21 (701620)
Текст из файла
Білет 21
1.Проблеми чорнобильської трагедії в українській літературі.
Усі жахіття й проблеми Чорнобиля знайшли відгук у серцях і думах українських письменників. У перші ж дні після катастрофи на сторінках літературних часописів, зокрема в «Літературній Україні», з'явилися пристрасні публіцистичні виступи Олеся Гончара, Бориса Олійника, Івана Драча. Згодом були видруковані поетичні твори Бориса Олійника, Наталки Білоцерківець, Леоніда Горлача, Світлани Йовенко. Подією в літературі стала поема Бориса Олійника «Сім» (1987). Цей твір присвячено пам'яті відважних шести пожежників, що самовіддано вступили у боротьбу зі смертю, та кінорежисера Володимира Шевченка, який знімав фільм про спробу людей протистояти стихії. «Де ви тепер, матерів своїх діти, колисаєте сон», – у традиції народного плачу і скорботи запитує поет, і «мов з козацького реєстру» вичитуємо імена сміливців: Віктор Кібенок, Микола Вашук, Василь Ігнатенко, Микола Титенок, Володимир Тишура, Володимир Правик, Володимир Шевченко. Завдяки Б. Олійнику, його продуманому художньому прийому поіменної переклички свічка пам'яті горітиме у віках і нагадуватиме про кожного героя чорнобильських подій.
Велику увагу звертає Б. Олійник у поемі на проблеми моралі. Осмислюючи глобальність чорнобильської трагедії, автор спонукає читача заглянути у свій внутрішній світ, побачити й оцінити власну совість і власну антисовість. Тому міфологічний образ крука є не тільки уособленням зовнішнього ворога, чужого зла – це і власні недоліки, власне зло, притаманне майже кожній людині. Отож утверджувати добро і правду на землі потрібно, починаючи із подолання власного зла, своєї антисовісті. Історія переконує, що вже не один раз, забувши про власну совість, ми сприяли всеможливим воронам-крукам використовувати нашу правду і нашу істину проти нас самих.
Драматичні моральні та духовні колізії, проблеми науки й цивілізації, самопізнання та самоусвідомлення, національні і загальносуспільні проблеми завжди взаємопов'язані. Відвернення планетарної катастрофи залежить від комплексного розв'язання цих проблем. Такі висновки робимо, ознайомившись із поемою «Сім».
Всеукраїнській біді присвячена і поема І. Драча «Чорнобильська мадонна» (1988). І у назві поеми, і в образі солдатської матері, босі сліди якої бачимо біля саркофага (там вона шукає свого сина, яким став жертвою атомної стихії); і в образі хрещатицької мадонни – молодої божевільної жінки, яка, мов привид, бродить по київських вулицях з лялькою чи мертвою дитиною на руках; і селянської мадонни, і в збережених іменах, фактах, розповідях учасників ліквідації аварії звучить вимога відповідальності перед совістю, перед людством за погублений світ. Та відповідальних у радянському суспільстві, на жаль, немає. У розділі «Роздуми під час відкритого Чорнобильського суду в закритій зоні на стару старосвітську тему «Ірод і Пілат», поет, орієнтуючись на глибокі моральні традиції, наголошує, що всі злочини проти людства в усі часи і у всіх народів були завжди «іменними», за них відповідали. Чому ж на Чорнобильському суді пустує місце Пілата? Яка мораль суспільства, що ховає злочинця?
Відомий біблійний мотив про Пілата, вдало використаний І. Драчем, спонукає до філософських узагальнень, до роздумів на морально-етичні теми.
Останні рядки поеми, де «несе сива чорнобильська мати цю планету..., це хворе дитя!» звучать як нагадування про відповідальність за навколишній світ.
Майже одночасно (1987) були написані прозові твори, присвячені проблемам чорнобильської трагедії. Це повість Ю. Щербака «Чорнобиль» та роман В. Яворівського «Марія з полином у кінці століття».
Повість Ю. Щербака, хоча й носить документальний характер (це зібрані магнітофонні записи учасників ліквідації аварії і жертв атомної стихії), все ж відзначається неабияким художнім осмисленням того, що сталося.
Відома журналістка Любов Ковалевська, пожежник Леонід Телятников, голова Прип'ятського міськвиконкому Олександр Єсаулов, електронник Юрій Бадаев, водій Григорій Хміль – всі вони по-своєму передають пережиту трагедію. Своє завдання Ю. Щербак вбачав у тому, щоб передати мужність людей у поєдин-ку зі смертю й по-філософськи осмислити долю, позначених Чорнобилем, і тих, хто далі йтиме у технологізовану цивілізацію. У цих міркуваннях велике значення має монолог академіка Валерія Легасова, який зробив правдивий аналіз причин катастрофи. Їх корені вчений вбачає не лише у хибності технології, а моральному й духовному стані суспільства. Вони започатковані в системі освіти, кар'єризмі, бюрократизмі, хабарництві тощо.
