15 (701616)
Текст из файла
Білет 15
1.Ольга Кобилянська – тонкий знавець людської душі. Розкрити на матеріалі вивченого твору.
Ольга Кобилянська – це письменниця глибоких душевних переживань, напруженої думки, ліричних настроїв. Вона виступила як прозаїк-новатор. За спостереженням Д. Павличка, читач і сьогодні приходить до її творів «по естетичну насолоду і по знання жіночого характеру, адже ж вона створила цілу енциклопедію жіночої душі». Глибину страждань мислячої дівчини Олени письменниця передала у повісті «Людина». У повісті «Царівна» вперше в українській прозі інтимна тема розкривалася «не на інтригах та любовних пригодах, а на психічній аналізі буденного життя» (І. Франко). Заглиблення у психіку героїв спостерігаємо у таких творах письменниці, як «Природа», «Некультурна», «Меланхолійний вальс». Численні оповідання, етюди, новели Ольги Кобилянської – це, за її висловом, «краплі» її крові. Письменниця «плакала поезіями в прозі».
Глибоке зображення психології людини-трудівника, життя якого невідривне від його годувальниці-землі, маємо у повісті «Земля» (1902). Через власне серце пропускає Ольга Кобилянська болі, терпіння, сподівання хлібороба. Жах трагедії вражає насамперед тому, що сталася вона в родині добрих, працьовитих, поряд-них господарів. Івоніка Федорчук – батько Михайла і Сави – чесний і працьо-витий господар, що невсипущими трудами з дружиною Марійкою зібрав чотири гектари землі, яку хоче передати синам. «Як я колись замкну очі, то хочу аби моя земля перейшла в робучі руки. Я її не вкрав і не придбав оманою. Я й моя Марійка – ми обоє доробилися її, оцими нашими руками дороблялися її... Вона підпливла нашою кров'ю і нашим потом». Земля для Івоніки – жива істота, він подумки розмовляє з нею. Старший син Івоніки Михайло – його гордість і надія. «По всіх селах навкруги немає йому пари – такий добрий», – говорить про нього літня селянка Докія. Так само прив'язана до землі його дружина Марійка. Відмовляючи молодшого сина від його поведінки, мати говорить, скільки праці вкладено в землю: «Лиш Бог один знає, як я не раз із голоду скавуліла! Але зложеного крейцарка ми не дотикалися. Аби я раз булочку собі купила, то й то ні!» Письменниця майстерно відтворює діалектику людської душі: коли батьки дізналися про смерть Михайла, горе змінило їх, бажання помсти і ненависть до вбивці охопило їх. Але ж Сава–тепер їх єдиний син. Івоніка блискавично хапає
й ховає кулю, що випала з тіла Михайла під час експертизи, бо по ній можна впізнати вбивцю. Сава – вбівца.
Тужачи за сином, Івоніка знову згадує силу і владу землі: «Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї! Ти ходив по ній, плекав її, а як виріс і став годний, вона створила пащу й забрала тебе». І коли Марійка почала ходити по ворожках, хто ж убивця Михайла, Івоніка вдруге вдарив її, хоча до загибелі сина «й не кивнув пальцем на свою жінку».
Не однаковими виросли їхні сини – Михайло й Сава. Михайло – роботящий юнак, який любить і поважає батьків, уміє і прагне працювати. Він як старший син мусив іти до армії. Це справжня велика драма, яку тяжко переживали батьки і він сам.
Михайло любить землю, працю на ній, але людина для нього – дорожча. Покохавши бідну наймичку Анну, він ладен відмовитися від своєї частки землі, якщо батьки, які мріють про заможну невістку, не погодяться на їхній шлюб. Але щасливим Михайло почував би себе з Анною, хазяйнуючи на батьківській землі.
Письменниця глибоко проникає у психологію Сави, який не любить землі. Він цілини днями вештається лісами і луками з рушницею. Вбити пташку чи дрібну тваринку було для нього задоволенням. Жорстокий і ледачий, він звик до крові, і вона не страшила його. Савина прив'язаність до двоюрідної сестри, циганки Рахіри, злодійкуватої і ледачої, – це теж патологічний зв'язок, заснований на гріхові і злі. Рахіра потихеньку призвичаювала його до думки, що тільки він один мусить володіти батьківською землею, бо «що значить чоловік без землі?». Вона заклинає його, ворожить, чародіє: «Тобі їаае земля через мене... Ти будеш багач, Саво, і будеш моїм багатим ґаздою». Сава визріває на братовбивцю. Він одружується з Рахірою, але все це не дало йому ні щастя, ні спокою.
