань, що визначені поставленими цілями розвитку суспільства. Пошук таких ситуацій, виявлення відхилень доцільно проводити методом дедукції — від загального до часткового. Інакше кажучи, спочат­ку має бути встановлено факт наявності відхилення в досягненні загальної цілі розвитку системи кожного рівня — від найвищого до найнижчого: народне господарство, галузь, підприємство.

Далі відхилення розчленовується за складовими. Тут вели­ке значення має встановлення пріоритету відхилень, за якими не­обхідно оперативно прийняти рішення, здійснити управлінський вплив. Розглядаючи склад кількісно-якісних показників, що ха­рактеризують розвиток суспільного виробництва в умовах га­лузі, її підприємств, напевно, пріоритет варто надати сукупності показників та критеріїв, які дозволяють судити про виконання чи невиконання замовлень споживачів (планів поставок відповідно до укладених договорів). Лише на цій основі далі деталізують відхилення за причинами їх виникнення.

Наступним кроком активного пошуку причин відхилень ком­плексу розглянутих підсистем управління, очевидно, є аналіз якості випущеної продукції чи наданих послуг, те, наскільки вони

108

Менеджмент: теорія та практика відповідають державним, перспективним чи світовим стандартам. І лише після цього доцільно розглядати відхилення та їх причини з виконання планів з обсягу виробництва в номенклатурі продукції. В економічній практиці традиційно було прийнято, на від­міну від наведеної, зворотну послідовність розгляду результатів діяльності підприємств, об'єднань, галузей; така послідовність існує й досі. Відповідно ухвалення рішення підлягає цій послідо­вності, що в результаті не дозволяє забезпечити всій системі уп­равління досягнення кінцевої цілі розвитку суспільства. Запропо­нована послідовність аналізу відхилень та орієнтації прийняття рішень на досягнення кінцевих народногосподарських резуль­татів дозволяє усунути зазначене відхилення, недолік.

Окрім виявлення причин відхилень в одержанні кінцевих ре­зультатів з підвищення добробуту та всебічного розвитку кожного члена суспільства, виникає необхідність дослідження причин відхи­лень у досягненні умов їх отримання — забезпечення безупинного росту та вдосконалення виробництва. Сюди належать відхилення показників рівня використання трудових та матеріальних ресурсів, виробничих потужностей та причини, що їх зумовили. За умови кількісної обмеженості зазначених вихідних ресурсів безупинний ріст та вдосконалення виробництва можливі лише на основі зни­ження їх витрат, підвищення їх питомої віддачі. Відповідно уп­равлінські рішення орієнтуються на досягнення цієї цілі.

Характеристики

Список файлов реферата