В основу сюжетної лінії твору В. Яворівського «Марія з полином у кінці століття» покладено історію сім'ї Мировичів. Однак В. Яінорівський спостерігає вплив катастрофи не лише на одну сім'ю, а простежує цей вплив на життя всього навколишнього селянства.
Масштабність Чорнобильської трагедії породила цю гірку «вічну» тему нашої літератури. Відлік від злопам'ятного дня 26 квітня 1986 р. вже перейшов рубіж десятиліття, але події, пов'язані з цим днем, раз у раз знаходять своє висвітлення у художніх творах українських літераторів.
2.Духовні цінності людини в поезії Ліни Костенко.
Духовні цінності людини своїм корінням сягають глибокої давнини, коли ідеалами була щира та чесна праця, турбота за її успіхи, коли життя приводилось у відповідність до законів Бога і природи. На жаль, наш прагматичний вік наклав свої корективи на духовність людини.
Поставити свого сучасника обличчям до норм, що їх виробляло людство впродовж століть, задуматися над сутністю власного життя, зосередитися на усвідомленні себе сином української землі взяла на себе обов'язок поетеса Ліна Костенко. Гостро, безкомпромісно, не відступаючи від своїх ідеалів, осмислює вона у поетичних творах сучасні проблеми, пов'язані з духовним занепадом людей. Картає яничарство, зраду, відступництво. Звичайно, у зв'язку із своєю позицією поета-патріота Ліна Костенко перебувала в опозиції до офіційних властей тоталітарного радянського суспільства.
У своїх поезіях Ліна Костенко бачить конкретних винуватців моральної і духовної деградації людей. Це – «номенклатурні дурні, бюрократи, пласкі мурмила в квадратурі рам», тобто вся радянська система. За вказівним порухом диригентської палички комуністичних ідеологів появляються «мастаки пристосувати крок», люди кволі. З великою тривогою Ліна Костенко закликає нас жити у злагоді й любові. Як заповіт, звучать її слова: «Не відступитися і не покласти лжу на струни». Не можна зрікатися високих ідеалів наших предків, власної культури і мови. Проблеми мови порушені поетесою у кількох її віршах. Найдраматичнішим у поезії «Біль єдиної зброї» є те, що рідній «трагічній мові» труну «не тільки пороги, а й діти власні тешуть». Отаких безбатченків чимало ще й сьогодні «на нашій – не чужій землі». Названа поезія сильна вірою поетеси в те, що дух народу і її мову не вбити нікому:
У поезії «Заворожи мені, волхве» поетесу зацікавило питання, «що писав би Шевченко в тридцять третьому, тридцять сьомому роках?» Звичайно, що поетеса не піддае сумніву стійкість Шевченка, його моральний дух. Тому, на її думку, «побувавши на Косаралі, побував би ще й на Соловках». У поезії авторка йде за ходом історії: Загартований, заґратований, прикиданий землею, снігами, кременем, досі був би реабілітований. Хоч посмертно, – зате свосвременно.
А як же сприйняли у 30-х утиски та репресії Косинки, Куліша, Курбаса їх сучасники? Мовчки. Промовчали кривду, заподіяну Стусові, Світличному, Снєгірьову, Литвину, Тихому у 60-х. «Як мовчанням душу уяремлю, то який же в біса я поет», – нагадує поетеса собі про свою громадянську совість. І квіти від неї падали під ноги шістдесятникам у залі суду, звідки її виводили силоміць радянські міліціонери.
Поезія Ліни Костенко застерігає нас від втрати своєї історичної пам'яті. Особливо виразно ця думка звучить у її романі у віршах «Маруся Чурай». Образ Марусі зливається з образом України, що сигналізує через століття: пам'ятайте, нащадки, свою історію, і лише тим будете сильні і знані у світі.
Поезія Ліни Костенко художньо осмислює загальнолюдські вартості, примушує задуматись над тим, що залишає по собі людина. Думки про справжні цінності, про сенс у житті, духовність і бездуховність порушено у вірші «Вже почалось, мабуть, майбутнє». Тут читаємо: «Шукайте посмішку Джоконди, вона ніколи не мине». Розуміючи швидкоплинність матеріальних цінностей, завжди треба пам'ятати про духовні: красу, мистецтво, любов до людей, любов і вірність Батьківщині.
Поезія «Життя іде і все без коректур...» нагадує про обов'язок прожити життя чесно, змістовно.