Ольга Кобилянська з винятковою силою психологізму передає любов українського хлібороба до землі і виболене упродовж багатьох поколінь ставлення українського селянства до служби в арміях чужих йому держав. У «Землі» всебічно розкрито характер самого процесу мислення хлібороба. У цьому творі вперше було висвітлене його нелегке життя в триєдиному вимірі: соціаль-ному, національному й психологічному. М. Коцюбинський писав авторці: «Я просто зачарований Вашою повістю – все, і природа, і люди, і психологія їх – все це робить... сильне враження».
2.Тема історичної та національної пам'яті в романі «Собор» Олеся Гончара.
«Собор» (1968) вирізняється в доробку письменника пекучістю поставлених проблем ї своєрідним їх мистецьким втіленням. У центрі твору Олесь Гончар поставив долю конкретної, тобто української, нації та долю духовного начала у житті суспільства.
Як колись Шевченко прагнув пробудити сумління земляків спалахами поетичної мислі, так Олесь Гончар постукав у серця своїх сучасників, нагадуючи їм про родовід, про прадавню історію, про духовний зв'язок між поколіннями, про існування української нації. На перших сторінках роману письменник змальовує старовинний цвинтар на Зачіплянні, забур'янені горбики землі, «над якими колись темними ночами нібито вставали фосфоричні силуети предків. Зараз не встають, а колись нібито вставали, лякали людей. Хто вони були ті вставші? Запорожці з списами? Перші металурги? І чого вставати їм – тісно лежати в землі? Чи підводило їх бажання подивитись на реальну свою прийдешність? Характерники нібито між ними були, ворожбити, дивовижні люди. Візьме дрібку рідної землі під шапку – і в похід, і земля ця дає йому такі чари, що коли зійдеться з ворогом віч-на-віч, то ворог його не бачить. Чує бусурманин, як козак сміється, чує, як кінь його ірже, а самого козака не видно. Невидимий, мов дух, а сміється!»
Занедбано цвинтар, занедбано пам'ять про козацтво, про славну Запорозьку Січ, про національні святині. Можливо, на думку письменника, цей занедбаний цвинтар і символізує ту реальну прийдешність, на яку вже не хотіли дивитися покійні пращури. Дух України, шо завжди витав над південним степом. озиваючись дзвонами Києва ї Львова, ніби був приспаний, кимось полонений, співуча мова змінилась базарним суржиком, і мало хто вірив у чарівну силу дрібки рідної землі. До них, зневірених і все ж таємно чогось очікуючих, звернувся зі своїм твором Олесь Гончар.
«Найпередовіше у світі суспільство» від самого народження захворіло важкою духовною хворобою: лицемірством, фарисейством, суцільним фальшуванням, безкультур'ям. «...Обхамила та особа всіх підряд і головне – ні за що. І це на службі. А в трамваях, у магазинах, на пошті... Просто дивно: чому в нас такі люди злі? Звідки ця злоба, зневага, неприязнь до інших? Бажання образити, принизити людину, свого ближнього – це, звичайно, патологія, але чому вона так поширена?» – міркує металург Іван Баглай, повернувшись з Індії.
Олесь Гончар порушує гостру проблему збайдужілості та інертності загалу до всього того зла, яке коїться у суспільстві. До протесту здатні тільки такі, як студент Микола Баглай або Ізот Лобода. Десятиліття національного нігілізму виховали такого партійного діяча і функціонера, як Володька Лобода. Він запопадливо знищував все, що зветься духовним набутком народу, його історичною і культурною спадщиною. Це він запропонував взяти собор у риштовання. Його думки і дії наче й «у руслі епохи», проте спрямовані проти національних цінностей, історичної пам'яті: «Скільки б'ємось, скажімо, над тими сучасними обрядами, скількох замучили, а вони, як змовились, пропонують тексти – за голову візьмешся: один фальшивий, а другий ще фальшивіший. Тоді ще й дивуємось, чому деякі відсталі трудівниці і навіть жінки керівних товаришів, паски святять або беруть кумів та потайки дітей хрестити несуть...».
Важливими для ідейного задуму твору є образи Єльчиних подруг, яких не цікавить національна святиня (собор), їхні душі оглухли і здичавіли, були порожні ї майже не торкнуті знаннями, любов'ю, повагою. Все-таки Микола Баглай не хоче вірити словам скептично настроєного технократа Геннадія про те, що «святості зникають із життя і на їх місце все більше вдирається цинізм». Микола, будучи свідком убогої антихудожності, яка шалено наступає на все людяне, прекрасне у житті, на все українське, уперто шукає спадщину віків – щоб пізнати корені невмирущої сили рідного народу.
Цілком виправдано у текст роману вмонтована – як спогад Ягора Катратого – новела «Чорне вогнище», присвячена образові історика Дмитра Яворницького, великого патріота-народознавця, письменника, літописця запорозького козацтва, невтомного збирача дорогоцінних пам'яток нашого народу.
