26 (701623), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Костомарова та І. Карпенка-Карого. У прозову і драматургічну творчість М. Старицького ввійшов легендарний образ Марусі Богуславки. Неодноразово зверталися письменники до пісні «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». За мотивами цієї пісні створена одноіменна драма М. Старицького, повість О. Кобилянеької «У неділю рано зілля копала», роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай».
2.Краса духовного світу героїв Олеся Гончара.
Значним творчим досягненням Олеся Гончара є відтворення краси духовного світу його героїв на сторінках романів, повістей, оповідань та новел. Авторське замилування героями у їх любові до Батьківщини, глибокій вірності у дружбі та коханні спостерігається уже на перших сторінках роману «Прапороносці».
Багатий внутрішній світ героїв трилогії, їх гуманізм і благородні пориви зразу ж беруть у полон читача. «Все, все ми віддамо тобі. Батьківщино... Все! Навіть наші серця. І хто не звідав цього щастя, цієї... краси вірності, той не жив по-справжньому». Ці слова Брянського незадовго до його смерті увиразнюють образ духовно багатої людини; юнака, що зворушує романтичною вірністю коханій, друзям, Батьківщині; мудрого командира, ім'я якого живе серед солдатів навіть після його смерті. Завдяки багатому внутрішньому світові, з яким не таївся Брянський у невідповідних, на перший погляд, умовах війни, його ім'я залиши-лося для воїнів символом відваги і краси. До нього йшли за порадою, моральною підтримкою, йому відкривалися у найпотаємнішому. У полку Самієва приналеж-ність до роти Брянського вважалася винагородою. Багатство духовного світу, моральна досконалість, патріотичний обов'язок єднає з Юрієм Брянським Шуру Ясногорську, Євгена Черниша, молодого бійця Гая та Інших персонажів твору.
Образ Шури Ясногорської наділений у романі сяйвом моральної чистоти, задушевністю, ліризмом. Вражає її краса вірності, поєднана з глибоким усвідом-ленням обов'язку перед Вітчизною. Своєю високоморальною поведінкою, вірністю в коханні, вмінням співчувати Шура заслужила собі найвищу повагу і шанобливе ставлення воїнів. Вони оберігають її, оточують повсякчасною турботою. «Вірна», – називають її бійці між собою, і героїня не розчарувала їх своєю поведінкою. Повне розуміння поведінки Шури однополчанами показує Олесь Гончар, коли зароджується кохання Ясногорської і Черниша.
Героя роману-трилогії Євгена Черниша характеризує сувора вимогливість до себе і до своїх підлеглих, самовіддане виконання військового обов'язку і постійна готовність прийти на допомогу бойовому побратимові. У творі приваблює те, що сувора вимогливість і доброта офіцера Черниша не виключають одна одну, а на-впаки – йдуть у парі. Зворушливими до сентиментальності є його спогади про матір, яка «сидить перед репродуктором, чекаючи батька з роботи, і слухає вісті з ефіру, накинувши теплу шаль на худенькі плечі, і хоче почути про свого Женю..».
Захоплює у творі вчинок Романа Блаженка, який в оточеному німцями маєтку готується загинути смертю героя, хоча йому важко усвідомити, що Дружина залишиться вдовою, а діти – сиротами.
Під час битв та армійських переходів змінюється Хома Хаєцький. Зростає його відвага і почуття відповідальності. Подвиги, стійкість, відданість справі, людяність, доброта, глибокі почуття любові, що про них йдеться у «Прапоронос-цях» викликають подив і захоплення, незважаючи на ідеологічне навантаження твору.
В інших історичних обставинах розкривають свій духовний світ герої роману «Собор». Їх не тривожать вибухи війни. Але безтурботним життя героїв назвати не можна. Проблеми, якими живуть мешканці Зачіплянки, пов'язані із духовним станом суспільства 60-х років. Вони розвиваються навколо собору, збудованого «після зруйнування січі, в потьомкінські часи, поверженими запорожцями». Їм тоді було «шаблю вибито з рук, але з серця не вибито дух волі й жадання краси». «Горда поема степового зодчества», яка стала символом у творі, входить у життя кожного героя. Чим буде собор для наступних поколінь? – розмірковує студент Микола Баглай. Для нього особисто – це є тільки краса, «музика сфер» через століття, це відчуття Батьківщини, це відповідальність за все, що діється навколо собору з людьми, з природою, з містом. В образі Лободи автор показує людину, що розумом, кмітливістю пішла вперед, але відстала своїм духовним розвитком. Він не розуміє, що минуле – твердий грунт для майбутнього, основа його духовності. Тому й не дивно, шо свого батька, колишнього славетного сталевара, з легкою душею він віддав у будинок перестарілих. Закономірним у романі є запитання Шпачихи до кар'єриста Володьки: «Де твоя совість – у грудях, чи в сейфі на замку?» Микола Баглай і Володька Лобода – два протилежні береги. На одному з них – поетичний світ, невмируща краса і сила національного духу, а на другому – духовна вбогість.
У романі явно простежується закономірність: кого притягує собор, той вбачає сенс свого життя у чесній праці, вірній любові, незрадливій дружбі. Такими персонажами є Вірунька та Іван Баглай, фронтовичка Леся Хомівна, її батько – учитель Хома Романович, який за розповіді учням про собор побував на Магадані. Тривога за збереження краси для майбутніх поколінь проймає архітектора, сина воєнкома, який вважає, що до руйнування цінностей старовини причетні всі, хто стоїть осторонь. «Тупі убивці краси, – вважає він, – зруйнували Десятинну церк-ву, Михайлівський-Золотоверхий...». Інтуїтивно відчув необхідність зберегти предко-вічну красу воєнком, коли, визволяючи місто, командував: «По тому – не бити».
Проблема збереження «собору душі» найбільше пов'язана з образом Єльки, сільської безпаспортної і безправної дівчини, яку не раз доля кидала на серйозні випробування. Схибивши раз в очах окремих односельців вона стала дівчиною легкої поведінки. Єльці не байдуже, що про неї думають, як ставляться до неї, тому йде із села. Красуня Єлька сподобалась Лободі, він все робить для того, щоб одружитися з нею. Та повна гідності, хоч і безправна, дівчина не хоче бути «проданою» нареченою. І коли під час заручин з Лободою її покликав «на хвилинку» Микола Баглай, пішла за ним, бо відчувала: це – доля. Та коли пізнала справжній чар кохання, ставить перед собою запитання: чи гідна вона коханого? Випробовування короткочасним розлученням скріплює «собори душ» Єльки і Миколи. Ї цьому радіє вся Зачіплянка – люди красиві і щедрі душею.
Олесь Гончар писав про те, чим жив, захоплювався і проти чого боровся. Краса духовного світу – лейтмотив його романів «Прапороносці», «Собор». Проблеми духовності, моралі обміркував письменник і на сторінках своїх творів «Людина і зброя», «Тронкам, «Циклон», «Бригантина». «Твоя зоря».
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