має монолог академіка Валерія Легасова, який зробив правдивий аналіз причин катастрофи. Їх корені вчений вбачає не лише у хибності технології, а моральному й духовному стані суспільства. Вони започатковані в системі освіти, кар'єризмі, бюрократизмі, хабарництві тощо.
В основу сюжетної лінії твору В. Яворівського «Марія з полином у кінці століття» покладено історію сім'ї Мировичів. Однак В. Яінорівський спостерігає вплив катастрофи не лише на одну сім'ю, а простежує цей вплив на життя всього навколишнього селянства.
Масштабність Чорнобильської трагедії породила цю гірку «вічну» тему нашої літератури. Відлік від злопам'ятного дня 26 квітня 1986 р. вже перейшов рубіж десятиліття, але події, пов'язані з цим днем, раз у раз знаходять своє висвітлення у художніх творах українських літераторів.
2.Духовні цінності людини в поезії Ліни Костенко.
Духовні цінності людини своїм корінням сягають глибокої давнини, коли ідеалами була щира та чесна праця, турбота за її успіхи, коли життя приводилось у відповідність до законів Бога і природи. На жаль, наш прагматичний вік наклав свої корективи на духовність людини.
Поставити свого сучасника обличчям до норм, що їх виробляло людство впродовж століть, задуматися над сутністю власного життя, зосередитися на усвідомленні себе сином української землі взяла на себе обов'язок поетеса Ліна Костенко. Гостро, безкомпромісно, не відступаючи від своїх ідеалів, осмислює вона у поетичних творах сучасні проблеми, пов'язані з духовним занепадом людей. Картає яничарство, зраду, відступництво. Звичайно, у зв'язку із своєю позицією поета-патріота Ліна Костенко перебувала в опозиції до офіційних властей тоталітарного радянського суспільства.
У своїх поезіях Ліна Костенко бачить конкретних винуватців моральної і духовної деградації людей. Це – «номенклатурні дурні, бюрократи, пласкі мурмила в квадратурі рам», тобто вся радянська система. За вказівним порухом диригентської палички комуністичних ідеологів появляються «мастаки пристосувати крок», люди кволі. З великою тривогою Ліна Костенко закликає нас жити у злагоді й любові. Як заповіт, звучать її слова: «Не відступитися і не покласти лжу на струни». Не можна зрікатися високих ідеалів наших предків, власної культури і мови. Проблеми мови порушені поетесою у кількох її віршах. Найдраматичнішим у поезії «Біль єдиної зброї» є те, що рідній «трагічній мові» труну «не тільки пороги, а й діти власні тешуть». Отаких безбатченків чимало ще й сьогодні «на нашій – не чужій землі». Названа поезія сильна вірою поетеси в те, що дух народу і її мову не вбити нікому:
У поезії «Заворожи мені, волхве» поетесу зацікавило питання, «що писав би Шевченко в тридцять третьому, тридцять сьомому роках?» Звичайно, що поетеса не піддае сумніву стійкість Шевченка, його моральний дух. Тому, на її думку, «побувавши на Косаралі, побував би ще й на Соловках». У поезії авторка йде за ходом історії: Загартований, заґратований, прикиданий землею, снігами, кременем, досі був би реабілітований. Хоч посмертно, – зате свосвременно.
А як же сприйняли у 30-х утиски та репресії Косинки, Куліша, Курбаса їх сучасники? Мовчки. Промовчали кривду, заподіяну Стусові, Світличному, Снєгірьову, Литвину, Тихому у 60-х. «Як мовчанням душу уяремлю, то який же в біса я поет», – нагадує поетеса собі про свою громадянську совість. І квіти від неї падали під ноги шістдесятникам у залі суду, звідки її виводили силоміць радянські міліціонери.
Поезія Ліни Костенко застерігає нас від втрати своєї історичної пам'яті. Особливо виразно ця думка звучить у її романі у віршах «Маруся Чурай». Образ Марусі зливається з образом України, що сигналізує через століття: пам'ятайте, нащадки, свою історію, і лише тим будете сильні і знані у світі.
Поезія Ліни Костенко художньо осмислює загальнолюдські вартості, примушує задуматись над тим, що залишає по собі людина. Думки про справжні цінності, про сенс у житті, духовність і бездуховність порушено у вірші «Вже почалось, мабуть, майбутнє». Тут читаємо: «Шукайте посмішку Джоконди, вона ніколи не мине». Розуміючи швидкоплинність матеріальних цінностей, завжди треба пам'ятати про духовні: красу, мистецтво, любов до людей, любов і вірність Батьківщині.
Поезія «Життя іде і все без коректур...» нагадує про обов'язок прожити життя чесно, змістовно.
Характеристики
Тип файла документ
Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.
Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.
Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