Олесь Гончар у романі «Собор» зосередив увагу на філософських, історич-них, морально-етичних, екологічних проблемах. У творі розвінчано психологію духовного браконьєрства, викрито зловісні наміри безбатченків – руйначів національних святинь. Усім змістом роман звернений до сучасників. Який слід в історії свого народу залишили, що збудували для прийдешніх поколінь: «Ким ти будеш для них? З яким почуттям тебе спом'януть?» «Собор» позначений публіцистичним і полемічним пафосом, закликає плекати і оберігати духовні скарби, історичну і культурну спадщину українців.
2.Тема історичної та національної пам'яті в романі «Собор» Олеся Гончара.
«Собор» (1968) вирізняється в доробку письменника пекучістю поставлених проблем ї своєрідним їх мистецьким втіленням. У центрі твору Олесь Гончар поставив долю конкретної, тобто української, нації та долю духовного начала у житті суспільства.
Як колись Шевченко прагнув пробудити сумління земляків спалахами поетичної мислі, так Олесь Гончар постукав у серця своїх сучасників, нагадуючи їм про родовід, про прадавню історію, про духовний зв'язок між поколіннями, про існування української нації. На перших сторінках роману письменник змальовує старовинний цвинтар на Зачіплянні, забур'янені горбики землі, «над якими колись темними ночами нібито вставали фосфоричні силуети предків. Зараз не встають, а колись нібито вставали, лякали людей. Хто вони були ті вставші? Запорожці з списами? Перші металурги? І чого вставати їм – тісно лежати в землі? Чи підводило їх бажання подивитись на реальну свою прийдешність? Характерники нібито між ними були, ворожбити, дивовижні люди. Візьме дрібку рідної землі під шапку – і в похід, і земля ця дає йому такі чари, що коли зійдеться з ворогом віч-на-віч, то ворог його не бачить. Чує бусурманин, як козак сміється, чує, як кінь його ірже, а самого козака не видно. Невидимий, мов дух, а сміється!»
Занедбано цвинтар, занедбано пам'ять про козацтво, про славну Запорозьку Січ, про національні святині. Можливо, на думку письменника, цей занедбаний цвинтар і символізує ту реальну прийдешність, на яку вже не хотіли дивитися покійні пращури. Дух України, шо завжди витав над південним степом. озиваючись дзвонами Києва ї Львова, ніби був приспаний, кимось полонений, співуча мова змінилась базарним суржиком, і мало хто вірив у чарівну силу дрібки рідної землі. До них, зневірених і все ж таємно чогось очікуючих, звернувся зі своїм твором Олесь Гончар.
«Найпередовіше у світі суспільство» від самого народження захворіло важкою духовною хворобою: лицемірством, фарисейством, суцільним фальшуванням, безкультур'ям. «...Обхамила та особа всіх підряд і головне – ні за що. І це на службі. А в трамваях, у магазинах, на пошті... Просто дивно: чому в нас такі люди злі? Звідки ця злоба, зневага, неприязнь до інших? Бажання образити, принизити людину, свого ближнього – це, звичайно, патологія, але чому вона так поширена?» – міркує металург Іван Баглай, повернувшись з Індії.
Олесь Гончар порушує гостру проблему збайдужілості та інертності загалу до всього того зла, яке коїться у суспільстві. До протесту здатні тільки такі, як студент Микола Баглай або Ізот Лобода. Десятиліття національного нігілізму виховали такого партійного діяча і функціонера, як Володька Лобода. Він запопадливо знищував все, що зветься духовним набутком народу, його історичною і культурною спадщиною. Це він запропонував взяти собор у риштовання. Його думки і дії наче й «у руслі епохи», проте спрямовані проти національних цінностей, історичної пам'яті: «Скільки б'ємось, скажімо, над тими сучасними обрядами, скількох замучили, а вони, як змовились, пропонують тексти – за голову візьмешся: один фальшивий, а другий ще фальшивіший. Тоді ще й дивуємось, чому деякі відсталі трудівниці і навіть жінки керівних товаришів, паски святять або беруть кумів та потайки дітей хрестити несуть...».
Важливими для ідейного задуму твору є образи Єльчиних подруг, яких не цікавить національна святиня (собор), їхні душі оглухли і здичавіли, були порожні ї майже не торкнуті знаннями, любов'ю, повагою. Все-таки Микола Баглай не хоче вірити словам скептично настроєного технократа Геннадія про те, що «святості зникають із життя і на їх місце все більше вдирається цинізм». Микола, будучи свідком убогої антихудожності, яка шалено наступає на все людяне, прекрасне у житті, на все українське, уперто шукає спадщину віків – щоб пізнати корені невмирущої сили рідного народу.
Характеристики
Тип файла документ
Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.
Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.
Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
